Будівля і пам’ятник – символи милосердя й людяності

Великдень 1910 року в Чернівцях був ознаменований пам’ятною благодійною акцією – відкриттям дитячого шпиталю».

Відтоді цими святковими днями добра і милості чернівецькі часописи не проминали розповідати про традицію відвідувати дитячу лікарню з Великодніми кошиками й  пригощати малечу писанками та солодощами. Подарував містянам цю радість Пасхи чернівчанин, відомий меценат Герман Фішер, чиїм коштом були споруджені лікарня й пам’ятник.

*   *   *

Здавна відомо, що пам’ятники є традиційною частиною міського простору. Урбаністична скульптура як минулих часів, так і сьогодення наповнює атмосферу міста символічним змістом. А її важливими орієнтирами  можна назвати мистецьку виразність, історичну пам’ять і моральні ідеали. Особливо емоційно сприймаються  твори, в яких провідними є мотиви милосердя, гуманності й благодійності.

Саме ця тема яскраво втілена у чернівецькому пам’ятнику «Милосердя», встановленого перед будівлею дитячої лікарні (на вул.Буковинська, 4). Монумент, який також називають «Ювілейним пам’ятником Францу Йосифу» або «Харитативною групою», створений австрійським скульптором Теодором Штундлем. Його детальний опис надають чернівецькі газети 1910 року. А часопис «Wiener Bilder» від 14 грудня 1910 року опублікував світлину монумента, яка сьогодні є важливим і рідкісним фотодокументом.

Пам’ятник «Милосердя» («Charitas»). Фото. «Wiener Bilder» від 14 грудня 1910 року.

Пам’ятник являє собою величну багатофігурну споруду висотою понад 5,6 метра і 4 метри завширшки: на чотирьох гранітних сходинках встановлений постамент, на якому височіє обеліск, увінчаний короною (тепер відсутня) і рельєфним портретом кайзера в медальйоні (втрачений, пізніше відновлений). Монумент виготовлений з хорватського мармуру (істрійського та з острова Брач), граніту і бронзи.

На мармуровій плиті, прикріпленій на постаменті (тепер відсутня), розміщено текст присвяти пам’ятника, який відтворений в часописі «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» від 3 грудня 1910 року:  «Цей символ філантропії та милосердя Герман Фішер фон Мосара присвятив пам’яті своїх батьків Мозеса Фішера (1823-1907) і Хани Сари Фішер (1825-1902), які спочили в Бозі”. “. Заклад був відомий як дитячий шпиталь Мойсея і Хани Сари Фішерів (Фішеркіндершпиталь). Герман Фішер проживав на вул. Ambrosgasse 6, нині – М. Гоголя.

Монумент «Милосердя». Фото 2020 року.

Далі часопис інформує, що з двох боків обеліска встановлено шість постатей, які відлиті з бронзи. Центральною фігурою в скульптурній групі є «пані  Карітас», чий одяг пишними драперіями огортає дітей. Меншу дитинку вона тримає на колінах. «Старша дівчинка щільно пригорнулася до неї, шукаючи допомоги й зцілення, а ліворуч стоїть підліток з милицею». Автор створив красномовно щемні образи люблячої та «ніжної жінки, а також вдячних і відданих  хворих дітей. Загальне враження від твору надзвичайно приємне». Композиція викликає щиросердні й теплі почуття.

Монумент «Милосердя», тильний бік. Фото 2015 року.

З тильного боку обеліск вінчає різьблене зображення сонця з  написом «1848-1908», що вказує на 60-річне правління імператора. А внизу – дві бронзові скульптурні фігури струнких і квітучих дітей, які  встановлені обабіч напису «У здоровому тілі здоровий дух» («Mens sana in cor pore sano»). Площину кам’яного постаменту прикрашає різьблене рельєфне зображення давньогрецької богині здоров’я Гігії, яка сидить і годує з чаші змію. Відомо, що від її  імені походить слово «гігієна».

Автор пам’ятника, його творчість і прагнення проголошувати право людини бути щасливою

Монумент «Милосердя» в Чернівцях є одним з найвідоміших творів знаного австрійського скульптора Теодора Штундля (1875-1934).

