6 березня 2026-го у Центрі культури «Вернісаж» у Чернівцях відкрилася виставка пам’яті заслуженого художника України Івана Дмитровича Балана,  присвяченої 212-й річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

Іван Балан народився 2 серпня 1941 року в селі Стрілківці на Тернопільщині. Художню освіту здобув у Чернівцях, а згодом навчався на факультеті графіки Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова у Львові. Багато десятиліть його життя було пов’язане з Буковиною, де він сформувався як художник, графік і книжковий ілюстратор. З 1992 року був членом Національна спілка художників України, брав участь у численних обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках.

Творчість Івана Балана вирізнялася багатогранністю. Він працював у галузі станкової графіки, живопису, книжкової ілюстрації, створював плакати, листівки та екслібриси. Митець є автором понад трьохсот книжкових знаків і численних ілюстрацій до літературних видань. Його роботи супроводжують книги українських письменників — від класиків до сучасних буковинських авторів.

На відкриття виставки у «Вернісажі» прийшло багато людей: художники, друзі, учні, науковці, шанувальники мистецтва. Приїхали і родичі митця з Тернопільської області, його малої батьківщини. Атмосфера була одночасно світлою і зворушливою: люди згадували Івана Балана як талановитого художника, мудру й доброзичливу людину, яка все своє життя присвятила українській культурі.

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Тарас Шевченко, «Думи мої, думи мої», 1840

У видавництві «АНТ ЛТД» вийшла  книга Корнелії Товстюк “Радість поруч із нами” (Іван Балан: життя і творчість (з архіву родини Товстюк), яка  базується на матеріалах з приватного архіву родини Товстюк.

Важливою сторінкою творчості Івана Балана була його багаторічна співпраця з істориком і дослідником визвольного руху Нестором Мизаком. Художник став постійним оформлювачем його книг, присвячених складним і драматичним сторінкам української історії — боротьбі за незалежність, долям учасників підпілля, пам’яті про національний спротив. Саме графічні роботи Івана Балана — обкладинки, ілюстрації, символічні композиції — створювали особливу візуальну атмосферу цих видань.

Завдяки такій співпраці книги Нестора Мизака стали не лише історичними дослідженнями, а й цілісними культурними явищами, де слово і зображення працювали разом.

Під час відкриття виставки історик Нестор Мизак також згадав, що пам’ять про митця варто увічнити і в міському просторі Чернівців. Він висловив думку, що одну з вулиць міста можна було б назвати ім’ям художника — адже саме тут, на теперішній вулиця Княгині Ольги, де колись була вулиця Маршала Рибалка, жив і працював Іван Балан. На думку Нестора Мизака, така назва стала б символічним знаком вдячності місту художникові, який багато років творив у Чернівцях, оформлював книги, працював у сакральному мистецтві й залишив помітний слід у культурному житті Буковини.

Знову повертаюся в минуле… 11 вересня 2015-го у чернівецькому центрі культури «Вернісаж» можна було переглянути виставку «Підпільна графіка ОУН, УПА» , повстанські світлини, графіка заслуженого художника України Івана Балана у книгах Нестора Мизака «За тебе, свята Україно». Я була на цій виставці і тоді зробила невеликий (чи не зовсім невеликий) фоторепортаж, можна подивитися за цим покликанням – «Нам пора для України жить!»…

Художник працював і в сакральному мистецтві. Однією з його останніх робіт став розпис храму Різдва Івана Хрестителя, де він працював разом із художником Миколою Пелешуком. Цей храмовий живопис став своєрідним духовним підсумком творчого шляху митця — поєднанням майстерності, віри та глибокого відчуття української традиції.

Для Івана Балана екслібрис був не просто декоративним знаком. Це була особлива форма діалогу з книгою, з її автором і читачем. Саме тому його книжкові знаки вирізняються індивідуальністю і часто пов’язані з українською історією, культурою та літературою, зокрема з творчістю Тараса Шевченка.

Видавничий дім «Букрек» (Чернівці) здійснив перше за часів незалежності повне академічне видання
творів Ольги Кобилянської у 10 томах. Оформленням обкладинки та художнім наповненням серії
займався заслужений художник України Іван Балан.

Друзі, художники, колеги, з якими він працював і спілкувався багато років, ділилися теплими спогадами, говорили про його людяність, доброзичливість і відданість мистецтву.

На завершення виступила дружина художника. Вона подякувала всім, хто прийшов на виставку, хто пам’ятає і цінує творчість Івана Балана, підтримує добру пам’ять про нього і зберігає його мистецьку спадщину.

Після завершення урочистої частини учасники виставки зробили спільну світлину на пам’ять. Щира вдячність  пану Юрію Грунтовському за це фото, адже й мені дуже хотілося бути разом з усіма, серед людей, які прийшли вшанувати пам’ять художника.

Після офіційної частини відвідувачі ще довго не розходилися: розглядали роботи, спілкувалися, ділилися спогадами про Івана Балана. Його графіка, книжкові ілюстрації, екслібриси й сакральний живопис ще раз нагадали, наскільки багатогранним був талант митця і наскільки глибоко він відчував українську культуру.

Щира вдячність усім, хто долучився до організації цієї виставки, хто зберігає і популяризує творчу спадщину художника. Такі події допомагають нам відчути живий зв’язок поколінь і силу українського мистецтва.

Світла пам’ять Іванові Балану…

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Тарас Шевченко

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. Пам’ять у світлинах…  Пропоную переглянути світлини Івана Балана  із виставок у «Вернісажі» та Художньому музеї. Усі світлини з особистого архіву: Світлій пам’яті Івана Балана присвячено…

Запис Наша дума не вмре… Пам’яті художника Івана Балана спершу з'явиться на Медіа-Версії.

22 квітня 2025-го у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка, присвячена світлій пам’яті заслуженого художника України Івана Балана (02.08.1941 – 06.03.2025). Експозиція триватиме протягом місяця та включає 19 живописних полотен і 18 екслібрисів, що репрезентують ключові етапи творчого шляху митця. Також представлені вибрані книжкові видання, оформлені або ілюстровані Іваном Баланом, які є лише невеликою часткою великого спадку художника, що залишив помітний слід у виданні української книги.

Творчість Івана Балана вирізняється глибоким національним змістом. Він створив понад 300 екслібрисів, численні плакати, листівки та книжкові ілюстрації. Його роботи прикрашають видання класиків української літератури, таких як Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Юрій Федькович, а також сучасних буковинських авторів. ​

Особливої уваги заслуговує співпраця митця з істориком Нестором Мизаком. Іван Балан ілюстрував 24 книги Мизака, присвячені визвольній боротьбі українського народу. Його графічні роботи, виконані в техніці ліногравюри, вражають емоційною глибиною та символізмом.

У 2009 році вийшов каталог «Іван Балан: малярство, оформлення книги, графіка», який підсумував доробок художника на той момент. Митець працював над наступним виданням, та, на жаль, не встиг його завершити.

Іван Балан залишив по собі не лише картини й книги, але й святині, де живе дух його творчості й любові до України. Його серце і талант назавжди залишилися у фарбах рідної землі, у світлі храмів, у кожній лінії, де живе його любов до України.

