Фотознімки були зроблені під час 19 поїздок до України між квітнем 2022 року та лютим 2025 року.

Про автора — Говард Г. Баффетт

Говард Г. Баффетт /Howard Graham Buffett/— американський філантроп, фотограф і засновник Фонду Говарда Баффетта, що відзначився суттєвою гуманітарною підтримкою України: понад мільярд гривень допомоги, закупівля автобусів для територіальної оборони, травматологічних комплектів, створення реабілітаційного центру Superhumans у Львові. У квітні Associated Press (AP) повідомило, що сума допомоги, яку фонд надає Україні, перевищить 1 млрд доларів у 2025 році.

Баффетт вважає, що справжня довіра формується через особисту присутність — і саме це робить його неформальним другом і очевидцем правди. Про цей мистецький потяг писала і престижна The Art Newspaper, яка підкреслила, що проєкт є першим у світі подібного формату — галерея у складі потяга, що мандрує країною з фотографіями про стійкість українців. Куратором виставки є фотограф National Geographic Мухаммед Мухайсен, двічі лауреат Пулітцерівської премії. Протягом чотирьох місяців заплановано 63 зупинки. Тур розпочався в Одесі.

Україна торкнула Баффетта глибиною людяності, стійкістю, незламністю та силою духу. Це не просто новини війни — це історії людей, які відстоюють свою свободу. Його діяльність — це не просто благодійність, а щира, особиста місія з ризиками, реальністю та глибоким співчуттям.

Щиро дякую нашим захисникам, завдяки мужності й самопожертві яких ми можемо сьогодні жити, творити і пам’ятати. Дякую Говарду Грехему Баффетту за цю правдиву, сильну й зворушливу виставку, яка торкає серця і зміцнює нашу віру. Дякуємо всім, хто долучився до її організації та привіз мистецький потяг до Чернівців, щоб світлини стали голосом правди про Україну. Слава Україні!

Більше світлин з виставки за покликанням – Фотовиставка «Відвага нації» / Courage of a Nation – унікальний мистецький проєкт від Говарда Г. Баффетта.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Фотовиставка «Відвага нації» Говарда Баффетта згуртовує українців у складний час, заряджає гордістю, вірою і незламністю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасників конференції привітали Віталій Яценко – директор Чернівецького міського центру юних техніків ім. Леоніда Каденюка, Ірина Ткачук – начальниця управління освіти Чернівецької міської ради, Надія Шевченко – заступниця начальника управління освіти, Олексій Литвинов – в.о ректора Харківського національного університету ім. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», Олена Володимирівн Биковська – професор, голова Міжнародної Асоціації Позашкільної освіти, Марина Килимник, начальниця навчально-методичного відділу Національного центру аерокосмічної освіти молоді ім. О.М. Макарова, Людмила Олексіївна Марченко – викладачка астрономії НЦАОМ ім. О.М. Макарова, лектор вищої категорії, м. Дніпро.

«Пам’ять про першого космонавта незалежної України назавжди буде вписана в історію нашої держави, а його життя буде яскравим прикладом для молоді, як потрібно працювати,  йти і досягати своєї мети та служити народові», – Передмова до кінофільму «Місія – Космос. Мрія», Едуард Кузнєцов – Заступник Генерального директора НКАУ (1995-2010р.), Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений працівник промисловості України, Почесний доктор Чернівецького Університету, Почесний громадянин м.Чернівці.

Учасники і гості конференції прослухали лекцію«Космічні технології: 3Д моделювання та друк» від Дмитра Власенка, доктора філософії, доцента кафедри аерокосмічних радіоелектронних систем та Володимира Кошарського, доктора філософії, доцента кафедри аерокосмічних радіоелектронних систем ХАІ.

Конференція «Всесвіт» проводиться з метою популяризації та поширення астрономічних знань, розвитку інтересу до астрономії та досліджень космосу, науки, техніки, технологій. Конференцію організовують і проводять Управління освіти Чернівецької міської ради, Міський центр юних техніків імені Леоніда Костянтиновича Каденюка за сприяння Міжнародної асоціації позашкільної освіти та Чернівецького міського центру Молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я» (УМАКО «Сузір’я»).  Формат проведення конференції  – за допомогою онлайн-платформи Google Meet, Zoom та очно.

Дякуємо ЗСУ за можливість вчитися і працювати.

Бажаємо всім учасникам творчого натхнення, змістовних цікавих доповідей, нових відкриттів і здобутків!

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО«Сузiр’я»,
фото авторки і з ахіву Чернівецького міського центру УМАКО «Сузір’я»

Запис Науково-практична конференція «Всесвіт-2025» стартувала у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Під час події ми поговоримо про наслідки розпаду СРСР для всього світу та роль у цьому українців, шлях України до здобуття незалежності, чому всі спроби Росії відновити імперію зла приречені на провал, а також про перспективи нашої країни щодо вступу до ЄС і НАТО та вплив на ці процеси країн-сусідів.
Після зустрічі буде Q&A-сесія, протягом якої можна буде поспілкуватися з автором, придбати його книжку «Як українці зруйнували імперію зла» та отримати автограф», – йшлося у повідомленні організаторів  ICES – The Institute for Central European Strategy, Infopost.  Подія відбулася за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Модератор заходу: Лілія Шутяк , чернівецька журналістка та викладачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

2021-го на телеканалі Перший розпочався показ документального серіалу «Колапс: як українці зруйнували Імперію Зла». Сценарій Олександра Зінченка. 2023-го серіал отримав премію Івана Франка у галузі інформаційної діяльності від Державного комітету телебачення і радіомовлення України. У квітні 2023 – премію Леся Танюка. У червні 2023-го Олександр Зінченко анонсував вихід книжки «Як українці зруйнували Імперію» за мотивами серіалу. Вихід книги: 2024.

На зустрічі Олександр Зінченко переповів епізод  у Варшавському університеті, де відбувалося нагородження за книгу «Година папуги: Українські сторінки Катині». Це була розмова із Станіславом Шушкевичем, першим керівником незалежної Білорусі : «…був на других-третіх ролях, а СРСР розвалили українці і Кравчук!».

Документальний серіал  «Колапс: як українці зруйнували Імперію Зла», створений до 30-річчя незалежності України,  розкриває багато подробиць, про які раніше  не говорилося і «на деякі події ми тепер будемо змушені подивитися під геть новим ракурсом».

Серіал складається із 7 серій:  одна серія – це один день. Остання серія описує події, які відбуваються протягом приблизно пів року.

Фестиваль «Червона рута», гімн України вперше звучить на телебаченні, яке транслює фестиваль. Фестиваль відбувався у Чернівцях і чернівчани це  пам’ятають…

24 серпня 1991 року був проголошений Акт про незалежність України та створення самостійної української держави — України. 1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території України щодо проголошення незалежності України. До бюлетеня внесли запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» Ствердно на це запитання відповіли 28 млн 804 тис. українців (або 90,32 %), взяли участь у голосуванні 31 млн 891 тис. громадян (або 84,18 %).

Остання серія «На межі ядерної катастрофи. Колапс на Різдво», початок: «Чи могли Росія та Україна обмінятися ядерними ударами…».  Восени 1991 року московські газети пишуть, що Єльцин обговорював із військовими можливість ядерного бомбардування Києва. Чи означало це, що червневий прогноз ЦРУ міг реалізуватися у жовтні-листопаді 1991 року? Та хто насправді розвалив СРСР?

Будь який історичний факт є подією.  Історія і пам’ять споріднені. На зустрічі Олександр Зінченко говорив і про дослідження істориками геноциду українців у період Голодомору. Ініціатором ушанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні на державному рівні  є третій президент України Віктор Ющенко.
У 2010 році президент Ющенко підписав указ про удостоєння Степана Бандери звання Героя України. На той час це рішення в Україні підтримали 4,6% громадян. Але тоді і тепер –  Степан Бандера є найяскравіший символ української державної самостійності.
Пам’ятаю проєкт українського телебачення 2007-2008 рр. – «Великі українці». На почесне звання Великого українця претендувало 14 тисяч осіб. І тоді на третьому місті був обраним Степан Бандера. Це було неймовірно, несподівано, неочікувано. А у середньому по Україні у 2015 році Степана Бандеру позитивно оцінювали 12,5%. Але з кожним роком ситуація змінювалася. Війна миттєво змінила пріоритети. У 2021 році Бандера мав підтримку 34%, а у 2022 році – 84% .
«Треба розуміти, що ми зараз дуже динамічно змінюємося. Це просто один із прикладів фантастичної динаміки суспільних настроїв. Але в 1990 і 1991 роках, коли була відновлена українська незалежність, уявити собі ось такі настрої було неможливо», – Олександр Зінченко.

Предметом історії є минуле, яким воно  формується на основі свідчень, фактів, документів. Новітня  історія України формується і пишеться просто зараз. Вона твориться і в умовах війни, яка розпочалася 20 лютого  2014-го. Наша історія України  є і нашою інтелектуальною зброєю. Соборність, незалежність і свобода не даються в один момент і назавжди. За них слід боротися і відстоювати. Постійно. Щодня. Ми обов’язково переможемо!

Дякуємо за зустріч!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Зустріч-дискусія з Олександром Зінченком у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Високий монумент, що в Харкові стоїть
Затулений мішками, захищає нас щомить.
Щоб дух наш не зів’яв, щоб запал не згасав,
Слова Шевченка кожен у душі своїй тримав.

Змальований з акторів кожен силует:
Кріпачка, гайдамак, козак… – про них писав поет.
Він вірив, що колись Вкраїна розквіте,
І сили свої творчі він спрямовував на те.

На камені слова пророчі ми знайдем:
Тарасовою стежкою ми Хортицею йдем.
Назустріч нам тече Дніпро – стрімка ріка.
Тут краще розумієш вільну душу козака.

Чудові Чернівці. Бруківка і пастель,
Весняні квіточки і птáшок кришталева трель…
Вшановуємо ми Шевченка і бійців –
Героїв, що тепер живуть у світі праотців.

Ось лебеді вже сплять в селі Кулиничі.
Сріблястий монумент собі виблискує вночі.
Що з кригою весна, що осінь золота –
На озері із косами натхнення приліта.

Ось старовинний Луцьк у світлі ліхтарів.
Останній промінь сонця в синім небі зажеврів.
Шевченка силует підтримує людей:
Поетове надбання надихає до ідей.

