Це єдине фото Кіндзельського, схоже з особової справи. В Інтернеті зустрічається ще групове, з пацієнтами-чорнобильцями, на якому обличчя не розібрати.

Давно не цікаво дивитися суперечливі «свідчення першочергових свідків», оформлені у модні ютуб-програми із трагічними перебиваннями музикою»,– написала на своїй сторінці у Фейсбуці киянка  і вільна людина Лала Тарапакіна. – Одне й те ж: «У результаті небезпечного експерименту й необдуманих дій заступника головного інженера Дятлова…». Мені цікаві документальні свідчення та свідки неочевидних ешелонів, ті, чиї репліки ніколи не увійдуть у модні документалки.  Обожнюю розмотувати клубки й зіставляти історії. Наприклад, давнє позабуте інтерв’ю з Анною Губаревою, онкологом Київського інституту радіології та онкології, яка приймала перших ліквідаторів, завело мене до тьмутаракані пошукових запитів та численних свідоцтв. Тож ось результат.

Реальні події та свідчення

Відомо, що перших ліквідаторів з пожежного караулу Правика, опромінених особливо сильно, доправили літаком до Москви, до 6-ї клінічної лікарні. Маловідомо, що місць у лікарні вистачило не для всіх.

13 пожежникам нібито пощастило: вони могли отримати інноваційне лікування від американського лікаря Гейла, що зголосився рятувати героїв Чорнобиля за своєю новою, прогресивною методикою.

11 пожежникам нібито пощастило менше: їх привезли до Київського інституту радіології та онкології, до головного радіолога України Леоніда Кіндзельського.

Гостра променева хвороба – це повільна болісна смерть, коли за короткий період часу вмирають клітини крові, далі внутрішні органи тощо.

Москва пішла методом Гейла: іноземні лікарі того часу були в особливій пошані.

Метод Гейла полягав у пересадці кісткового мозку: хлопцям знаходили сумісного донора, «вбивали» власний кістковий мозок, а далі чекали, коли приживеться донорський. Та чи приживеться…

Київ учинив інакше.

Леонід Кіндзельський був чоловіком із характером. Незважаючи на настійливі рекомендації московських колег, він відкрито відмовився використовувати цей метод: професор зауважив, що лікування  гострої променевої хвороби цілком збігається з лікуванням гострого лейкозу після променевої терапії.

1986 року київські радіологи не могли входити у відкриті конфлікти з московськими: перевага завжди була за московськими. Та Кіндзельський все одно робив своє: діагностувавши, окрім гамма-опромінення, ще альфа- і бета-, він застосував діаметрально протилежний метод лікування: підсажував донорський кістковий мозок внутрішньовенно, НЕ вбиваючи власний кістковий мозок хлопців. Таким чином, поки процес підсадки – запуску – відторгнення донорського кісткового мозку проходив свій цикл, власна система кровотворення отримувала перепочинок і починала працювати сама.

Окрім цієї, ключової відмінності в лікуванні, була ще одна.

За спогадами Анни Губаревої, київського онколога, яка брала участь у ліквідації: «Ми їх мили. Не так, як у Москві, тільки в душі, а мили їх внутрішньовенно, цілодобово, вимиваючи та абсорбуючи з їхньої крові все, що можна було вимити й абсорбувати…».

А цього часу в Москві 13 пожежників від 23 до 30 років очікували на приїзд доктора Гейла в болісному наркотичному сні: гостра променева хвороба – це розкладання заживо.

***

Інформація, яка тривалий час була під грифом «секретно»:

– Із 13-ти московських пацієнтів, пожежників зміни Правика, вже до 16 травня померло 11.

– Із 11-ти пожежників тієї ж зміни, але тих, що лікувалися в Кіндзельського, живими залишилися усі.  

Офіційно тлумачили отак:

«Київські пацієнти отримали значно менші дози опромінення». Це була, зрозуміло, неправда: усі пацієнти були з однієї, першої пожежної зміни, героїчного «караула Правика».

***

Американський лікар-убивця, що не мав освіти

Через багато років по тому методика доктора Гейла була визнана помилковою та – пізніше – злочинною: у США на нього очікував скандал на рівні Конгресу, а в СРСР нарешті з’ясували, що він – просто військовий лікар… без медичної освіти, який ставив експерименти на людях. В Інтернеті можна знайти багато його фотографій  і матеріалів про нього. (Чи не нагадує вам це, шановий читачу, дії іншої американки без освіти, яка знищує нашу первинну ланку охорону здоров’я?.. – ред.)

Натомість Леонід Кіндзельський став тихим героєм, про нього практично ніколи не писали.

***

Із тисячі пацієнтів Кіндзельського не вижив лише один

Через його клініку 1986 року пройшли тисячі пацієнтів, не вижив лише один: ліквідатор із летальною дозою опромінення, який поступив на 6-ту добу після ураження – Саша Леліченко. Як би не він, то не виключено, що вибухнув би не лише четвертий енергоблок, але й уся станція. Під кожним блоком розміщена гідролізна станція, яка виробляє водень для охолодження турбогенератора. Після вибуху Саша спустився під енергоблок і видалив водень з системи охолодження генератора.

Із тисячі пацієнтів Кіндзельського не вижив лише один – Саша Леліченко, який врятував усю Чорнобильську станцію від вибуху.

Леліченко – один з героїв Чорнобиля, який здійснив найвеличніший подвиг. Він отримав жахливу дозу опромінення й невдовзі помер.

***

Справжні лікарі підтримали київського колегу

Звісно, професор Кіндзельський не зміг би відстояти своє лікування, відмінне від московського, якби його не підтримували колеги, коли по телефону вимагали «лікувати, як доктор Гейл». Збереглися імена, що їх називав  у різний час Леонід Петрович. Ось вони: медсестри А.Пашковська та І.Берестнева, кандидат медичних наук С.Сивкович, заступник головлікаря М.Бондарь, завідувачка відділення Н.Таміліна, директор Інституту А. Позмогов, заступник директора В.Ганул. Кіндзельський розповідав, що підтримував його й тодішній міністр охорони здоров’я А.Романенко. До речі, Леонід Петрович стверджував, що міністрові тоді не дозволили провести йодисту профілактику населення.  