Більше світлин з виставки пам’яті Івана Дмитровича Балана і з інших виставок за покликанням – Світлій пам’яті Івана Балана присвячено і камерну виставку в Чернівцях…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Світлій пам’яті художника Івана Балана… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Унікальна виставка поєднує образотворче й декоративно-ужиткове мистецтво та літературу. Експозиція вшановує великих творців української літератури Буковини – Юрія Федьковича, Ізидора Воробкевича та Ольгу Кобилянську. Виставка організована в рамках музейного проєкту «Літературно-мистецька Буковина». Це особливий мистецький проєкт, який уже понад десятиліття сприяє популяризації культурної спадщини краю та осмисленню її впливу на сучасне мистецтво», – Лариса Курущак, куратор виставки.

В експозиції разом із роботами знаних художників експонуються твори юних митців – Злати Крушельницької, Анни Лазарюк, Дарини Ніколаїшиної, Злати Мелещук.  Юні художниці – вихованці гуртка «Атр-терапія» Міського палацу дітей і юнацтва,  керівник Світлана Крачило. Доповнюють експозицію рідкісні друковані видання кінця XIX – XX століття та унікальні артефакти з приватної колекції Юрія Миська.

Сидір Воробкевич

РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! –
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
1869

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, зроку до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. Щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величнимна в сi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя…
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом – це мiй iдеал.

Ольга Кобилянська, “Царівна”

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

«Мистецтво завжди було носієм важливих ідей, що формують нашу пам’ять, ідентичність та цінності. Виставка є своєрідним підсумком багаторічного дослідження мистецьких процесів Буковини, що дозволяє побачити, як змінювалося образотворче осмислення видатних письменників та громадсько-культурних діячів другої половини XIX – початку XX століття. Запрошуємо вас поринути в світ слова й образу, де література, історія та мистецтво зливаються в єдиний культурний простір і відкрити нові грані літературної спадщини Буковини через образотворчість», – Лариса Курущак

Ворог боїться нашої мови, бо знає: поки вона живе – живе Україна. Тож бережімо її. Говорімо нею. Читаймо нею. Думаймо нею. Бо поки звучить українська – ми непереможні. 

Більше фото з виставки за посиланням – До Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла»

Виставка триватиме до 9.03.2025.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис До відзначення Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Лекція «Мій Юрій Федькович». Валентина Чолкан, доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської.

Відкриття ювілейної, до 85-річчя від дня народження, виставки талановитого майстра з художньої обробки дерева Якова Петращука.

Завершення проєкту «Букове зерня». Вручення каталогів учасникам проєкту «Букове зерня» (фінансова підтримка БФ «Кращим Бути») у просторі виставки «Наш Федькович» (малюнки, артбуки, мальописи-комікси юних художників з Чернівців і Вижниці). «Найважливіший результат – формування численного мистецького кола Федьковича, як дорослих, так і зовсім юних буковинців», – Лариса Курущак, завідувачка відділу науково-освітньої роботи ЧХМ, кураторка мистецьких заходів.

Офіційне завершення проєкту «Букове зерня» відбулося у формі вручення каталогів усім учасникам проєкту. До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). Більше про один з етапів проекту можна подивитися за посиланням – «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня».

Це вже повністю проілюстрована казка “Бідолашко” Юрія Федьковича. Варто б було видати таку книгу з роботами сучасних дітей, з їх баченням цього твору Юрія Федьковича.

У післямові до катологу творчих робіт юних художників “Наш Федькович” Лідія Ковалець, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича зазначила: “Пропонований каталог – справді незвичайне мистецьке видання, може, найоригінальніше, найцікавіше з усіх пошановувань Юрія Федьковича до його 190-ліття. Бо діти внесли у знайомий образ стільки свіжості думок, майстерності своїх пальчиків, що це не може не захоплювати.”

До 85-літнього ювілею Якова Петращука з ініціативи відомої художниці Оксани Петращук-Гинги, доньки майстра, відбулася персональна виставка талановитого майстра з художньої обробки дерева До експозиції увійшли вироби з художнього текстилю, над якими працювали спільно і батько, і донька.

Яків Пантелейович Петращук народився 10 серпня 1939 року в селі Горошова Борщівського району Тернопільської області. 1971 року закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва. Майстер художнього різьблення по дереву. Працював на сувенірній фабриці. Був постійним учасником районних та обласних виставок народного мистецтва від 1960-х років. У 2023 році в Чернівецькому художньому музеї взяв участь у тематичній виставці «За красою», присвяченій 160-літньому ювілею Ольги Кобилянської й подарував установі декоративну вазу із серії «Букове зерня». На цьогорічній виставці є можливість побачити інші вироби з цієї серії.

Не одне покоління науковців, митців, дослідників зосереджуючи увагу на осмисленні особистості та творчого доробку Великого Буковинця, по-своєму розуміє та інтерпретує його, адже сприйняття цієї складної багатовимірної постаті доволі неоднозначне і розмаїте. Проте для кожного з нас Юрій Федькович ототожнюється з Буковиною, Гуцульщиною.

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

Лекція «Мій Юрій Федькович» від Валентини Чолкан, доцента кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської.

…«Де ти, чуро?
Тож ми твердо, хлопче, спали!
Подивися на світ божий,
Чи соколи не злетіли,
Щоб нам стати в брань з пекольним
Чортовитом! Меч і стріли!
А як в’ни ще не злетіли,
То ще далі спати мушу;
А як в’ни уже злетіли.
Тогди в брань з проклятим рушу.
Добувати нашу славу.
Добувати руску волю!»
О, злетіть вже раз, злетіте,
Ви сокілскії соколи!…

Юрій Федькович, Король Гуцул (2)

Дякуємо автору проєкту Ларисі Курущак та всім  учасникам заходу, глядачам,  які змогли завітати у Чернівецький художній музей, або ще завітають!  Мистецьке Коло Юрія Федьковича потужне, різнобарвне і збільшується з часом.

Більше фото з заходів у музеї за посиланням – Мистецькі заходи до відзначення ювілею Юрія Федьковича у Чернівецькому художньому музеї. 

І у цей день, 8 серпня, чернівчани вшанували пам’ять «Буковинського Соловія» покладанням квітів до його пам’ятника.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Завершення проєкту «Букове зерня» і заходи до відзначення ювілею Юрія Федьковича у Чернівецькому художньому музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Штука була добра, але зворушуюча. Знана фільмова артистка А. Н. грала ролю героїні і заворожувала публіку», – Ольга Кобилянська, «Апостол черні», 1926.

13 червня 2024-го у Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського відбулася чергова зустріч з обговорення історії розвитку кіномистецтва «Ера німого кіно: Аста Нільсен як символ епохи». Аста Нільсен увійшла в історію культури ХХ століття як легендарна кінозірка, родоначальниця серійних образів фатальних жінок. 

«У кабінеті Ольги Кобилянської на етажерці в «крокодиловій» рамочці зберігається жіночий фотопортрет. Зі світлини сміливо, ніби затягаючи в глибину великих очей, дивиться на нас улюблена акторка письменниці – датчанка Аста Нільсен (1881–1972). До речі, кіно як новий вид мистецтва взагалі підкорило О. Кобилянську. Вона навіть виробила свій підхід до перегляду фільму. Перший раз дивилася, щоби ознайомитися з сюжетом, вдруге йшла до кінозалу, щоби придивитися грі акторів, а під час третього візиту стежила за грою тільки одного актора, який сподобався особливо», –  Юлія Микосянчик, старший науковий співробітник літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської.

Перші фільми в історії кіно Луї Лепренса:  Людина, що виходить з-за рогу (Man Walking Around the Corner), 1887; Сцена в саду Раундхей (Roundhay Garden Scene), 1888; Рух транспорту мостом у Лідсі (Traffic Crossing Leeds Bridge), 1888; Акордеоніст (Accordion Player), 1888.