І так багато міст, і так багато сіл…
У кожному із них Тарас дає народу сил.
Щоб далі ми жили, жили наші серця.
І далі в світ несли слова славетного митця.

Наталія Сміщенко, 09.03.2023

Наталю Сміщенко вперше побачила і почула на концерті 9 березня у Чернівецькій філармонії. Коли завершилася програма концерту до  209-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка,   режисер проєкту Тетяна Воронова представила молоду дівчину, яка піднялася на сцену і попросила прочитати свій вірш.

Наталія Сміщенко – оператор бази даних. Родом з Краматорська.  Навчалася у Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна, спеціальність “Туризмознавство”. Працювала в туризмі, була нянею. Працювала в компанії “IT-Tour” на стику IT та туризму. Далі брала рік паузи від роботи, присвятивши його своїм хобі та ментальному здоров’ю. Пройшла уздовж берегів чотирьох основних річок Харкова в межах міста і склала маршрути з мальовничими краєвидами для себе та близьких.
А тепер пряма мова: «Відчувши готовність віддавати щось у світ, повернулася в IT на початку 2022 року. На початку повномастшабного вторгнення жила в офісі колишньої роботи, де були вода та Інтернет, продовжуючи працювати. На дев’ятий день залишила Харків, виїхавши на евакуаційному потязі. Обрала Чернівці насамперед через любов до цього міста».

– Так, цікаво взнати, чому саме Чернівці? Як я зрозуміла, Ви багато подорожували Україною.
– Чернівці мене зацікавили ще році у 2014му. Тоді моя родина залишалася у Краматорську, куди прийшли кадирівці, а я була в Севастополі і збиралася повертатися до материкової частини України, бо не хотілося бути відрізаною від світу і відчувати себе божевільною у суспільстві, що змінилося із увімкненням російського телебачення.
Я надихнулася ідеєю проекту “Твоя Країна”: відвідання усіх обласних центрів. Чернівці я відвідала у 2019 році: я склала собі, як я його називаю, “плацкартний тур” таким чином, щоб спати у нічних потягах, а вдень кожен раз дивитися нове місто. Мій маршрут: Харків – Запоріжжя – Вінниця – Чернівці – Луцьк – Харків (через Київ). Ця подорож назавжди у моєму серці. Саме з того часу я мріяла колись знову відвідати Чернівці, побачити храм Пречистого Серця Ісуса всередині, а не лише зовні, частіше практикувати українську мову та зустріти один день народження без близьких, що здійснилося минулого року із страшними декораціями, але все одно є здійсненими мріями.
У Харкові у мене в кімнаті на люстрі висить серце з тканини з китицями, яке я купила на пошті у Чернівцях разом із наборами листівок для друзів і привезла додому.

Коли після концерту я підійшла до пані Наталі, щоб особисто подякувати її за вірші/вона читала два  вірші, що присвячені Тарасу Шевченку/, на неї чекала  подружня пара. Як виявилося, вони теж були з Краматорська і всі троє дуже гарно розмовляли українською.  Напевно і у мене склався стереотип, що люди із сходу не дуже добре володіють українською.

– На Донбасі багато людей з невеликих міст та сіл розмовляють на суржику, близькому до української мови. А у містах була більша русифікація. Тож багато людей з Донеччини, як і я, є білінгвами.

Зараз Наталя живе у Чернівцях у гуртожитку для переселенців. Ми не знаємо, коли завершиться війна, але я точно знаю, що після перемоги я попрошу Наталю показати і мені маршрути з мальовничими краєвидами річок біля Харкова. Колись ми із колегами з Харкова, Києва, Черкас  йшли на байдарках від Білої Церкви до Богуслава річкою Рось. А ось на Харківщині на річках я ніколи не була…

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі…

І з свого боку хочу подарувати Наталі невеличкий фрагмент з благодійного концерту в єзуїтському костелі  Найсвятішого Серця Ісуса у 2015 році…

Господи, джерело святих бажань. Даруй своїм вірним мир, який не може дати світ, щоб ми могли цілковито присвятити себе служінню Тобі, і щоб всі наші дні, позбавлені страху перед ворогами, минали в мирі під Твоїм захистом. Амінь.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Як в темряві свіча, як провідна зоря, підтримує наш шлях глибоке слово Кобзаря» … спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Попри те, що частина України потерпає від воєнних дій з боку російського агресора, решта країни просто не має права опускати руки. Економіка мусить працювати, податки – сплачуватися, школи і лікарні – надавати послуги, зарплати – виплачуватися, родини – утримуватися, а військові – воювати. Тож тил мусить утримувати і себе, і фронт. У Хотині, який досі славився унікальним туристичним об’єктом – Хотинською фортецею – і садівництвом, це зрозуміли, тут беруть участь у всіх можливих змаганнях за гранти. А урядову Програму релокації бізнесу сприйняли як особисту задачу. Тому й мають уже понад пів десятка переміщених підприємств із територій, що наближені або перебувають у зоні бойових дій. Підприємства реєструються і сплачують податки тут завдяки завзяттю Хотинського міського голови, його команди і трохи – завдяки «збігу обставин», які, як відомо, «збігаються» у тих, хто докладає до цього зусиль.

«Релокований бізнес – це як ясельна група в садочку», – мер Хотина

У громаді Хотина – 20 тисяч населення, і від початку повномасштабного вторгнення росії тут прийняли   понад 7 тисяч переселенців. Через громаду проходить національна траса Н03, яка з’єднує київський напрямок з кордоном (пункт пропуску Порубне на Румунію), і також іде на Львів, Ужгород через Чернівці. Тобто є всі підстави перетворитися з території глибокого тилу – на  територію економічного розвитку, як це бачить зараз президент і як представляє це бачення у Європі.

Хотинський міський голова Андрій Дранчук небезпідставно хвалить свою команду, яка в цих умовах займається питаннями не лише виживання громади, а й розвитку. І тішиться тим, що в громаді нарешті зареєстрований індустріальний парк – який ніяк не був пов’язаний з війною, але наразі став дуже у нагоді. Про це він розповів журналістам-учасникам організованого Харківським пресклубом престуру на Буковину.

«Індустріальний парк – це наша ініціатива вже більш як півторарічної давності. Ми розглядали привабливу ділянку землі, яку колись раніше міськрада попереднього скликання віддала комерційним структурам, але ми її відсудили, тому що бачили тут перспективу розвитку індустріального парку. І розпочалася робота з підготовки документів на його реєстрацію. Це зайняло 1,5 року, зачепило купу міністерств, пройшло зміну законодавства і порядку реєстрації індустріальних парків, карантин через епідемію коронавірусу, коли багато відповідальних людей не були на роботі через хворобу… І нарешті сталася війна – а через неї нові правила, на які ніхто не знав, як реагувати, в тому числі і що робити з релокованими підприємстами, – розповідає Андрій Дранчук. – Але 19 липня Кабмін зареєстрував індустріальний парк «Хотин invest», і маємо результат».

Хотинський міський голова стверджує, що в громаді знайшли те, в чому можуть конкурувати з іншими громадами. Йдеться про безкоштовне проживання представників релокованого бізнесу, і звісно – про наявність індустріального парку.

«За масштабами громада наша невелика, – продовжує пан Андрій. – Специфіка наша – туризм і мале домашнє господарство. Тут немає великих площ, як у Харкові: від них є запит на 5, 10, 20 тис. кв. метрів складів – а в нас тут у сумі нема такого! Площа індустріального парку – 13,5 гектарів. Ми не могли конкурувати з Кам’янцем-Подільським, Хмельницьким, Івано-Франківськом чи Львовом, які можуть запропонувати бізнесу великі промислові майданчики. Але ми мали свій бонус: безкоштовне проживання для працівників, створимо їхнім родинам гарні умови – дитячий садочок для дітей, школу, медичне забезпечення (у нас є і первинна, і вторинна ланка медицини), центральне пожежне депо, велика спортивна школа – це структури, які обслуговують 100-150-200 тисяч населення (адже ми межуємо з Тернопільською, Хмельницькою областями і люди з тих громад користуються нашими послугами)».

Індустріальний парк передбачає чималий перелік фінансових стимулів для підприємств на його території: звільнення від ПДВ, майже нульова ставка за земельний податок,   мінімальна ставка оренди на нерухомість, відмова від податку на прибуток, якщо ти ці кошти вкладаєш в розвиток індустріального парку, митні преференції… тобто індустріальний парк держава розглядає як основний магніт економічного розвитку. Але поки доходить справа до «великого» – місцева влада допомагає гостям вирішувати найелементарніше.

«Релокований бізнес – це як ясельна група в садочку, – пояснює міський голова Хотина. – Вони наче потужні, у них мільйонні обороти – а приїжджають сюди і не мають елементарного: стільця, кімнати для нарад чи переговорів, офісу… Саме тому ми створили бізнес-хаб для релокованих підприємств. Облаштували дві кімнати – зробили ремонти, оснастили комп’ютерною технікою, принтерами, інтернетом, меблями, зробили великий зал для нарад і презентацій, і сьогодні вони ним уже користуються. Ведуть переговори, підписують угоди – безкоштовно».

Успіх справи – це чек-лист пропозицій плюс візуалізація і людський фактор

Зараз на території Хотинщини вже є 6-7 релокованих підприємств, два найбільші – це ТОВ «Велотрейд», завод з виробництва велосипедів з м. Харкова, і ТОВ «LXL Enterprise» – виробництво повного циклу розеток і комплектуючих до них, також з Харкова. Місцева влада стверджує, що гості вже розробляють проєкти будівництва тут своїх заводів.

Як вони потрапили саме в Хотин? Представники «Велотрейда» шукали для оренди великі площі приміщень, хапалися за кожну пропозицію – але під час особистого ознайомлення з пропонованим розчаровувалися: стан приміщень, м’яко кажучи, залишав бажати кращого. Виробники розеток узагалі були закскочені пропозицією зненацька – їхали оглядати приміщення в містечко на Тернопільщині, але телефонний дзвінок з Хотинської мерії у вихідний день змінив «хід розеткової історії»…

Як усе складалося – розкрила секрет начальниця відділу економічного розвитку та міжнародного співробітництва Хотинської міської ради Любов Петрова:

«Спочатку Мінекономіки запустило гугл-форму, куди вносилися дані, а на ОДА скинули активне посилання з доступом. Коли було тільки 80 перших підприємств зареєстрованих – я проглянула список, реально оцінювала ситуацію, що можемо запропонувати – і побачила невелике підприємство з виробництва розеток, потребує невеликих площ. Подзвонила, вони здивувалися, що так швидко – адже щойно заповнили форму. Це було в суботу, мій дзвінок застав керівника бізнесу в потязі – він їхав оглядали приміщення в інше містечко. Але в неділю там його ніхто не чекав. А ми сказали, що чекаємо. Тож він заїхав спочатку до нас. У неділю наш голова ОТГ особисто його зустрів, показав усі приміщення – і ось результат поєднання людського фактору і неформального підходу».