Він народився в місті Марібор (Марбург), Словенія, відвідував Віденську академію мистецтв і студію під керівництвом скульпторів Едмунда фон Гельмера та Каспара фон Цумбуша. Його твори експонувалися на кількох міжнародних виставках, 1902 року отримав Римську премію та золоту медаль Фюгера. (Генріх Фрідріх Фюгер – німецький і австрійський митець – один з найвідоміших представників класицизму в Німеччині).

Талант скульптора Теодора Штундля знаходив численних шанувальників, які цінували його прагнення проголошувати право людини бути щасливою.  Одним з відомих творів був рельєф «Дві тіні» за мотивами поеми Данте Аліг’єрі «Божественна комедія», за який  Теодор Штундль був нагороджений імператорською премією 1909 року. «Це технічно і змістовно чудова робота… Безсмертні закохані Франческа да Ріміні та Паоло легко линуть у просторі, не чуюючи земного тяжіння. На рельєфі з постатями безсмертних закоханих вирізьблений підпис: «Ніщо не завдає більшого болю, як у нещасті згадувати щасливі часи» (Marburger Zeitung,  27 квітня 1909 року). Про талант скульптора «штирійського походження, найвидатнішого, молодого віденського скульптора  і про його пам’ятник Грасбергеру» схвильовано писала 21 червня 1909 року газета «Lavanttaler Bote». Його твори принесли йому широку популярність.

Серед низки скульптур Теодора Штундля можна навести наступні: «Жіночі каріатиди» для Палацу правосуддя, пам’ятник кайзера в Еггенбурзі, віденська композиція фонтану Шуберта, багатофігурний твір «Вальпургієва ніч»,  мармурові фігури «Спляча», «Каяття», велика серія бронзових танцюристок, кінних композицій, скульптура «Пандора», «Хмара» (серія скульптур у Відні на Ringstrasse), бронзові пам’ятні дошки,  а також численні твори меморіальної пластики.

Помер митець 1934 року,  в місті Гоенберг (Нижня Австрія), похований у Відні на кладовищі Грінзінгер.

Австрія зберігає добру пам’ять про значний мистецький внесок Теодора Штундля в скульптурне мистецтво країни. Його мистецькі досягнення зазначені у некролозі:

«Помер творець «Фонтану Шуберта». Теодор Штундль створив велику кількість чудових робіт… Він належить до спілки віденських художників, отримав велику кількість нагород, наприклад, Державну премію 1931 року і був ушанований званням професора в 1933 році. Штундль був президентом Асоціації австрійських художників і заслуговує найтеплішої подяки від колег» («Der Wiener Tag», 1934 р. від 17 серпня).

Про долю пам’ятника й архітектора будівлі Дитячої лікарні

Протягом певного часу чернівецький монумент «Милосердя» неодноразово зазнавав численних втрат. Після 1918 року щезли напис на постаменті, корона, портрет імператора на обеліску, а також 2017-го, коли вандали демонтували бронзові ростові фігури дітей на тильному боці пам’ятника. Ці скульптури вдалося врятувати, але вони й досі відсутні у композиції монумента.

Відтак наведемо дані, що їх надала відома фахівчиня з історії архітектури Чернівців Світлана Біленкова:

“2006 року проводилася реставрація (поки що єдина за всі останні роки) пам’ятника на базі Чернівецьких реставраційних майстерень «Грац». Безпосередню участь у цій реставрації брав відомий буковинський скульптор В.Лисаківський. І на День св.Миколая, у грудні 2006 року, відбулося урочисте відкриття оновленого памятника, яке стало значною подією для міста.  

Матеріали щодо проведення реставраційних робіт та первісних науково обгрунтованих матеріалів щодо опису пам’ятника містилися на той період у новоутвореному пам’яткоохоронному архіві при тодішньому відділі Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини. Сподіваюсь, що ті унікальні документи за авторством київських науковців збереглися досі (принаймні при ліквідації відділу ЧМР з питань охорони культурної спадщини архівні матеріали повністю були передані актом до відповідних інстанцій міської ради у грудні 2007 року).

Реконструкція ж монументу ні 2008 року, ні в інші роки не проводилася.