Катерина Теленько розповіла про історію німого кіно.  Переглянули «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота»,  днем його прем’єри вважають 28 грудня 1895 року.  Перегляд кінострічок в Чернівцях став можливим доволі швидко, адже перший кінотеатр в місті відкрили ще в 1899 році за адресою Панська, 12 в будинку Пайлера, а пересувні кінотеатри і гастролі європейських прокатчиків стали для міста його якщо не частим, то доволі звичним явищем. Відкриття нових кінотеатрів не змусило себе чекати, а покази найпопулярніших стрічок відбувалися в кінотеатрі “Urania” (пізніше “Central”) в приміщенні зали музичного товариства (сучасна Філармонія), куди сходилися всі представники прогресивної молоді.

«”Вам не треба дивитися роздражнюючі вистави, — сказав він перший і в його голосі пробивсь м’який звук. — Пригадую собі тепер, що ми, ви, Др. Емі, моя сестра і я бачили раз в кіні подібну штуку, коли не помиляюся то це була Ібсена “Примари”. Кажуть, Ібсен писав для хорих”.
Вона заперечила головою.
“Ні, він писав для здорових. Ця штука написана данцем, автором У. Г. виключно для великої артистки, щоб своїм талантом впливати на публіку, не поминаючи і змісту”.
“В тім разі “фантазія””, — закинув Юліян, щоб щось сказати і заспокоїти дівчину…», – Ольга Кобилянська, «Апостол черні», 1926.

Більш детальніше  Катерина Теленько зупинилася на розвитку кар’єри Асти Нільсен. Перший же фільм за її участі «Безодня» (Afgrunden, 1910) забезпечив їй та режисеру Урбану Ґаду контракт на виробництво декількох фільмів у Німеччині, який потім було подовжено до 1915 року.  Зворушливий танець у виконанні Асти Нільсен сприяв популярності цієї трагічно-еротичної мелодрами. «Нова жінка» замінила вікторіанський жіночий ідеал.

Дякуємо Катерині Теленько  та Лесі Щербанюк за першу презентацію  циклу зустрічей про  історію кіномистецтва. Дякуємо  Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, присутнім глядачам за спільний перегляд фільмів, обговорення, дискусію.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s.

p.s.2

17.07.2024

Під час війни дивлюся німі фільми. Вони допомагають абстрагуватися. Особливо в спеку. Коли вдома, через спеку, і є світло. Німі – бо це ж не маніпулювання з метою пропаганди. І ще завдяки цій зустрічі у  Муніципальної бібліотеці Добрянського, у Музеї кіно переглядаю фільми епохи німого кіно, і велику серію Asta Nielsen, де показали понад 20 фільмів… І у Асти Нільсен була своя, особлива The ABC of Love, абетка кохання…

The ABC of Love…

Запис «Штука була добра, але зворушуюча» – ера німого кіно: Аста Нільсен як символ епохи… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У повісті «Земля» (1902 р.), яка була написана на основі реального братовбивства, що ста­лося восени 1894 р. в с. Димка, Ольга Кобилянська змалювала широку картину життя буковинського села. Син селянина убив свого старшого брата, щоб самому дістати в спадщину батькову землю. Прототипами героїв повісті стали члени родини Костянтина Жижияна — Михайло і Сава (у повісті — Федорчуки). Земля, зароблена батьками, не дістається жодному з синів. Один лежить у ній, інший, братовбивця, позбавлений її батьками. Самі ж батьки більше не мають кому передати все, заради чого страждали.  Основною сюжетною лінією  є переживання батьків – Івоніки й Марії. З цією лінією органічно зв’язані дві інші – кохання Михайла й Анни та Сави і Рахіри…

«Es liegt um uns herum gar mancher Abgrund, den das Schicksal grub, doch hier in unserem Herzen ist der tiefste», – Юнас Лі

«Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях вона найглибша»

«В деяких днях, коли небо прибиралося у синявий шовк, а сонце розходилося самим блискучим золотом, коли тепло все переймало і розпирало, добувалося неначе силоміць із землі наверх,— жилося прегарно! Такі дні були милі для Івоніки. Тоді він сам до себе усміхався та приязно розглядався. Переживав сам стан землі й був із нею одним. Знав все, що було любо і збіжжю, і всьому, що піднімалося з неї, особливо ж по дощі. Неначе чув і бачив, як земля з задоволенням розходилась, розкошувала, як її соки відсвіжувались і як вона, насичена, віддихала важкими пахощами…»

«Жінка призначена чоловікові, як смерть від Бога».

«Він говорив так рішуче й переконуюче, так щиро, що вона не могла не повірити добрим успіхам в будучності. У ній оживилася надія наново, і вона усміхнулася. А однако ж затремтіло в її душі вже в найближчій хвилі болюче, мов заткнене десь в однім закутку серця жало, коли згадала хвилину, як він заявить батькові, що ось він має сватати наймичку Анну».

— Шиєш весільну сорочку? —сказала з легким глумом, також уже подразнена, ніби притакуючи своїм словам, Рахіра. — Може, й весільну! — відповіла Анна коротко.

«Рахіра – або земля!»

— А «сусідній» ліс до чого? — спитав його Сава з глумливим усміхом, вказуючи головою на безлистий ліс, що стояв недвижно, мов вкопаний.— Від чого ліс?..

«Тут проблисло йому мов світлом у душі: «Він буде говорити з татом по дорозі про себе і про Анну, буде говорити, аякже! І так уже за два дні святого Михайла! А на самоті удвох представив би татові все красно, попросив би та й здобув би тата на свою сторону. Відтак мав би лише з мамою упоратися. Урадувався сею думкою, мов здобутком… «Але чи добре прискорювати речі, що мали свій означений день на порішення? — відгомоніло йому десь неясно в глибині душі. — Чекати так довго на Михайла, а тепер два дні перед Михайлом заговорити?… Чи вийде се на добре?… Святий Михайло був його патроном…»

— Ваш Михайло лежить застрілений в “сусіднім” лісі, ідіть та й візьміть собі його!

«Наступила глибока тишина. Здавалося, немов кожний звук у сивій імлі давився… Він глянув…
На возі лежав простягнений білий-біліський його син…
Тяжка, кривава мовчанка…
Добру хвилю витріщався на нього, відтак підняв руку, погладив молоде обличчя, з якого зникла остання крапля крові, а відтак, обернувшися нараз до людей, кликнув: — Він неживий! — Якийсь голос спав молотом на нього: — Неживий!»

«Щось строге, невмолиме стоїть між ними й замикає їм уста. Тому одному він кориться: тій невидимій, залізній силі, хоч і не знає, що се таке.»

