Майже водночас редакція отримала два звернення – дві різні думки про одну подію. Надамо слово обом сторонам.

Спершу – слово мешканцям вулиці Йосипа Главки м. Чернівці

«У вересні 2011 року ми звернулися з листом (копія додається) до керівництва міста щодо  будівництва пам’ятного знаку у пам’ять полеглих за незалежність України в районі будинку №18. Пройшли роки… І раптом цей невеличкий майданчик, де раніше росли тільки троянди на клумбах, зацікавив «ініціативних» людей, які вирішили «подбати» про мешканців вулиці.

У проекті-схемі (копія додається) цих «волонтерів» передбачено провести світло на майданчик (хоча тут є 2 ліхтарі вуличного освітлення), зрізати дерева, що стримують зсув ґрунту у прірву (на багатьох будинках довкола є тріщини, відломи (виділено авторами тексту – ред.). Крім усього, ця територія розташована в охоронній зоні ЮНЕСКО (можливо, нам доведеться звернутися і до цієї організації..).

Зі слів студентів, які працюють над проектом*, нам стало відомо, що всю цю «реконструкцію» будуть фінансувати таємні диво-меценати. Хоча неподалік, у 50-60 метрах, парк ім. Ю. Федьковича, де непочатий край роботи для освоєння території.

На нашу думку, було би набагато краще, якби кошти виділили на боротьбу зі зсувом шляхом посадки дерев з міцною кореневою системою. Та під час зустрічі зі студентами 21 жовтня, коли ми, всі мешканці вул. Главки, одностайно сказали їм «ні», почули від них про зрізування дерев та місце де «можна попити кави», хоча кав’ярня є в парку.

Варто зазначити, що після «облагородження» території, погіршиться і кримінальна обстановка, що ускладнить життя мешканцям вулиці. Натомість ми хочемо збудувати тут невеличку капличку або встановити пам’ятний знак на честь героїв України. Однак нас знову «відфутболили»:  відповідь-відмову з департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин додаємо. Натомість студентам, які приїхали на короткотермінове навчання з інших областей, все і зразу?

Ми всі готові взяти участь у  відновленні на колишній оглядовій терасі клумб з трояндами,  у посадці дерев і кущів, які захищатимуть як від зсуву, так і від заїзду «крутих» іномарок…»

Підписи мешканців на 3-х аркушах є в редакції.

———————————

*«Відкритий простір» – проект студентів – активістів Української академії лідерства (УАЛ) у Чернівцях, який у вересні отримав підтримку міської ради. Нині проект перебуває у фазі пошуку ресурсів і партнерів. Студенти співпрацюють із командою архітектора-урбаніста Рудольфа Графа, проекти якого здійснювалися в Румунії, Німеччині та інших країнах Європейського Союзу.  «Відкритий простір» має на меті  об’єднати чернівчан у процесі проведення заходів у місті.

«Здибанка біля ватри на Главки»

Прес-анонс Української академії лідерства** із таким заголовком надійшов на електронну адресу редакції:

«Як атмосферно провести час біля великого вогнища із гарячим чаєм та душевними розмовами, ви дізнаєтеся, лише відвідавши Здибанку, яка організовується студентами Української академії лідерства вже у вівторок, 11.12.2018 на 15.30.

Наша мета – продемонструвати можливість створення малобюджетних подій, відтворити досвід європейських громад із самоорганізації власних просторів і проінформувати мешканців Чернівців про цілі проекту «Відкритий простір». Ми збираємося на вулиці Йосипа Главки, і це буде добрим початком майбутніх спільних заходів із громадою міста.

Що чекатиме на гостей? Співи, новорічні пісні, музика, танці, аніматори, феєрверки, гірлянди та теплі обійми.

Для кого подія? Ми влаштовуємо надзвичайно теплі зимові посиденьки, на які можна запросити друзів і родину, взяти бабусю, дідуся й дітей, одногрупників та всіх охочих відчути атмосферу великої ватри і дружніх почуттів, усіх, хто хоче творити добро.  Чернівцям не вистачає чогось, що може об’єднати людей і заспокоїти у такий важкий час. Ви зможете зробити добру справу й долучитиcя до благодійного проекту «Миколайчики».

**Українська Академія Лідерства – це програма особистісного та суспільного розвитку, головним елементом якої є 10-місячний формаційний курс для випускників середніх шкіл, який будується на поєднанні елементів фізичного, емоційного та інтелектуального розвитку на основі цінностей (??? – ред.). Академія заснована 2015 року за підтримки фонду Western NIS Enterprise Fund, Адміністрації Президента, Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, Міністерства освіти і науки України.

Замість доброго настрою та об’єднання – суцільні незручності

Ідея гарна, чи не так? От тільки місце вибране невдало. Бо ж усі мешканці ще заздалегідь були проти й радили організувати дійство деінде на іншому просторі, хоча б у парку ім. Федьковича, зовсім поруч, Там є своєрідний театральний майданчик. І кав’ярня також. Та їх не почули.

Захід планувався на 5 годин – від 15.30 до 20.30 за участі 50-ти осіб.  Натомість були практично лише організатори й закінчилася імпреза між 5-ю і 6-ю вечора. До речі, шкода, що її побачили виключно мешканці вулиці Главки, які вийшли з протестними настроями.  Бо молоді було б цікаво разом розважитися, пострибати під музику й попити безалкогольний глінтвейн. Та зібрати її не вдалося. Хоча майданчик забезпечили освітленням і музикою. А ще запалили ватру, що найбільше й обурило мешканців вулиці. «Мій будинок18-ий найближче до вогнища. А в моєї дитини алергія. Стіни ж будинку старі та потріскані від зсуву й так чи інакше дим просочиться до кімнат…»,  – скаржилася Світлана.  Зрештою, дивує, як міська рада погодила ватру в охоронній зоні всесвітньої пам’ятки ЮНЕСКО. До слова, майор Руслан, який разом із колегами був відряджений на цей захід забезпечувати порядок, не зміг дізнатися, хто ж у міськвиконкомі дав дозвіл на цей захід, бо до Шевченківського райвідділу просто надійшов лист з вимогою забезпечити порядок на масовому заході. Між іншим, там чергувала й машина з рятувальниками – аби чого не сталося. А відтак на виклик мешканців приїжджали патрульні поліцейські та екологічна інспекція. Уявляєте, скільком людям знайшлася робота, без якої можна було б обійтися. А витрачені кошти?..