Щодо вандалізму стосовно монументу та його реконструкції з намірами здійснити подальшу транслокацію монумента…, то це вже інша історія, яка бере відлік від 2017 року…”

! Щодо цього пригадується історія віднайденого 2003 року фрагмента мармурового пам’ятника «Австрія», який за інформацією чернівецької преси протягом уже багатьох років залишається в реставраційній майстерні. Натомість ця досконало виконана скульптура з карарського мармуру заслуговує на почесне місце в музеї.

    4

Дитячий шпиталь. Чернівці. Фото 1930-х років.

Автором проєкту будівлі дитячого шпиталю був чернівецький архітектор,  міський головний інженер Вільгельм Кемплер. Будинок лікарні виконано у стилі модерн з характерними для його пізнього періоду геометризованими формами. У цьому випадку – у вигляді ажурних аркад і шпилястих башт.

27 березня 1910 року часопис «Czernowitzer Tagblatt» зворушливо передав захоплення чернівчан «цією будівлею, її чудовою архітектонікою, блискучим втіленням і благородною метою, якій вона має служити. …Людина призупиняється перед витонченою будівлею, приймаючи її за віллу, а коли входить, то думає, що вона у монастирі. Спокій, райський спокій панує у цих широких просторих коридорах. А через вікна велику кімнату для ігор освітлюють промені лагідного весняного сонця. …Ця кімната є раєм для дітвори».

Віденський журнал «Der Bautechniker» розмістив репродукції проєкту споруди і плани усіх поверхів та відзначив, що будівля Дитячого шпиталю вирізняється простотою конструкції, має затишний і комфортний дизайн та справляє приємне враження.

До цієї історичної події 2013 року зверталася газета «Версії» від 29 серпня в матеріалі Маріанни Антонюк: «25 червня 1908 року бургомістр Чернівців Фелікс фон Фюрт заклав наріжний камінь у будівлю першої на Буковині дитячої лікарні. Рішення про її спорудження було прийняте з нагоди 500-річчя Чернівців. Відтоді медичний заклад врятував не одну сотню маленьких життів, допоміг тисячам хворих дітей, яких привозили з усього регіону».

Отже, пам’ять про творця цієї особливої будівлі в Чернівцях і промовистого пам’ятника «Милосердя», а також роль меценатства ушляхетнюють наше життя і мало кого залишають байдужими через те, що людяність і  співчуття дарують втіху і підтримку серцям, повертають самоповагу і гідність.

Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України.

Запис Дитяча лікарня у Чернівцях. Великдень 1910-го – 112 років тому спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В архітектурному образі вишуканого буковинського міста, яким є Чернівці, маємо безліч будинків, які полонять багатством архітектурних форм і стилів. Серед них і чимало таких, що неймовірно приваблюють символікою архітектурної пластики: ліплених, різьблених і кованих прикрас, а також рельєфних композицій і монументальної скульптури.

Відомо, що в архітектурний декор будинків часто включали знаки у вигляді ініціалів і монограм. Крім того, деінде зустрічалися і зображальні знаки-символи.  Вони творили невимушену атмосферу, в якій перехожі почувалися по-домашньому затишно.

У фундаментальному дослідженні видатного історика Раймунда Кайндля «Історія Чернівців від найдавніших часів до сьогодення» (1908) знаходимо безліч цікавих фактів про те, як зростало місто і яким було життя чернівчан.

Саме в його книзі читаємо і про те, що наші попередники любили позначати будівлі особливим чином: «деякі з будинків мали досить гарно виконані знаки-символи, наприклад, «Три корони» на площі  Ринок, будинок «Під золотою грушкою»  та «Під золотою рибкою» на Ратушній вулиці». Уславлений чернівецький науковець познайомив нас і з малюнками тих символів.

Знаки-символи на будинках «Під золотою грушкою» та «Під золотою рибкою» на Ратушній вулиці (нині Головна).  Р. Кайндль «Історія Чернівців від найдавніших часів до сьогодення» (1908), ілюстрація 73

Вивіску ресторану «Під золотою рибкою»  («Zum goldenen Fisch») бачимо й на кількох поштівках тієї пори з видом на будинок № 24, що на вулиці, яка в давні часи називалася Ратушною (тепер вулиця Головна, 52).