«Нехай господь поступить із ним, як він собі на те заслужив…»

«І так тяжать на нім надії — якісь несформовані, прегарні, горді надії, здається, самих терплячих і упокорених — і він їх має сповнити…»

Земля… Вона живе в думках, мріях, прагненнях, у добрих і злих намірах.
Земля- життя і смерть, щастя і недоля, творець і руйнач…
«Нехай господь поступить із ним, як він собі на те заслужив…»

Браво! Дякуємо Коломийському академічному обласному українському драматичному театру ім. І. Озаркевича за виставу. Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Земля» Ольги Кобилянської від Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Автором цієї скульптурної композиції, яку встановили 1952 року, є чернівецький, модний свого часу, скульптор  Ігнац Нахманович Клігер. Це маловідоме авторство. У Чернівцях є декілька пам’ятників Кобилянській, але маємо гадку, що тут їй найкраще. Бо вона гуляла у цьому парку, коли мешкала на вулиці Новий світ (нині Шевченка), і парк був її улюбленим місцем», — зауважує Леся Щербанюк, дослідниця історії міста, директор муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського. Далі вона продовжує:

У листі до В. Стефаника від 15 червня 1898 року  О. Кобилянська «звітує»: «Найкращі години мої в дню – се тії зранку. Встаю рано, дуже рано, й іду до великого міського городу і цілуюся там з самотою в уста. Там так пречудово, пане Стефаник, зранку – страх!». У парку вона осмислювала свої творчі задуми та сюжети. Тут вона гуляла алеями з Лесею Українкою, коли та приїжджала у Чернівці. Постійними, майже щоденними, були прогулянки обох письменниць по розкішному й величному парку. Стаття Л. Щербанюк «Перший курсалон та культурне життя у Чернівцях. Яким був парк Шевченка майже двісті років тому», 4 вересня 2020.

Cпочатку давайте завітаємо у Центральний парк імені Тараса Шевченка – Volksgarten – Gradina Publica – Парк Калініна до 1990. На той час містяни називали його Народний або Публічний сад.

«Жоден історик, письменник чи краєзнавець ще від давніх часів у Чернівцях не оминув згадку у своїх творах парку Шевченка, як-от Раймунд Фрідріх Кайндль, Георг Дроздовський, Вернон Кресс, Ірина Вільде», — розповідає дослідниця історії міста Леся Щербанюк.

В тексті прізвище Вернон Кресс. Не можу не додати фото з презентації 12.12.2019 книги Вернона Кресса «Перше життя. (Не)вигадана повість» /(«Первая жизнь. (Не)выдуманная повесть»)/. І фото з книги «Вернон Кресс» Юрія Чорнея , історика, журналіста, а зараз військового ЗСУ.

Герої ж цієї публікації Ігнац Клігер, Ольга Кобилянська, пам’ятник Ользі Кобилянській Ігнаца Клігера. Але ще раз хочу подякувати Юрію Чорнею за небайдужість у «Справі Воробкевича». Сподівюся, що пам’ятник Ігнаца Клігера чекає професійна реставрація і ім’я скульптора буде на табличці. А Юрію Чернею – велика повага і Ангела-Хранителя.

Отож, Центральний парк імені Тараса Шевченка – Volksgarten – Gradina Publica – Парк Калініна до 1990. Який вже і назву змінив – Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка. Який ще належить до об’єктів природно-заповідного фонду як національне, природне і культурне надбання. А не до об’єктів громадського простору… Парк був закладений 18 травня 1830 року за проектом інженера Адольфа Маріна і був першим парком у Чернівцях.

Ігнац Нахманович Клігер (1913, Чернівці – поч. 1990-х, Німеччина) прожив у Чернівцях понад півстоліття. Його прізвище походить від Klüger (Kluger), яке на теренах Буковини і Галичини трансформувалося на «Клігер». Про нього дуже мало відомо, хіба що він – скульптор доби соціалістичного реалізму.

Рідним Чернівцям Ігнац Клігер залишив прекрасну згадку про себе. Пам’ять про нього живе у скульптурному творі, який і сьогодні можна побачити в Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Це – композиція І. Клігера «Ольга Кобилянська».

Скульптор виконав її як пам’ятник Ользі Кобилянській і 1952 року його установили перед Чернівецьким драматичним театром. Пізніше твір Клігера перемістили до парку. Скульптура Клігера підкоряє емоційними камерними інтонаціями і проявом творчої художньої індивідуальності автора. Митець доніс до нас незабутній образ письменниці, який є цінним своєю поетичністю і мудрістю людини, що перебуває в гармонії з високою творчістю. 

Галина Тарасюк

Ользі Кобилянській

І вже далі читаємо у Галини Тарасюк, поетеси, прозаїка, критика, публіциста, перекладача «ПЕРЕБЕРІЯ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ», 30.11.2020.

Я пам’ятник собі…
До слова, про пам’ятники. І тут не обійшлося без її містифікації. Мінливість її образу не годен вловити і втримати ні глина, ні гіпс, ні бронза. Той скульптор, якому вдасться відтворити ЇЇ суть, ще в проекті…
Але особисто мені найбільше до вподоби (радше – не дратує) маленька непретензійна музейно-паркова скульптура роботи Л. Клігера, один із «штампованих» примірників якої встановлено в центрі Чернівців – у парку імені Т. Шевченка, а два інших – в літературно-меморіальному музеї її імені і на філфаці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Але в теплі і затишку скульптура не справляє такого щемного враження, як у тіні дерев старого парку, відкрита всім вітрам, дощам і снігам. До цієї Ольги Кобилянської рідко покладають квіти. Більшість народу, що снує і відпочиває в її улюбленому «городі», навіть не здогадуються, що то – вона. І Ользі Юліанівні, схоже, це подобається. Подобається сидіти в затишку вікових дерев ніким не поміченою і спостерігати за тими, кого з доброго дива колись робила героями своїх творів. Але… може я в полоні оптичного обману?

Ще про пам’ятник Ігнаца Клігера згадує журналістка Наталія Фещук: «До будинку треба пройти через веранду. Тут все автентичне, нічого не змінювали. Влітку тут Кобилянська любила пригощати своїх друзів медом з холодною криничною водою або й просто відпочивала. Про це нагадує своєрідне скульптурне зображення письменниці, виконане 1950 року Ігнацем Клігером». «Стаття Ольга Кобилянська: вершниця, яка любила білі троянди», 4.06.2020.

Тепер про троянди, які любила Ольга Кобилянська…

Рожі (1896)
Ольга Кобилянська
У склянці, тонко різаній, прозорій, наповненій аж по сам край свіжою водою, стояли вони…
Темно-червона, окружена листками, що недбало звисали, горіла пурпурою. Розцвілася розкішно, упоювалася сама собою; принаджувала до себе і ждала неспокійно.
Зараз коло неї, мов під охороною маленьких, трохи потвердих, темно-зелених листків, тулилася блідо-рожева рожа, що тільки наполовину розцвілася.
Вона ще перед кількома хвилями була пуп’янком, а тепер, немов від одного сильного віддиху раннього повітря, розцвілася і виглядала так, якби сама з себе стала такою пишною, коли тим часом вона все ще була пуп’янком.
Вона була повна поетичного почуття — рожа, до котрої усміхається полудень зі своїми різнобарвними метеликами…

Через кладку (1909 — 1911)
Ольга Кобилянська
Знаєте ви білі рожі? Ті звичайні, не окулізовані, котрих листки ані не улискуються, ані не колють, а так собі — звичайні, матові з виду. Ті білі звичайні рожі (уважайте) виростають великими корчами, і цвіт їх досить повний. Листочки цвіту білі, і лиш серединою, звідки розпочинають розгортатися, ніби — кажу “ніби” — вони мов мріють рожевістю. Але то не значно. І не в тім річ, бо помимо того все ж таки білі рожі. Білі — від початку аж до кінця свого. А головна їх чудова прикмета (я б сказав — вони гербові), — це їх запах. Запах, що викликує в душі мрії, шматок того, що зветься звичайним словом — рай, спомини з молодих щасливих літ і всяких образів з колишнім гарним, зібраним в одну хвилину.
Я лиш кажу.
Головна їх чудова прикмета — це їх запах. Якби можна описати запах, я б його описав. Тепер червень, саме дві такі рожі стоять біля мене, — і пахнуть, чарують…
…Мої “білі рожі” — сами виховуються. На зиму загартовані самі собою, вижидають у мрійному півсні між стужею й сонцем наближення весни. А коли наступить червень, вони цвітуть… Гей, як цвітуть, процвітають вони! аж зчудуєшся тою несподіваною силою. Садять так багато з-поміж зеленого свойого листя білого цвіту, неначеб не мали вже більше дожити другої весни, — дають з себе все, що мають. Одна молода залюблена дівчина, вічно розмріяна, неначе кам’яніла з якоїсь розкоші коло тих рож, що цвіли в червні… Дивилася поважними очима на них, упоювалася їх запахом і, усміхаючись, несвідомо говорила сама собі:
— Я щаслива!..
Чуєте? Щаслива!