Помер Леонід Кіндзельський 1999 року, на 67-му році життя.

Щороку в день його смерті, 19 квітня, у могили збираються чорнобильські ліквідатори, що вижили, й кажуть йому СПАСИБІ.

Запис Незручні таємниці Чорнобиля: Усі пожежники, яких лікував у Москві американець – померли. Усі, хто потрапив до вітчизняних лікарів з київської клініки – вижили спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Герца віддала данину пам’яті мешканцям району – військовим, цивільним, пожежникам, медикам, які  прийняли на себе перший удар Чорнобиля. Символ вдячності – пам’ятну стелу на честь ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС установили тут до 32-ї річниці аварії. Настоятель храму Святого Спиридона отець Нектарій освятив меморіальну стелу і відправив  молебень, а представники крайової влади та громадськості поклали квіти до пам’ятного знаку.

Стела виготовлена в рамках районної програми соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за кошти районного бюджету та за співфінансування ГО «Чорнобильці Буковини».

«Це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто першим зустрів атомну біду і зупинив її поширення, – каже голова громадської організації «Чорнобильці Буковини» Олег Демченко. – Багатьох з них уже немає з нами, але це важливо для їхніх родин, для ліквідаторів аварії на ЧАЕС, які нині мешкають на Герцаївщині, і для всього людства».

Наразі на Герцаївщині мешкають 74 чорнобильця.

Вл.інф.

Запис У Герці відкрили меморіальну стелу на честь «чорнобильців» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

26 квітня 1986 року в Україні трапилася наймасштабніша техногенна катастрофа сучасності – аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

На Центральному міському кладовищі відбулося покладання квітів до Стіни пам’яті жертв катастрофи на Чорнобильській АЕС та мітинг-реквієм пам’яті загиблих та померлих громадян міста, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Пожежники, військовослужбовці, резервісти, спеціалісти різних галузей ціною власного життя і здоров’я врятували рідну країну та весь світ від катастрофи. Вони допомагали людям вистояти, вижити, переселитися в «чисту зону», відроджували обпалену радіацією землю.
Сьогодні усі, кого травмував Чорнобиль, щоденно пожинають наслідки трагедії. Їм потрібна особлива турбота держави та громади, дієва підтримка у боротьбі з недугами та іншими життєвими негараздами.

Дорогі учасники ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи! Ви врятували Україну і світ від страшної біди. Схиляємо голову перед вашою мужністю, почуттям обов’язку та відданістю Україні.

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора і  Ігоря Гурчика

Запис Вони врятували світ… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На сайті громадської організації  Союз «Чорнобиль Україна» www.souzchernobyl.org подаєтьсякількість померлих від наслідків аварії на ЧАЕС від моменту вибуху 26 квітня 1986 року. Статистика невмолима за добу від ранку 21 квітня до 22 квітня до цієї цифри додалася 61 людина! По кому дзвонить сьогодні Чорнобильський дзвін?

За 28 років, що виповнюються нинішньої суботи, від аварії на ЧАЕС понад 802 тисячі людей пішло з життя, так і не дочекавшись гідної допомоги від держави. Не просто складається й для тих, що ще живі.

Хто допоможе чорнобильцям?

До редакції «Версій» звернувся наш постійний читач і автор дописів, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, мешканець с. Костинці на Сторожинеччині Валерій КРУШНИЦЬКИЙ. І тон його звернення зовсім не святковий.

Йдеться про те, що чорнобильці Сторожинеччини – Костинців, зокрема – змушені вирішувати свої проблеми самотужки. Адже звертаючись до районних чиновників, отримують відповідь, а краще сказати – «відмазку»: мовляв, їхніми проблемами мають займатися чорнобильські організації. Ліквідатори б і раді. Але…

Формально у Сторожинці діє районна організація Спілки Чорнобильців, де головою є Костянтин Іринич (працює контролером в Сторожинецькому РЕМ), а заступником  – Павел Генна Іванівна, яка проживає в селі Верхні Петрівці Сторожинецького району. Але річ у тім, що Спілка ця існує лиш на папері. Як пише Валерій Крушницький, «що нам з тієї спілки, коли в неї немає приміщення і ніхто ніде не веде прийому? Де чорнобильці можуть поспілкуватися та захистити свої права?». Коли ж невгамовний фельдшер Крушніцький спробував знайти обласне керівництво чорнобильської організації, з’ясувалося, що чорнобильці усіх районів області, крім Сторожинецького, організаційно входять до обласної спілки «Чорнобильці Буковини» (голова – Демченко Олег Вікторович). Від пана Іринича зрозумілого пояснення цього Крушніцький не отримав: «Пробував я вести переговори з Генною Іванівною Павел щодо входження Сторожинецької спілки чорнобильців до обласної, але результату ці бесіди не дали…»

У спілкуванні з рядовими чорнобильцями Валерій Михайлович дізнався, що у Чернівцях є ще одна облсна спілка чорнобильців, де головує Анатолій Едуардович Бринін: «Є чутки, що сторожинецька спілка підпорядкована організації Бриніна, – пише він, – але найприкріше те, що в результаті роботи з чорнобильцями не проводять жодної».

Олег Демченко, голова обласної спілки «Чорнобильців Буковини», за словами Крушницького, порадив йому створити в Костинцях окремий осередок, який буде підпорядковуватися напряму обласній спілці, але законослухняним костинським ліквідаторам «невідомо, чи буде це юридично правильно – в обхід районної організації». Більше того, щоби увійти до обласної спілки, членів у первинній організації має бути не менше п’яти, і членські внески від кожного –60 грн. на рік, тобто за п’ятьох треба віддати 300 грн. на рік. Відтак костинські чорнобильці кажуть: «А чи будемо ми з цього щось мати? Гроші візьмуть, а нічим не допоможуть?..».

