Uhrmachergasse – вулиця Годинникарів

У Чернівцях у 1908 році було зареєстровано понад 3 десятки «майстрів часу» і четверо з них мешкали саме на вулиці. Будинок, про який йдеться, стоїть на розі нинішньої вул. Кароля Мікулі (раніше Карла Лібкнехта) під №4 і вул. Шолом Алейхема №9. Уже на мапі 1866-го року ці вулиці називалися Uhrmachergasse (вулиця Годинникарів) і  Judengasse (Єврейська). Вхід до Будинку №4 був з вул. Годинникарів.
Пишу Будинок  з великої літери, бо він, як люди, жив, змінювався, старів, відкриваючи свої брами та двері  осель мешканцям, які теж жили, раділи, сумували. Саме цими вулицями кудись йшл, поспішали, зустрічалися Лео, Мозес, Макс, Якоб, Леонід, Леон, Джетті, Анна, Лейба, Пінкас, Карл,  Аба… Це імена мешканців  і власників будинку у  1908 році.

Про що повідають старі карти й світлини

Ліворуч – костел Воздвиження Святого Хреста. Трохи нижче – Hauptwache (Гауптвахта). Прямо – квартал між Hauptstrasse (Головною) та Judengasse, нині вулиця Шолом-Алейхема. Праворуч – «Генеральський будинок», споруджений 1780-го.

На картині художника австрійського двору Франца Кнаппа «Велика пожежа 21 серпня 1859 року» ми не бачимо ще будинку-корабля, який був побудований 1904-го й належав Мозесу Шлеферу. Натомість бачимо чотири будинки на Judengasse. І наш Будинок на цій картині вже є. Тобто можна впевнено вважати, що 1859-го будинок №4 по вулиці Годинникарів уже стояв. Схоже, навіть раніше від цієї дати.

Довідка
– Після впорядкування вулиць між приміщенням гауптвахти
і будинком Генерала площа Святого Духа стала менш помітною.
На цій площі у 1901-1908 роках було збудовано новий триповерховий будинок.
Марія Никирса. Будинок-корабель “Шіфа”. “Чернівці”, №23, 6.06.2013

На листівці 1904-1909 років бачимо вже будинок-корабель. Тепер будинок №4, Uhrmachergasse, пов’язаний в ансамблі з будинком-шіфою як частина лівого борту і корми. Ліворуч – Костел Воздвиження Святого Хреста, далі, за деревами – Гауптвахта, перебудована після великої пожежі 1866 року. Ще далі – куполи церкви святої Параскеви Сербської (1844-1862).

Будинок №4 видно направо від Костелу Воздвиження Святого Хреста.

Читаємо старі мапи
1854 рік

На цій мапі нижче площі Святого Духу в червоному колі бачимо вже і сам будинок №4 (вул. Мікулі Кароля), і поряд будинок №36. Схематично помічені і квадрати внутрішніх двориків цих двох будинків.

1866 рік

Тут уже бачимо і назву Uhrmachergasse (вул. Годинникарів).

1905 рік

План Чернівців близько 1905 року із новими назвами вулиць і номерами будинків та позначенням висот. Підготовлений Людвіком Вестом, опублікований видавцем Леоном Кьоніґом.
На мапі видно і внутрішній двір розташованого будинку по вул. Uhrmachergasse.

Офіційний відступ

Від департаменту містобудівного комплексу Чернівців, 2008 рік

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» від 26 липня 2001 року, №878, місто Чернівці занесене до Списку історичних населених місць України.
На території Чернівців до наших днів збереглися первісне планування історичного середовища із будівлями кінця ХVІІІ – початку ХХ століть і численні історичні пам’ятки,  архітектурно-містобудівні ансамблі.
Тому рішенням VІІ сесії ХХІІ скликання Чернівецької міської ради від 18.05.1995 року № 94 «Про історико-культурну заповідну територію м.Чернівців» було ухвалено історичний центр м.Чернівців площею 226 га, на території якого розташовані пам’ятки культурної спадщини різної категорії.
На замовлення Чернівецької міської ради Київським Науково-дослідним інститутом пам’яткоохоронних досліджень виконано «Коригування історико-архітектурного опорного плану проекту зон охорони пам’яток і визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівці».
Крім того, у місті Чернівцях визначені три історичні ареали:
1. Центральний історичний ареал площею 550,05 га;
2. Історичний ареал «Гореча» площею 17,39 га;
3. Історичний ареал «Садгора» площею 14,66 га.
На замовлення Чернівецької міської ради у 1990-1992 рр. Українським регіональним спеціалізованим науково-реставраційним інститутом «Укрзахідпроектреставрація» (м. Львів) проводилася робота з обстеження нововиявлених пам’яток архітектури та містобудування м.Чернівців, їхня докладна фотофіксація і складання карток первісного обліку.
Для упередження розвитку негативних процесів на території історичного центру необхідне будівництво нових транспортних комунікацій і виведення транспортних потоків за межі історичних ареалів, зменшення динамічних навантажень на історичну забудову, мінімінізація втручання в несучі конструкції будівель історичної забудови при пристосуванні їх для громадських потреб.
На виконання вимог статті 7 Закону України «Про охорону культурної спадщини» рішенням виконавчого комітету міської ради від 10.06.2008 року № 441/11 затверджено Положення про громадську консультативну раду з питань охорони культурної спадщини міста та її склад. Щомісяця проводилися засідання громадської консультативної ради, де розглядаються актуальні проблеми містобудівної діяльності в історичному середовищі.
До невирішених проблем в галузі охорони культурної спадщини належать: недосконале памяткоохоронне законодавство в галузі відповідальності фізичних та юридичних осіб за вчинені правопорушення на об’єктах культурної спадщини, складний механізм накладання адміністративних стягнень, безпідставне узаконення самовільного будівництва в межах історичних ареалів судовими органами.

2007 рік

Ще одна мапа: «Чернівці. Історико-архітектурний опорний план. Оцінка забудови».
На карті видно в червоному колі будинок №4 по вулиці Карла Лібкнехта / вул. Шолом Алейхема №9/

Ця мапа ще й зараз висить на стіні приміщення відділу охорони культурної спадщини (вул. Руська, 1  (черговий раз була там 3.07.2017) .
Вона затверджена в липні 2007-го наказом міністра культури і туризму, головою державної служби з питань національної культурної спадщини М.М. Кучеруком, погоджена рішенням Чернівецької міської ради, і тодішнім начальником Відділу з питань охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради Світланою Біленковою.
На цій мапі будинок №4 позначений як «цінна забудова».