По релокації є затверджені міською радою додаткові програми підтримки: стосовно проживання, функціонування і оренди комунального майна тощо.

Що стосується сплати податків, місцева влада одразу обумовлює: допомагає чим може, з усіма зведе, в усіх інстанціях посприяє. Але! Їм важлива сплата ПДФО і інших податків – тут. Реєстрація тут, податок тут – тоді допомагають. Велотрейд і LXL уже зареєструвалися в Хотині. Підприємство з Чугуєва, яке планує також перебратися сюди в індустріальний парк (єдине підприємство в колишньому СНД, яке виробляє запчастини для дизельних двигунів), також уже зареєструвалося тут.

Хоча є і негативний досвід. Одне із підприємств швейного напрямку, також із Харкова,  якому вже обладнали приміщення і воно працювало упродовж приблизно двох місяців, через зміну кон’юнктури ринку не було продажів, і вони не витримали конкуренції. Зараз на паузі. Шили куртки і спортивний одяг. А тут встигли стаи до роботи півтора десятка місцевих хотинських швачок…

Мер розуміє, що треба зважати на специфіку бізнесу, і навіть коли ніби варто якийсь період перечекати – в той же час варто готувати кадри.

«Бо в нас люди переважно зайняті в сільському господарстві, садівництві. Хто збирає яблука – не збиратиме зразу велосипеди. Хоч якісь курси потрібно пройти», – каже Андрій Деркач.

Вдалі релокації – результат співпраці відділу міської ради і створеної Агенції з розвитку міста. Зробили фото всіх пропонованих приміщень, розмістили їх на гугл-диску, окремо був зроблений чек-лист, де вказані назва приміщення, власник, гіперпосилання на фото і відеоматеріали. Повністю характеристики плюс візуалізація, це розміщували на всіх доступних нам платформах. Вчасно зорієнтувалися, база постійно оновлювалася, додавали свої пропозиції приватники. Був і роздрукований матеріал. Не все, звісно, було легко і просто, але це спрацювало.

«Зараз це схоже на те, що в нас було в Харкові», – представник харківського «Велотрейда»

На околиці Хотина, де пустували приміщення складів одного з місцевих бізнесів, розмістився склад виробника українських велосипедів – підприємства «Велотрейд». Частина цього бізнесу – в Борщеві на Тернопільщині, там виробляють колеса, ободи, а тут тільки склад. Сюди привозять готові вироби і звідси їх продають по Україні і в Європі: гірські, міські, дитячі, електричні, а також запчастини, аксесуари для велосипедів. Роблять їх надійними, тестують, мають великий досвід. Розглядають можливість відкриття ще одного складу в Польщі і філіалу збірки.

«Опинилися ми в Хотині з одного боку випадково, а з іншого – завдяки діям, які зробила громада, – розповідає виконавчий директор «Велотрейд» Микита Ткаченко. – В середині березня ми прийняли рішення переїжджати – на той момент уже був зруйнований один із наших цехів, це близько 6 тисяч кв. метрів. Туди вцілила ракета, і в нас не було можливості продовжувати бізнес у Харкові.

Ми втратили приблизно 4 млн доларів у тому цеху, який був знищений. «Гарячий сезон» для велосипедного бізнесу – це весна. Ти цілий рік працюєш фактично заради цієї весни і початку літа, коли є велика торгівля. Тож у нас усі склади були максимально заповнені, сировини було дуже багато, нова сировина надходила. І коли ракета попала – все, що там було, ми втратили. І сировина – це не найбільша втрата. Особливо шкода виробництва, тому що ми туди вкладали більше 10 років, устаткування навіть ми розробляли самі. Їх не можна просто піти і купити. Це потрібно заново замовляти під замовлення. Це був кінець лютого, у перші дні.

Подали заявку за державною програмою релокації, і це спрацювало. Було справді дуже багато дзвінків з різних областей, але однією з перших набрала Хотинська громада. Запросили сюди подивитися приміщення, які в них є. На той момент я вже шукав приміщення в особистому порядку, дивився, що пропонували інші області. Кілька візитів – і стало зрозуміло, що вибору по Україні практично немає, а тут, у Хотині, найсприятливіші умови. Далі також за державною програмою до нас звернулася Укрзалізниця, запропонувала свої послуги з безкоштовних перевезень, і це була серйозна допомога. Тому що на той час, хоч і не було ще проблеми з паливом, але вартість перевезення однією фурою становила 70-80 тис. грн, коли її регулярна ціна була десь 25… Ніхто не хотів їхати до Харкова… Погоджувалися забирати вантаж, якщо б ми кудись вивезли його до Полтави, і звідти вже можна було не за 70, а за 60 тисяч домовитися вивезти. Завдяки тому, що мали свої машини і водіїв, вивозили своїм транспортом до залізничної станції в Харкові, а звідти вже залізницею до Кам’янця-Подільського (оскільки в Хотині немає залізниці).Потім вже сюди завозили. Насамперед ішлося про вивезення готової продукції.

Велика була допомога громади. Що найголовніше? Логістика. А це дуже широкий термін, бо є логістика – перевезти товар і обладнання, а інша частина – це як перевезти людей. Проблема всіх маленьких міст – це де жити. Особливо де жити в умовах, коли вже всі будиночки, все-все зайнято. Я навіть не знаю, як громаді вдалося надати житло, нове, де всі наші співробітники розмістилися, за це велика вдячність. І от ця вся квінтесенція – допомога держави, допомога громади, допомога бізнесу (бо це приміщення надав нам бізнес – знову ж таки завдяки громаді, яка збирала всю інформацію, з усього бізнесу, хто що може запропонувати і чим поділитися).

Спочатку перевезли готові вироби, далі почали шукати, як відновлювати виробництво. Тут в нас склад готових виробів, а за 60 км звідси у Борщеві на Тернопільщині – виробництво. У Харкові у нас було більше 20 тисяч кв. м, це дуже великі площі. Їх просто неможливо було тоді знайти десь в одному місці. Зараз можливо – хоч і не під одним дахом. Та вже й не шукаємо – бо переїхали і будемо зимувати вже на цих площах. Також ухвалене рішення про реєстрацію індустріального парку, тож відбудову фабрики тепер також розглядаємо як один із варіантів у цьому місті.

Важко було, коли вантажили велосипеди – а на станцію прилітало… Бували небезпечні ситуації. На одному з наших приміщень, яке майже вціліло, намагалися ще виробляти продукцію, колеса велосипедні – під постійними обстрілами, вибитими шибками…

Зараз проблеми з кадрами немає. Весь управлінський персонал ми перевезли з Харкова. Ковід навчив нас працювати віддалено – де це можливо. Деяких працівників – комірників, складальників, збиральників – ми знаходимо тут. Компанія до цього була готова. Потрібно лише три дні, щоб комірник навчився своєї роботи – він працює з терміналом збору даних, тобто з таким телефоном, система йому каже, що і де робити. Зараз це схоже на те, що в нас було в Харкові».

Культура на службі в економіки

Ще одне релоковане підприємство – і також евакуйоване з Харкова – це «LXL Enterprise». Має понад 20-річну історію, виробляє розетки, вилки і комплектуючі до неї.

Воно розташувалося у міцних підвалах  величезного районного будинку (та що там применшувати – насправді палацу!) культури.

У першому великому залі при вході – верстати, на яких роблять заготовку до вилки. Тут шумно.

Далі в кімнатах – більш «ювелірна» робота, збирання продукції із запчастин, пакування, склади.

«З початком війни в перші дні взагалі було нічого незрозуміло, – пригадує управляючий компанією Олександр Гринчук. – Дорогою з Хмельницького до Львова почули промову прем’єр-міністра, що кожен має бути на своєму місці, що потрібно піднімати економіку, що це наш фронт.

Упевнені, що попередні 20 років не мали бути втрачені дарма. Тож зареєструвалися в програмі по релокації підприємств. Розглядали кілька місць, але пізно увечері подзвонила Любов Петрова з Хотинської міськради і запропонувала приїхати в Хотинську громаду переглянути пропозиції – які є приміщення, можливості. І на ранок нас зустрів особисто голова громади, оглянули приміщення, вибрали те, що могло підійти під виробництво – і почали процес релокації. Укрзалізниця безкоштовно надала нам вагони, громада допомогла з доставкою від вагонів, з розвантаженням, з облаштуванням. Автотранспортом вивезти було нереально, водії не хотіли заїжджати в Харків. З потрібних на той момент 4-5 фур знайшли лише одну, і то коли ми фактично під обстріли вивели людей на завантаження  – той водій не приїхав…

Почали потрохи відвантажувати продукцію, налаштовувати обладнання. Зараз відвантажуємо у супермаркет Епіцентр. На внутрішньому ринку виступаємо під власним брендом. Дивимось на Європу. Перспектива переїжджати з Харкова на Захід України була й раніше, але війна ці плани підкоригувала.

Втрати підприємства в грошах ще ніхто навіть не рахував. Втрачені робочі місця, втрачене обладнання, яке неможливо вивезти, втрати в простоях, у неможливості вивезти продукцію і її реалізувати. Не один мільйон…

На новому місці доводиться вирішувати багато того, що на попередньому вже було налагоджено. Навіть банальна упаковка – виявляється, це проблема. Коробка має мати свої певні розміри, і свою якість – щоб не переламувалися клапани… Проблема знайти піддони, щоб коробка з продукцією не тягнула вологу… Продукції не так багато, тому ще цей склад по суті оперативний. Продукція зайшла, перегрупувалася і поїхала далі. Тому тут лише мінімальний запас продукції.

Зараз тут працює більше 20 людей, працювали тимчасово переміщені особи також – але почали повертатися додому після звільнення територій. Зараз у нас у штаті – харківські і місцеві. За цей час сплачено більше 200 тис. грн податку ПДФО півтора місяці.

От так збиралися шукати найзручнішу локацію з точки зору логістики – і опинилися в Хотині, чому дуже раді. Збираємося тут залишитися надовго».