До того ж не всі мають можливість заплатити ці 60 грн. Адже йдеться саме про те, що їм самим потрібна допомога!

Обласна чорнобильська організація власного фінансування не має, тож обіцяє, що «через 7-8 років кожний чорнобилець, який платить справно внески, зможе отримати (за свої ж внески?) 500 грн. допомоги». А ці 7-8 років треба ще прожити! Тож захищаймося від своїх бід самотужки?

«Яку роботу проводять з місцевими чорнобильцями до 26 квітня? – ділиться роздумами ліквідатор Крушніцький, – Їх запрошують до школи на пам’ятні заходи, де вони розповідають, як вони брали участь у ліквідації найбільшої атомної аварії в світі. Правду казати, чорнобильці з нетерпінням чекають цієї дати, бо це єдиний день на рік, коли їх хоча б вислухають! А розповісти їм є про що (виділено від редакції)»

Увага ліквідаторам, звісно, потрібна: і як переконує лист чорнобильця, вони вдячні вже за те, що про них не забули.  Але й з увагою часто виходять швидше комедії чи то пак, спекуляції: п.Крушніцький у своєму листі розповів, як на 23 лютого колишній голова ОДА Михайло Папієв завітав до обласного госпіталю, де лікуються серед інших інвалідів і ліквідатори аварії на ЧАЕС, – щоби чорнобильці його, Папієва, підтримали під час тих буремних подій, про які ви всі знаєте…

На сайті Союзу «Чорнобиль» як девіз організації наведені слова нинішнього голови Союзу Юрія Андрєєва:

«Чорнобилець, ти хочеш вижити? Тоді не чекай милості від чиновника! Приєднуйся до нас, будемо разом боротися за свої права».

Кореспондент «Версій» спробувала коли не приєднатися, то поспілкуватися з керівниками чорнобильців на обласному рівні. Телефон офісу «Чорнобильців Буковини» за офіційною адресою по вул. Турецькій у довідковій «109» не дають, бо в них така адреса не зареєстрована. На мобільний п. Олега Демченка 066-328-48-95 від 17 до 22 квітня додзвонитися не вдалося.

Ще за однією адресою по вул Руській, 1, знайшла двері з вивіскою і поштовою скринькою. Зайти неможливо: немає ручки на дверях. На стук ніхто не вийшов. Мобільний п. Анатолія Бриніна  відповідає те сааме: «Абонент не може відповісти на ваш дзвінок».

Не коментуючи, закінчу словами з листа Валерія Крушніцького:

«Захист від держави мінімальний. Коштів у бюджеті немає. То що ж виходить: самі себе чорнобильці захистити не спроможні, а чорнобильські організації, які б мали перейматися проблемами ліквідаторів, існують лише на папері…»

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Р.S: Поки писався матеріал, до цифри померлих від аварії на ЧАЕС додалося ще восьмеро.

Від редакції: публікуючи цей матеріал, ми все ж таки сподіваємося, що після всіх святкувань та відзначень керівники чорнобильських організацій напередодні 26 квітня знайдуть можливість вийти на діалог.

Запис Буковинські чорнобильці: спілок аж дві, турботи жодної спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні Прип’ять нагадує покійника, з якого ще живцем витягли душу, проте спокою душа ця і не знайшла, а тіло поступово розкладається на очах туристів і все ще випромінює отруту.

Здалеку навесні воно виглядає зеленим і затишним, та, якщо наблизитися до будинків, різко проймає холодом, наче підійшовши до людини, несподівано бачиш порожні зіниці.

Спустошене місто час від часу болісно нагадує про людське життя, що колись вирувало в ньому. Зламані предмети побуту, дитячі іграшки, книжки, уламки посуду чи музичних інструментів, на які випадково можна натрапити, наче викинуло з чорних вікон невідомою силою і за ними залишилася лише порожнеча.

Коли стоїш посеред мовчазних вулиць Прип’яті, думаючи про її долю і про все, що там сталося, кров застигає у жилах і людина мимоволі торкається потаємних комірок власної свідомості, у яких руйнування й подих смерті викликають моторошне захоплення. Не дивно, що місто-привид перетворили на реалістичний музей жахів та нескінченний простір для творчості. Завдяки цьому віртуальну мандрівку ним можна здійснити, не покидаючи власної кімнати, адже Мережа переповнена репортажами та художніми фотонарисами.

На світлинах порожній готель «Полісся», парк атракціонів у центрі міста, лікарня та спортивна школа із напівзруйнованими символами радянської епохи.  Щоправда, меблів всередині будівель майже немає – вони давно знаходяться у столичних квартирах чи на металобрухті і випромінюють радіацію, передаючи вітання киянам із «зони відчуження».

Чи можлива нова ядерна катастрофа?

Уся правда про Чорнобиль досі невідома, хоча не обов’язково тому, що її від нас приховують. Ядерні процеси ще не вивчені наукою настільки, щоб робити чіткі висновки і прогнози.

Що ж насправді відбувається під саркофагом, наразі ніхто точно сказати не може.

Висновки вчених суттєво різняться. За однією з версій, масштаби та наслідки катастрофи перебільшені, інші наукові пошуки свідчать про те, що станція досі загрожує життю України та усієї Європи.

Ще кілька років тому деякі видання опублікували результати досліджень, що прогнозували потужну ядерну катастрофу саме 2013 року.