За повір’ям золота рибка вважалася символом, який крім ранньохристиянської сакральності має багато значень. Скажімо, риба-талісман може притягувати удачу, підтримувати в небезпечній ситуації, зміцнювати здоров’я і добробут, дарувати спокій…  Золота ж рибка виступає емблемою справедливості та відплати за заслуги.

Чернівці, вул. Ратушна, будинок «Під золотою рибкою»

Про цей та інші готелі писали чернівецькі газети того часу та подавали списки прізвищ гостей міста, які там зупинилися. Були повідомлення й іншого плану, з яких дізнаємося про нічні пригоди в ресторанах і зокрема про бійку в «Золотій рибці» (“Bukowina” 1865, 21 червня). А у квітні 1866-го цей часопис розповідав про те, що на подвір’ї «Золотої рибки» знайшли «немовля 5-6 тижнів, гарненького маленького хлопчика… і доправили до пологового будинку».

Вивіска готелю «Під золотою рибкою».

У Чернівцях вже давно немає того ресторану і його вивіски з золотою рибкою, але на щастя про існування іншої установи нагадує красномовна ознака. Це – кована грушка в сецесійному металевому декорі одного з балконів будинку № 63 по Головній.  Цей знак нагадує про готель і ресторан «Під золотою грушкою» (“Zum Goldenen Birne”, Rathausstrasse 15), який там містився.  А зображення груші як давнього традиційного символу родючості й жінки, зустрічалося в образотворчості 15-16 століть і означало невинність та чистоту (одним з прикладів є «Мадонна Мореллі» Дж. Белліні).

Реклама концерту жіночої капели з Відня в готелі «Золота грушка». «Bukowinaer Rundschau». 1900

Сучасний вигляд готель отримав 1900 року, коли на його місці була зведена двоповерхова кам’яниця за планом архітектора М. Монтера (Моргенштерна) по сусідству з іншим його творінням – «Домом Матільди»  (нині «Пасаж»), спорудженому також того 1900 року.

Готель «Золота грушка» на вул. Ратушній, 15.  Фото. 1903 р.

Балкон колишнього готелю «Золота грушка», вул. Головна, 63. Фото. 2018 р.

Про мешканців «Золотої грушки» подає інформацію часопис “Bukowina” 1863 року  у числах за листопад та грудень.  Вказують адресу цього будинку і численні рекламні повідомлення. Приміром, 1883 року свої послуги пропонував майстер з ремонту годинників під «Золотою грушкою» («Przeglad Czerniowiecki», 1883, 23 серпня). А 10 квітня 1864 року часопис згадує його в рекламному оголошенні про продаж автомобіля.

«Przeglad Czerniowiecki», 1883, 23 серпня. Реклама майстерні ремонту годинників в будинку «Під золотою грушкою».

На початку вулиці Ратушної були й інші будинки з символічними назвами та знаками:  поруч із «Золотою грушкою», під №8 (з виходом на Lilliengasse, тепер вул. Івана Франка) був ще один готель, який називався «Під золотим ягням»  (“Zum Goldenen Lamm”).  Відомо, що ягня є символом  лагідності й доброти та, як відомо, традиційно пов’язаний з алегоричним зображенням Христа.

Вулиця Ратушна.  Готель «Під золотим ягням», двоповерховий будинок №8

А майже напроти у будинку 19 по Ратушній був магазин промислових товарів «Під чорним псом». Його рекламу з емблемою чорного собаки знаходимо у довідниковому виданні 1903 року Pharus Plan, трапляється реклама магазину і 1928 року в «Czernowitzer Deutsche Tagespost».

Реклама магазину «Під чорним псом» на вул. Ратушній, «Czernowitzer Deutsche Tagespost», 26 жовтня 1928 р.

Звичайно ж, ці знаки-символи ресторанів і готелів були як оберегами, так і мали практичний сенс для власників, вирізняючи й рекламуючи готелі, майстерні, магазини тощо. Древня традиція перейшла і в наступні роки. Крім уже згаданих, у Чернівцях і досі існує низка кам’яниць, кожна з яких має свій символ: сову, лева тощо.