«Плюси, мінуси, підводні камені» релокації

У перші дні війни взагалі не було зрозуміло, як, де і коли будуть працювати підприємства, які переїжджали з регіонів бойових дій. Вони насамперед рятували своє майно, щоб його просто не розбомбили. А далі вже відбувалися діалоги і пропозиції… З кожним підприємством приїхала низка працівників, які можуть його запустити – це категорія найкваліфікованіших працівників. З ними приїхали їхні родини – діти, батьки, непрацюючі або зі своїми, зовсім іншого спрямування, професіями, їхні домашні улюбленці – і з цим стикається місцева влада і громада… Але разом з тим, створюються робочі місця: некваліфікованих працівників набирають з числа місцевого населення.

І хоч через скачок курсу валюти трохи незрозуміло, як рухатися далі, та Харків поруч з кордоном з Росією, а Хотин – поруч з кордоном з Євросоюзом. Ці кордони не посунуться. А продукцію везти до Євросоюзу ближче з Хотина, аніж з Харкова…

Маріанна Антонюк

Запис Завзятим – і індустріальний парк в руки! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Попри війну, Перше вересня в Україні настало, і перший дзвоник продзвенів. Та якщо десь на Заході країни чи навіть у центрі школярі після майже дворічних протиепідемічних карантинів нарешті в реальності побачили однокласників, то на Сході і Півдні навчання відбуватиметься переважно дистанційно. З метою безпеки.

Особливостями навчального процесу на Харківщині з Парламент.ua ділиться заступниця начальника відділу освіти, культури, спорту та комунікацій з громадськістю  Харківської районної військової адміністрації Світлана БИКАСОВА.

Цифри втрат наразі оцінити неможливо

– В Харківській області, в тому числі і в Харківському районі, відповідно до рекомедацій обласної військової адміністрації, з 1 вересня вестиметься онлайн-навчання – через згрозу атак, – повідомляє Світлана Бикасова. – Це попри те, що укриття є в окремих закладах, а в решті триває їх облаштування. Рішення приймалося з урахуванням і думки батьків – вони схиляються саме до дистанційної форми. Адже удари по місту, району, області з боку агресора здійснюють хаотично, і жодних гарантій безпеки немає. Як можна гарантувати безпеку від прямого влучення? А статистика Харкова така, що справді дуже багато шкіл постраждали від уражень будівлі школи чи території. Тож не факт, що саме в ці об’єкти не ціляться.

Важливо розуміти, що коли дитину привели до школи – за неї несе відповідальність учитель. А за кожного вчителя відповідає керівник закладу освіти. За нашої ситуації найкращий вихід – дистанційна освіта.

– У якому стані школи на початок навчального року?

– Харківський район – один з найбільших районів в Україні. До його складу входить 15 ОТГ, в тому числі місто Харків. Наша інформація буде без урахування Харкова.

У 14-ти об’єднаних тергромадах – 93 школи. 28 з них пошкоджені, 7 – зруйновані. 14 шкіл перебувають на тимчасово окупованих територіях. Дуже прикро за кожен навчальний заклад, в який влучили, а мені особливо боляче за школу, в якій я працювала більше 10 років… Це школа в Салтівському районі (раніше він називався Московським – і добре, що його переіменували), я там працювала педагогом-організатором і вчителем музики. Це зразкова школа, одна з найкращих в районі – і в плані матеріально-технічного забезпечення, і щодо ставлення до дітей… Це школа, яка зробила з мене мене – таку, якою я є…  В березні в неї влучив ворожий снаряд – зруйновано дах та стіни третього поверху, де розташовані кабінети початкової школи… Я з родиною евакуювалася, адже жила на Північній Салтівці, яка через жорстокі бомбардування тепер відома всьому світові. А вчителі, батьки й учні, які залишилися в місті, приходили до цієї школи і все-все прибрали. Звісно, вони її не відремонтували і не відбудували – зараз це неможливо, але прибрали дуже ретельно. І це надзичайно щемливо.

Світлана Бикасова волонтерить у Чернівцях

На щастя, ціла і неушкоджена школа, в якій я сама колись навчалася. Це практично в центрі Харкова, і є влучення неподалік, але саме школа – ціла.

– Збитки вже підраховані?

– Важко їх підрахувати. Практично й неможливо зараз. Адже де ведуться активні бойові дії – там зберігається загроза подальших руйнацій. Наприклад, школа була пошкоджена, а далі зазнала ще більших ушкоджень і зрештою зруйнована вщент, до фундаменту… Що тут рахувати… Тож про цифру втрат наразі не йдеться.

Більшість – онлайн у рідних школах

– Вчителі, учні є в місті? Хтось виїжджав за кордон, хтось мобілізований?

– Вчителі, які виїхали за кордон, продовжать працювати дистанційно. Але є вчителі, які залишилися на тимчасово окупованих територіях і не мають можливості проводити уроки (там немає досі ні електрики, ні газопостачання, ні, зрозуміло, інтернету) – з ними керівники шкіл можуть призупинити дію трудового договору або оформити простій, але це рішення приймає керівник закладу.

На жаль, маємо і втрати. Учитель однієї школи, який був призваний до ЗСУ, загинув, захищаючи нашу країну.

Також, на жаль, є вчителі, які загинули на своїй території, як мирні жителі – внаслідок збройної агресії.

Більшість дітей, які жили на тимчасово окупованих територіях, де відсутнє електропостачання, виїхали разом з батьками і продовжать навчання в школах за місцем перебування. Інші,і їх більшість, виявили бажання продовжити дистанційно навчатися в своїх школах, до речі таких більшість.

Колись у мирні часи відкривалися школи…

– На яку тему був перший урок сьогодні?

– Відповідно до листа Міністерства освіти і науки України від 17.08.2022 № 1/9445-22 для проведення 01 вересня 2022/2023 навчального року в закладах загальної середньої освіти рекомендовано тему першого уроку: «МИ УКРАЇНЦІ: ЧЕСТЬ І СЛАВА НЕЗЛАМНИМ!» Про це й говорили. Щиро.

Маріанна Антонюк

Запис На Харківщині перший урок – про честь і славу незламних спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З самого лише міста виїжджали аж чотири години. А тисячу кілометрів до Чернівців, де мешкає сестра Тетяни, долали три доби.

«Спочатку вирушили в бік Дніпра, – згадує Тетяна. – Годинами стояли в заторах, машини втискувалися в 4 ряди, просувалися по півметра… Уже майже перед Дніпром шукали, де б заночувати. Через знайомих телефоном знайшли (чи ж не диво?) сім’ю, родом з Чернівецької області, куди ми якраз прямували. Ці незнайомці прийняли нас, чужих людей, на ніч як рідних.

Далі ми дісталися Олександрії, але там військові і поліція цілу колону машин розвернули – щось трапилося. Тож поїхали на Кривий Ріг, далі на Кропивницький. Там знайшли місце ночівлі через волонтерів, ночували на меблевій фабриці. Спали як є  – вдягнуті, на матрацах на підлозі, куртками вкривалися…

Далі планували на Вінницю, але звідти знайомі телефоном повідомили, що у них вибухи… Тому об’їжджали центральні траси якимись маловідомими дорогами, і поки їхали – сивіли…»

У Чернівецьку область заїхали з боку Вінниччини, через Новодністровську ГАЕС. Живуть у сестри, люди – знайомі і незнайомі – допомагають, чим можуть. Літній одяг отримали з гуманітарною допомогою, сусіди і віряни розташованої неподалік церкви допомагають продуктами.

Навіть пучок петрушки несуть! – розчулено каже пані Тетяна і додає: «Бандерівці», якими росіяни всіх лякають, це золоті люди…»

І кожна допомога для родини незайва: сама пані Тетяна пенсіонерка, раніше працювала інженером в інституті проблем машинобудування, її дочка в Харкові була приватною підприємицею і мала малесеньку кав’ярню на орендованих кількох квадратних метрах… Звісно, через війну цей дохід втрачений, а годувати дітей, яким у березні і квітні уже в Чернівцях відзначили відповідно 5 і 13 років, треба.

На новому місці дочка пані Тетяни не сидить без діла – кілька днів на тиждень волонтерить, іноді й 5-річного Петруся з собою бере. А бабусі порадили звернутися по допомогу до «Карітас Чернівці».

Невідомо, як ще довго родина вимушено гостюватиме на Буковині. Щодня пані Тетяна з острахом читає новини і телефонує старшій дочці, яка з сім’єю залишилася в Харкові.

«Наша квартира зараз, на щастя, вціліла, –  зітхає наша співрозмовниця. – Ми живемо в промисловому районі міста, де уздовж Проспекту Героїв Харкова розташовані великі підприємства. Але зараз цю промзону обстрілюють щодня. Тому чи буде нам куди повертатися, і як скоро з’явиться така можливість – невідомо».

А наразі дякують Богу за все, що мають, а головне – за збережені життя. Бо впевнені, що тільки з Божою поміччю їм вдалося дістатися сюди цілими і неушкодженими.

На фото: пані Тетяна (праворуч) з сестрою прийшли по допомогу до «Карітас Чернівці»

Запис «Якби не Божа поміч, нас би вже не було серед живих» – родина переселенців з Харкова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проєкт реалізовано в межах Віртуальної школи Ранок і тривав від 31 березня і до 10 червня 2022 року. Галерея «За Школу мрії» представлена учасниками з 15 областей України: майже 200 робіт надіслали учасники до віртуальної Галереї, гідно представивши всі чотири оголошені номінації.

Початок галереї за посиланням – ЗА ШКОЛУ МРІЇ! ВІРТУАЛЬНА ГАЛЕРЕЯ… Продовження галереї за посиланням – ЗА ШКОЛУ МРІЇ! ВІРТУАЛЬНА ГАЛЕРЕЯ. 10.05-31.05. Завершення галереї – ЗА ШКОЛУ МРІЇ! ВІРТУАЛЬНА ГАЛЕРЕЯ. 22.05-31.05

Проєкт здійснено за підтримки Видавництва «Ранок», Чернівецького онлайн видання «Версії», комп’ютерного клубу «Біт» Чернівецького багатопрофільного ліцею №11 «Престиж» та Чернівецького ОЦНТТУМ. Співкоординаторка проєкт: Тетяна Спориніна /м. Чернівці/. Члени журі: Наталія Бабій /м. Чернівці/, художниця; Олена Афанасьєва /м. Чернівці/, web-дизайнер; Вікторія Угорська /м. Чернівці/, архітектор; Денис Кондрюк /м. Чернівці/, керівник гуртка «Основи робототехніки на базі LEGO» ОЦНТТУМ, кандидат фіз.-мат наук; Оксана Приходченко /м. Дніпро/,  доцент кафедри управління фінансами, облікової аналітики та моніторингу бізнесу Інституту промислових та бізнес технологій Українського державного університету науки і технологій. Від 1 липня розпочинаємо розсилку електронних сертифікатів і дипломів. Авторка дизайну сертифікатів і дипломів: Олена  Афанасьєва, художниця, веб-дизайнерка.