До прикладу, за висновками українських науковців, що працювали під керівництвом академіка Кіндеревича, наразі в об’єкті «Укриття» тривають деструктивні процеси. Через руйнування бетону та металу, відбувається активне пилоутворення ядерних матеріалів. У реакторі міститься 2 тонни урану та 480 кг плутонію і  будь-якої хвилини може виникнути новий вибух.

Про реальний рівень радіації не знають навіть працівники станції

Один з працівників станції, що не бажав афішувати своє прізвище у розмові під час моїх відвідин «зони відчуження», розповідав, як два роки тому, перед офіціозом до 25-річчя від дня трагедії, на станцію прибули кілька «відповідальних осіб» і поспіхом вирішували, що ж сказати людям, яку інформацію винести на загал? Дійшли висновку, що все тут гаразд і вже через півстоліття станцію повністю виведуть з експлуатації, а на її місці буде зелена галявина.

Утім там, де захоронене ядерне паливо, навряд чи можливо уявити нове життя.

Тисячі людей, які все ще живуть і працюють у Чорнобилі, або щодня сідають в електричку, яка з’єднує моторошне місто із зовсім молодим Славутичем, який поспіхом зводили після аварії, не знають наскільки небезпечними є їхні будні.

У кожного співробітника станції на шиї індивідуальний накопичувальний дозиметр. Коли доза, яку поглинуло тіло, складає один мілізіверт, людину мають відсторонити від роботи на тривалий термін. Проте прилади, що швидко «зашкалюють», зазвичай визнають несправними чи погано вичищеними.

–  Ядерне паливо, яке все ще міститься в реакторі, треба захоронити, – розповідає співробітник ЧАЕС. –  Це одне з першочергових завдань робітників. Також хлопці працюють на будівництві об’єкту укриття, яке вже давно мали завершити, проте ніяк не можуть зібрати кошти. Хоча всім відомо, що виділяють на Чорнобиль чимало, проте, куди використовують ці ресурси, не зрозуміло. До того ж, тут працюють і кухарі, і прибиральники, і економісти. Загальна кількість працівників сягає 3,5 тисяч. Молоді люди часто потрапляють сюди через безвихідь. У Славутичі знайти роботу не так просто. Чи загрожує це нашому життю, ми не знаємо. На когось радіація впливає сильніше, на когось менше. Ми не знаємо про справжній рівень радіації. Іноді здається, що ніхто цього не знає.

Чорнобильська трагедія, яка змусила жителів цього молодого й затишного міста назавжди покинути свої домівки – похмура тінь в історії, яка навряд чи колись розсіється. У найвіддаленіших куточках світу це досі найпомітніший «здобуток», яким прославилася наша держава.

Тема Чорнобиля настільки популярна, що її експлуатують навіть у сучасних американських серіалах, закидаючи жарти стосовно надійності розробок СРСР, або ж використовують, якщо треба надати певному явищу статус чогось особливо жахливого і жоден з наявних епітетів не може відповідати цьому повною мірою.

Вона стала основою популярної комп’ютерної гри «Сталкер» та кількох голлівудських стрічок. Проте для українців – це не джерело натхнення, а реальність, яка забрала тисячі життів, яка  зовсім поруч і все ще дихає небезпекою.

Чорнобиль у кінострічках

Фільмів про Чорнобиль знято не так багато. Утім більшість із них організацій, що підтримують жертв катастрофи, не визнають.

Торік у прокат вийшов фільм жахів «Щоденник Чорнобиля», де йдеться про американських туристів-екстремалів, які блукали нічною Прип’яттю.

Режисер стрічки Бредлі Паркер.

До цього у фільмі про боротьбу з терористами і зоні Чорнобиля знявся знаменитий

кіноактор Жан-Клод Ван Дамм.

Фільм про «зону відчуження» ізраїльських та французьких режисерів «Земля забуття» в Україні також визнали необ’єктивним. Навіть під час зйомок мешканці Славутича і Чорнобиля намагалися протестувати, адже, за їхніми словами, «все відбувалося не так».

Художній фільм Олександра Миндадзе – сумісне виробництво Росії, Німеччини та України. Хоча  у ньому конкретно не називають Чорнобиль, проте події відбуваються у невеликому радянському містечку, де стається аварія на АЕС, тож посилання на Чорнобиль очевидне.

Який рівень радіації у «зоні відчуження»

Після вибуху радіація лягла «плямами». У деяких ділянках Прип’яті рівень випромінювання близький до норми (14 мкР/год), проте в інших  перевищує її у десятки разів. Поблизу самої станції у Чорнобилі показники дозиметрів сягають 100 мкР/год, а всередині до 400. Якщо підійти до техніки, яку використовували під час ліквідації і яку все ще не захоронено, прилади просто-таки зашкалюють.

Вплив випромінювання на людський організм досі детально не вивчений. До того ж, на різних людей воно може впливати по-різному. Тож наскільки небезпечною є одноденна поїздка до «зони відчуження» однозначно сказати не можна.

Чи можна потрапити у Чорнобиль

Чорнобильська зона закрита для вільного відвідування. Потрапити туди можна лише оформивши спеціальну перепустку.

Існують організовані тури до «зони відчуження». Вартують вони орієнтовно від 300 до 3000 гривень, залежно від тривалості, кількості осіб та громадянства (поїздки для іноземців дорожчі).

Для подорожі у Чорнобиль радять обирати максимально закритий одяг. Усі туристи підписують документ про те, що туристична організація не несе відповідальності за їхнє здоров’я. Вивозити будь що з 30-кілометрової зони заборонено. 

Ольга СКЛЯРЧУК, «Версії»

Запис Вулицями страченого міста спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сумні роковини Чорнобильської трагедії позаду. Відзвучали біля пам’ятників та меморіалів реквієми з сурмами та барабанами. Саме час поговорити про поточні справи, тобто про соціальний захист потерпілих від аварії на ЧАЕС, про державні обіцянки та їхнє виконання.      