Відступ майже ліричний:

«Культура – це емоції, помножені на суворий контроль і облік»

Завжди з цікавістю спостерігаю за виступами та публікаціями Світлани Біленкової, доцента Київського національного університету будівництва і архітектури, кандидата мистецтвознавства, члена Українського національного комітету Міжнародної ради UNESCO з питань пам’яток і визначних місць.

«Об’єкт культурної спадщини із почесним званням «пам’ятки ЮНЕСКО» є лише певною нагородою для суспільства. А от як носити її, залежить від кожного з нас. Міжнародна організація ЮНЕСКО – це не охоронний чи каральний орган, це організація, яка надає людству підтримку у збереженні його культурного потенціалу для майбутніх поколінь. Ті, хто не підтримує загальноприйнятих у світі понять, втрачають пам’ятку – і після здійснення відповідного експертного моніторингу об’єкт виключають зі Списку ЮНЕСКО…
«Скільки не кажіть «об’єкт спадщини» та «буферна зона» – без реальної роботи з відповідними документами, архівами, опорним планом, відповідними вітчизняними та зарубіжними культурними інституціями, будівлі та комплекси зберігатимуться за середньо визначеними параметрами без урахування їхніх унікальних цінностей, При цьому не враховуватимуться такі поняття, як унікальність, автентичність, особлива енергетика, аура. Вони назавжди втрачатимуться. Більше того, це стосуватиметься й об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».
«Культура – це емоції, помножені на суворий контроль і облік»
Із інтерв’ю Маріанни Антонюк зі Світланою Біленковою (за посиланням: Чернівці на межі/CzernivtsiamEnde: Об’єкт культурної спадщини і чиновницької байдужості).

Долі та спогади

Змістовно історію цього мікрорайону міста, який колись був центром тодішніх Чернівців, викладає відомий історик Олександр Масан на сайті «Україна туристична»:
«В одному з донесень генерал Енценберг інформував: «Усім відомо, що Чернівці тісні й цілком збудовані з дерева та й у більшості нужденно». Зведення кам’яниць розпочалося 1780 р. Найперший цегляний будинок, двоповерховий «Генеральський дім», збудований того року, зберігся донині на розі вулиць Шкільної та Ш. Алейхема. Від 1780 р. Головну вулицю обладнали стічними канавами, покрили гравієм і поступово продовжили донизу, схилом гори (сучасна вул. Капеланська) аж до Прута. На півдні вона доходила до нинішньої Центральної площі, якої тоді ще не було».

Мешканці та домовласники

З чернівецької адресної книги за 1898 рік отримали прізвища, імена і професії (заняття) мешканців і домовласників будинку №4 на вул. Годинникарів – без переліку членів їхніх родин. Тут же в останній графі позначено район міста, де проживає згадана людина.
За допомоги Галині Леонтій (Halyna Leontiy), соціолога з університету Tübingen (Тюбинген), Німеччина, дізнаємося, що Карл Турк – бухгалтер, Й. Голдхауфен – Private (Privatier), тобто дуже заможна людина, що живе на відсотки, прибутки від інвестицій, нерухомого майна та поточних активів, сама займається адміністрацією власного майна, Мозес Флінтенштейн – домовласник.
Адресна книга «Адреси Чернівців, у тому числі пригородів» за 1909 рік зберігається у бібліотеці Віденського університету.
Цікаво уявити, як жили ці люди: майстер оптики і механік, стажер, домовласник, кілька бухгалтерів, підприємець, працівник друкарні, адвокат, перукарка, директор магазину, вдова, шинкар, торговець…
Рухаємося в часі далі:
За списком мешканців і домовласників будинку №4, Uhrmachergasse, за період до 10/01/1913, бачимо, як трохи демократизувався професійний статус мешканців будинку: серед заможних торгівців та адвокатів трапилися працівник бібліотеки і перукарка. Отриману з державного архіву Чернівецької області інформацію про власників будинку №4 вул. Карла Лібкнехта /Luca Arbore за румунський період, написану готичним курсивом, що використовувався до 1940 року, допоміг прочитати Крістіан Геррманн державної структури ФРН, яка працює з молоддю. За що авторка йому безмежно вдячна.
За цим документом видно, що будинок №4 1887 року був перереєстрований з Якоба Флінтенштейна, і вже 1890 власником будинку зафіксований Мозес Флінтенштейн.
З усіхї документів випливає, що будинок №4 (двоповерховий, кам’яний) по вулиці Мікулі Кароля / вул. Карла Лібкнехта/ /Strada Luca Arbore / /Strada Ceasornicarilor/ /Uhrmachergasse/ входить до Центрального історичного ареалу історико-культурної заповідної території м. Чернівців вважається цінною забудовою.

2017: І зовсім не романтичний постскриптум

Будинок №4 розташований на схилі, в аварійній зсувній зоні із близьким проходженням грунтових вод. Будинок має спільну (суміжну) стіну із аварійним будинком №2 по вулиці Кароля Мікулі, який свого часу зазнав великої руйнації через використання підвалу не за призначенням: у будинку №2 втрачено частину квартир.
У жовтні 2005 року комунальні служби міста Чернівці, не повідомивши мешканців будинку, продали 118.9 кв.м нежитлових підвальних приміщень будинку №4, на яких обладнано  фітнес-центр «Аполлон». Власник фітнес-центру проживає в іншому будинку.
Без згоди мешканців вентиляційна система забору чистого повітря для фітнес-центру проведена через коридори підвального приміщення у маленький внутрішній дворик будинку. Робота системи вентиляції з її шумом руйнує не тільки наш будинок, але наше здоров’я і життя. Водогони та електропроводка фітнес-центру так само без погодження з мешканцями проведені через коридори підвального приміщення. Під час тренувань, особливо коли у залах зосереджена велика кількість людей, у квартирах, розташованих над фітнес-центром, відчувається струс перекриттів і стін будинку від кидків штанг тренажерів. У деяких квартирах пішли тріщини. Власник «Аполлону» прагне до того ж розширити свій клуб за рахунок інших підвальних приміщень мешканців, звертався до власників деяких квартир із пропозицією придбати їхній підвал для розширення фітнес-центру. Мешканці відмовилися. Тепер у нас, мешканців будинку №4, і у Будинку №4, який жодним чином не хоче бути зруйнованим, триває судовий процес…

Тетяна СПОРИНІНА, мешканка квартири №16 будинку №4 по вул. Кароля Мікулі

Більше фотодокументів за посиланням – З ЖИТТЯ ОДНОГО БУДИНКУ… UHRMACHERGASSE, 4

Запис UHRMACHERGASSE, 4 або з життя одного чернівецького будинку… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

30 листопада 2015-го в Артпричалі у Києві відбулося нагородження переможців премії. Фоторепортаж з нагородження за посиланням – ВОЛОНТЕРСЬКА ПРЕМІЯ ЄВРОМАЙДАНSOS 2015 .