Ось я вже пишу післямову до нашої з вами віртуальної галереї, яку ми створювали разом з вами… Дивне це відчуття, писати епілог… Ви всі, автори робіт «За Школу мрії!», довірили глядачеві щось дуже щире, відверте та особисте, своє світовідчуття родини, школи, рідної домівки, своєї країни – України. Ваші малюнки, вірші, композиції, нариси, ваші чисті міркування, мрії – повноцінні свідки подій весни і початку літа 2022 року. Астрономічним початком літа вважають 21-22 червня — день літнього сонцестояння. Зайвий оберт нашої планети навколо Сонця нічого в природі докорінно не змінює. Змінились ми самі. Дуже складний і драматичний час для нас з вами, для всіх мешканців України… Ми дивимось у майбутнє з надією, впевненістю, що світові війни не повинні відбуватися у третьому тисячолітті. Увесь матеріал нашої Галереї – це не тільки Ваші роздуми – у своїх прагненнях, мріях ви освідчуєтеся у виборі свого майбутнього життєвого шляху. Нехай всі наші мрії здійсняться! Миру Україні!

Конкурс «За Школу мрії» вступив у завершальну фазу,  а проєкт продовжується… Кожного дня від 31 березня  до нас приходили ваші чудові листи. Але і ви були не тільки учасниками проєкту «За Школу мрії», але і самі були творця проєкту.  Попереду нас чекає розсилка електронних сертифікатів, грамот лауреатів, переможців конкурса, а у вересні –  майстрер-класи з малювання, конструюваня, комп’ютерної графіки…

Вітаємо всіх учасників, переможців всеукраїнського проєкту «За Школу мрії»! Прізвища  переможців чотрирьох  номінацій трьох вікових категорій можна переглянути за посиланням – ВІТАЄМО ПЕРЕМОЖЦІВ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПРОЄКТУ «ЗА ШКОЛУ МРІЇ» ! 

Вітаю всіх учасників із завершенням проєкту «За Школу мрії» 2022, який цьогоріч міг і не відбутися, та попри всі труднощі, які випали на долю українців – проєкт розпочався, успішно розвивався і дійшов логічного завершення із величезною кількістю робіт, які втілюють в собі всі емоції, переживання, бажання, мрії, сум, лють, тривогу, радість, любов…
Про роботи учасників цього року хочеться багато писати, говорити, дискутувати, та все ж – постараюся коротко.
Приємно здивований, по-перше, кількістю робіт і географією учасників – а це близько 200 робіт з УСІЄЇ України, навіть з тих куточків – де м’яко кажучи – не до сміху… По-друге, вікові категорії розподілені між юними геніями починаючи з 2-х рочків і закінчуючи 17-річними поетами, художниками та інженерами, що демонструє нам постійне зменшення вікової планки проєкту. Вражає й те, що поетичні та образотворчі проєкти учасників випромінюють добро, любов, мрії в світле майбутнє нашої Держави та нашої нації, стурбованість щодо теперішньої ситуації, при чому, іноді, зовсім не на дитячому рівні – пронизуючи до сліз; проєкти, створені у віртуальних середовищах (ROBLOX, Scratch) та з конструкторів, показують обізнаність дітей в галузі ІТ-технологій та інженерії – цікаве планування приміщень, точна деталізація існуючих класів та лабораторій.
Однозначно – всі великі молодці і переможці та в якості спортивної зацікавленості – проекти оцінено балами та визначено «переможців», вітаю!!!
Хочу подякувати всім учасникам, їхнім тренерам, батькам, керівникам, організаторам та обов’язково Богу і ЗСУ за успішно проведений проєкт «За Школу мрії». Чекаємо нашу перемогу і стараємося все робити для того, щоб це відбулося якнайскоріше!!! Все буде Україна!!!

У цьому числі  публікуємо прізвища Лауреатів і учасників, які посіли перші місця. 

КОМП’ЮТЕРНА ГРАФІКА

ЛАУРЕАТИ

Бушку Марія, Чернівецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №30, /молодша категорія/, м. Чернівці; 

Приходченко Антон, КЗО “НВО №79”, /середня категорія/, м. Дніпро;

Подарь Анастасія,  Чернівецький ліцей №11 «Престиж», /старша категорія/, м. Чернівці

І МІСЦЕ

Лакуста Станіслав, Чернівецький ліцей № 14, м. Чернівці;
Крюков Андрій, Чернівецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №30, м. Чернівці, м. Мелітополь;
Бабій Наталія, м. Чернівці;
Юрій Ілона, Чернівецький ліцей №11 «Престиж», м. Чернівці;
Солоненко Софія, Вінницький ліцей №20, м. Вінниця.

Дорогі друзі! Вітаю вас із завершенням проекту «За школу мрії».
За час проведення до галереї було надіслано багато яскравих, творчих та талановитих робіт. Учасники проекту ділились своїми фантазіями, мріями та баченням майбутнього нашої школи.
Проект «За школу мрії» ще раз підкреслив те, яке велике значення має школа, процес навчання, спілкування з іншими учнями та вчителями у житті кожного учня нашої країни.
Наші мрії у майбутньому стають реальністю якщо ми докладаємо зусиль для їх здійснення. Тому, мрійте, працюйте, навчайтесь і всіх нас чекає яскраве майбутнє, в якому є місце для оновлених, сучасних шкіл, в яких царює атмосфера затишку, творчості та взаємоповаги.
Вітаю вас із закінченням навчального року та до зустрічі у наступному!

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА І ПРОЗА

І МІСЦЕ

Марусик Вікторія, Чернівецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №30, м.Чернівці;
Марусик Олександр, Чернівецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №30, м.Чернівці;
Приходченко Оксана, м. Дніпро;
Прищепа Ангеліна, КЗ КОР “Фастівський ліцей-інтернат”, м. Фастів.

Любі учасники всеукраїнського творчого проєкту «ЗА ШКОЛУ МРІЇ»! Я неймовірно вдячна вам за вашу участь, за те, що ви знайшли час і за те, що ви поділились з нами своїм всесвітом. Кожна робота, що була надіслана, прекрасна. Я верталась і верталась до малюнків, вкотре перечитувала вірші та твори, переглядала відео презентацій робіт – ви неймовірно талановиті, адже створюєте щось нове власними почуттями, щось унікальне, що чіпляє, іноді не відпускає. Я вкотре вдячна вам за той заряд енергії, що надав проєкт, адже в кожній роботі відчувалось добро. І якщо ви ще не передивились усі роботи інших учасників, не перечитали усі твори – зробіть це. З любов’ю до кожного з вас, тримаймось та віримо в найскорішу перемогу!
Окрема подяка усім організаторам проєкту.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

ЛАУРЕАТИ

Вілсон, /молодша категорія/, Великобританія;
Дорошенко Дар’я, Палац Дітей та юнацтва ім. Алли Іванової, /середня категорія/, м. Ізмаїл;
Малоок Артем, Палац дітей та юнацтва ім. Алли Іванової, /старша категорія/, м. Ізмаїл.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

І МІСЦЕ

Денисенко Валерія, КЗ КОР «Фастівський ліцей-інтернат», м. Фастів;
Варіна Софія, Мелітопольський НВК № 16, м. Мелітополь;
Кольцова Марія, Палац дітей та юнацтва ім Алли Іванової, м. Ізмаїл;
Олександра Холіна, КЗ Ліцей «Науковий», м. Кропивницький.

Для участі у конкурсі « За Школу Мрії» отримали безліч малюнків, віршів від учнів різного віку.

Роботи всіх учасників надзвичайно талановиті та наповнені цікавими ідеями.

Кожна картина є унікальною!
Було надзвичайно цікаво спостерігати за даним проєктом!
Дякуємо всім школярам за творчість, талант і любов до України!

LEGO-КОНСТРУЮВАННЯ, ROBLOX, 3D-МОДЕЛЮВАННЯ, SCRATCH

ЛАУРЕАТИ

Троценко Стефан, Мелітопольський НВК № 16, м. Мелітополь;
Стєпанов Павло, Стєпанов Петро, Закарпатський ОЦНТТУМ, м. Ужгород;
Істомін Назар, Мелітопольський НВК №16, м. Мелітополь.

І МІСЦЕ

Труфен Аліна, Чернівецький ліцей №11 «Престиж», м. Чернівці

Божко Дмитро, Мелітопольський НВК № 16, м. Мелітополь;
Павлюк Олександр, Ліцей №8, Чернівецький ОЦНТТУМ, м. Чернівці;
Ісаков Роман, ЖЕЛ №24, м. Житомир;
Шевчук Злата, Будинок дитячої та юнацької творчості “Дивоцвіт”, м. Бориспіль;
Гулевата Ангеліна, Вінницький ліцей №20, м. Вінниця.

Про що мріють діти?
Не скажеш так швидко.
Про друзів і літо,
Про диво-квітку.
Про космос і школу,
Про мир довкола,
Щоби війни не було знов ніколи.
Нехай же здійсняться
Всі мрії й надії
Попри тривоги та буревії,
Щоб школярі всі
Спокійно навчались,
Більше раділи та посміхались.
Світ відкривали і розвивали
Творчість свою і науку ще далі.

Віримо в добро, чекаємо на перемогу! Все буде УКРАЇНА!

Нехай всі наші мрії здійсняться! Миру Україні!

Видавництво «Ранок», Марина Корнієнко, головна редакторка
відділу «Навчальна література»

.