                         Особистістна складова

Автору цих рядків дана тема особливо цікава, бо зачіпає особисто. Народилася ж і виросла у Веренчанці Заставнівського району – селі, яке свого часу належало (та й зараз нібито належить, бо дітям видають чорнобильські посвідчення) до ІV зони радіаційного забруднення. В університеті мені читали курс безпеки життєдіяльності. Тож знаю, що нині , через чверть століття після аварії, відбувся перший потужний удар по людях, які живуть на забруднених радіацією територіях. Бо саме зараз радіоактивний цезій і стронцій почали проявляти свою руйнівну дію на здоров’я людей. Тому, здавалося б, сьогодні держава має особливо турубуватися за нас.  Натомість, усе відбувається з точністю до навпаки

                           З офіціозом все о’кей

Отож спочатку наведемо офіційну точку зору. Як відомо, пільги та компенсації потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС  визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Саме відпоівдно до п.4 статті 14 цього закону до потерпілих належать «…особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років належать до постраждалих 4 категорії …».

За те, що люди мешкають на радіаційно забруднених територіях, вони отримують грошові компенсації, бо мусять відмовлятися від деяких продуктів місцевого виробництва через високі концентрації в них радіаційного забруднення. Якщо говорити відвертіше, то це просто плата людям за те, що вони постійно перебувають під впливом малих, а деінде і великих доз радіації. Бо так чи інакше, харчуються зі своїх забруднених городів.

Моє рідне село Веренчанка належитьдо 4 зони радіаційого забруднення, адже дітям що тут народилися, й досі видають чорнобильські посвідчення серії Д. За словами  Наталії Петрівні ТИМЧУК, начальнику відділу з питань захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та загальнообов’язкового державного соціального страхування Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, якщо закон не зміниться, то діти, які народилися нинішнього 2012-го через три роки, тобто у 2015-му, також отримають ці посвідчення. Та по досягненні 18 років вони втратять статус потерпілих і вже не рахуватимуться чорнобильцями.  Наразі, коли радіація все ж таки вплине на організм і в дитячому віці встановлять інвалідність, пов’язану з Чорнобильською катастрофою, то така дитина матиме підстави для отримання статусу постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС у дорослому віці.  Ось така цікава арифметика. Прикметно, що матеріального відшкодування за харчі у Веренчпнці ніхто й ніколи неотримував. Як на мене, то це, м’яко кажучи, якось нелогічно. Та з нашими законами не посперечаєшся. Зате ситуація з путівками на оздоровлення тільки підкреслює їхнє блюзнірство.    

                                Хто кого обманює?

Ми з мамою отримали відповіді з управління праці та соціального захисту населення Заставнівської райдержадміністрації, куди зверталися щодо компенсацій.  В обох листах – відмова. І хоча листи написані майже під копірку, причини у відмові вказуються різні. Щодо мене говориться, що я, мовляв, не прожила до 1 січня 1993 року чотири роки, бо народилася у 1990-го, а не 1989 (!). А матері повідомили, що Веренчанка не ввійшла у перелік населених пунктів, вказаних у Додатку №2, тому в неї немає права на одержання допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і з особистого підсобного господарства.   

Та найцікавіше знайшла наприкінці листа-відповіді, де йшлося про належне людям цієї категорії безкоштовне санаторно-курортне лікування. Роз’яснювалося, що для цього вони мусять звернутися до управління праці з письмовою заявою та довідкою з ЛКК, де вказаний діагноз і доцільність такого оздоровлення, а також сезон і профіль санаторно-курортного закладу. У разі самостійної організації санаторно-курортного лікування виплачується компенсація середньої вартості путівки у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України

З цього моменту, читачу, будь уважний. Під час прес-конференції, що відбулася напередодні річниці Чорнобильської аварії, Наталя Тимчук, керівник чорнобильського відділу, розповідаючи про те, як чорнобильці оздоровлюються, все ж незабаром додала, що протягом останніх чотирьох років Міністерство закуповує безкоштовні путівки тільки для першої та другої категорії. Причина – брак коштів у бюджеті. Тож уже протягом 4 років пільгових путівок для інших категорій чорнобильців немає і ніхто і ніщо їм не компенсує.

Натомість ось що ми читаємо у відповіді Заставнівсьбкого управіляння праці.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Без труб і барабанів або Чорнобиль як він є спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Діти потерпають від Чорнобиля, стресів та ГМО

Протягом двох років ходили та їздили до різних лікарів батьки восьмирічного хлопчика. Та синові ставало все гірше. Коли він нарешті потрапив туди, куди слід – до обласного дитячого відділення кардіоонкогематології, у крові маленького пацієнта вже не було практично тромбоцитів і вона у нього просто не згорталася.

– Жодних гарантій, дуже важка дитина, – мало не плакав від розпачу завідувач відділення  Михайло Гнатюк, який – і це не слова, а факт – присвятив своє життя хворим на рак та лейкемію дітям. Його відділення за методиками і технологіями лікування нічим не поступається передовим клінікам світу. Тому 90 відсотків усіх пацієнтів тут виліковуються, а через 5 років спостережень їм навіть знімають діагноз. До слова, серед медсестричок відділення є кілька таких, які в дитинстві провели тут не один місяць. Напевне, цьому і завдячує особлива атмосфера любові та уваги до пацієнтів, бо тут роблять усе можливе (і навіть неможливе!), щоби врятувати маленькі життя. Та, на жаль, без грошей цього зробити практично неможливо. Лікування однієї дитини потребує десятки, а то і сотні тисяч гривень.

– Саме тому я давно мріяв про такий Фонд як «Подаруй дитині життя». І коли 5 років тому Франц Карлович Федорович створив його, я був на сьомому небі від щастя, – зізнався журналістам під час засідання чернівецького прес-клубу, присвяченого ювілею  Фонду, лікар від Бога Михайло Гнатюк. – Тепер потрібно лише одне, щоби діти, які захворіли, вчасно потрапляли до нас, – наголосив він.