Серед номінантів – і наша землячка Галина Леонтій (Halyna Leontiy), яка не змогла приїхати до Києва на нагородження, бо на той час находилася у Німеччині.  На ФБ ЄвромайданSOS було представлено знайомство з усіма номінантами.
Пані Галина – соціолог інституту культурології, місто Ессен.

Під час Революції Гідності активно долучалася до забезпечення потреб Майдану, а зараз – займається допомогою бійцям АТО, зокрема – пораненим та дітям і вдовам героїв АТО.
Галина Леонтій:
– Це не моя особиста волонтерська діяльність, а всіх цих людей, які разом зі мною в Німеччині збuрають необхідні речі та ліки для наший бійців, для поранених, для сімей загиблих і живих, і просто для хворих діток з бідних сімей. ми не маємо ні конкретної бюрократичної організації, ні партії, ні спеціалізації, а допомагаємо кому чим потрібно: то робимо акції по закупівлі мед. апарату на госпіталі (останній раз це був ендоскоп у військовий госпіталь Львова), то купуємо партію берців, то ноутбук для фронтового лікаря, то ліки від грипу бійцям на фронт, то збираємо дитячу одежу. так як я не вела статистику, то не можу надати об’єм допомоги, яку ми завдяки водіям фірми Миколи Яцка з Чернівців ось вже півтора року відправляємо майже щотижня з міста Ессен, де я проживаю, і при чому безкоштовно!
Допомогу везуть в Чернівці, але останнім часом посилки відправлялися й далі в різні області України, де у нас вже наладилися добрі зв’язки з тамтешніми волонтерами.
Ось лише приблизний список людей, які долучuлися до акцій допомоги Україні в Німеччині (а також в Австрії і Швейцарії):
Ірина Ріттер, Людмила Ковальчук, Андрій Іванець, Ірина Фіщенко, Андреас Брандес, Олена Цьольнер, Таня Згерска, Лариса Уманець, Курт вом Дорп, Франк Герардс, Тіна Шпангер, Таня Врук, Галина Пасічник, Юлія Улік, Євгеній Голованюк, Крістіан Германн, Сергій Пероган, Вікторія Футтеркнехт, Надін Лашук, Тетяна Бондаренко, Марко Гонсіор, Наташа Векслер, Галина Бауде, Юлія Ліпельт, Александер Мурав’йов, Анна Айріх, Клаудіа Шютцольд, Світлана Шеремет, Андрій Гарбуза, Уляна Куглер, Наталія Ріхтер, Бербель ван Еерд, Франк Вагнер, Сандра Тіннер, Александер Гардер, Карін Файсель, Діана Зеештерн, Міша Нодельман, Олена Віттерштайн, Крістіна Гааз, Марія Кауц, Наталія Дамерау, Гюлізар Їлмаз, Саїда Баггаді, Гелене Бекер, Галина Ковальчук та багато інших.
Також велика подяка надійним, чесним, добрим і совісним волонтерам і добродіям в Україні, які являються моєю правою рукої, на яких я завжди можу покластися: Тетяна Спориніна, Любов Кукурудзяк, Наталка Соловей, Світлана Сидоренко, наш славний водій Славік, Марта Левченко.
На жаль я не зможу особисто бути 30-го листопада на врученні премії, так як поїду в Україну (звичайно з допомогою, на цей раз друзі з Швейцарії хочуть подарувати дитячому фондові свій Ленд-Ровер) лише 28-го грудня. Але я щиро вдячна за увагу і за номінацію.
Щиро вдячна Ваша Галина Леонтій

28 грудня Галина Леонтій приїхала в Чернівці у відпустку.
А 5 січня з Києва прийшла бандероль із нагородою – статуетка “Ангел”, який у піднятих руках тримає тризуб.

28-го грудня я відвезла наступні речі гуманітарного призначення в Україну, які я наразі роздаю:
1) Дитячі речі та різдвяний подарунок від мене і Бербель для дочки загиблого Героя України Петра Боднаря, Насті (з вдовою Юлією я сьогодні, 2-го січня, зустрілася в Сторожинці, куди вона приїздила до тітки). Вони дуже дякували за увагу і подарунки. (фото в альбомі)
2) Коробка з одежею і взуттям для Ані, дочки демобілізованого бійця Дудар в м. Славута (30-го грудня віднесла на пошту)
3) Коробку з бепантен-кремами (10 штук) і солодощами для Альони в Кривий Ріг. Дівчина хворія на рідкісну хворобу епідерміоліз. Також віднесла 30го на пошту
4) Дві коробки з 15 пар IceBoots для солдатів. Сьогодні, 3.01, я віддала 1 пару прямо в руки солдату, який знову їде в Піски, позивний Шайтан, інші пари розподілив Кадук: одній дівчині-солдату р.40, позивному Тонік р.43. Андрію Рудько р.43 (він волонтер, поїхав тиждень назад до весни на Піски воювати. По дорозі з багажника автобуса вкрали його армійський рюкзак. Я йому знайшла ще теплий світер, Кадук йому відвезе, Олегу в Авдіївку та іншим.
5) памперси для дорослих (треба знайти будинок для сеньйор)
6) Медикаменти від простатиту. 2/3 віддала сьогодні, 3.1., Шайтану, який потребує їх особисто (див. фото), і поділиться з іншими пацієнтами.
Дуже дякую всім благодійникам, дякую вірному водієві Славіку і його шефові за благодійність!…
8.01. відвідала з мамою геріатричиний центр Чернівці-Садгора, куди ми віднесли памперси і солодощі/сухофрукти від мами. Для цього закладу я буду збирати гуманітарну допомогу…

8 січня Галина поїхала назад в Ессен…

І вже 10 січня на ФБ новий допис:
По приїзду з Ессен схопила на складі 2 коробки з теплою дитячою одежею для дітей на Сході України, куди волонтери з адміністрації возять гуманітарну допомогу. Alla Mustetsa, Любов Кукурузяк, дякую Вам за доставку! тут 2 коробки, сортовано для дівчат і для хлопців. Дякую Александру Муравйову за зібрання одежі! (на фото 2 коробки з наклейками)
Приїхав Андрій і віддав Славіку 2 сумки з шкарпетками, підштанниками і довгими майками для солдат, дякую йому! це піде до волонтерів на Шевченка 41, Tetyana Strylchik, Виктор Личак (на фото темна синя сумка з наклейкою і в клітинку маленька сумочка, все підписано)
На жаль Славік по дорозі зібрав ще кілька ящиків гуманітарки, а пасажирів назад завтра не має… тому більше гуманітарки взяти не зміг. про памперси я на жаль не подумала… Треба шукати інші можливості доставки…

… Ось такі будні, празники, дні, години у Галини та її друзів…
Нехай Ангел помагає і оберігає!