Інформаційний партнер проєкту:
Чернівецького онлайн видання «Версії», Людмила Чередарик,
редакторка газети «Версії»

©Тетяна Спориніна,
координаторка проєкту «За Школу мрії», місто Чернівці

Запис Всеукраїнський проєкт «За Школу мрії» завершується, мрії продовжуються: миру Україні! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перша частина Галереї за посиланням: ЗА ШКОЛУ МРІЇ! ВІРТУАЛЬНА ГАЛЕРЕЯ…

Продовження Галереї: ЗА ШКОЛУ МРІЇ! ВІРТУАЛЬНА ГАЛЕРЕЯ. 10.05-31.05

Дякуємо за роботи школярам з міста Фастів Київської області, КЗ КОР Фастівський ліцей-інтернат; з міста Житомир, Житомирський екологічний ліцей № 24; з міста Черкаси; з міста Чернівці, Чернівецький ліцей №16, Чернівецький багатопрофільний ліцей №11, Чернівецька загальноосвітня школи №31, Чернівецький ліцей №14, Чернівецький ОЦНТТУМ, Чернівецький ліцей №8.  Дякуємо  школярам з м. Дніпра, гурток  “Цікава астрономія” КПНЗ “Міська станція юних техніків” Дніпровської міської ради; м. Ізмаїла Одеської області, Палац дітей та юнацтва ім Алли Іванової , гурток «Веселий пензлик», Політехнічний ліцей; з міста Мелітополь, ЗОШ №4, НВК №16;  з міста Києва, середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №36 імені С.П.Корольова, Спеціалізована школа № 73; м. Борспіль, Будинок дитячої та юнацької творчості “Дивоцвіт”, гурток “Арт-майстерня”; Харківська гімназія №4…

Софія Варіна, 3-Б клас, Мелітопольський навчально-виховний комплекс #16. Керівник: Н.А.Божко. м.Мелітополь Запорізька обл.

Зважаючи на сьогоднішні обставини, ви, шановні та дорогі школярі, успішно плануєте нове, яскраве, благополучне мирне майбутнє нашої Батьківщини – України. Дякуємо нашим воїнам, які захищають Україну від ворога. Ангела-Хранителя!

«Творити час та мріяти натхненно,
Розповісти, який наш буде дім,
Як можемо змінити сьогодення,
Яких думок ми сповнені й надій…»

…І досі, почувши звук тривоги ми біжимо всі в укриття!
Бо це насправді страшно,
Не те що в книзі ми чита…

І всі надіються на спокій!
На тишу й миру на землі.
Щоб не лякатися салютів, авто якогось й голосів..

Щоб засинати без сирени і тривоги на душі.
Щоб прокидатися на вільній для людей землі!
Щоб хто від жаху покидав країну,
Знову повернулися до нас.
На свою рідну Батьківщину…

І ось, я уявляю перед сном:
Як нам об’явили нашу перемогу!
Ми повертаємось в ліцей..
З слізьми, але від щастя!
Ми обіймаємо ліцей.

Розпочнеться знову навчання,
Яке ми проведемо разом!
Влаштуємо і дискотеку,
І в класі нас настільні ігри ждуть,
І розмови на стадіоні в душу засідають знов…

Ми створимо моменти нові.
Які будемо згадувати з усмішкою на лиці!

Ангеліна Прищепа, 8-А клас, КЗ КОР «Фастівський ліцей-інтернат», м. Фастів Київської області. Зараз проживає у смт. Борова (Київська обл. Фастівський район)

Віримо в добро, чекаємо на перемогу! Все буде УКРАЇНА!

ЕТАПИ ПРОЄКТУ

Детально про організацію проєкту «За Школу мрії» за посиланням – ЗА ШКОЛУ МРІЇ!

Через нестабільний інтернет і відносні та іноді абсолютні незручності в роботі, терміни етапів проєкту можуть корегуватися, але ми чекаємо від наших хлопчиків і дівчаток листи, малюнки, унікальні конструкції, що втілюють ваші мрії…

І етап ( 31.03. – 14.04)- ознайомлення школярів умовами проєкту.
ІІ етап – Підготовка, оформлення рабіт, заповнення Google-форми, пересилка робіт (15.04- 20.05)
IІІ етап – реалізація запланованої діяльності. (30.04) – підведення проміжних результатов. Демонстрація вже надісланих робіт. Також ми зустрінемося віртуально із учасниками – випускниками минулих телекомунікаційних проектів, які зголосилися взяти участь і в цьому проекті.
ІV етап – Підведенння проміжних результатів проєкта (15.05) . Демонстрація нашої галереї. Роботи надсилаємо до 31.05.
V етап – оцінювання результатів проекту: узагальнити отриманий досвід. Відеоконференція з учасниками прєкту. 1-5 червня 2022 – підведення результатів проєкту.

Файли з малюнками, виконані в графічному редакторі, або фото/скани малюнків олівцями чи фарбами, або фото композицій з конструктора «ЛЕГО», які розкривають ідею проєкту, чекаємо за адресою: dream.school.ua.2020@gmail.com. Необхідно вказати тему листа: За Школу мрії. В листі напишіть: прізвище, ім’я школяра, клас, школа, населений пункт. Якщо лист відправляє вчитель, то прізвище, ім’я , по-батькові вчителя. Якщо учень чи учениця зараз знаходиться в іншому населеному пункті через евакуацію, папишіть звідки ви і то місто чи селище, де зараз перебуваєте.

Партнери проєкту:

Видавництво «Ранок», Марина Корнієнко, головна редакторка
відділу «Навчальна література»

Інформаційний партнер проєкту:
Чернівецького онлайн видання «Версії», Людмила Чередарик,
редакторка газети «Версії»

©Тетяна Спориніна,
координаторка проєкту «За Школу мрії»

Запис За Школу мрії від українських школярів… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дорогі і шановні школярі!
Пропонуємо разом з вами  створити віртуальну комп’ютерну галерею!

Тематика робіт: «За Школу мрії»

Учасники проєкту розвиватимуть свої навички творення розумового й духовного, різні вміння від малювання й написання віршів до збирання композицій з конструктора «ЛЕГО».

Координатори проєкту:
Марина Корнієнко /м. Харків/, головна редакторка відділу «Навчальна література» Видавництва «Ранок», вчителька інформатики;
Тетяна Спориніна /м. Чернівці/, вчителька інформатики Чернівецького багатопрофільного ліцею №11 «Престиж».

Співкоординатори проєкту, члени журі: Наталія Бабій /м. Чернівці/, художниця; Олена Афанасьєва /м. Чернівці/, web-дизайнер; Вікторія Угорська /м. Чернівці/, архітектор; Денис Кондрюк /м. Чернівці/, керівник гуртка «Основи робототехніки на базі LEGO» ОЦНТТУМ; Оксана Приходченко /м. Дніпро/,  доцент кафедри управління фінансами, облікової аналітики та моніторингу бізнесу Інституту промислових та бізнес технологій Українського державного університету науки і технологій.

Файли з малюнками, виконані в графічному редакторі, або фото/скани малюнків олівцями чи фарбами, або фото композицій з конструктора «ЛЕГО», які розкривають ідею проєкту, чекаємо за адресою: dream.school.ua.2020@gmail.com

Необхідно вказати тему листа: За Школу мрії.

В листі напишіть: прізвище, ім’я школяра, клас, школа, населений пункт. Якщо лист відправляє вчитель, то прізвище, ім’я , по-батькові вчителя. Якщо учень чи учениця зараз знаходиться в іншому населеному пункті через евакуацію, папишіть звідки ви і то місто чи селище, де зараз перебуваєте.

Кожний учасник отримає сертифікат учасника Всеукраїнського телекомунікаційного проєкту, а найкращі малюнки будуть відзначені видавництвом «Ранок» та подарунками – книгами від письменників та поетів.

4 номінації:
Комп’ютерна графіка;
Поетична сторінка;
Образотворче мистецтво;
Lego-конструювання.

До участі у проекті запрошуємо долучитися школярів із всієї України. Ви створите ілюстрації, розповіді про свої школи, пригадуючи найкращі моменти. Ви розкажете, якими школи стануть після перемоги. І що для цього треба робити кожному з нас. Віримо в добро, чекаємо на перемогу! Все буде УКРАЇНА!

Проєкт здійснюється за підтримки Видавництва «Ранок» (м. Харків), Благодійного фонду «Ранок-Україна», Чернівецької газети «Версії», комп’ютерного клубу «Біт» Чернівецького багатопрофільного ліцею №11 «Престиж» і Чернівецького ОЦНТТУМ.

ЕТАПИ ПРОЄКТУ

Через нестабільний інтернет і відносні та іноді абсолютні незручності в роботі, терміни етапів проєкту можуть корегуватися, але ми чекаємо від наших хлопчиків і дівчаток листи, малюнки, унікальні конструкції, що втілюють ваші мрії… Учасники  проєкту «За Школу мрії» мають мати електронну пошту на gmail . Необхідно буде для участі в проєкті заповнити Google-форму . Посилання на Google-форму дамо трохи згодом.

І етап ( 31.03. – 14.04)- ознайомлення школярів умовами проєкту.
ІІ етап – Підготовка, оформлення рабіт, заповнення Google-форми, пересилка робіт (15.04- 20.05)
IІІ етап – реалізація запланованої діяльності. (30.04) – підведення проміжних результатов. Демонстрація вже надісланих робіт. Також ми зустрінемося віртуально із учасниками – випускниками минулих телекомунікаційних проектів, які зголосилися взяти участь і в цьому проекті.
ІV етап – Підведенння проміжних результатів проєкта (15.05) . Демонстрація нашої галереї. Роботи надсилаємо до 31.05.
V етап – оцінювання результатів проекту: узагальнити отриманий досвід. Відеоконференція з учасниками прєкту. 1 – 5  червня 2022 – підведення результатів проєкту.

Ознайомитися більш детально з проєктом і координаторами можна за посиланням: За Школу мрії!

Вл.інф.

Запис ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИЙ ПРОЄКТ «ЗА ШКОЛУ МРІЇ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У проєкті взяли участь учні з 22 областей України: 195 робіт надіслали учасники до віртуальної Галереї, гідно представивши всі чотири оголошені номінації. Трохи цікавої статистики: 7 учасників – це випускники і вчителі, Сміливішими виявилися хлопці – їх взяло участь 102. Дівчат серед учасників 83. До номінації «Комп’ютерна графіка» надіслано 58 робіт, до «Поетичної сторінки» – 17. Найбільше робіт – 80 – надіслано до номінації «Образотворче мистецтво». 39-ма роботами представлене Lego-конструювання.