Мешканці вул. Главки, які, захищаючи свій спокій, звернулися ще й по допомогу до нардепів – Миколи Федорука і Максима Бурбака, переконані: студентів використовують  якісь хитрі люди для своїх цілей. Молодь, мовляв, роз’їдеться по домівках, а генделик залишиться…

Ця історія має ще один показовий аспект. Молоді лідери  й мешканці вулиці нарешті поспілкувалися й тільки зараз, здається, почули одне одного. Принаймні молодь поцікавилася тим, чого хочуть старші люди. І посадка дерев та квітів не видалася їм дивною. А втім, може я помиляюсь? Адже ми,українці, дуже дивні люди. Будучи надзвичайно толерантними до інших – навіть своїх ворогів, ми не чуємо одне одного…  Коли зателефонувала до Іванки, контактної особи з УАЛ, із якою спілкувалася під час заходу, почула від неї дивну річ: «Мешканці нам дозволили це провести. Все о’кей!» А потім чомусь знітилася і перепросила, сказавши, що має дещо з’ясувати, а потім перетелефонує… Чекала на дзвінок добу – марно.

Ні, ми, українці, таки не чуємо  одне одного. І цей гандж маємо замолоду.       

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»   

Запис Горіла ватра, палала…в охоронній зоні всесвітньої пам’ятки ЮНЕСКО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Непорозуміння із видачею проїзних документів, які сталися влітку, здавалося б, позаду. Ще на початку осені «Версії» оприлюднили оптимістичне повідомлення першого заступника  начальника управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області Віктора Пислара про те, що закордонний паспорт у Чернівцях можна отримати без жодних перешкод. Вартість оформлення, за його словами, становить 373 гривні.

На публікацію у газеті звернула увагу наша читачка пані Ольга К. Термін дії її закордонного паспорта збіг восени. Жінка хотіла підготувати документи завчасно, щоби спланувати поїздку на новорічні свята. Подавати документи пішла, узявши із собою газету, проте отримати новий паспорт їй не вдалося й досі, до того ж і суму їй назвали вищу – 452 гривні.

– Уперше я прийшла до паспортного столу, що на вулиці Кармелюка, влітку, щоби розвідати обстановку, – розповідає пані Ольга. – Побачивши, що там суцільний аврал, вирішила перечекати сезон відпусток і негаразди з друком бланків, тож повернулася на початку осені. Проте картина майже не змінилася. Я поспілкувалася з жінкою із черги, яка була уся на нервах. Вона приходить вже не перший день, коли чергу зайняла о 8-ій ранку, то була вже п’ятнадцятою. За один день, за підрахунком людей, встигають прийняти біля п’ятнадцяти осіб, тому я поки що жодного разу навіть не займала чергу, адже приходила запізно. На кожного громадянина відведено 20-30 хвилин, але трапляється, що процедура затягується. До того ж з’являються позачергові клієнти, через яких також не вдається всіх прийняти. Виходить, що треба відпрошуватися з роботи на цілий день. А що робити, коли не вдасться подати документи з першого разу? Доведеться пропускати ще один чи кілька робочих днів, а не кожний роботодавець розуміє таку ситуацію. До того ж, обстановка дуже непривітна, відчувається нервове напруження і неможливо поставити жодного запитання.

За словами начальника підрозділу Шевченківського РВ УДМС Петра ТКАЧУКА, черги не створюють штучно.

– Протягом робочого дня з питань оформлення закордонного паспорта у відділі можуть прийняти максимум 30 осіб, – зазначає Петро Ткачук. – Проте, нерідко відвідувачів приходить значно більше. Тож доводиться запрошувати людей прийти до установи наступного дня та, з дозволу черги, приймати їх першими.

Перевантаження в роботі підрозділу створюється, певною мірою, через мешканців інших районів та областей, які прагнуть оформити паспорт для виїзду за кордон саме в Чернівцях. При цьому в області діє ще кілька вузлів Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їхнього документування (ДІС). До прикладу, паспорти громадянина України для виїзду за кордон у Чернівцях оформляють мешканці Заставнівського та Кельменецького районів, де працюють свої вузли ДІС на базі районних підрозділів.

Проблему черг у найбільшому в Чернівцях територіальному підрозділі керівництво УДМС області сподівається ближчим часом усунути з відкриттям сервісного Центру обслуговування громадян ДП «Документ». Оформлений у цьому центрі паспорт громадянина для виїзду за кордон буде дещо дорожчим. Проте за рахунок охочих скористатися такою послугою черги до чернівецького підрозділу міграційної служби мають скоротитися.

Чому може змінюватися ціна закордонного паспорта?

Вартість паспорта громадянина для виїзду за кордон – 377,15 грн. – складається з держмита (170 грн.), вартості послуг міграційної служби (87,15 грн.) та вартості бланка (120 грн.). Кінцева вартість паспортного документа для виїзду за кордон може бути змінена при внесенні до нього даних про дітей, надані працівниками ДП «Документ» представницьких та інформаційно-консультаційних послуг та коли здаєте старий закордонний паспорт. Певний відсоток при сплаті обов’язкових платежів стягує також банківська установа.

Ольга СКЛЯРЧУК, «Версії»

На замітку

Потрібні документи:

Паспорт і дві ксерокопії з нього;

Ідентифікаційний код та ксерокопія;

Квитанції про сплату держмита й послуг;

Закордонний паспорт (за наявності);

Проїзний документ дитини (за наявності);

Військовий квиток або довідку з військомату (чоловікам 18-25 років).

 

Пільгові категорії:

Інваліди 1 та 2 групи;

Чорнобильці 1 та 2 категорії;

Учасники бойових дій.