Дитячий онколог радить батькам:

один раз на рік ваша дитина повинна здати кров на аналізи. Звертатйте увагу на таку скаргу свого чада, як біль у ніжках, а також на носові кровотечі. Краще зайвий раз обстежити, ніж пропустити недугу.   

–Найчастіше на ракові захворювання нездужають маленькі чернівчани, – каже спеціаліст. – І якщо у 2010-му на Буковині було зафіксовано 18 нових випадків хвороби, то вже торік – 29! Серед причин цього лікар називає три основні: Чорнобиль, стреси, генетично модифіковані продукти. 

Добрі справи – ліки від раку для суспільства

Чернівчани купують ліки в аптеках для хворих на рак дітей. І роблять вони так не тільки за поману перед Великоднем, а й протягом усього року. Це, до речі, також один із позитивних підсумків 5-річної діяльності Фонду.

– Ми вже маємо постійних клієнтів, які щоразу, відвідуючи аптеку, купують потрібні для маленьких пацієнтів кардіоонкогематологічного відділення ліки, – кажуть аптекарі з мережі «Гармонія», яка співпрацює з Фондом. Та й у чернівецьких супермаркетах скриньки з написом «Подаруй дитині життя» та фотографіями хворих діток привертають увагу відвідувачів.

– За місяць-другий одна така скринька збирає 10-12 тисяч гривень, – стверджує менеджер Фонду Оксана Симак. – Але ж за кілька днів кардіоонкогематологічне відділення може зробити нам до 8-и заявок на ліки, які потрібні вже зараз і невідкладно, – додає голова правління Фонду молодий юрист Олександр Загарія.

А ще ж кожного місяця 19 числа на Центральній площі Чернівців відбуваються благодійні акції «Подаруй дитині життя». Вони мають інформаційний характер, але попри те ще й додають трохи грошей до копилки. Нині була 57-а акція. Показово, що такі ж заходи почали проходити й у районах області. Естафету підхопила Сторожинеччина, Путильщина…     

…Як правило, життя будь-якого фонду не довготривале. Вони, себто фонди, виникають на потребу того чи іншого політика, як гриби після дощу. І так само швидко зникають. Натомість громадська організація, створена Федоровичем, стала не просто винятком, а й прикладом для інших. З нею вже співпрацюють іноземці. І саме завдяки їй Вижницька райлікарня отримала сучасне обладнання на сотні тисяч доларів. Бо така риса в діяльності Фонду як прозорість є досить таки переконливою. Після того, як берегометський хлопчина отримав тисячу доларів на лікування від канадця Романа Яренюка, чиї батьки є вихідцями з Берегомету, іноземець почав співпрацювати з Фондом та залучив до цього всю українську громаду.

Одне слово, у Фонд «Подаруй дитині життя» нині вірять не тільки батьки хворих дітей і медики, а й пересічні буковинці, яких він переконав в існуванні порядності, чесності, благородстві. Коли такі риси ще мають прояв у суспільстві, то останнє здатне вилікуватися від будь-яких недуг – і від ракової пухлини споживацтва, користолюбства та несправедливості.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»                

Запис Шанс на життя дарує дітям Фонд-старожил спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед рятівників були і 40 пожежників з Буковини. Вони працювали вахтовим методом: 15 днів – у зоні і 15 – поза нею Шістьох із цих сміливців уже немає в живих. Решта – хворіють. Але тоді, 26 років тому, ніхто з них і не замислювався над небезпекою. Вони просто виконували свій обов’язок. Вони собою прикрили нас усіх.

       У тунель – на БТРах і на 10-12 хвилин

Василь Давидович Кушнірук працював тоді старшим інженером державного пожежного нагляду в СДПЧ–3 м. Чернівці. На момент аварії перебував у Києві на курсах підвищення кваліфікації. 18 травня його направили в Чорнобиль. Вогнеборець пригадує:

–Місто зустріло моторошною тишею. Безлюдні вулиці були посипані піском для зниження радіації. Будинки стояли порожні. Кожного дня чергували на станції по 5-6 годин. 23 травня близько третьої години ночі пролунав сигнал «Тривога» – горіли кабельні тунелі між третім та четвертим енергоблоком. Перед нами поставили завдання не допустити поширення вогню до прибуття основних сил з Києва. Ми в’їжджали на БТРах у тунелі, гасили пожежу протягом 10-12 хвилин і поверталися назад. Довше там перебувати заборонялося, бо можна було отримати велику дозу опромінювання. Але на показники дозиметрів ми навіть не звертали уваги, хоча стрілки зашкалювало, – каже, Василь Давидович

          На вулицях – люди у масках

Микола Васильович Гайдичук наголошує на тому, що робота пожежника не передбачає… роздумів.

–Уже дорогою на Чорнобиль чимало молодих пожежників зазнали психологічних травм, – розповідає вогнеборець. – Адже на трасі, як у фантастичному фільмі, замість звичного руху легкового транспорту тільки спецмашини. Відчувалося, що там, куди вони рухаються, – справжнє пекло. Незвичний вигляд мали й населені пункти. Бо справляли враження мерців: на вулицях – покинуті домашні речі, на балконах розвішана білизна і жодної людини. Вже у Чорнобилі деінде на вулицях зустрічали поодиноких перехожих. Але вони були в масках і прагнули якнайшвидше сховатися.

Страшною загрозою стала пожежа 1988-го року, – продовжує розповідь ветеран. – Тоді горів трансформатор на ЧАЕС. А ще дуже часто горіли ліси. Ліквідувати небезпеку було надзвичайно важко: ми намагалися загасити вогонь, а торф’яний покрив землі «поглинав» воду. Вже тоді усвідомлювали, що разом із димом від вогню у світ летить і невидимий ворог  – радіація. Тому намагалися якнайшвидше локалізувати пожежу.