Тетяна Спориніна,
фото автора і з архіву Галини Леонтій

Запис Премія ЄвромайданSOS спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Традиційно Євромайдан SOS збирає у цей день волонтерів із усіх куточків України на вручені Волонтерської премії. Не для того, аби відзначити найкращих, адже це просто неможливо. Але для того, аби усім людям, які займаються волонтерством в країні та поза її межами, сказати величезне дякую. Критерії висування номінантів: щоденна волонтерська робота або вчинок; відсутність належності до керівних позицій у будь-якій з політичних сил.
У цьому році звичайні громадяни номінували на премію більше 80 волонтерів з України та світу. У кожного з них своя історія, але всі їхні історії про одне – як можна допомогти іншим та країні.

Переможці цьогорічної премії. Ними стали наступні “звичайні люди, які роблять надзвичайні речі”:

Олександр ЧАЛАПЧІЙ – до війни працював викладачем профтехучилища, а потім пішов на фронт за своїми учнями, де втратив обидві ноги. Не маючи колінних суглобів, навчився пересуватися на механічних протезах, і присвятив увесь свій час допомозі армії та пораненим бійцям АТО.

Ярослав ЖИЛКІН – координатор місії «Чорний тюльпан», яка взяла собі за мету відшукати тіла загиблих українських воїнів на сході країни та повернути їх додому. За рік роботи «Чорному тюльпану» вдалося розшукати і ексгумувати 627 тіл бійців.

Марія БЕРЛІНСЬКА – доброволець батальйону «Айдар», приймала участь у бойових діях, де відповідала за аеророзвідку. Після повернення заснувала Центр підтримки аеророзвідки, в якому бійці можуть проходити безкоштовне навчання. Центр випустив уже 9 груп фахівців для українського фронту.

Євгенія ЗАКРЕВСЬКА – адвокат родин Небесної сотні, (адвокат родин Небесної сотні, яка прискіпливо слідкує за розслідуванням вбивств на Майдані 18-20 лютого, захищає права осіб, що потерпіли внаслідок анексії Криму та російської збройної агресії на сході України).

Також кожний присутній на церемонії волонтер-номінант отримав від членів журів символічну нагороду – відзнаку номінанта, ангелика, який тримає тризуб, або символічну майданівську каску, а також написану від руки подяку, яку спеціально для волонтерів готували дітки.

Серед номінантів – і наша землячка Галина Леонтій (Halyna Leontiy), яка не змогла приїхати до Києва на нагородження, бо зараз перебуває у Німеччині.
Пані Галина – соціолог інституту культурології, місто Ессен.
Під час Революції Гідності активно долучалася до забезпечення потреб Майдану, а зараз – займається допомогою бійцям АТО, зокрема – пораненим та дітям і вдовам героїв АТО.

Галина Леонтій:
– Це не моя особиста волонтерська діяльність, а всіх цих людей, які разом зі мною в Німеччині збuрають необхідні речі та ліки для наший бійців, для поранених, для сімей загиблих і живих, і просто для хворих діток з бідних сімей. ми не маємо ні конкретної бюрократичної організації, ні партії, ні спеціалізації, а допомагаємо кому чим потрібно: то робимо акції по закупівлі мед. апарату на госпіталі (останній раз це був ендоскоп у військовий госпіталь Львова), то купуємо партію берців, то ноутбук для фронтового лікаря, то ліки від грипу бійцям на фронт, то збираємо дитячу одежу. так як я не вела статистику, то не можу надати об’єм допомоги, яку ми завдяки водіям фірми Миколи Яцка з Чернівців ось вже півтора року відправляємо майже щотижня з міста Ессен, де я проживаю, і при чому безкоштовно!
Моє велике прохання, щоб премія була виписана не на моє ім’я, а на благодійників в Німеччині, які невтомно і безвідказно відкликаються на всі прохання потребуючих в Україні і долучаються до моїх акцій допомоги…

Подякувати переможцям та номінантам прийшли їх колеги, однодумці, друзі, близькі та соратники по волонтерській роботі.

Більш детальний фотозвіт церемонії нагородження за посиланням – ВОЛОНТЕРСЬКА ПРЕМІЯ ЄВРОМАЙДАНSOS 2015

Дякуємо всім волонтерам за небайдужість, незламність духу та відданість Україні!

Тетяна Спориніна,
30.11.2015, Київ, фото автора

Запис ВОЛОНТЕРСЬКА ПРЕМІЯ ЄВРОМАЙДАНSOS 2015 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Козацька варта» – Глибоцьке громадське формування  з охорони громадського порядку.
Хлопці з формування «Козацька варта» на громадських засадах патрулюють вулиці рідного селища, проводять спільні тренування і піднімають рівень своїх бойових навиків, організовують плетіння маскувальних сіток, кікімор, організовують збір допомоги, яку відвозять і відсилають на схід та започатковують багато інших волонтерських ініціатив.

3 жовтня доброчинці з Топорівців передали 10 ящиків яблук, 10 мішків картоплі, ящик винограду, грушки, закрутки.

Спасибі добродіям з села Топорівці: Сергію Треслі, сільському голові Івану Дутчаку, Миколі Николайчуку, Костянтину Двірничуку, які з громадою села зібрали необхідну провізію для вояків на передову.

8 жовтня Старововченецький ліцей передав волонтерам коробку з “фіточаєм”.

Пані Галина Леонтій з Німеччини разом із добродіями постійно підтримують військовослужбовців та їх родини. Від пані Галини передали військову розгрузку, пінку для голіня та бритви.