Наталія Кабак, художниця: «Сміливо втілюйте свої мрії та фантазії! Проєкт «Школа моєї мрії» – не лише віртуальна галерея, це можливість поспілкуватися нам в ці карантинні будні, обмінятися думками, поділитися своїми бажаннями та баченням нової школи. Це оцінка того, що ми можемо зробити для покращення місця, де проходить значна частина нашого життя, а деякі задуми можна втілити вже і зараз».
Денис Кондрюк, керівник гуртка «Основи робототехніки»: «Не можу стримати емоції від переглянутих проєктів! Я дуже вражений роботами, тим, які всебічно розвинуті діти живуть і творять в нашій країні, адже представлені і художні твори, і поетичні, і навіть цілі інженерні конструкції із конструкторів. Приємно бачити, що долучилися всі вікові категорії – від першачків, які ще тільки пробують свої сили на публіку, до випускників, які вже мають свої, чітко сформовані світоглядні позиції».
Вікторія Угорська, архітекторка, Чернівці: «Унікальні, абсолютно позитивні та сонячно-яскраві – те, що спадає на думку, коли переглядаєш роботи у віртуальній галереї. Надіслані роботи – це безумовно про вдячність вчителям, які щодня допомагають здобувати нові знання, про радість зустрічей з друзями, про сподівання повернутися у класи й, звісно, про мрії».
Олена Афанасьєва, вебдизайнерка: «За час існування проєкту віртуальна галерея зібрала роботи учасників різного віку з багатьох міст та сіл України. Роботи ці дуже різні, та є риси, що їх об’єднують: учні прагнуть отримати нові знання, навички, змінити зовнішній вигляд своїх шкіл, але вони цінують і те, що вже мають: люблячих професійних учителів та дружний шкільний колектив».
Віктор Круглов, директор видавництва «Ранок», наостанок зазначив: «Роботи у Галереї унікальні та різні. І є спільне, дуже важливе, що нас всіх об’єднує: це творчість, прагнення до знань, пізнання, повага одне до одного і велике бажання зробити світ кращим! Вітаю всіх учасників! Всі ми сьогодні – переможці! І дякую команді проєкту за чудову роботу!».

ОТОЖ – ПЕРЕМОЖЦІ:
Комп’ютерна графіка:

Алієва Назрін, 6 кл. ЗОШ №58, Харків – диплом лауреата; Залогін Олексій, 11 кл. ЗОШ № 4, Мелітополь – диплом лауреата; Зайцева Софія, 7 кл. Центральний міський ліцей, Кривий Ріг – диплом лауреата; Афіян Олександр, 11 кл. ЗОШ № 4, Мелітополь – диплом лауреата; Артемова Ксенія, 6 кл. ЗОШ №58, Харків – диплом І ступеня; Доля Вікторія, 7 кл. ЗЗСО, Вашківці Чернівецької області – диплом І ступеня.

Поетична сторінка:
Павлюк Андрій, учень 7 класу ЗОШ №30, Чернівці – диплом лауреата; Куценко Аліна, 7 кл. ЗОШ № 1, Станиця Луганська – диплом І ступеня.

Образотворче мистецтво:

Малоок Артем, 6 кл., Палац дітейта юнацтва, Ізмаїл – диплом лауреата; Рудомьотова Анна, 9 кл., Палац дітей та юнацтва, Ізмаїл, – диплом І ступеня; Асланян Сусанна, 8 кл., школа №9, Ізмаїл – диплом І ступеня; Хорт Володимир, 9 кл., Навчально-виховне об’єднання №113, Дніпро – диплом І ступеня; Мельничук Дар’я, 5 кл., гімназія №4,Чернівці – диплом І ступеня; Спельник Анна, 4 кл., Березівський ЦДЮТ, Одеська область – диплом І ступеня; Шпакова Даша, 7 кл., Навчально-виховне об’єднання №113, Дніпро – диплом І ступеня; Теркун Данило, 9 кл., Навчально-виховне об’єднання №113, Дніпро – диплом І ступеня; Варіна Софія, 1 кл., НВК №16, Мелітополь – диплом І ступеня; Лисак Владислав, 4 кл., гімназія №2, Чернівці – диплом І ступеня.

Lego-конструювання:

Зюлковський Олександр, 6 кл. ЗОШ №1, Чернівці – диплом лауреата; Романченко Данило, 2 кл., Ніжинська станція юних техніків – диплом лауреата; Лихолетов Платон, 1 кл., ліцей № 8 імені Василя Стуса, Краматорськ – диплом І ступеня; Рєпалов Денис, 1 кл., ліцей № 8 імені Василя Стуса, Краматорськ – диплом І ступеня; Шлєєв Ростислав, 1 кл., Науковий ліцей, Кропивницький – диплом І ступеня.

Усі роботи учасників проєкту можна переглянути на сайті “Версій”.
А весь список учасників і їх нагороди можна переглянути за посиланням – ВІТАЄМО ПЕРЕМОЖЦІВ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПРОЄКТУ «ШКОЛА МОЄЇ МРІЇ»!

Вл. інф.

Запис Всеукраїнський проєкт «Школа моєї мрії»: визначено переможців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Добігає фіналу Всеукраїнський телекомунікаційний проєкт «Школа моєї мрії»,
в якому брали участь і «Версії». Перші підсумки підбивалися 8 травня під час онлайн-зустрічі у Віртуальній школі «Ранок», започаткованій харківським видавництвом «Ранок».

Її учасники й координатори узагальнили отриманий у проєкті «Школа моєї мрії» справді всеукраїнський досвід. Першим
привітав усіх директор видавництва «Ранок» Віктор КРУГЛОВ. Своїми враженнями поділилися архітекторка з Чернівців Вікторія УГОРСЬКА, директорка Станції юних техніків м. Дніпро Тетяна МІЗІЧЕНКО, художниця Наталія КАБАК з Чернівців, вчителька української мови з Шишківців Вашковецької ОТГ Чернівецької області Тетяна ЗАКРЕВСЬКА. Одна з його організаторок, головна редакторка відділу навчальної літератури видавництва «Ранок» Марина КОРНІЄНКО зауважила, що навіть для самих ініціаторів та організаторів, людей небайдужих і непересічних, проєкт перевершив усі сподівання: за доволі короткий час він став дійсно всеукраїнським. Мабуть, це непоганий матеріал для педагогів і психологів – вивчити, як в умовах карантинної ізоляції школярі України об’єдналися довкола справді цікавої для них ідеї.
Галерея «Школа моєї мрії» представлена учасниками з 22 областей України: Вінницької, Дніпропетровської, Донецької,
Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської.
195 робіт надіслали учасники до віртуальної Галереї, гідно представивши всі чотири оголошені номінації. Через велику кількість робіт, подивитися їх можна на двох просторах: https://cutt.ly/5t9mdT3 та https://cutt.ly/cyxklCO.

Координаторка – і додамо, душа й ініціаторка проєкту Тетяна СПОРИНІНА, вчителька Чернівецької гімназії №2, керівниця гуртка «Байт» Чернівецького ОЦНТТУМ зазначила:
– Роботи учнів віддзеркалюють і проєктують реальність життя, сьогодення, іноді ідеалізуючи його. Щирі роздуми, діалог між особистостями, обмін ідеями, поглядами, прагненням до досконалості, гармонії… І все це тепер не буде втрачене для нас із вами, – звернулася вона до дітей – учасників проєкту: – Ваші
маленькі історії, нариси, малюнки, ваші чисті міркування – повноцінні свідки доволі складних подій квітня – початку травня 2020 року…
Також Тетяна Тадеївна зазначила, що клуб «Біт» юних інформатиків гімназії №2 приготував власну відзнаку. У кожній номінації гуртківці визначать призера симпатій, якого нагородять новою книгою історика, етнополітолога Івана Монолатія «Від Донецька до Перемишля. Як сучасна література «пам’ятає» укрӓінські міста» – яка за змістом цілком пасує нинішньому всеукраїнському проєкту.
А ми, редакція газети «Версії», пропонуємо учасникам ще трохи почекати: після завершення роботи членів журі на всіх учасників чекає розсилка електронних сертифікатів (після 20 травня) і оголошення переможців конкурсу в 4 номінаціях: Комп’ютерна графіка; Поетична сторінка; Образотворче мистецтво; Lego-конструювання.

Вл.інф.

Запис Про яку школу мріють українські школярі та їхні наставники? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Найрезонанснішою подією липня став беззаперечно ДонбасМедіаФорум, що відбувся на початку місяця в Харкові. Вчетверте медійники, так чи інакше пов’язані з Донбасом, зібралися під одним дахом, щоб обговорити гострі теми та важливі для нас питання. Мені особисто знадобився аж місяць на усвідомлення впливу того, що відбувалося протягом двох днів у колі колег.

З офіційного прес-релізу: «Основна тема цьогорічного Форуму – «Нові виклики та можливості, з якими стикаються регіональні ЗМІ». Ця знакова медіа-подія зібрала понад 500 учасників з України та світу, серед яких були провідні медіа-експерти на представники національних та регіональних медіа.

Розвиток регіональних медіа та журналістські стандарти, свобода слова і думки, безпека і об’єктивність, емпатія і толерантність, рівність і громадянська позиція – ось далеко не всі теми обговорення. В рамках Форуму відбулися 4 панельні дискусії, 20 майстер-класів, 5 публічних дискусій.»
Потрапити на всі події було майже нереально. Насиченість подій, наповненість програми, актуальність тем, професійній рівень спікерів/ок постійно ставили перед вибором. А проміжки були вщент заповнені емоційним спілкуванням.

Колеги і колежанки

З першої події першого ДМФ найціннішими для мене були зустрічі – ті, що з теплими обіймами та дружніми розмовами.

В 2015-му ми вперше побачились після переселення. І сама присутність на Форумі була підтвердженням маркеру «свої», тож обійматися було з ким.

З 2016 р до складу учасників і учасниць доєдналися журналісти і журналістки з інших регіонів, що працювали на Сході. Той ДМФ став першим для відомої чернівецької журналістки Галини Єреміци.

Галина Єреміца: «Я не була лише на першому форумі у Києві, тобто я була учасницею трьох ДМФ – Маріуполі, Святогірську, Харкові. Почала брати участь у ДМФ після поїздок на фронт. Від початку війни я була вже понад два десятки разів у гарячих точках на Донбасі, написала десятки публікацій («Версії» періодично публікували мої матеріали з фронту). Для мене ДМФ – це мегазахід, це інформаційний майданчик для тих, хто висвітлює тему російсько-української війни. А мені дуже болить ця клята війна…

ДМФ – це унікальна можливість поспілкуватися з міжнародними журналістами, які мають досвід висвітлення конфліктів, це потужне експертне середовище, Це неформальне спілкування з колегами, знайомство з новими друзями, налагодження контактів і неймовірні емоції! ДМФ – це те, що нас об’єднує! Планую брати участь у наступних ДМФ і мрію, аби ДМФ-2019 відбувся вже у звільненому від окупантів Донецьку, Луганську або Криму! І вірю, що так і буде. Слава Україні!!!»