Білі троянди, а саме рожі не окулізовані, у листопаді не знайдеш. А ось блідо-рожева рожа, троянда тепер поряд. Десь за тиждень до сьогоднішнього дня пам’ятник Ольги Кобилянської трохи обновили. Але таблички, що скульптор пам’ятника – Ігнац Клігер, я не знайшла…

Далі буде…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «І Ользі Юліанівні, схоже, це подобається. Подобається сидіти в затишку вікових дерев…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від 27 жовтня – 03 листопада 2023-го відбувся  в режимі онлайн обласний конкурс «Байт» на кращу комп’ютерну програму серед учнів загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів віком до 14 років на базі Чернівецького обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді. У конкурсі взяли участь 111 школярів. Номінації конкурсу: ігрові програми та бази даних (створення програми-анімації з використанням графічних можливостей мови програмування Pascal, Python, середовища програмування – Scratch), графічний редактор (Paint), навчально-демонстраційні програми, які можна використовувати при вивченні предметів шкільного курсу (PowerPoint); анімація (мультфільм); проект micro:bit. Учасники у своїй номінації готували завдання на вибір на загальну тему: «Ольга Кобилянська – пишна троянда в саду української літератури». Дане завдання є частиною проєкту до вшанування 160-ої річниці від дня народження Ольги Юліанівни Кобилянської. «Михайло Петрович Стариицький — український письменник, театральний і культурний діяч назвав Ольгу Кобилянську «пишною трояндою в саду української літератури». Ольгу Кобилянську вважають класиком не тільки української, але й однією з визначальних постатей європейської літератур. Проте, вона і зараз залишається цікавою для актуальною письменницею для сучасних людей», – розповів в авторському резюме до свого проєкту семикласник Сергій Пулінець.

Серед членів журі оргкомітет представив Анастасію Артенюк, студентку 2 курсу ЧНУ ім. Юрія Федьковича, яка у шкільні роки брала участь у конкурсі «Байт» і була його призером.

Всі учасники конкурсу продемонстрували оригінальні ідеї, цікаві творчі підходи і розробки. Всі учасники конкурсу відмічені Сертифікатами учасників обласного конкурсу «Байт», а переможці – грамотами Департаменту освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації).

У секції «Програмування» ( від 9 до 11 років):

за І місце – Софію ВАМУШ, ученицю 6 класу Вашковецького ліцею Вашковецької територіальної громади Дністровського району (керівник – Анатолій БАНДАЛАК).

У секції «Програмування» (від 12 до 14 років):

за І місце – Івана БАЛАХТАРА, учня 9 класу опорного закладу освіти «Клішковецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» Клішковецької  територіальної громади Дністровського району Чернівецької області (керівник –   Альона СЛОБОДЯН);

У секції «Програмування на мові Scratch» (від 9 до 11 років):

за І місце:

– Юліану ТРАЧУК, ученицю 6 класу Хотинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Хотинська територіальна громада Дністровського району Чернівецької області (керівник – Наталя АГАПІЄВА);

– Іллю ПАРАНЮКА, учня 6 класу Стрілецькокутського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Мамаївської територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області (керівник – Андрій Жукотинський);

У секції «Програмування на мові Scratch» (від 12 до 14 років):

за І місце – Вікторію МЕЛЬНИЧУК, ученицю 7 класу Кіцманського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів «Кіцманський ліцей» Кіцманської територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області (керівник – Оксана СКРЕПНИЧУК);

У секції «Навчально-демонстраційні програми Power Point» (від 6 до 8 років):

за І місце – Валентина ЖИТАРЮКА, учня 2 класу Новоселицького ліцею №1 Новоселицької територіальної громади Дністровського району Чернівецької області (керівник – Стелла БЛЕЙБЕР);

У секції «Навчально-демонстраційні програми Power Point» (від 9 до 11 років):

за І місце:

– Микиту ГОВДУНА, учня 5 класу опорного закладу «Вашківецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» Вашківецької територіальної громади Вижницького району Чернівецької області (керівник – Наталія ГИРШВЕЛЬД);

– Анну МЕЛЬНИК, ученицю 6 класу Новодністровського опорного закладу загальної середньої освіти «Новодністровська гімназія» Новодністровської територіальної громади Дністровського району Чернівецької області (керівник – Вікторія МЕЛЬНИК);

– Олега БАНДАЛАКА, учня 6 класу Шишковецького ліцею Вашковецької територіальної громади Дністровського району Чернівецької області (керівник – Олег ТОМАШ);

У секції «Навчально-демонстраційні програми Power Point» (від 12 до 14 років):

за І місце:

– Олега ДУТКУ, учня 7 класу Снячівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Великокучурівської територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області (керівник – Наталія ДУТКА);

– Катерину ОСТРОВСЬКУ, ученицю 7 класу Чернівецького багатопрофільного ліцею № 11 «Престиж» Чернівецької територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області (керівник – Тетяна СПОРИНІНА);

У секції «Графічний редактор Paint» (від 9 до 11 років):

за І місце:

– Юлію ВІЛЬХОВЕЦЬКУ, ученицю 6 класу Хотинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Хотинської територіальної громади Дністровського району Чернівецької області (керівник – Наталя АГАПІЄВА);

– Яну ІВАНЧУК, ученицю 6 класу Банилівського опорного ліцею імені Івана Діяконюка Банилівської територіальна громада Вижницького району Чернівецької області (керівник – Ірина ДУТЧАК);

У секції «Графічний редактор Paint» (від 11 до 14 років):

за І місце – Михайла ШАПОВАЛА, учня 7 класу опорного закладу «Вашківецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» Вашківецької територіальної громади Вижницького району Чернівецької області (керівник – Наталія ГИРШВЕЛЬД);

У секції «Графічний редактор Paint» (14 років):

за І місце:

– Анну ЧЕРКАСЕНКО, ученицю 9 класу Зарожанського ліцею Недобоївської територіальної громади Дністровського району Чернівецької області (керівник – Денис МОКАН);

– Олега БУБРЯКА, учня 9 класу філії «Замогильна гімназія» опорного закладу «Дихтинецький ліцей» Путильської територіальної громади Вижницького району Чернівецької області (керівник – Яна ХРИЩУК);

У секції «Анімація-мультфільми» (від 9 до 11 років):

за І місце – Андрія ОСТАФІЙЧУКА, учня 5 класу Коровійського ліцею Чернівецької територіальної громади Чернівецької області (керівник –   Оксана ОСТАФІЙЧУК);

У секції «Анімація-мультфільми» (від 12 до 14 років):

за І місце – Віту БОДНАР, вихованку Кельменецького дитячо-юнацького центру, ученицю 8 класу Кельменецького ліцею-опорного закладу Кельменецької територіальної громади Дністровського району Чернівецької області (керівник – Марія ГАРАБАЖІЙ);

У секції «Проєкт у micro:bit»:

за І місце – Дмитра БОБИКА, учня 9 класу Хотинського ліцею №5 – опорний заклад загальної середньої освіти Хотинської міської територіальної громади Дністровського району Чернівецької області (керівник – Альона КОВАЛЬ).