 

З питань оформлення закордонного паспорта можна звертатися:

Телефон довіри у Чернівцях: (0372) 55-33-67

Гаряча лінія Державної Міграційної Служби, м. Київ: 38(044)3837626

Запис Паспорт на нервах спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Результатом ямкового ремонту селяни не задоволені. У них склалося враження, що дорогу не ремонтували, а просто пересунули ями, аби водії не могли запам’ятати їхнього розташування. Та всім зрозуміло, що скаржитися нікому: замовником робіт виступає Служба автомобільних доріг, її ж інспекція контролює якість. Виконує облавтодор. І замовник-контролер, і виконавець – ланки однієї структури: Державного агентства автомобільних доріг України «Укравтодор». Прислів’я про ворона, який не виклює око такому ж воронові, загальновідоме… Відтак на зустріч з селянами знову прийшов заступник голови Сторожинецької РДА Сергій Глядченко, якому жодна з цих структур не підпорядковується.

Посадовець визнав низьку якість бітумних латок. Адже не мав заперечень на зауваження селян, що ями латали, не дотримуючись технології: не розбиралося старе асфальтове покриття, бітумною емульсією поверхня не оброблялася, не укладалися шари щебеню та асфальту (подекуди свіжий асфальт був не більше сантиметра завтовшки й легко відколупувався пальцем), шар асфальту не вирівнювали за допомоги машин, а шви не заливали бітумом… Сергій Глядченко особисто проїхав відремонтованою трасою і визнавав,що є ділянки, де можна просто вбитися. Наприклад, на Головній, 67, де поруч з латкою просто з дороги стримлять арматурні прути. Або за Годилівською школою, де вже понад два роки зростає провалля на узбіччі і всі зусилля тих, хто мешкає при дорозі, залишаються марними: прокопування шанця нічого не дає, у дощ вода ллється потоком і далі вимиває яму. Усе, чим можуть зарадити люди – вивісити червону шмату на колик, встромлений в яму, аби водії здалеку бачили небезпеку і не втрапили в халепу. Тільки дорожники, які виконували ямковий ремонт цього місяця, її чомусь не помітили…

Тим часом селяни на сходці жартували, що варто переходити на екологічно чистий вид транспорту – запряжених биків. Навіть не на коней, бо тим буде важко пробиратися гравійною дорогою до Сторожинця. А бики – саме те, що треба.  Ще й дорогу зволожуватимуть.

Як би там не було, старання влади великокучурівці оцінили і втілювати погрозу не стали. Принаймні, поки що. Обмежилися емоційними зауваженнями до представника влади. Казали, що ямковий ремонт від Чернівців до середини Тисівців – це «замилювання очей». Казали, що обіцяний грейдер за місяць у селі не був жодного разу. Хоча потім таки пригадали: був! Їхав! З піднятою лопатою! Тож солярка була витрачена ним саме на те, щоби продемонструвати своє існування. Ось так «освоюються» державні кошти на буковинські дороги. А коштів цих, як повідомив заступник начальника управління економіки – начальник відділу інфраструктури Сторожинецької РДА Віталій Кирчу, з передбачених на  ремонт доріг 74 млн. грн. в область надійшло наразі 56 млн.

Сергій Глядченко наголосив, що на ямковий ремонт дороги «Чернівці-Глибока» було витрачено навіть більше передбачених на це коштів й матеріалів – 200 тис. грн., 130 тонн асфальту. Ямковий ремонт здійснили тільки наприкінці липня, бо діяли за планом. А зима, мовляв, була складна, і дорожнє полотно зношене на 70%.

(До речі, на сайті однієї з українських асфальтоукладних фірм зазначаться таке: «У середньому ямковий ремонт асфальту щорічно може становити до 2-3% від загальної площі асфальтованого дорожнього покриття. Якщо вибоїни, ями, тріщини та інші дефекти асфальту сягають 12-15% від загальної площі асфальтного покриття, треба припиняти рух і робити капітальний ремонт траси»). 

Ще чиновник пообіцяв виконати до 1 вересня гравіювання дороги на Сторожинець. І додав, що цього тижня тисівський сільський голова зустрінеться з начальником Служби автомобільних доріг краю, що дозволяє сподіватися на ремонт 1,8 км дороги в Тисівцях. Пообіцяв чиновник і вирішити питання з проваллям, позначеним червоною шматою на трасі. Щоправда, дат не називав.

Тож червона ганчірка пломеніє наразі на трасі як символ буковинського ямкового бездоріжжя. А також як підтвердження народної мудрості про те, що «кепські дороги вимагають лепських пройдисвітів».

Дороги в гривнях:

1 тонна бітуму – 8200 грн.

1 тонна дьогтю – 4-5 тис. грн., але він токсичний і не рекомендується до використання. 1 км асфальтування дороги 8 м завширшки без бордюрів коштує не менше 1 млн. грн.,

500 м найгіршого відрізку дороги «Чернівці – Глибока» вартує 2 млн. 870 тис. грн. (Проект у грудні уже пройшов експертизу і виграв конкурс, але не виконується через відсутність коштів)

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Дорога на Великий Кучурів: червона ганчірка для влади спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За повідомленням Держсанепідемслужби, серед мешканців с.Ведень Сорокського району, розташованого на півночі Молдови, зареєстровані чотири випадки захворювання на сибірку серед людей. Усі постраждалі госпіталізовані до Республіканської інфекційної лікарні. Стан одного з них – важкий, трьох інших – середньої важкості.

Вважається, що через зливи було забруднене джерело питної води для тварин, а самі випадки захворювання спричинені вживанням м’яса хворої тварини, частину якої встигли продати до їдальні тракторного парку. Наразі під медичним наглядом перебувають більше сорока ймовірно інфікованих осіб.

 Довідково:

Ентеровірусні інфекції – це група гострих інфекційних захворювань, що розвиваються при ураженні людини вірусами роду Enterovirus, які характеризуються різноманітними клінічними проявами, бо зачіпають практично всі органи і тканини організму людини: нервову, серцево-судинну системи, травний, респіраторний тракт, а також нирки, очі, м’язи шкіри, слизову порожнини рота, печінку, ендокринні органи. Більшість випадків ентеровірусних інфекцій проходить безсимптомно. Велика частина клінічно помітних проявів – головний біль, відсутність апетиту, нудота, блювання, біль у животі, пронос, застудоподібні захворювання, причому ентеровіруси вважаються другим за частотою збудником ГРВІ. Знезараження ентеровірусів відбувається при нагріванні до 50°С, при висушуванні, дії ультрафіолету, дезінфекції розчином формальдегід (0,3%), хлоровмісними засобами. Джерелом ентеровірусних інфекцій є хвора людина чи носій. Заразність відзначається протягом тижнів і місяців, пік виділення збудника припадає на перші дні клінічних проявів. У різних регіонах співвідношення здорових носіїв до хворих коливається в межах 17-46%. Відзначається переважно у дітей молодшого віку. Ентеровіруси передаються за допомоги фекально-орального механізму, харчовим шляхом.