Зміна іпостасі
З 2015 р я була учасницею – активною, відданою, іноді не дуже зручною. Цьогорічний ДМФ приніс мені дві значні зміни.

По-перше, я отримала особисте запрошення від основного засновника Форуму:
«Шановна Ірино,

Хочу висловити Вам подяку за підтримку ідей «Донбас Медіа Форуму». Щороку учасників стає все більше, програма стає інтенсивнішою. Подія набуває національного значення – це було б неможливим без вашої активної участі та непохитної відданості тим цінностям, які нас об`єднують. Дякую за відданість професії в такий непростий час для українських медіа. Від імені організаційного комітету маю честь запросити Вас взяти участь у «Донбас Медіа Форумі 2018», який відбудеться 6 та 7 липня у місті Харків.
З повагою,

Голова правління громадської організації «Донецький інститут інформації»,

Олексій Мацука»
По-друге, мене було запрошено як спікерку на круглий стіл «Дискримінація чи толерантність: як медіа висвітлюють проблеми меншин в Україні».
Цей час я використала для просування теми, яка наразі є для мене найгострішою – виборче право ВПО та адвокатування Законопроекту 6240. Насуваються вибори, і якщо Законопроект на стане Законом, 4% виборців не стануть електоратом. Нас вилучено з суспільного життя і країни, і місцевих громад. Ланцюг ігнору має бути перервано, виборчі права ВПО мають бути відновлені.

Ініціаторкою зміни моєї ролі з учасниці у спікерку стала Марина Курапцева, для якої цей ДМФ став дебютним.
Марина Курапцева: «Я на власному досвіді пересвідчилася, що Донбас Медіа Форум – дружнє, абсолютно неконфліктне середовище: минулого року я бойкотувала Форум, а сьогодні я увійшла в оргкомітет ДМФ. Організатори надають багатофункціональний, мобільний, зручний для всіх медіа інструмент, а ми вирішуємо, чи гідний він того, щоб ми застосували його в своїй роботі…

Марина Курапцева (зліва) і Ірина Гамбарян

Маю усвідомлення, як легко керувати людиною, що знаходиться під впливом пропаганди. Мною саме так керували, але ж зрештою я взяла відповідальність на себе. Зараз я розглядаю Форум як мережу майданчиків для обговорення професійних питань всіх українських медіа, як можливість створити безпечне середовище для журналістів, генерувати свіжі ідеї, втілювати нові проекти, об’єднувати українське суспільство, об’єктивно інформувати аудиторію про події, – зрештою, це і є наша робота.»

Бойкот
Про те, що хтось бойкотує подію, я дізналася з соцмереж, сидячи в переповненій конференц-залі. Це додало «перчинки» сприйняттю того, що відбувалося. Це ж наскільки гострими і болючими є теми обговорень, що знайшлися люди, які закликають ігнорувати зібрання п’яти сотень журналістів і журналісток, експертів і експерток! Для мене це стало останнім підтвердженням того, що я – там де треба.

Ігноруються права переселенців і переселенок. Замовчується або викривляється інформація про значний підйом активності право радикальних рухів та об’єднань. Все менше і менше просторів, де відсутні табуйовані теми. Україна все нижче скочується в рейтингу свободи слова. І для мене підтримка і особиста участь в Донбас Медіа Форумі стала вже не стільки приводом побачити знайомих, скільки проявом громадянською позиції.

Далі буде

Я не часто ходжу до церкви і молюся. Але, власне, поставила б свічку за здоров’я Мацуки – щоб тримався, не зважаючи на тиск «патріотів», і зібрав нас на ювілейний ДМФ. Попросила б у Бога, щоб дав розуму: донорам – підтримати чергову заявку Мацуки; депутатам усіх рівнів – щоби вже нарешті говорили не про «подолання труднощів особливого періоду», а про неспинний поступовий рух вперед; моїм колегам – втриматися в професії і не скотитися в пропагандисти та піарники влади. А собі – сил та натхнення дожити до наступного Донбас Медіа Форуму.

PS. В мене є футболка з написом, який став моїм слоганом: «I will not keep calm – Fuck off!» – і це чиста правда.

Ірина Гамбарян

Довідково
Ірина Гамбарян – журналістка, блогерка, медіа-тренерка, гендерна експертка. Чернівчанка з 2014 року – після вимушеного переселення з Донецька у зв’язку з російською агресією.

Запис ДонбасМедіаФорум – що в «сухому залишку»? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Україні на святкування Нового року загалом витрачено 68 млн грн бюджетних грошей.

Журналісти порталу texty.org.ua викачали із бази «Prozorro» всі тендери за 2016 і 2017 роки, в яких фігурує слово «новорічний». За адресами замовників з’ясувалося, що два роки поспіль найбільше коштів витрачає Харків – понад 7 млн грн.

Лідерами з новорічних бюджетних витрат у перерахунку на одного мешканця є Миколаїв, Полтава, Харків, Дніпро  та Чернівці.

А Управління освіти Чернівецької міськради має «бронзу» з витрат бюджетних коштів на закупівлю солодких подарунків.

Загалом в Україні протягом листопада-грудня 2017 року через «Prozorro» проведено «новорічних» тендерів на 68.5 млн грн, тобто на 62% більше, ніж 2016-го.

Запис Чернівці в ТОР-5 за витратами з бюджету на святкування Нового року. Лідирує Харків. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Харкові співробітники патрульної поліції затримали у стані легкого алкогольного сп’яніння начальника відділу по ДТП слідчого управління Національної поліції в Харківській області Миколу Мовчана, який займається справою смертельної аварії за участі Зайцевої.

Про це повідомляє Харків LIVE на своїй сторінці у Facebook.

“Патрульними поліцейськими був зупинений начальник відділу по ДТП СУ ГУНП в Харківській області Мовчан Микола Іванович у підозрі, що він знаходиться в стані алкогольного сп’яніння”, – йдеться у повідомленні.

На місці зупинки Мовчан відмовився проходити тест на драгері, тому поліцейські доставили його в наркологічний диспансер для аналізу на наявність алкоголю в крові. Після проведення огляду, виявилося, що в крові правоохоронця було 0.2 проміле – це максимально допустима норма наявності алкоголю в крові.

Саме ця людина є начальником відділу, який розслідує страшне ДТП на Сумській за участю Зайцевої та Дронова. Начальники такого рівня повинні подавати приклад своїм підлеглим і взагалі не вживати алкоголю за кермом, адже вони охороняють закон,
– наголошують журналісти.

Запис У Харкові поліція затримала п’яного водія, який виявився… слідчим у справі Олени Зайцевої спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Розпочнемо з прес-конференції на тему актуальних проблем заповідного фонду Харківської області у прес-центрі редакції 10 березня о 12 год., увечері о 19 долучуся до Жіночих читань в Літературному музеї (вул. Багалія, 6). У суботу о 15-й обговоримо тему «Інклюзивність та гендер: можливості для жінок з інвалідністю» (панельна дискусія в Харків today по вул. Мироносицькій, 8), а о 19  з’ясуємо,  які варіанти є у Берегині (панельна дискусія у КвірХоум «Сім’я, дружня до жінки»).

У вівторок об 11 матиму нагоду ознайомитися з можливостями юридичного захисту учасників АТО на присвяченому цьому семінарі, а о 13 дізнаюся про тиждень французького кіно в Харкові (обидва заходи – у прес-центрі медіапроекту «Накипіло»).

І там буде ще багато цікавого…

Дворічна Програма національних обмінів Центру культурного менеджменту за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США) зорієнтована на активних громадян, для яких інтенсивна співпраця та конструктивний діалог між різними регіонами України – сходом, заходом, центром, півднем і північчю – є важливою складовою розвитку країни.

Маріанна АНТОНЮК, “Версії”

Запис До Харкова – за інтенсивною співпрацею та конструктивним діалогом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для «юних чернівчан» нинішні «Маски Мельпомени» – вже другі. Перша поїздка була, так би мовити, вимушеною: на підтвердження звання зразкового театру. Презентували тоді виставу за твором Ольги Кобилянської «Меланхолійний вальс» і навіть повернулися з дипломами фестивалю.

Цього разу довелося їхати власним (батьківським!) коштом, бо міська рада не виділила грошей на поїздку. Однак хороші люди виділили 1200 доларів спонсорської допомоги. За  участь у фестивалі за кожного слід заплатити 980 грн, а ще дорога – 300 грн.
Прикметно, що від Західної України приїхали актори лише з нашого міста. Як підкреслює керівник театру, всі постановки були російською мовою: – У Харкові відчували себе іноземцями: лише наша вистава була українською.

Вже після виступу інші учасники хвалили за те, виступаємо рідною мовою.
«Юний чернівчанин» Влад Барінов: – Загалом ми задоволені поїздкою. Участь у таких фестивалях завжди є корисною. Ми не лише показували власні напрацювання, але й вчилися на помилках інших. Спектаклі всі різні – й кожен цікавий. Відзначив для себе кілька нових ідей. Напевно, найголовніше, це спілкування, обмін досвідом. Тут усе видно, як на долоні. Зростає бажання грати краще. Ми затоваришували з акторами з інших міст, що теж радує. Проводилися майстер-класи, розважальна програма включала в себе басейн та цікаві ігри. Хотів би поїхати ще.

Інна Даніліна: – Фестиваль є пізнавальним для наших вихованців. Адже в поїздці головне – спілкування та обмін досвідом. Ми затоваришували з киянами ще минулого разу, тож були дуже раді побачитися знову. Це наші друзі.
Після подібної поїздки завжди є стимул зростати в акторській майстерності. Відтак активно готуємося до нових висот. Вихованці середньої групи працюють над виставою за циклом дитячих оповідань Рєєти Неємелії «Скарби лісових ельфів» А молодші пристосовують до сцени «Пригоди в лісовій школі» Всеволода Нестайка. І старша група має в роботі виставу –  це «Тринадцята зірка» за В. Ольшанським.

Олена ДОРОШ, «Юнпрес»

Запис Театр юних чернівчан: У Харкові відчували себе іноземцями спершу з'явиться на Медіа-Версії.