Віктор Личак, волонтер ГФ “Козацька варта» зазначає:

–  Волонтери «Козацької Варти» відвідали магазини, в яких є волонтерські скриньки. Спільними зусилями громади та власників магазинів було зібрано 2210 грн. на дизпаливо. У магазині п/п Рубанець С., що за мостом, зібрали 990 грн., в будмагазині п/п Рубанець В. – 362грн. , в магазині
“Берізка” (п/п Рубанець О.) – 297 грн. та чай (10 пач.),  кава ( 5 пач.), в магазині “Пристиж” п/п Білоус В. – 561 грн. 
Також хочемо відмітити волонтера “Козацької Варти”  Юрія Букатаря, який іх США постійно долучається до допомоги, а зараз передав 2200 грн. Дякуєм громаді та всім небайдужим за допомогу АРМІЇ.

До збору продуктів  для волонтерської поїздки  долучилися учні Глибоцької ЗОШ № 1. Учні зібрали чай, каву, печиво, смаколики, закрутки.

ГФ «Козацька варта» злагоджено співпрацює з  ГО «Буковинське об’єднання волонтерів», що на  вул. Т.Шевченка, 41,  із волонтерськими групами з різних районів Чернівецької  області та всієї України.

9 жовтня 2015.
Волонтери ГФ «Козацька варта» на подвір’ї ГФ «Сотня Буковини» і ГО «Буковинське об’єднання волонтерів» (м. Чернівці, Шевченка, 41).
Також волонтери планують зустрітися із Вікторією Полійовською, волонтером, добровольцем, яка вже майже півтора місяці перебуває на сході.
Боже, бережи наших воїнів, волонтерів, добродіїв!

Нехай в дорозі вас береже Бог і благословить на всі добрі справи!
Нехай Бог береже наших бійців.

Тетяна Спориніна,
фото автора і з архіву ГФ «Козацька варта»

Запис Машина з черговою допомогою від ГФ “Козацька варта” поїхала 9 жовтня на схід… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

31 січня 2015-го газета “Версії” публікувала звернення Галини Леонтій про необхідність виділення транспорту, щоб доставити допомогу благодійників з міста Ессен (Німеччина) в Чернівці – «Хто доставить допомогу в Чернівці?». Із місцевих людей ніхто не відгукнувся, а ось Ростислав Макух, генеральний директор ТОВ «Альянс Сервіс Україна» та (через війну) зараз голова фонду “Нова Країна” виділив транспорт.
3 липня 2015 року у комунальну установу “Госпіталь ветеранів війни” Чернівців була доставлена фура з гуманітарною допомогою з Німеччини, Швейцарії та Америки.

Начальник госпіталя Василь Кожухар – ветеран-афганець, у свій час був головою Української спілки ветеранів Афганістану у Кіцманському районі. Під час передачі допомоги були присутні Катерина Шестакова, кандидат медичних наук,  також Ілля Горбатюк, заступник голови Української спілки ветеранів Афганістану та Григорій Козьма, депутат обласної ради.

10 чоловік, учасників АТО, зараз лікуються у відділені неврології. Хто як не старші ветерани, учасники війни в Афганістані, розуміють зараз молодих бійців, учасників війни на сході. Вони можуть допомогти словом, порадою. Також під час зустрічі з бійцями АТО, які тут лікуються, від чернівецького відділення УСВА передали для родин невеличкі подарунки.

Галина Леонтій розказала, як саме у Німеччині доброчинці допомагають Україні: збирають медикаменти, військовий одяг, взуття, купують важливі медичні препарати, медичне обладнання, збирають дитячу одежу для потребуючих сімей. Також вона передала для бійців, які тут лікуються, 2000 грн. (1000 грн. – від Крістіана Германа (Christian Herrmann), веб-редактор IJAB з Кельну, 600 грн. – від пані Галини, 400 грн. – від пані Тетяни).

Після зустрічі з бійцями АТО нам показали, як і де використовується обладнання, що привезли із складу Львова. Були у різних відділеннях: кардіології, хірургії та неврології. Галина Леонтій впізнала кушетки, стільці з її інституту в Ессені, шафи (стоять на кухні), дуже багато табуреток для ванної кімнати, коляски, ролятори (вони є на кожному поверсі), ліжка. Вся гуманітарна допомога застосовується за призначенням! Коли медперсонал взнавав, звідки Галина Леонтій, вони просили передати всім доброчинцям велику вдячність за цю допомогу.
І ще одне дуже важливе питання було вирішено: для транспортування УЗД-апарату зі Львова 30 липня у відрядження відправлявся водій із працівником госпіталю. Василь Кожурар вже встиг зателефонувати Ростиславу Макуху і домовитися про передачу обладнання . І, як зрозуміли, не тільки УЗД-апарату.

І вже наприкінець зустрічі Василь Кожухар показав саму цінну річ у кабінеті – прапор з АТО з підписами бійців.

А Галина Леонтій написала у ФБ: “Спасибі благодійникам, які збирали допомогу за кордоном, дякую Світлані-Аптечці (Аптечка Универсальная) та Ростиславу (Rostyslav Makukh) за колосальну юридичну роботу з організацією, реєстрацією, бюрократією та транспортуванням гуманітарної габаритної допомоги з-за кордону. Все, що вони відправляють, доставляється по потребам. Дякую і українському перевізнику Миколі Яцко, водії фірми якого безкоштовно перевозить вантажі з Німеччини в Україну. Слава Україні!”
Дякуємо всім благодійникам, які долучаються до допомоги. Спасибі Галині Леонтій за колосальну організаційну доброчинну роботу.
Спасибі і слава бійцям, які захищають Україну!
Нехай Бог береже!

Повний фотозвіт зустрічі у госпіталі  можна переглянути за посиланням:  ДОБРОЧИННА ДОПОМОГА З НІМЕЧЧИНИ У ЧЕРНІВЦЯХ…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Благодійники з Німеччини допомагають Чернівцям спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За народними переказами, назва села походить від слова «вікнина», що означає заболочену місцевість маленької річки Кізя, де з-під високої скелі вона бере початок у центрі села й впадає в Дністер.

Перше, що вразило, чудесні мальовничі краєвиди, неймовірна прозорість повітря. І дуже привітні, гостинні люди у Вікні. Спокій відчувається навіть у поведінці тварин: собаки лагідно машуть хвостом, супроводжують до джерела, ніби показують дорогу, а коза, яку прив’язали на горбочку пастися, весело на нас дивится і радісно біжить за нами… Навіть подумали, може вона хоче пити. Набрали води, з рук дали попити. Ні, коза пити не хотіла, просто хотіла спілкування.