Сибірка – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричинюється спороносною паличкою сибірки. Зараження людини виникає внаслідок проникнення збудника сибірки у кров людини через пошкоджену шкіру (подряпини, садна, дрібні порізи) та слизові оболонки при догляді за хворими тваринами, розтині трупів, знятті шкіри, розробці туш хворих тварин. Зараження можливе також через укуси кровососних комах. Не виключається можливість інфікування людей через заражений збудником грунт або забруднені ним предмети. Симптоми: інтоксикація, головний біль, розбитість, підвищення температури тіла, зміни з боку серцево-судинної системи, а також виразка в місці проникнення збудника.  

На запобігання розповсюдженню ентеровірусних  та особливо небезпечних інфекцій в.о. начальника ГУ Держсанепідемслужби у Чернівецької області – головного державного санітарного лікаря Чернівецької області Мар’яна МИРОНЮК рекомендує: дотримуватися правил особистої гігієни, купатися виключно у відведених для цього місцях, не вживати воду з незнайомих джерел, ретельно мити фрукти та овочі, не купувати м’ясо та вироби з м’яса на стихійних ринках або з рук приватних осіб, які не мають ветеринарної довідки, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил при зберіганні, обробці, транспортуванні та утилізації сировини тваринного походження. За виявлення перших ознак захворювання (головний біль, підвищення температури тіла, відсутність апетиту, нудота, блювання, біль у животі, пронос, виразкові утворення на шкірі) терміново звертатися до найближчої лікувальної установи. Важливим заходом профілактики захворювань на сибірку є також максимальне охоплення плановими протисибірковими щепленнями всього поголів’я великої, дрібної рогатої худоби, коней, свиней, а також впорядкування місць захоронення тварин.

Вл.інф.     

Запис У сусідів – менінгіт і сибірка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Наші сучасники звикли купувати одяг, взуття, різноманітне домашнє начиння фабричного виробництва. А сто років тому майже все необхідне в селянському господарстві виготовлялося в ньому ж. І не лише для власного споживання: чимало цих виробів купували навіть городяни. Іване Назаровичу,розкажіть, будь ласка, про домашні промисли на Буковині напередодні Першої світової війни…

– Домашні промисли – це виробництво різноманітних предметів з природного матеріалу у власних господарствах. Їх продавали самі господарі на ринках, або розносили по хатах, чи відразу продавали скупникам.

У багатьох домівках господині ткали на примітивних ткацьких верстатах, які називалися «кросна». А виготовляли кросна у Ленківцях, Реваківцях, Вилавчому, Берегометі, Руському Банилові, Раранчі (сучасні Рідківці), Вікні, Онуті, Миткові, Самушині, Волоці, Васловівцях. Домотканий одяг переважав у селян навіть на початку ХХ століття, і його виготовляли повсюдно.

Ткацтво було найпоширенішим з усіх домашніх промислів. Жінки ткали полотно з пряжі, яку робили з конопель та льону. Робили нитки і з вовни – з неї ткали килими, сукно для сардаків та мант (верхній одяг), тощо. Нерідко за кросна сідали й чоловіки: Василь Чорний у Чагрі виготовляв вовняні скорці (великі килими) і палатарі (невеликі барвисті килимки на стінку). Своїми килимами прославилися Трифон Митрофанович з Топорівців, Кипріян Заверський з Неполоковців, Дмитро Воєвідко з Лашківки. А Костянтин Руснак з Дубівців ткав на кроснах окрайки (пояси з кольорової вовни), горбатки з кольорових ниток, рушники. Оригінальними поясами-коланчиками відомий був Дмитро Солом’яний з Малого Кучурова.

Звичайно, славилися й жінки: гарні пояси ткала Ольга Калиновська з Топорівців, а родини Купчанко й Храпко з Берегомету стали відомими завдяки тканим поясам, горбаткам, тайстрам (великим торбам).

Багато буковинок здобули визнання своїми вишивками: Тетяна Бондарчук з Мигового, Софія Катеринюк з Вижниці тощо. А Марія Неділько з Топорівців виготовляла гаптовані коміри й манжети.

У домашньому господарстві виготовляли не лише одяг, але й взуття, інші вироби зі шкіри: широкі пояси-череси, кептарі тощо. Так, на Новій Жучці Антон Островський з натуральної шкіри виробляв різноманітне взуття. Сільських шевців було багато, вони шили чоботи і черевики переважно для селян.

А у Вашківцях, між іншим, робили солом’яні капелюхи.

Розповсюдженим у краї було виготовлення дерев’яних виробів. Скажімо, у Підзахаричах робили бочки, коновки, ложки, дерев’яні миски, а у Милієвому – ярма для биків. Дерев’яний посуд виробляли і в селі Ревна, а дерев’яні ворота, хвіртки, штахети для парканів виготовляли в Мамаївцях. Тут же, як і в Раранчі, робили гарні хрести з дерева. А дерев’яні замки для дверей, скрині і валізи виготовляв Петро Матієвич з Вижниці.

З лози буковинці плели кошики – у Підзахаричах, Мамаївцях, деяких інших селах. Далеко за межами краю славилися гуцульські майстри, які прикрашали дерев’яні вироби чудовою різьбою. Відомі миски, люльки, сопілки з Підзахаричів, народні меблі з Розтоків над Черемошем.

На Буковині робили різні музичні інструменти, до прикладу, цимбали в Чагрі. У Чернівцях навіть був цех «Мистецтво» з випуску музичних інструментів.