Відео з обласного конкурсу «Байт» на кращу комп’ютерну програму серед учнів загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів (конкурс онлайн).

Більше фото з конкурсу «Байт» за посиланням – Обласний конкурс «Байт – 2023».

Дякуємо і вітаємо учасників конкурсу, керівників учнівських робіт, організаторів конкурсу, членів журі за гарну і успішну роботу! Дякуємо ЗСУ за можливість нашим учням творити, досліджувати і виступити на обласному конкурсі «Байт».

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Обласний конкурс «Байт – 2023»: нові виклики і успіхи! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На сторінках книги авторка Світлана Кирилюк розкриває читачам цікаві факти з біографії письменниці – про дитинство, родину, мандри, друзів та товаришок, епоху й традиції, у яких виростала та проходила шлях становлення відома українка. Художнє оформлення книжки-картинки «Кобилянська від А до Я» виконав Іван Шкоропад.

Головна «фішка» Кобилянської — в її глибині, в зазиранні в «нутро», у внутрішній світ людини. У цьому й криється революційність її творів. Виросла в оточенні п’ятьох братів, мала тихий голос і дуже комплексувала, коли доводилося виступати перед широкою публікою, навіть у дорослому віці. Але мріяла про акторську кар’єру, хотіла бути побаченою і почутою, у письмо вкладала душу… Згодом її назвуть феміністкою, а жінок у її творах – неординарними і суперечливими. Та якою насправді була Ольга Кобилянська, яка порівнювала себе з ніжною квіткою «мімозою сором’язливою», але не боялася першою виказати свої почуття чоловікові? Книжка розповідає про тонку творчу особистість, мрійницю, сміливу і ніжну жінку, яка вміла любити по-справжньому, писати емоційно про сильних духом жінок і любов до рідної землі.

Робота над книжкою «Кобилянська від А до Я» стала для мене своєрідним викликом і водночас випробуванням. Досі писала й говорила про життя і твори моєї улюбленої Ольги Кобилянської як дослідниця її творчості, а тут важило інше – наблизити зовсім юного і навіть дорослого читача до Авторки як неповторної особистості, розкриваючи світи маленької дівчинки, яка багато мріє і фантазує, зачудована рухом пера, і жінки, що вповні спізнала мистецтво творення людських характерів, – розповідає про роботу над книгою Світлана Кирилюк.

У книзі кожна літера абетки знайомить читача з яскравими фрагментами життя Ольги Кобилянської: «Е» – з «емансипацією», яку відстоювала письменниця, та «едельвейсами», що збирала власноруч в горах; «Ї» – з ставленням до їжі та, навіть, рецептом улюблених пампушок Ольги; «П» – переносить читача до Праги, яку колись вдалося відвідати авторці та парфумами, що подобались героїні книги.

«Дуже складно було опиратися спокусі охопити якнайбільше імен, фактів, подій. Бо як умістити життя мистця в певну кількість гасел?.. Над ними я почала думати з моменту виникнення ідеї книжки (грудень 2017-го). Спочатку треба було матеріалізувати її в уяві, відчути, як переплітаються між собою гасла й міні-тексти. В окремому зошиті відвела сторінки на кожну літеру алфавіту. Попередньо заявлені позиції викреслювалися, зʼявлялися нові, знову щось з(а)мінювалося, бо інше виявлялося важливішим… Це було складання великого пазла, тривалі припасовування, де багато важить найменший штрих, незначна деталь, адже головне – цілісніть картини. У якийсь момент згадалася самохарактеристика Ольги Кобилянської як «загадки». Тож написання книжки перетворилося для мене в ще одне «розгадування» світу письменниці – в неймовірну подорож у чудовому товаристві художника Івана Шкоропада та літературної редакторки Оксани Антонів», – продовжує авторка книги Світлана Кирилюк.

Текстова частина історії «Кобилянська від А до Я» доповнена майстерними ілюстраціями у виконанні Івана Шкоропада, які відіграють таку ж важливу роль. В основі оформлення лежать буковинська орнаменталістика, елементи характерного художнього різьблення з дерева на приватних будинках Буковини та місць, де жила і працювала Ольга Кобилянська. Стилізовані портрети перегукуються з графічними елементами оформлення. Також хотілось зробити книжку яскравою з використанням обмеженої кількості відкритих, чистих кольорів. Більшість вихідних фотографій, які потрапили в книжку, були чорно-білими, тож я вирішив колоризувати їх аби в контексті яскравих кольорів вони не сильно контрастували, а навпаки краще вписувались в загальну картину. Особливу атмосферу книжці додає шрифт Дмитра Растворцева «KyivType». Він ніби підкреслює сильний, вільний, український характер Ольги», – поділився історією роботи над художнім оформленням Іван Шкоропад.

Світлана Кирилюк – доцентка, викладачка Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Народилась 5 липня 1969 року. У 1991 році закінчила із дипломом з відзнакою Чернівецький державний університет ім. Ю.Федьковича. З 1993 року працювала на кафедрі української мови, а з 1994 – на кафедрі української літератури названого університету. Тематика наукових досліджень: проблема літературної традиції в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.; мотиви та образи світової літератури у творчості Ольги Кобилянської; психоаналітичний вимір особистості в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.; проблема марґінальності як складова сучасного літературного процесу.

ВСЛ

Запис Побачила світ ілюстрована книжка-абетка про Ольгу Кобилянську – «Кобилянська від А до Я» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мистецький детектив

Ігнац Нахманович КЛІГЕР (1913, Чернівці – поч. 1990-х, Німеччина) прожив у Чернівцях понад півстоліття. Його прізвище походить від Klüger (Kluger), яке на теренах Буковини і Галичини трансформувалося на «Клігер». Про нього дуже мало відомо, хіба що він – скульптор доби соціалістичного реалізму. Творів обмаль, інформації про життєвий шлях ще менше. Та протягом 10-ти років пошуку Тетяні Дугаєвій пощастило знайти чимало сторінок з його біографії, і не тільки…

Чернівецький художник працював у галузях монументальної, паркової та станкової скульптури, а також живопису і графіки. Скульптурній творчості митця загалом властиві риси соцреалізму, а в традиціях неокласицизму він виконав монументальні твори для декору фасаду та інтер’єру театру у Челябінську. Вправним майстром проявляв себе в живописних полотнах і графіці. Ця частина творчої спадщини Ігнаца Клігера практично невідома. На жаль, доступними є лише лічені живописні твори, які зберігаються в Чернівецькому музеї історії та культури євреїв Буковини, і одна графічна робота з приватної колекції (Чернівці). Пейзажна композиція, створена 1950 року, захоплює темпераментною мальовничістю, інтенсивністю й ошатністю палітри, а пастельний портрет чарує досконалим володінням малюнком. У цій ситуації Інтернет вже вкотре став справжнім подарунком у пошуковій роботі: знайдено ще два майстерно виконані пейзажі Клігера.

І.Клігер. Пейзаж. 1950р.

Сонячний гірський краєвид є експресивним широко написаним полотном з декоративними ефектами. А «Сосновий ліс» (1943) вирізняє стриманий мазок і тональна естетика зеленого кольору з м’якими відблисками. Навіть крихти зібраної інформації, яка знайомить з промовистим живописом і виконаною з великою вправністю пастеллю митця, переконують, що ці твори є свідоцтвом творчої сили таланту художникаколориста, майстра настроєвого пейзажу і непересічного графіка.