За планом у нас були відвідини палацу барона де Зотта-Вільбурга. Треба було знайти людину, у якої зберігалися ключі. А ми в цей час подивилися центр села. Декілька пам’ятників, гарні, доглянуті квітники. Йдуть перехожі, усміхнені, вітаємося…

Пані Марія показує нам прізвища трьох своїх родичів, які стали жертвами комуністичних репресій.
Коли це фото розмістила на ФБ, моя подруга написала під фото:
“У Вікнянській школі закатували мого діда. На наступний день в тій аудиторії навчались діти. Серед них була племінниця діда. З її слів, всі стіни були забризкані кровю. СБУ досі не дає ніяких даних щодо цієї події… Це, напевно, вікнянські люди. Дідо – з іншого села…”
Галина пояснила:
“Так, прізвища на пам’ятнику – все вікнянські люди. З нашої родини – 3 прізвища…”

1812 року землі між Дністром і Прутом відійшли до Російської імперії. Північна Буковина була поділена між двома імперіями: кордон проходив се­лами Онут, Чорний Потік, Добринівці, Колінківці аж до Новоселиці. У 1809-го за планом барона Вільбурга кріпаками було збудовано двоповерховий палац з колонами і бойовою вежею в сти­лі західноєвропейського романтизму. Наступного року засаджено парк рідкісними видами декоративних дерев.
Напередодні Першої світової війни у Вікні проживали 2500 мешканців і село набрало вигляду містечка, про що писав у своїх спогадах Йосип Броз Тіто – унтер-офіцер австрійської армії, що перебував у цих краях разом зі своєю військовою частиною.

І екскурсію у романтичному палаці де Зотта-Вільбурга, у церкві Іоанна Богослова, на гребні Дністерського каньйону, у місцях боїв Першої світової війни (Брусиловський прорив) проводив сам Ярослав Котик, голова сільради.

Але про це особисто взнала вже десь посередені спілкування. Спочатку у парку ми зустріли чоловіка, який чекав нас з старовинним ключем, з легістю професійного екскурсовода почав розказувати і показувати палац. До нього підходили місцеві жителі, він швидко вирішував якісь їх проблеми, був приязний, веселий, дотепний, встигав певні питання вирішити і в телефонному режимі. І вже з цих розмов зрозуміла, що пан Ярослав – не історик, не екскурсовод, не краєзнавець, а голова сільради. Напевно саме таким має бути голова сільради: любити і гордитися своїм краєм, опікуватися селом, знати, чим воно живе, робити все, для його процвітання…

Наступна екскурсія – у церкву Іоанна Богослова.
Церква збудована у 1824-1826 роках як родинна церква на честь Іоанна Богослова. Уже більше 150 років у Вікнянській церкві перебуває частка мощей цілителя Пантелеймона, які продовжують мироточити. Часточка мощей цілителя Пантелеймона потрапила у буковинське село з Афону, куди часто навідувався один із фундаторів вікнянського храму князь Олександр Кантакузин…

Вікнянська церква збудована  на кошти місцевої поміщиці баронеси Катерини де Зотта-Вільбург і князя Олександра Кантакузина. Останній був нащадком візантійських імператорів Іоанна ІV та Матвія Кантакузинів. Він часто бував на святому Афоні, щедро жертвував на тамтешні монастирі. В подяку за це йому й подарували частину мощей цілителя Пантелеймона та мощі ще одного святого, ім’я якого не дійшло до наших днів. Як доказ автентичності мощів він отримав і завірений ігуменом сертифікат.

Коли обговорювали подальший маршрут подорожі, над нами пролетів лелека. Тут їх гніздиться багато. І новосели є в селі з Донецької області, як розповів Ярослав Котик. Купили хату, господарюють, подобається.
Голова сільради, зазначив, що в планах створення центру реабілітації учасників АТО. Дійсно, природа, краєвиди, бажання людей – всі передумови для створення такого важливого і необхідного центру.

Наступна зупинка –  краєвиди з гребня Дністерського каньйону.

Справа видно споруду водозабору, що в селі Митків Заставнівського району. А в селі Вікно находиться насосна станція і станція фільтрації.

Потім ми поїхали до двох пам’ятників полеглим у Першій світовій війні.
Дорога наша пройшла і через місце переправи на інший берег Дністра. 

А весь шлях нас супроводжували нескінчені поля соняшнику.

Вікно перебувало у зоні воєнних дій під час Першої світової війни.Поля були зриті окопами, сади вирубані, чимало будинків спалено. Багато селян, мобілізованих до австрійської армії, проливали кров за чужі інтереси Австрійської монархії. Перші бої в районі Вікна розпочалися в березні 1915 року, коли зосередивши під Чорнівкою значні сили, австрійці 26 березня змусили відступити А 28 березня австрійцям вдалося прорвати фронт під Вікном на стику російських Заліщицького та Новоселицького загонів.
Головний удар Брусиловського прориву, що розпочався 8 червня 1916 року, був спрямований на села Митків, Самушин, Онут, Чорний Потік, Добринівці. Але напередодні, 4 червня, росіяни провели 6-годинну артпідготовку, вистрілявши на артпозиції до 30 тисяч снарядів. Надвечір росіяни захопили всю ділянку австрійської оборони Митків-Онут, заглибившись на 5 км у бойові порядки австрійців, котрі відійшли на лінію Брідок-Вікно, а протягом ночі стабілізували фронт на лінії Чорний Потік-Брідок.
Події світової війни описав у своїй книзі «Буковина у Першій світовій війні» зять вікнянського барона Вільбурга – Олександр фон Ранда, полковник австрій¬ської армії. Він довів, що перелом у Першій світовій війні відбувся на вікнянських і онутських полях. У перші дні війни найбільше постраждали прикордонні села: Онут, одна половина якого була в Австрії, друга – у складі Росії, Чорний Потік, Вікно, Добринівці, Чорнівка, Топорівці, Рідківці.
За матеріалами М.І. Гнепи, вчителя історії

Звитяжний солдатський чин не повинен бути забутий…

Як не відволікаєшся, але постійно думка про те, що хтось у цей час на сході в окопах.
Боже, пошли нам мир і бережи наших воїнів!..


Дорога додому… Нескінчені соняхи… Мирні соняхи.

23 липня 2015.  Це був неймовірний день у Вікні! Щиро вдячні Галині Леонтій за запрошення у таку подорож. І особлива подяка прекрасному товариству: вишуканій пані Марії, давньому другу Крістіану, профі водію Олегу, голові сільської ради Ярославу і всім людям, які у цей день зустрічалися нам у поїздці.
Більше фото за посиланнями: День у Вікні (частина І)
Продовження: День у Вікні (частина ІІ)

Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис День у Вікні… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віктор Завальнюк народився в Чернівцях, виховувався у дитячому будинку. За спеціальністю – механік.
Був комендантом Майдану в Чернвцях, після побиття студентів поїхав на Майдан у Київ. Був у 4 сотні Майдану.
Восени 2014 року пішов добровольцем на фронт. Січень – лютий 2015 року захищав Авдіївку.