А у селах над Дністром добували камінь, з якого робили хрести, столи, кам’яні лавки – цим займався, зокрема, Іван Калинюк у Хрещатику. Розвинутим був у краї й гончарний промисел. У Садгорі керамічними виробами славився Дем’ян Рабинович (миски, горщики та ін.), а в Чернівцях випускали кахлі для пічок і камінів. Всі промисли годі й перелічити. Створювалися ремісничі майстерні, деякі з них згодом ставали справжніми промисловими підприємствами. Так, на сучасній вул. О. Поповича у Чернівцях існувало підприємство, де виготовлялися бочки для пива. Були в столиці краю й цехи та фабрики з виготовлення сільськогосподарського реманенту (серпів, плугів тощо), а також цвяхів, парасольок, жіночих хусток, капелюхів тощо.

До Першої світової війни на Буковині видобували буре вугілля – у Вашківцях і в селі Іспас. Проте 1915 року копальні були зруйновані і більше не відродилися.

А в Старій Красношорі випарювали традиційними методами сіль.Тут же виготовляли поташ та випалювали вапно. Найвідомішим на Сторожинеччині було підприємство з виготовлення гутного скла, кераміки, фаянсу. Його власники – члени родині Фішер, які мешкали у Чернівцях. Згодом виробництво з Красноїльська перевели до Лунки, а 1913 року підприємство перевезено на південь Буковини. У Красноїльську ж дотепер працює лісокомбінат, початок якому поклала стара лісопилка.

Розвиток фабричного виробництва поступово витискав домашні промисли, що вимагали великих затрат людської праці. У людей з’являлися гроші, і це давало змогу не самому виробляти продукцію, а купувати її. Колись селяни пекли хліб вдома, але мешканці міста вже могли придбати його в пекарнях. За якістю хліба у Чернівцях слідкувала поліція і карала тих пекарів, які завищували ціни чи зменшували вагу буханця.

Чернівчани все частіше купували фабричні товари – дешевші, ніж вироби ремісників. Машини заступали ручну працю, промисли занепадали.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис ДОМАШНІ ПРОМИСЛИ І РЕМЕСЛА НА БУКОВИНІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Винахідливі люди – наші буковинці. Щоби провислі дроти біля їхніх помешкань не коротило, закидають на них цеглини. Наскільки ж електричні проводи близько розташовані до людини, перевірив депутат обласної ради Руслан Мельник буквально дістав до них мікрофоном… А побачити це 8-е диво Буковини можна на центральній вулиці Великого Кучурова, що на Сторожинеччині.

Вл. інф. 

Запис Цеглини на електричних стовпах – ноу-хау буковинців. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Та в ніч перед відкриттям пам’ятник обезголовили. На щастя, у авторів-виконавців були запасні частини з гіпсу, тож пам’ятник усе ж таки відкрили й урочистості відбулися.

По гарячому сліду міліція розшукала вандалів. Ними виявилися троє місцевих мешканців, приватних таксистів. Відтявши пам’ятникові голову, вони відвезли вкрадену частину на околицю села Димка того ж Глибоцького району, де й закинули у став. Мотиви цього варварського вчинку поки що залишаються нез’ясованими.

Втрачене вже знайшли, зловмисники затримані, але подія спричинила неабиякий міжнародний резонанс.

Міністерство закордонних справ сусідньої Румунії надіслало ноту протесту, в якій висловило обурення актом вандалізму. Буковинці, незалежно від етнічного походження, також обурюються  мерзотною провокацією. В Інтернеті з’явилися заяви національних товариств, а в коментарях – погрози українцям, мешканцям Буковини. Отже, виходить, що провокація досягла своєї мети? На превеликий жаль. Бо, напевне, людям ліньки ставити перед собою запитання – й шукати на нього відповіді: Кому це все вигідно?

Вл. інф.

Запис Провокація, через яку Україна отримала ноту протесту з Румунії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А сьогодні глухий ветеран Великої Вітчизняної , чи, як тепер називають, Другої світової, доживає віку на хуторі під лісом, куди практично немає дороги, у старенькій хаті без зручностей, без телефонного зв’язку, але із дощечкою, яка повідомляє, що тут мешкає ветеран війни.

Хоча на долю він не скаржиться: сподівається більше на Бога, ніж на людей. І надзвичайно радий гостям…

На фронт Олександр, 18-річний мешканець Тисівців, що на Сторожинеччині, потрапив після звільнення Буковини від німецько-фашистських загарбників. Воював на Першому  Білоруському. Має чимало нагород, серед яких – ордени Червоної зірки та Слави,  медаль «За відвагу». На жаль, поговорити з Олександром Тодоровичем не вийшло: він нічогісінько не чує. А слухового апарата в нього немає.

Зрештою, він не має не тільки слухового апарату, а й загалом нормальних, себто людських умов життя. Бо мешкає разом із сином – інвалідом-колясочником – на хуторі Горайца, куди взимку навіть машина заїхати не може. Довкола мочара, тож коли дощі –  нема ні проїзду, ні проходу.

Тільки від початку нинішнього року сім’ю Коліснеків почала обслуговувати соціальна працівниця: відвідує їх двічі на тиждень. Навіть дрова на зиму батько з сином заготовляють самотужки.

– Втім, нині наше життя стало значно кольоровішим, – каже Олексій Коліснек, який понад десять років не може ходити. – Його не порівняти з тим, що ми мали раніше, до того, як сільські активісти на чолі з депутатом обласної ради Русланом Мельником взяли нас під свою опіку. Власним коштом вони протягли нам до хати воду, купили телевізор, холодильник, пральну машину, мені – квадроцикл. Та спершу «вибили» для мене коляску. Бо був у мене такий жахливий період, коли я весь час проводив на ліжку. А тепер час від часу мене ще й возять до лікарні в Чернівці.

Про екстрім чоловік говорить спокійно, нібито без болю і без пафосу:

– Однієї зими довелося нам з татом тиждень сидіти без світла. Ледь не позамерзали. І повідомити нікому не могли. Бо дороги нема, зрештою, тато і не дійде, і телефону нема, а мобільник розрядився… Після того випадку на хуторі поміняли електричні стовпи, тож так надовго світло вже не пропадає.

Історію життя Коліснека-страшого і Коліснека-молодшого щасливою не назвеш. Утім, крім Олексія, в Олександра Тодоровича є ще семеро дітей. Щоправда, старший син пропав безвісти десь у Росії – не повернувся із заробітків. А доньки, хоч і живуть у Тисівцях, але не навідуються до старого батька і хворого брата.