І.Клігер. Пейзаж

НАВЧАННЯ В ПАРИЖІ

Мистецький шлях Ігнац Клігер обрав 23-річним, коли розпочав навчання в одному з найбільш відомих мистецьких закладів – у Вищій державній школі мистецтв у Парижі (École Nationale Supérieure des Beaux-arts). Ця Школа пишається плеядою славнозвісних випускників. Згадаємо лише кілька імен новітньої доби. Серед них Жорж Сера, Анрі Матісс, Жорж Руо тощо. Відомо, що паризька Школа витончених мистецтв традиційно стояла на засадах класицизму, виховувала прагнення до високого рівня художньої творчості, але й водночас заохочувала до різноманітних експериментів і практик. Доречно згадати, що творче життя цілої низки чернівецьких художників було пов’язане з Парижем. Протягом першої половини 1900-х років там навчалися або працювали Р. Рубін, А. Кольнік, Я. Айзеншер, А. Аріха, Е. Арно, О. Добровольський, В. Загородніков, Б. Клінгофер, А. Кротохвіля, Б. Редер.

ЧЕРНІВЦІ, ТРУДОВА АРМІЯ, УРАЛ

Після навчання в уславленій мистецькій школі у столиці Франції Ігнац Клігер повернувся до Чернівців. Це було 1939 року. На той час місто вже покинули майже всі художники, які починали там свою творчість. Серед них Б. Редер і А. Кольнік, С. Лернер і Я. Айзеншер тощо. Ігнац Клігер визначив власний шлях: він залишився в Чернівцях. 1940 року молодий митець був уже серед засновників Товариства буковинських художників разом з Пантелеймоном Видинівським, Ірмою Розеншток, Корнелієм Дзержиком. Тим часом в Європі настали неспокійні часи… У подальшому не було жодних відомостей про долю Ігнаца Клігера аж до 1946 року. Цінну інформацію вдалося отримати в листуванні з авторкою публікацій з м. Челябінськ Вірою Гейль, яка досліджувала творчість митців, евакуйованих з різних регіонів. Писала вона і про Ігнаца Клігера з Буковини. З її листів і публікацій стає зрозумілим, що з початком війни І. Клігер потрапив на службу до «робочого батальйону» в так званій Трудовій армії. Відомо, що на буковинських землях такий вид примусової праці широко практикувався НКВС. Мобілізованих направляли на виконання важких примусових робіт, в тому числі й на Урал. 1944 року митець був звільнений. Але повернення до рідних Чернівців було неможливим, оскільки місто було в зоні окупації. І доля закинула І. Клігера до Челябінська. До місця виселення він був евакуйований разом із сім’єю.

ЧЕЛЯБІНСЬК

Челябінська науковиця Віра Гейль у статтях про творчу інтелігенцію під час війни зауважує, що на Південному Уралі з 18 професійних скульпторів 14 були представниками евакуйованої інтелігенції. Серед них був і чернівчанин Ігнац Клігер, який уже восени 1944 року експонував свої твори на виставці челябінського товариства «Художник». А його «творчість стала яскравим періодом у розвитку скульптури міста». В 1944-46 роках місцем роботи митця був Челябінський міський відділ у справах будівництва й архітектури. Він проводив також методичні заняття для художників-початківців. Протягом певного часу очолював скульптурну майстерню, в якій виконували замовлення офіційних установ. На той час представники евакуйованої творчої інтелігенції працювали в рамках офіційно визначеної тематики мистецьких творів. Відтак природно, що і серед скульптур І. Клігера переважали офіційні портрети «позитивних героїв» з акцентом на звеличенні радянських вождів, заслужених передовиків праці тощо. Коли майстерню перевели до виробничого сектору, Клігер пішов з цієї посади. Можна припустити, через небажання перетворитися на ремісника-виконавця. Натомість він зосередився на садово-парковій скульптурі та ландшафтному дизайні. На площі Революції в Челябінську був фонтан з чашею, який митець запроєктував і виконав до нього ескіз барельєфу «Дівчата, що танцюють» (1946).

І. Клігер. Фонтан «Дівчата, що танцюють». 1946. Челябінськ

За ескізами Клігера виготовлені декоративні вази, що прикрашали місто. У Челябінську встановили скульптурні композиції роботи І. Клігера, незмінною ознакою яких були тематика і пластика, властиві творчому методу соціалістичного реалізму. Серед них: «Дівчина з книгою», «Спортсменка з м’ячем», «Спортсмен-штовхальник ядра» (з циклу «Фізкультура»). 2008 року науковиця В. Гейль наводить красномовний фрагмент з акту прийняття цих скульптур: «Скульптури виконані професійно, анатомічно грамотно, з мистецьким смаком, культурно». До численних замовлень додалося і монументально-декоративне оформлення Театру Челябінського тракторного заводу (ЧТЗ). Скульптурні композиції, виконані І. Клігером 1946 року, збереглися до наших днів. Інтер’єр театру прикрашають вісім барельєфних портретів у медальйонах, а фасад оздоблений горельєфними композиціями у вигляді картушів з виразними комічними й трагічними маскаронами (скульптурними масками міфічних персонажів), облямованими гірляндами з лаврового листя, квітів, овочів разом зі смолоскипами. Тими роками митець творчо реалізовував себе як у станковій скульптурі, так і в малярстві. Серед творів олійного живопису і графіки 1944-45 років в різних джерелах згадуються «Уральський пейзаж», «Автопортрет» (1944, вугілля), «Портрет архітектора Т. Зільберга» (1945, вугілля). Творчість І. Клігера здобула в Челябінську визнання, його називали «скульптором, що показав себе великим майстром своєї справи… приніс велику користь як висококваліфікований скульптор». Про Клігера писали уральські газети. В каталогах обласних і всесоюзних виставок у Москві зазначені його роботи як члена СХ Росії. Утім, родина скульптора потерпала від побутових труднощів, оскільки кілька років вони проживали в челябінському готелі «Южний Урал». «Клігер змушений був покинути його через чималий борг. Міська влада за заслуги скульптора перед містом вирішила не стягувати борг і списала його. Втім, проблема з житлом стала однією з ключових у прийнятті Клігером рішення про від’їзд із Челябінська» (В. Гейль. Творческая интеллигенция в эвакуации. Южный Урал, 1941-1945 рр.). Ігнац Клігер залишив мешканцям Челябінська добру пам’ять по собі. Його ім’я і твори й дотепер розглядаються челябінськими фахівцями в історичних начерках і довідниках.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ЧЕРНІВЦІВ