– А де ви жили весь час?
– У бліндажі.
– Це, як землянка?
– Так. Це і є землянка.
– А де ви милися? ( я вже зараз розумію, яке моє питання було безтактним і безглуздим)
– Ми ні разу і не милися. Не було ж де. Як приїхали в частину, то перши ділом – в баню.
Позаростали так, що деякі були як батюшки.
– А волонтери до вас приїжджали?
– Так оце пару раз наш чернівецький волонтер, що привіз мобілку, одяг, харчі.
Але головне, що вже вдома, живі. В кінці  було важко, чесно, дуже чекали на ротацію.
Шкода, що капелана у нас не було…
– За тебе і твоїх побратимів постійно ми молилися, у церкві Святої Параскеви Сербської замовляли Сорокоуст. Коли спершу  хотіла заплатити за службу, то зразу мені сказали, що молитися за воїнів – це наша честь і обов’язок.

Потім зайшли до “Буковинської свободівської сотні самооборони”.
Там розібралися із допомогою від волонтерів з Німеччини, спасибі Галині Леонтій, Larisa Uma і всім, хто допомагає нашим бійцям.
Та й є про що поговорити тим, хто стояв на Майдані у Чернівцях, у Києві…

Чудовий березневий день… 

Поспілкуватися з київськими художниками ще й побачити, як художник створює картини — така нагода представилася і для Віктора.

Від себе бажаю, щоб війна скоріше закінчилася і Віктор теж би був на відкритті виставки Богдана 

Якщо б ми планували зустрітися з Дмитром Чернишовим, комендантом Майдану, то напевно щось би не вийшло. А це просто було неймовірно. Як рік назад. На тому самому місці… У той самий час.
Дмитро Чернишов, дядя Діма для молодих майданівців ( взагалі для всіх майданівців), як добрий ангел-охоронець…

У центрі ми обійшли всі спеціалізовані магазини і так і не знайшли значок у вигляді синьожовтого трикутника на блакитний берет десантника. А нова форму, яку Віктор купив (бо після Авдіївки стара форма мала вигляд одягу персонажу, яким лякають людей), вже почала на місці карманів розшиватися по швах.  Бо якість – “швах”… Я вже не говорю про склад тканини.
Далі ми провели Віктора до зупинки. Він у цей день пообіді поїхав до друзів у Хотин…

 26.03.2015

Зустрічі з художниками. І з майбутніми також. Спочатку юний Сашко (майбутній художник) подарував свій малюнок Віктору. І передав для побратимів Віктора листи і малюнки своїх однокласників.

Післі перемоги ми обов’язково зустрінемося і продовжимо нашу розмову.
Cлава Україні!

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Власне, про буденні справи бійця з фронту під час відпустки… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Звернення Галини Леонтій до буковинців:

«Вже через місяць потрібен буде транспорт, щоб забрати волонтерську допомогу: для шпиталю, для дітей-сиріт, для вдів, для українських військових.
Допомога  з міста Ессен в Німеччині для Чернівців. 
Зміст: 
1) Для шпиталю  учасників бойових дій (Фастівська 22) 1 УЗІ-апарат (розміри 110-90-50), матраци, ліжка (кількість поки не точна, мінімум три (буде більше)), велика кількість памперсів, постільної білизни, одіял, подушок, 10 колясок та візочків і інше. 
2) приблизно  40 коробок з одягом  для дітей, вдів та бійців. 
Та багато іншого, що на той час ще додасться.
3) речі для армії (одяг, одіяла тощо), 
4) медичні засоби першої допомоги для фронту; теплий одяг для бійців.
Прохання знайти транспорт! На солярку гроші ми вже зберемо.»

Галина Леонтій родом з Чернівців. Зараз працює в інституті культурології в місті Ессен, Німеччина. Пані Галина проводить і керує власним дослідницьким проектом на тему міграції і інтеграції турків і “російських німців” в Німеччині, дозвіл на який вона отримала в фонді німецької академії наук.

– Пані Галино, розкажіть про Ваш науковий проект, його важливість і перспективи.
– Це дуже відповідальна робота, яка до тих пір, як почалася в Україні війна, займала весь час. І на вихідних, навіть і поза проектом. Є  необхідність проводити семінари, читати доповіді і їздити на конференції. Робота дуже відповідальна, вона дає великий шанс в подальшій науковій діяльності. Перевага для координації власного розробленого наукового проекту у Німеччині надається в основному професорам. Кандидати наук, а тим більше іноземці, яким так поталанило, становлять напевне 10% . Та все для мене змінилося під час Майдану у Києві, а особливо зараз: хвилювання за долю України та її мужніх борців. Неможливо залишатися осторонь. Після численної участі в демонстраціях на підтримку України в Німеччині та Швейцарії, ця активність переросла в конкретну допомогу.

Відомо, що у Німеччині є досить велика волонтерська спільнота. Це в основному вихідці з України, а також корінні німці. Найбільш потужна – у Гамбурзі та інших містах Північної Німеччини. Також в Мюнхені, Кельні, а особливо у Франкфурті на Майні. Але від місця проживання пані Галини дуже віддалено.

До того, як пані Галина отримала склад, вся допомога зберігалася вдома…

Волонтерство – не просто потреба людини долучитися до благодійної справи, а й дуже! (в розмові додала пані Галина – ДУЖЕ) відповідальна робота. Якщо в Гамбурзі є багато вихідців з України, то в Ессені, місті на заході Німеччини, Галині Леонтій приходиться бути і сортувальником, вантажником, менеджером, бухгалтером… Адже для волонтера не достатньо бути просто доброю людиною. Треба бути і сміливою людиною, відчайдушною, наполегливою і свято вірити у необхідність своєї роботи.

– Як Ви почали свою волонтерську роботу?
– У травні 2014-го декількa активістів, які познайомились на демонстраціях і піклувалися про поранених майданівців у військовому госпіталі міста Кобленц, зареєстрували організацію “Євромайдан НРВ”, ініціатива “Німеччина для України”. Але, по-перше, реєстрація пройшла перший етап лише в жовтні, а другий етап (реєстрація благодійності) ще не пройшла. Німецькі чиновники дуже принципово перевіряють всі заяви на реєстрації, щоб не допустити зловживання.
І по-друге, всі активісти (їх число зросло до десятка) проживають в різних містах землі Північний Рейн-Вестфалія.