              Від спеки самозапалювалися будинки

Володимир Іванович Фісюк – ще один буковинець, який проходив службу вахтовим методом у Чорнобилі. Туди потрапив у грудні 1990-го. У Чернівцях працював командиром відділення частини № 3. У Чорнобилі Володимира Івановича призначили командиром відділення другого ходу.

–Увійшов до будинку і здалося, що господарі щойно вийшли з нього на декілька хвилин. Одяг, посуд – усе стояло на своїх місцях, – згадує Володимир Іванович. – А працювали по всій 30-кілометровій зоні. Прибули якось усі частини до села Шипиличі, що за 3 кілометри від Прип’яті. Бо там від сильної спеки будинки загорялися буквально від найменшого пориву вітру. Також згадується, як на свята жителі відвідували місцеві цвинтарі і запалювали там свічки. Часто вогонь перекидався на суху траву і тільки своєчасні дії пожежників запобігали подальшому лиху.

Радіоактивного ураження на ЧАЕС зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед це ліквідатори катастрофи та пожежники.

За матеріалами відділу зв’язків із ЗМІ та роботи з громадськістю ТУ МНС у Чернівецькій області

Запис 26 років тому ми важко собі уявляли реальну загрозу аварії на ЧАЕС, кажуть чернівецькі пожежники, ліквідатори аварії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Указ N 945/2006 про установу цієї пам’ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року.
26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, а 14 грудня вибрано для вшановування учасників ліквідації. 30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд.
У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких більше половини представляли тодішню УРСР.

Звертаємось до кожного Чорнобильця і пересічного громадянина України вшанувати пам’ять померлих ліквідаторів, яких більше 160 тисяч. 14 грудня 2011 року запалимо свічку  на підвіконні в пам’ять про тих, хто віддав своє життя, рятуючи народ України у далекому 1986 році, закривши жерло зруйнованого 4-го енергоблоку та побудувавши об’єкт ” Саркофаг” на Чорнобильській АЕС, аналогу виконання таких робіт  у такій стислий час не має у світі.

Із звертання Сергія Красильникова, голови Спілки інвалідів Чорнобиля Святошинського району м. Києва, інваліда I-ї групи, якого паралізовано після інсульту.

 

Ми висловлювати щирі слова вдячності всім ліквідаторам за їх героїзм, мужність і самопожертву. Наша повага і шана тим, хто щодня бореться із страшними хворобами та наслідками, які викликані катастрофою. Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили всі, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху на четвертому енергоблоці атомної станції.

Тетяна Стрільчик

Запис 14 грудня – День вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС спершу з'явиться на Медіа-Версії.

23 листопада цього року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вона передбачає наступне:

Для інвалідів-ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС осучаснити заробіток до 2006 року (як для усіх пенсіонерів України) та здійснити з 1 січня 2012 року перерахунок пенсій, збільшити з 1 січня 2012 розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, з 30, 20 і 15% до 50, 40 і 30% (як для інвалідів війни), а також встановити з 01.01.2012 мінімальний розмір пенсійної виплати для інвалідів-ліквідаторів у відсотках до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність:

І група – 285%,
ІІ група – 255%,
ІІІ група – 225%.

Це дасть можливість збільшити розмір пенсійної виплати у середньому з 1815 грн. у 2011 році до 4129 грн. у 2012 році.

Для дітей-інвалідів з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи передбачено збільшити з 1 січня 2012 розмір пенсійної виплати з 380 грн у поточному році до 842 грн у 2012 році та збільшити з 1 січня 2012 розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю з 15 до 18% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Це дасть можливість збільшити пенсійну виплату з 495 грн. у 2011-му до 994 грн у наступному році.

Для інвалідів з числа потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи постанова передбачає збільшити з 1 липня 2012 року розмір пенсійної виплати з 70% проти 2011 року, встановивши пенсійну виплату на рівні інших інвалідів

І групи – 1250 грн,
ІІ групи – 1070 грн,
ІІІ групи – 935 грн,

збільшити розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, з 1 липня 2012 року для

І групи з 30 до 36%,
ІІ групи – з 20 до 24%,
ІІІ групи – з 15 до 18%

прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Це дасть можливість збільшити розмір пенсійної виплати для І групи з 767 грн у середньому за 2011 рік до 1553 грн у 2012 році, ІІ групи – з 767 грн у середньому за 2011 рік до 1087 грн.

Для непрацездатних осіб, які втратили годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено осучаснити з 1 січня 2012 заробіток до 2006 року (як для усіх пенсіонерів України) та перерахувати пенсії, збільшити з 1 січня 2012 розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника з 10 до 12%. Це дасть можливість збільшити розмір пенсійної виплати у середньому з 1787 грн нині до 3750 грн. Для громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено збільшити з 1 липня 2012 розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, з 5, 10 і 15% до 6, 12 і 18%. Це дасть можливість збільшити розмір цих пенсійних виплат з 38, 77 і 115 грн у 2011 році до 51, 101 і 152 грн. у 2012 році.

Перерахунок всіх пенсійних виплат буде здійснено Пенсійним фондом до 15 червня 2012 року.

Перерахунки пенсійних виплат з 01.01.2012 та з 01.07.2012, як повідомляє прес-служба Головного управління ПФУ в Чернівецькій області, будуть здійснені автоматизованим способом, отож пенсіонерам немає потреби звертатися до органів Пенсійного фонду.

Водночас зазначаємо, що проектом Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» передбачено встановити з 01.01.2012 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на рівні 822 грн.