1946 року митець повернувся на батьківщину. У чернівецький період його творчості виконано чимало станкових скульптурних творів, які стилістично й за тематикою відповідали запиту влади на соцреалізм. Клігер разом з колегами працював у скульптурних майстернях Чернівецького художнього комбінату, які, за спогадами Івана Назаровича Снігура, містилися «за радянської влади у напівпідвальному приміщенні будинку по вулиці Ольги Кобилянської, 57, де нині розміщується Чернівецька музична школа №1. З часом майстерні перевели до приміщення по вул. Руській, 24, де «було створено чимало гарних скульптур, які прикрашали міські парки та сквери, піонерські табори та дитячі садочки» (газета «Час», 2006, №44). На Центральній площі біля Дошки пошани було споруджено фонтан з чашею за ескізом Ігнаца Клігера. Він працював і над монументальною скульптурою. Чернівчани літнього віку ще згадують пам’ятник Калініну (1958) при вході до Центрального парку, що був демонтований 1992 року. Сучасник скульптора Рудольф Лекалов, який і нині продовжує трудитися, розповів, що скульптурна майстерня Клігера була в нинішньому будинку Художньої школи ім. Миколи Івасюка, а згодом – в Українському Народному Домі. 1947 року Клігер був прийнятий до Спілки художників СРСР. Його твори незмінно виставлялися на виставках як в Україні, так і на всесоюзних вернісажах. У їхніх характерних назвах безпомилково вимальовується радянська доба, а у пластичному виконанні – натуралістичність, певна стандартність образів і пафос. У каталогах і публікаціях серед робіт скульптора згадуються: «Піонерка», «Пам’ятник Василю Крикливцю», портрети Ольги Кобилянської (1949) і Василя Стефаника, «Юний скульптор» (1954), портрети заслуженого діяча наук Аз. РСР О. Ковалевського (1952) і Героя Соціалістичної Праці, голови колгоспу «Більшовик» В. Гнепа (1961). Протягом 1960-х років пластичний почерк Ігнаца Клігера зазнав певних змін. Саме тоді намітився відхід від шаблонних прийомів доби соцреалізму. Поступово ставав можливим індивідуальний підхід авторів до формальних засобів вираження і стилістики. Помітне це і в камерних скульптурних творах чернівецького митця («Єврейка»). Можна згадати й груповий портрет К. Гегермана, П. Лимаревої-Зальотової та Д. Іскри (1967), прикметною рисою якого є оригінальний підхід в осмисленні образу і певної умовності поєднання кількох людей в єдиній цілісній композиції. Творче вирішення прочитується, зокрема, і в пам’ятнику на могилі фольклориста і літературознавця Р. М. Волкова (1885-1959) на Руському цвинтарі. Меморіальна композиція має вигляд вертикальної тумби з чорного граніту. Бронзовий барельєфний погрудний портрет, розміщений на вставці з білого мармуру, вда- з історії технологій ло передає портретну подібність професора Волкова. Лаконічні геометризовані форми чорно-білої композиції та професійно змодельоване об’ємне портретне зображення увиразнюють образ людини, чий вагомий науковий доробок високо цінується нащадками. Роботі І. Клігера сприяло і те, що він був особисто знайомий з науковцем. Про це згадували син проф. Волкова Анатолій Романович і його дружина Людмила Петрівна в розмові з директоркою Муніципальної бібліотеки Лесею Ілярівною Щербанюк. На початку 2000-х на будинку №37 по вул. Українській, 37, де й нині мешкає родина Волкових, установлена меморіальна дошка з барельєфним портретом Р. М. Волкова, який повторює зображення, що на пам’ятнику.

НІМЕЧЧИНА

1972 року І. Клігер покинув Чернівці й виїхав до Німеччини. У Чернівецькій організації Спілки хужлжників зберігається документ, який (мовою оригіналу) засвідчує цю подію: «…у И.Н. Клигера членский билет члена Союза художников СССР изъят. Никакой материальной задолженности за Клигером И. Н. не числится». …На тому колеги й проводили Ігнаца Клігера, який понад 30 років тому стояв біля джерел творчої спілки в Чернівцях. Про подальшу творчість митця відомостей практично немає. В мережі знаходимо лише уривчасті згадки про життя і творчість Клігера в Німеччині. З них зрозуміло, що митець в 1970-80-х роках зосередився на пейзажному живописі.

СКУЛЬПТУРА В ЧЕРНІВЦЯХ І ПАМ’ЯТЬ ПРО ЖИВОПИСЦЯ …

Через 36 років після відїзду І. Клігера його картини нагадали Чернівцям про митця. Дві роботи були експонатами на виставках єврейського мистецтва 2008 року і 2018-го в Чернівецькому художньому музеї – «Уральський пейзаж» (1944), «Пейзаж» (1950). А в ювілейному каталозі Чернівецької організації Національної Спілки художників України (2014) члену творчої спілки І. Н. Клігеру відведені рядки біографічної довідки та вміщений фотопортрет, а в Енциклопедії сучасної України про нього є стаття. Нині в Україні ім’я Ігнаца Клігера згадується також в окремих наукових публікаціях про творчість митців Чернівців. Біографічне есе присвятила йому Софія Березіна («Евреи Буковины. Славные имена». (Чернівці. 2018). А рідним Чернівцям Ігнац Клігер залишив прекрасну згадку про себе. Пам’ять про нього живе у скульптурному творі, який і сьогодні можна побачити в Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Це – композиція І. Клігера «Ольга Кобилянська».

Скульптор виконав її як пам’ятник Ользі Кобилянській і 1952 року його установили перед Чернівецьким драматичним театром. Пізніше твір Клігера перемістили до парку. Скульптура Клігера підкоряє емоційними камерними інтонаціями і проявом творчої художньої індивідуальності автора. Митець доніс до нас незабутній образ письменниці, який є цінним своєю поетичністю і мудрістю людини, що перебуває в гармонії з високою творчістю. Зворушливим словом відгукнулася про цей твір українська поетеса Галина Тарасюк: «…особисто мені найбільше до вподоби (радше – не дратує) маленька непретензійна музейно-паркова скульптура роботи І. Клігера у парку імені Т. Шевченка… Два інші примірники встановлені в літературно-меморіальному музеї її імені та на філфаці Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. В теплі й затишку скульптура не справляє такого щемного враження, як у тіні дерев старого парку, відкрита всім вітрам, дощам і снігам… До цієї Ольги Кобилянської рідко покладають квіти. Більшість народу, що снує і відпочиває в її улюбленому «городі», навіть не здогадуються, що то – вона. І Ользі Юліанівні, схоже, це подобається. Подобається сидіти у затишку вікових дерев ніким не поміченою і спостерігати за тими, кого з доброго дива колись робила героями своїх творів…». Чернівчани вдячні Ігнацу Клігеру за такий образ письменниці. Адже пам’ять про мистецькі здобутки минулого має цілющу властивість: вона звернена до майбутнього.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України

Особлива вдячність авторки за співпрацю і консультації: родині Р.М. Волкова, Л.І. Щербанюк – директорці Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського, О.В. Банніковій – заступниці директора Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка, науковцям чернівецьких музеїв, кандидатці історичних наук В.В. Гейль (Челябінськ), Ю.П. Гушкевичу – голові Чернівецької Спілки художників НСХУ, художнику Р.М. Лекалову.

І насамкінець прохання-звернення до відділу культури Чернівецької міської ради: Поверніть первісний вигляд пам’ятнику Ользі Кобилянській роботи І.Клігера і невідкладно звільніть його від чужорідної фарби, бо він виготовлений зі скульптурної бетонної суміші. Бажано не тільки виконати рекомендації професійних фахівців, а й прикріпити табличку з іменем Ольги Кобилянської та автора роботи.

Запис Художник Ігнац Клігер: півстоліття в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

21 березня 2019 року в області відзначатимуть 77-му річницю від дня смерті буковинської письменниці Ольги Кобилянської. Як повідомила прес-служба ЧОДА, о 14:00 відбудеться покладання квіті до пам’ятника Ользі Кобилянській на Театральній площі, о 14:30 – до могили письменниці на кладовищі по вул. Зеленій.

У Чернівецькому літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської о 15:00 розпочнеться літературний вечір «Гостини в Ольги Кобилянської».

Запис Пам’яті Буковинської Орлиці спершу з'явиться на Медіа-Версії.