Дослідження минулого Чернівців ведуть не лише в далекі історичні часи, але й надають творчий імпульс пізнанню пам’яток архітектури, які збереглися до наших днів. Прикметною в цьому сенсі була забудова початку вулиці Ратушної та зокрема її архітектурної домінанти – наріжного будинку-красеня з високою вежею зі шпилястим куполом і скульптурним символом експресивного забарвлення. Ця вишукана кам’яниця має два бокові фасади на різних вулицях: на Кохановського, 2 і Головній, 67. В газетах минулих часів її місце розташування уточнювали просто: «на розі» – «ecke Kochanowskigasse 2/Rathausstrasse 21».

Історія зведення будинку. Газети, поштівки, мапи…

Появу цієї споруди супроводив бурхливий перебіг подій, фактів і випадків.

Та частина будинку, з якого розпочинається вулиця Кохановського, існувала вже майже десять років. Підтвердженням цьому є розміщення цієї адреси в рекламних оголошеннях видання «Bukowinaer Rundschau» навесні 1896 року. Знайти будівлю можна було за зображенням квітки.  Над вхідними дверима збереглася декоративна стилізована пальмета, яка має вигляд лілії  узагальненої форми. Можливо, домовласники Адольф Брок (нім. Brook або Brock) та його дружина Юлія обрали власний символ як захисну силу.

Пальмета над вхідними дверима по вул. Антона Кохановського, 2. Фото 2022 р.

Згодом вони збільшили цю будівлю, і вона стала частиною новозведеної  великої кутової кам’яниці вздовж вулиці Ратушної. Її прикрасила монументальна кругла скульптура. Це символічне зображення Геракла у вигляді Атланта сприймається як доволі змістовний та, як видається, історично  вагомий символ.

Постать Геракла розміщена на фасадній частині будинку на розі вулиць Кохановського, 2 і Головної, 67. З-поміж інших будівель кам’яницю виділяє стрімко здійнята вежа – округлий кутовий  еркер, який тримається на плечах потужного титана.

Новозведений елегантний будинок-красень постав перед очима чернівчан далекого 1905 року. Ошатна будівля й тепер є справжньою окрасою початкового кварталу вулиці й виразно вивищується над усією забудовою.

Сталося так, що історія походження цього будинку є доволі цікавою. Втім, ми й досі не знаємо про ті події, які супроводжували його зведення. Невідомим залишалося і прізвище його творця.

Вичерпні відповіді знаходимо в чернівецьких періодичних виданнях того часу, які є вартісним першоджерелом, що дає можливість встановити всі факти та їхню послідовність з найбільшою ймовірністю.

Таким чином стали відомими точні дати низки епізодів у ході будівництва, а також ім’я автора-будівничого.

Отже, прослідкуємо розвиток ключових подій.

Початком цієї історії став намір, а потім і рішення новоствореної будівельної компанії «Маркусон-Лікворник-Шмуль» про знесення одноповерхової нерухомості невеликої житлової площі для звільнення місця для новобудови на розі вулиць Кохановського та Ратушної.

Чернівецькі часописи «Czernowitzer Tagblatt», «Bukowinaer Rundschau», «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» слідкували протягом усієї весни 1905 року за тяганиною, яку супроводжував розгляд «скарги мешканців з приводу загрози виселення» та самого факту виселення. Зрештою у магістраті дійшли згоди про правочинність знесення приватної садиби як «напівзруйнованої та легкозаймистої».

Тим часом згадана будівельна фірма не чекаючи на рішення, розпочала зводити будинок.

А подальша інформація про ім’я  будівничого, за чиїм планом створювалася споруда та точні дати початку і закінчення роботи, з’являлися в неочікуваних матеріалах і публікаціях. Ними стали численні детальні репортажі із судової зали, де протягом тривалого часу розглядалася справа про банкрутство та ймовірне шахрайство очільника фірми за участі 80 свідків. Головним обвинуваченим був засновник компанії Адольф Шмуль. Його мали покарати восьмирічним ув’язненням за несплату значної кредитної суми. Але присяжні винесли рішення про ненавмисне банкрутство і виправдали пана Шмуля. Можливо їх не залишили байдужими й доволі емоційні запальні слова його адвоката: «Брок вже живе в цьому прекрасному палаці, з цією гарною вежею, не заплативши ще й крейцера за будинок, а майстер-будівничий у в’язниці!». Ці слова навела «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» 29 червня 1906 року в матеріалі «Суд проти Шмуля і партнерів (Шахрайська крида). Усіх обвинувачених виправдали».