Олексію не поталанило ще більше. Після падіння з дерева, а це сталося саме на свято, його повезли до Чернівців до лікарні. Там прооперували. Та, як потім сказали київські хірурги, краще було б, аби його зовсім не чіпали, бо щось видалили не те. Одне слово, скільки потім дружина не возила чоловіка по лікарях – все дарма. Інвалід з горя запив. Жінка не витримала: забравши сина, покинула чоловіка.

…І вже майже 3 роки минуло, як під час повені 2010-го втопився син Олексія й онук Олександра Тодоровича. Хлопчина разом із другом пішов саме провідати діда й батька. Тіла хлопців знайшли, коли зійшла вода, аж під Волокою. Так загинула остання надія двох самотніх чоловіків.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»               

Запис Нагороджений засланням спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цей трасформатор, розташований на куті Панті Тисовецької сільради, ми сфотографували 15 лютого після сходки села. Бо на самій сходці люди дуже обурювалися відповіддю технічного директора ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» Б.Козаня. Листа від нього, датованого 5-им лютим, на ім’я голови обласної ради М. Гайничеру та депутата Р. Мельника (копія) прочитав останній, якого тисівчани запросили на збори села як свого депутата-мажоритарника.

З цього листа люди дізналися, що 29 січня експлуатаційно-виробнича бригада Сторожинецького РЕМу позапланово відремонтувала ТП-786: йшлося про заміну комутаційних апаратів, ізолювання виводів 0,4 кВ, а також про ремонт корпусу та заміну дверей. Почувши таке, люди зашуміли. Та після того, як Руслан Мельник зацитував результати виміру напруги 29 січня о 23. год. 8 хв, почали вигукувати: «Брехуни! Усе брехня!». Бо, за словами технічного директора, напруга на фазах трансформаторної підстанції №786 становила: А – 244 В, В – 241 В  і С – 238 В. А такої напруги тут ніколи не буває. Мешканці вул. Дружби, чиї хати заживлені від цієї ТП, навіть пральні машини вмикають по черзі – та й то тільки вночі.

Коментар депутата облради Руслана МЕЛЬНИКА:           

– Обласне керівництво Обленерго повинне мати незалежних і незаангажованих перевіряльників. Йому звітують: робота зроблена, хоча там і кіт не валявся. А енергопостачальна компанія доповідає про це голові облради.

Добре, що люди в цих селах не з лякливих, мають власну гідність і не терплять, коли їх «тримають за лохів». Цього тижня ми довели начальнику Сторожинецького РЕМ п. Федорову, що ТП-786, який, за їхніми звітами, вже давно відремонтований, перебуває в неналежному стані. А за брехню з ними, думаю, є кому розібратися. Бо, як-не-як, а вони обдурили голову Чернівецької обласної ради!

Утім, мушу зауважити, що, завдяки такій прискіпливій увазі до цієї теми з боку газети «Версії», у багатьох селах Сторожинеччини розпочалися позитивні зрушення. А люди, побачивши це, ще активніше почали захищати свої права та звертатися як до мене, їхнього депутата, так і до газети. Сподіваюсь, що невдовзі ремівці замінять-таки всі аварійні стовпи на території району, відремонтують трансформаторні підстанції та забезпечать людей якісним світлом.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Бурулька впала на дріт – у квартирах згоріла техніка

Перше лютого cтало лютим для нашого будинку №4 по вул. Карла Лібкнехта. О 15.15 раптом дуже сильно засвітилися лампочки у квартирах: кілька хвилин мешканці будинку не могли збагнути, що сталося. Але, коли все погасло, а деякі побутові прилади перестали працювати, стало зрозуміло: щось сталося з електрикою.

У довідковій електромереж нам пояснили: через те, що на дроти впала бурулька, «перекинулися фази» – одне слово, аварія.

Через високу напругу в мережі у багатьох квартирах нашого будинку вийшли з ладу побутові прилади. Так, у квартирі  №11 – холодильник «Самсунг», у квартирі  №10 – телевізор, мешканці квартири  №14 втратили монітор і комп’ютер, у кв. №16 згоріли модем, блок живлення комп’ютера, телевізор, у кв. №15 – CD–програвач, у кв. №8 – радіотелефон, у кв. №1 – телевізор і колонки…

…Цьогорічна зима подарувала нам чимало снігу, а ще більше бурульок, які нависають над тротуарами. Та, як з’ясувалося, не менше небезпеки завдають бурульки над дротами довкола наших будинків: вони протягнуті на стовпах просто під дахами, ринвами, тож, напевно, і не дивно, що вони так часто обриваються під натиском стихії.

Про стихію ми все розуміємо, але хто компенсує наші втрати? Обленерго «вмиває руки»: мовляв, аварія. А цікаво було б знати, що робили б енергетики, коли бурулька чи, скажімо, метеорит влетіли би через вікно і впали на наші лічильники. Хто і як тоді сплачував би за електрику?

Галина ШМАТА, жителька кв. №8, за дорученням мешканців буд. №4 на вул. К.Лібкнехта

Коментар правозахисника

Тамара БОРОВИК: «Якщо серед мешканців потерпілого будинку виявиться людина, яка зуміє організувати спільні дії споживачів, використавши для цього чинні закони, то справедливості можна домогтися. Бо вони, себто ці закони, дають доволі широкий простір для дій. Тим паче, що, запам’ятайте, вам суд не полегшить кишені, бо:

!!! позовні заяви споживачів не обкладаються державним митом та іншими судовими зборами.

Адвокатів газета «Версії» не потребує. А от Обленерго мало би про них подумати…

Факти, що існують в суспільстві, стають загальновідомими тільки завдяки засобам масової інформації. І головний засадничий закон у роботі ЗМІ – висвітлювати та звертати увагу на те, що хвилює людей. Отож, на своїх шпальтах газета «Версії», як і будь-який інший часопис, саме це і робить: пише про те, чим живе громада.  На жаль, громада має певні проблеми з монополістом – постачальником електричної енергії. Саме тому «Версіям» та іншим ЗМІ, які про це писали, адвокати не потрібні. Громада в суді доведе, що монополіст та його численний апарат неналежно виконують свої обов’язки. І тому критику на свою адресу мали би сприймати менш агресивно, намагаючись стати  рівноправним партнером споживача. Наразі тільки він, споживач, може видати сертифікати якості на роботу ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго», та аж ніяк не німецькі аудиторські фірми, якими похвалявся пан Шекета, голова правління ПАТ. Адже чернівецькі енергетики постачають електроенергію не німцям, а буковинцям!

