Не дарма класик (хоча й одіозний) зазначав, що кіно є найважливішим із мистецтв. У цьому переконалися в Чернівцях учасники перегляду фільмів Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA», який відбувся у Чернівцях. Фільми спонукали суспільство до дій.
Найкращі документальні фільми на тему прав людини в рамках фестивалю побачили мешканці понад 120 міст і містечок України. У Чернівцях демонстрували чотири фестивальних стрічки неігрового кіно.
Зокрема, фільм «Тілом і душею» французького режисера Матьє Брона про життя мозамбікців із обмеженими фізичними можливостями збурив хвилю емоцій в аудиторії. Адже серед глядачів були й буковинці на візках. Вони, до речі, абсолютно переконані: проблеми людей з особливими потребами – однакові в усьому світі, незалежно від країни проживання чи кольору шкіри. Це завжди двобічна боротьба – і з суспільством, і, першочергово, з самим собою. По-друге, всі дійшли висновку, що небайдужість будь-кого, яка проявиться хоча б у найпростіших вчинках, може кардинально змінити цю ситуацію.
Показовим виявився факт, що глядачів на візках на перегляд фільму організатори доставили… на руках. Адже обласна універсальна наукова бібліотека ім. М.Івасюка не обладнана пандусами! Тому на другий поверх, де в залі іноземної літератури власне й відбувався перегляд, вони не могли дістатися без сторонньої допомоги. Тож у ході обговорення стрічки спонтанно виникла ідея звернутися до обласної влади, яка мусить опікуватися громадським закладом, з вимогою облаштувати вільний доступ людям на візках до бібліотеки. Звісно, що годі вимагати доступу до бібліотеки, коли такі люди не мають можливості добратися ні до лікарень, ні до крамниць, ні навіть до органів влади. Але цей малий крок – облаштування пандусу до бібліотеки – може стати поштовхом до зміни свідомості чернівчан і початком нового етапу у підтвердженні міфу про «толерантну Буковину».
Окрім цього, учасники дискусії зійшлися на тому, що кожний буковинський «візочник» має свою яскраву і неповторну історію, яка могла би стати унікальним і емоційним матеріалом для документальної стрічки. Тож робота французького режисера про мозамбікських людей з інвалідністю народила ідею організувати конкурс документальних стрічок на крайовому рівні.
Тепер ідеї мають перерости у дії. Люди на візках, як засвідчила дискусія, до цих дій готові.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