Ось тому так склалося, що пані Галині роботодавець надав тимчасово приміщення для збору гуманітарної допомоги, але й відповідальність та вся робота на її плечах. Активісти в інших містах (наприклад Кельн) розділяють таку саму долю: кожна людина працює окремо, відповідає за якусь конкретну ланку благодійної роботи. Пані Галина організовує допомогу в Україну з власної ініціативи. І маленькі акції стосовно збору аптечок переросли в такі основні напрямки: допомога армії, дітям, вдовам, медицина на фронт, госпіталі в місті.

“Я почала займатися виключно Чернівцями, тому що там мої батьки і я всерівно туди час від часу їду. У Чернівцях налагодила контакти з волонтерими, госпіталями, сім’ями вдів. Таким чином можна спілкуватися з людьми на пряму і мати конкретну інформацію”, – пояснює  пані Галина.

Галина Леонтій організувала серед українців Німеччини в Ессені і околицях збір допомоги для українського війська та потерпілим внаслідок війни: бійцям, які йдуть на фронт, для матерів та дружин військовослужбовців-буковинців, які загинули у зоні проведення АТО, для шпиталю та для потребуючих допомоги сімей бійців та багатодітних сімей. Допомога у вигляді перев’язульного матеріалу, памперсів для дорослих, милиці, ліки, знеболювальні, систем переливання крові, одяг, спеціальні простирадла для гасіння вогню тощо. Це все це активісти Ессена, Кельна, Дюссельдорфа, Менхенгладбаха передавали на фронт через київських та чернівецьких волонтерів ще починаючи з липня минулого року. В листопаді пані Галина привезла (дякуючи водіям пана Миколи Яцка) офіційну медичну допомогу для військового госпіталя. Цю допомогу надала медична гуманітарна організація “Медеор” , контакти з якою надав німець-пенсіонер Курт фом Дорп (про це місцеві ЗМІ повідомляли).

В кінці грудня 2014-го пані Галина приїхала на свята і привезла крім речей для солдатів, також подарунки для дітей вдів та невеличку фінансову допомогу, яку громада “Євромайдану”, яку збирала практично по цілому світі.

Тепер в приміщеннях складу в Ессені Галина збирає в основному медичну допомогу та допомогу для армії, в чому їй дуже допомагають також вихідці з України. Наприклад, пані Уляна Куглер отримала від знайомого лікаря апарат УЗі, в знайомих аптеках – медикаменти, а також велику кількість памперсів для лежачих поранених. Друга кімната парктично закладена вже посортованими речами для малих діток, які так потрібні сім’ям наших мужніх воїнів. Багато що на армію і медикаменти пані Галина купує за власні гроші, але багато людей долучається, привозять або пересилають закуплені речі.

– Вся допомога – це добровільна допомога від людей. І це все потребує звіту, особливої довіри і прозорості.
– Кожна зібрана сумка з допомогою – вартістю в багато сотень єврo. A якщо то закуплена медицина – то і до тисячі євро. A це означає, що про все ведеться звіт, робляться фотографії про збір, упаковку, пересилку, доставку. Це теж дуже і дуже клопітка, але необхідна, праця.

Mедикаменти, медичні засоби, необхідні речі для солдат, пані Галина і люди, які її підтримають (через Фейсбук з різних міст Німеччини), замовляють по інтернету і відсилають на пошту.

– Як відбувається доставка допомоги в межах Німеччини?
– Практично щодня треба бігати на пошту, забирати посилки, часто брати таксі (якщо коробки важкі). Ось недавно прийшла велика коробка з комплектами теплої білизни для армії вагою в 30 кілограм. Тепер одна німкеня з півночі відправила 3 великі коробки з речами для немовлят, що дуже потрібно. Адже багато бійців мають маленьких діток, не кажучи вже про вдів, які залишаються з малими дітками на межі бідності. Необхідно це все везти на склад, складати, пакувати, описувати і оформляти передачу.

Пані Галина дуже вдячна панові Яцко, водії якого хоча б 2-3 сумки чи коробки беруть і везуть в Чернівці, але маленькі пасажирські бусики просто не в змозі перевезти таку кількість гуманітарної допомоги, а тим більше на мають місця для медичних ліжок, апаратів чи інвалідних візочків.
– Повертаюся тепер до Вашого, пані Галино, звернення до чернівчан. Як це все, що зібрали,  передати в Чернівці?
– Нелегко зібрати допомогу і ще й дуже важко передати в Україну. Адже немає перевізника, хто б систематично міг здійснити таку поїздку із дорогоцінним  вантажем.

А тепер (взнала з розмови з пани Галиною 31 січня 2015-го) поступила нова умова: беруть перевізники у транспорт груз виключно на армію.
“Так це як виходить: бійця убили і його сім’я з дітками більше нікого не цікавить?” – з болем, розпачем і з сльозьми питає пані Галина. Нерви у волонтерів також вже закінчуються.

Тому дуже просимо і представників влади більш тісно співпрацювати з волонтерами і самим пропонувати допомогу хоча б в наданні транспорту для перевезення. Адже це все: ліки, одяг, харчі – безкоштовні і так необхідні бійцям на фронті. А для активістів-волонтерів в Ессені було б набагато зручніше відправляти гуманітарну допомогу(у великому обсязі) один або 2 рази в місяць, а не кожного тижня маленькими партіями. Адже всі активісти мають професію і роботу. І знаємо, що працюють  вони без вихідних, присвячуючи весь свій вільний час – допомозі.

Після узгодження світлин для статті і вже суботнього (31 січня) ранішнього,  короткого спілкування з пані Галиною, вона знову мусить бігти на склад. Сюди зараз привезуть цілий спрінтер зібраної допомоги на госпіталь, яку привезуть активісти з міста Дуісбург. Потрібно робити вільне місце на складі…

Звіт від 31.01.2015

Тепер ще є на складі і кисневий апарат.

Ми завдячуємо  Галині Леонтій, всім нашим друзям з  Німеччини, які допомагають Україні у ці важкі, складні для українців дні війни.

Спасибі вам!

Тетяна Спориніна,
фото з архіву Галини Леонтій

Запис Волонтерська допомога з міста Ессен, Німеччина. Хто доставить її в Чернівці? спершу з'явиться на Медіа-Версії.