Запис Пенсії інвалідів-чорнобильців будуть підвищені з 1 січня 2012 року спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Ми працюємо з особливою категорією населення, яка пережила важкі часи. Ці люди втратили здоров’я, захищаючи Вітчизну. Тож тепер ми, їхні діти, намагаємося полегшити їм старість, – розповідає Манолій МІГАЙЧУК, начальник Чернівецького обласного госпіталю для інвалідів вітчизняної війни, заслужений лікар України. Шукаємо підхід до кожного пацієнта, бо в кожного – своя біда, свої переживання.

– Хто лікується у госпіталі?

– У нас проходять лікування інваліди війни, учасники бойових дій, учасники війни, особи, прирівняні до учасників війни, вдови інвалідів війни, ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС, репресовані, політв’язні, а з жовтня 2010 року – діти війни.

Загальна кількість людей, які підлягають обслуговуванню у госпіталі, – майже 130 тисяч буковинців.

На Буковині проживають 2609 інвалідів війни, 3449 учасників бойових дій, 31239 учасників війни, 5517 прирівняних до учасників війни, біля 88 тисяч дітей війни.

У Чернівцях – 1074 інвалідів війни, 1271 учасників бойових дій, 4081 учасники війни, 1287 прирівняних до учасників війни.

Стаціонар госпіталю розрахований на 200 ліжок. Терапевтичне відділення на 50 ліжок, неврологічне – 55 ліжок, кардіологічне – 55, хірургічне – 40 ліжок.

Крім цього, у медзакладі функціонує поліклінічне відділення, відділення фізіотерапії, клінічна і біохімічна лабораторії.

– Чи існують програми з оздоровлення? Яким чином люди приходять лікуватися?

– Інваліди війни та учасники бойових дій при потребі госпіталізуються безвідмовно. А всі інші категорії потрапляють до нас – за путівками, які видаються за місцем проживання. Тобто, проводиться відбір на місцях, і люди, яким терміново необхідно оздоровитися, отримують путівку в госпіталь. Інваліди Чернівців також обслуговуються госпіталем амбулаторно, тобто виїжджають додому за викликом. При необхідності амбулаторного лікування організовуються домашні стаціонари із забезпеченням безкоштовними ліками за рахунок бюджету.

– Чим найчастіше хворіє старше покоління?

– В осінньо-зимовий період загострюються легеневі захворювання – хронічні бронхіти, серцево-судинні патології. Нині відділення працюють з перевантаженням. Але, зазвичай, усі відділення заповнені рівномірно. Адже люди, які пережили війну, хворіють завжди і незалежно від сезону.

– Коштів вистачає?

– Фінансування госпіталю здійснюється з обласного бюджету. Серед лікувально-профілактичних закладів області на придбання медикаментів та продуктів харчування госпіталь фінансується найкраще. На одне ліжко щоденно виділяється близько 30 грн на ліки і близько 30 грн на харчування. При цьому маємо змогу організовувати дієтичне харчування хворим.

Разом з тим відчутний дефіцит коштів на придбання нової апаратури. Досі користуємося апаратурою, яка вже давно вичерпала свій ресурс використання та підлягає списанню. Але, завдячуючи нашим благодійникам, виходимо з цієї ситуації. Наприклад, цього року за рахунок Державного комітету у справах ветеранів для госпіталю було придбано біохімічний аналізатор вартістю 38 тис. грн, апарат УВЧ, вартістю 12 800 грн, витяжну шафу для лабораторії, вартістю 17 тис. грн, 2 комп’ютери, вартістю 15 тис. За рахунок благодійників проводимо ремонтні роботи.

Запис Обпечені війною спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Призначення та виплата пенсій чорнобильцям проводиться відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постраждалими вважаються учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі громадяни та діти, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок аварії.

Особи, які мають право на дострокову пенсію:

• Учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС мають право на знижку пенсійного віку від 5 до 10 років в залежності від періоду роботи на території зони відчуження, а саме:

– на 10 років – у разі, якщо вони працювали у зазначеній зоні з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а від 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року – не менше 5 календарних днів;
– на 8 років – у 1987 році не менше 14 календарних днів;
– на 5 років – від 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році – від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році – не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві – не менше 14 календарних днів у 1986 році;

• евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році мають право на знижку пенсійного віку на 10 років, а з інших територій зони відчуження у 1986 році – на 8;

• особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов’язкового) відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, мають право на знижку пенсійного віку на 4 роки та додатково на 1 рік за кожний рік проживання (роботи), але не більше 9 років;

• особам, які постійно проживали або постійно проживають, чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсійний вік знижується на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання (роботи), але не більше 6 років;

• особам, які постійно проживали або постійно проживають, чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсійний вік знижується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання (роботи), але не більше 5 років;

• особам, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше 3 місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов’язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що виконувалися за урядовими завданнями, пенсійний вік знижується на 2 роки.

Початкову величину зниження пенсійного віку встановлюють лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які відпрацювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним у встановленому порядку (чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково на три роки, а тим, що відпрацювали на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним у встановленому порядку (чоловіки – 12 років 6 місяців і більше, жінки – 10 років і більше) вік виходу на пенсію зменшується додатково на один рік.

Потерпілим від Чорнобильської катастрофи за аналогічних обставин вік виходу на пенсію зменшується додатково на два роки та на один рік відповідно.

Звертаємо увагу!

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою статтею 55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якщо не обумовлено інше.

Під час визначення права на пенсію осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідно виходити з того, що для застосування початкової величини зниження пенсійного віку обов’язковою умовою є проживання чи робота на забрудненій території у період від 26 квітня по 31 липня 1986 року незалежно від тривалості періоду, а також те, що станом на 1 січня 1993 року особа повинна прожити (відпрацювати) певний період, який відповідає цій зоні радіоактивного забруднення.

Пенсії за віком із наданням знижки пенсійного віку призначаються чорнобильцям за наявності не менше 5 років страхового стажу.

Запис Пенсії чорнобильцям: призначення потерпілим і ліквідаторам спершу з'явиться на Медіа-Версії.