А тепер уважно погляньте на цю ксерокопію: ідентифікуючі дані споживача я замалював, а оригінал документу представлю суду.

Хіба не цікаво? Хто ж він такий – цей клієнт на ймення «хам?». За версією «Толкового словаря» В.Даля – ХАМИ – це злодії. А за визначенням вільної енциклопедії «Вікіпедія», ХАМ – молодший син Ноя, від якого походять люди з чорною шкірою, частина азіатів та американських індіанців. Як відомо, Хам був проклятий батьком і відданий молодшому брату в рабство. За українською версією, це дещо інше.

Та в мене виникає запитання до Облеерго: яке поняття ця організація вкладає у це слово, коли дописує його до прізвища клієнта?

Утім, я здогадуюсь. Керівництво компанії  вважає споживачів злодіями. Слід зазначити, що «Чернівціобленерго» не є виробником електричної енергії, він її тільки транспортує. Але компанія приватна, і держава не в праві втручатися в її роботу. Ця норма, як і багато інших, задекларована чинним законодавством України. Монополіст її свято дотримується – і не тому, що так шанує закон, а тому, що так йому вигідно. А інших правових норм, які не вигідні, можна і не дотримуватися, обходячи їх.

Для прикладу, щомісячні оббивання споживачем РЕМівських порогів. І при цьому жоден відвідувач не може зрозуміти, чому держава створила такі умови для монополіста? Чому  вони, пересічні громадяни, підприємці повинні кидати свої справи та вистоювати в чергах, щоби здати звіти про використання електроенергії? Люди витрачають час на те, щоби в них взяли їхні ж гроші? Ну просто апофігей! – як написали колись «Версії».

Я  мав не одну розмову з керівником Чернівецького РЕМ Штогринцем А.Р. І саме вони, ці бесіди, переконали мене, що те, що відбувається довкола, – відлуння нашого рабства. Компанія постачає споживачам (хамам) електричну енергію, згідно з договором, передбаченим Правилами користування електричною енергією для населення (ПКЕЕН), які затверджені Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики (НКРЕ) України 31 липня 2006 року. Саме цією Постановою затверджений текст Типового договору про постачання електричної енергії (додаток №3). Але, якщо порівняти з Типовим текст договорів, укладених зі споживачами (хамами), то вони суттєво відрізняються від затвердженого Постановою. Ось чому споживачі приречені на щомісячні митарства. І з цим нічого не вдієш. Відлуння рабства, а мо’ й саме рабство.

А монополіст, щоби впевнено почуватися у відносинах з хамами, ще 24 березня 2006 року погодив свій варіант договору із Територіальним представництвом НКРЕ в Чернівецькій області. Таким чином і виходить, що чиновник, мабуть, теж вважає, що споживачі – це хами, і сприяє компанії-монополісту у здиранні з хамів грошей.

А тепер про нюанси: якщо споживач намагається з’ясувати з персоналом компанії стосунки й привести їх у відповідність до встановлених правових норм, то в комп’ютерній мережі компанії біля прізвища цього споживача ставиться слово ХАМ чи, можливо, якась інша позначка, яка, на думку персоналу компанії, підходить цьому споживачу. На підтвердження – повідомлення, яке надійшло до споживача електричної енергії 25 липня 2012 року (див. ксерокопію).

Хотілося б почути коментар Обленерго

Володимир ВАКАРЮК, голова ГО«Європейський рух», яке є членом Буковинського громадянського об’єднання

Від редакції:                         

Ми, споживачі, для Обленерго – хами?

Шановний читачу, ти ознайомився зі скороченим варіантом статті п. Вакарюка, яка спочатку називалася «Чи потрібні адвокати газеті «Версії»?». Повністю вона оприлюднена на сайті БукІнфо. Хоча Володимир і написав її ще на початку «любовного клінча» між «Версіями» й Обленерго, редакція не стала друкувати скандальний матеріал, а, вирішила спочатку звернутися до Обленерго за поясненнями. Занадто вже пікантна ситуація, тож хотіли дати одразу точки зору двох сторін. Адже така солідна організація як ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» мала би пояснити населенню доволі дивний, м’яко кажучи, факт. Ми навіть припускалися, що це могла бути чиясь самодіяльність. Тому й поцікавилися, чи працює у них на підприємстві контролер за прізвищем Чумак та чи надавав він повідомлення споживачу? А, можливо, споживач звертався зі скаргою до міськРЕМу? Зрештою, хотілося знати, чи не притягувалася до відповідальності особа, що занесла до комп’ютерної бази даних поряд із прізвищем споживача слово  – ХАМ К. Тому редакція й направила інформаційний запит. Відповідь більш ніж здивувала.

ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» заявило, що воно зобов’язане надавати тільки «інформацію щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них» (пункт 4 ст. 13 Закону «Про доступ до публічної інформації»). А те, мовляв, що цікавило газету, не є публічною в цьому сенсі інформацією.

А, може, варто було би керівництву Обленерго замислитися над тим, що споживачі – їхні годувальники – можуть і образитися на таке не вельми шляхетне поводження з ними? А відтак і масово подати позови до суду за образу честі та гідності? Адже означення ХАМИ, як-не-як, – розтиражоване…

Запис Як енергетики голову облради надурили спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І все ж у такому нав’язуванні США досягли значних успіхів. Вони мають добре відпрацьовані технології інформаційних воєн і застосовують їх там, де активно реалізують свої цілі. Щоправда, на пострадянському просторі останнім часом їхній наступ різко загальмувався, а в контрнаступ перейшла Москва. А театром особливо запеклих інформаційних воєн стала Україна. Росія має тут значні переваги, намагаючись мобілізувати у власних інтересах російськомовне населення, і контролюючи більшість українських засобів масової інформації. Все виразніше експлуатується ностальгія за СРСР, яка помітно зміцніла на фоні провалів нинішньої влади в усіх сферах життя. Українські телеекрани заполонили старі радянські кінофільми, причому перевага віддається пропагандистським стрічкам про війну – різної якості. Мабуть, намагаються виховати у молодого покоління якийсь сурогат «радянського патріотизму». Хоча молодь таке практично не дивиться.

Тож молодим українцям агресивно нав’язують сучасну російську попсу, блатний шансон. Майже на всіх вітчизняних телеканалах йдуть безконечні російські серіали про «справедливих ментів», сучасних «доблесних російських солдатів – героїв» чеченських війн та військової операції проти Грузії. Українці в них є негативними персонажами. З нашого життя намагаються витіснити все українське і замінити його своїм продуктом. Типова інформаційна війна, яка передує іншим формам боротьби, мета яких – остаточний перехід України під контроль Кремля. Режим Путіна поступово втрачає масову підтримку всередині Росії, тому робить ставку на отримання переконливої зовнішньої перемоги. А такою в очах пересічного росіянина може стати включення України до Митного союзу. Якщо вдасться зігнати під крила двоголового орла Білорусь, Казахстан та Україну, Москва зможе розпочинати будівництво нової імперії.

До речі, днями з’ясувалося: у державному архіві Білорусі безслідно зник оригінал документа, за яким у Біловезькій пущі 1991 року проголошено розпуск СРСР. Немає його й в архівах Москви та Києва. Прибічники відродження Радянського Союзу отримали козир: як немає документу, то й розпуск недійсний! В інформаційній війні подібні речі особливо цінуються. Правда, документ цей ратифікований парламентами трьох держав, тому діє. А нам слід замислитися над тим, що очікує Україну в найближчому майбутньому, і бути готовими до всього. Адже на війні як на війні.

Ігор БУРКУТ

Запис ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Найкращі документальні фільми на тему прав людини в рамках фестивалю побачили мешканці понад 120 міст і містечок України. У Чернівцях демонстрували чотири фестивальних стрічки неігрового кіно.

Зокрема, фільм «Тілом і душею» французького режисера Матьє Брона про життя мозамбікців із обмеженими фізичними можливостями збурив хвилю емоцій в аудиторії. Адже серед глядачів були й буковинці на візках. Вони, до речі, абсолютно переконані: проблеми людей з особливими потребами – однакові в усьому світі, незалежно від країни проживання чи кольору шкіри. Це завжди двобічна боротьба – і з суспільством, і, першочергово, з самим собою. По-друге, всі дійшли висновку, що небайдужість будь-кого, яка проявиться хоча б у найпростіших вчинках, може кардинально змінити цю ситуацію.

Показовим виявився факт, що глядачів на візках на перегляд фільму організатори доставили… на руках. Адже обласна універсальна наукова бібліотека ім. М.Івасюка не обладнана пандусами! Тому на другий поверх, де в залі іноземної літератури власне й відбувався перегляд, вони не могли дістатися без сторонньої допомоги. Тож у ході обговорення стрічки спонтанно виникла ідея звернутися до обласної влади, яка мусить опікуватися громадським закладом, з вимогою облаштувати вільний доступ людям на візках до бібліотеки. Звісно, що годі вимагати доступу до бібліотеки, коли такі люди  не мають можливості добратися ні до лікарень, ні до крамниць, ні навіть до органів влади. Але цей малий крок – облаштування пандусу до бібліотеки – може стати поштовхом до зміни свідомості чернівчан і початком нового етапу у підтвердженні міфу про «толерантну Буковину».

Окрім цього, учасники дискусії зійшлися на тому, що кожний буковинський «візочник» має свою яскраву і неповторну історію, яка могла би стати унікальним і емоційним матеріалом для документальної стрічки. Тож робота французького режисера про мозамбікських людей з інвалідністю народила ідею організувати конкурс документальних стрічок на крайовому рівні.

Тепер ідеї мають перерости у дії. Люди на візках, як засвідчила дискусія, до цих дій готові.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Запис Як француз із мозамбікцями буковинців розворушили спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У краї нараховується 194 тис. мешканців, які отримали право володіти землею, власниками актів стали 167 тис. Ще більше тисячі документів чекають на своїх господарів. За 2012 рік оформлено, зареєстровано та видано людям 19 376 державних актів на землю, юридичним особам – 41, державних актів на право постійного користування землею – 226. Окрім цього, зареєстровано 8 180 договорів на оренду.

Протягом 2011 та 2012 років головне управління Держземагенства України в Чернівецькій області проводило нормативну грошову оцінку земель Буковини. За останніми підрахунками вартість гектара землі у краї коливатиметься від 22-х до 25-ти тисяч гривень. Це на третину дешевше ніж у сусідній Румунії та Польщі, де вартість гектара сягає 3,5 тисяч євро.

Упродовж року внесені зміни до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів, установлення та змін меж сіл, селищ, міст, районів, розмежування земель державної та комунальної власності тощо.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Буковинці не поспішають отримувати акти на землю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У серпні минулого року відділ охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради видав приписи про припинення будівництва, але забудовник подав позов у суд, який, зрештою, програв.

Будинки, що на вулиці Гонти, зводили ще за часів Румунії, до цього тут були стави і королівські стайні. Зараз цим спорудам під сотню років, а тому не дивно, що вантажівки з будівельними матеріалами, закладання фундементу спричинили тріщини у їхніх стінах, стелях і підвалах. Жителі вулиці, а це переважно пенсіонери, почали бити на сполох, тож міськрада видала припис на припинення будівництва.

Жителі твердять, що будівництво велося, незважаючи на рішення міськради про його призупинення. Забудовник подав позов до суду з метою відстояти будівництво, адже гроші вкладено. Та суд прийняв рішення не на користь позивача.

Нині справу передали до прокуратури з метою визнати будівництво незаконним, а згодом – і знести проблемну споруду. Постраждалі мешканці сподіваються також отримати матеріальну компенсацію на ремонти своїх будинків.

Вл. інф.

Запис Офісного будинку на вулиці Гонти не буде? Мешканці перемогли? спершу з'явиться на Медіа-Версії.