А 1 липня 1906 року  «Czernowitzer Rundschau» повідомила про завершення судового процесу, який «мав у моральному сенсі  очисний і попереджувальний ефект».

Це була доволі драматична історія зі щасливим закінченням і для керівника фірми, і для нової будівлі, яка з’явилася в короткі строки. Організована на початку 1904 року Адольфом Шмулем будівельна компанія, склала угоду про будівництво з власником будинку на Кохановського, 2 Адольфом Броком. Попередньо фірма звела в місті житловий двоповерховий і кілька одноповерхових будинків. Пан Шмуль був енергійною, підприємливою й кмітливою особою. У минулому він був ветеринаром і займався торгівлею коней та волів, маючи вже тоді певні неприємності. Потім його бізнесом стало будівництво. Він керував кількома фірмами перед тим, як розпочав працювати з майстром-будівничим Германом Лікворником, якого газетні матеріали називали душею фірми. За його архітектурними планами в Чернівцях будується дім Юлії та Адольфа Броків і з’явилася два двоповерхові будинки на Червоноармійській (Kuczurmarerstrasse 2A) та Богдана Хмельницького (Dreifaltigkeitsgasse). Про це йшлося в «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 23 квітня 1905 р.

Дату завершення будівництва уточнювала «Bukowinaer Rundschau» 8 вересня  1905 року: «…до цікавих новобудов у центрі міста також слід зарахувати багатоповерховий будинок, що височіє на Кохановськігассе».

А 13 вересня 1905 року часопис «Bukowinaer Rundschau» схвильовано повідомляв про новозведену кам’яницю: «…де ледве рік тому була жалюгідна, вже прогнила хатинка, тепер височіє чудовий монументальний будинок, побудований за планами майстра Лікворника. Будинок має прості, але дуже приємні архітектурні прикраси з обох боків і буде однією з найкращих будівель у цій місцевості».

Крім газетних матеріалів про судовий процес, документальними свідоцтвами про історію чернівецької будівлі є рекламні оголошення в місцевій пресі. Дати і зміст реклам є точним орієнтиром стосовно часу початку і завершення будівництва кам’яниці.

Про те, що в Чернівцях з’явився новий будинок, бачимо рекламу про здачу в ньому в оренду квартир у номері за 2 жовтня 1906 р. газети «Czernowitzer Tagblatt». Саме тоді фірма «Білгрей та Грюнберг», яка виконувала роботи на завершальному етапі, зняла будівельні риштування.

А 19 жовтня 1905 р. в оголошенні «Czernowitzer Tagblatt» повідомляється:  «Художня вишивка Адольфа Зоммера з 1 листопада переїздить в новобудову на Кохановського, 2 / Ратушна, 21». Прикметно (!), що через понад 100 років вже в новітній час на цьому місті запрацює популярний в Чернівцях рукодільний магазин «Санта».

Реклама: «Художня вишивка Адольфа Зоммера», вул. Кохановського, 2. Газета «Czernowitzer Tagblatt» 19 жовтня 1905 р.   

За змістом реклам прослідковуються й інші вірогідні дати   стосовно будинків, що поруч. Наприклад, найбільш ранньою рекламою про будинок на Кохановського, 2, яка трапилась, є реклама вина за травень 1896 року. Отже, зведення будинку відбулося не пізніше цього року. А от про будинок №23 на Ратушній є припущення, що він побудований на 5 років раніше (відповідно до реклами за 5 травня 1891 р. у «Bukowinaer Rundschau»).

Цікаво зазначити, що адреса, за якою наприкінці 1905 року постав новий будинок з еркером на  Rathausstrasse 21, інтригуюче фігурує  вже 1897 року. Переконатися в цьому дозволяє, знайомство з рекламою в газеті «Bukowinaer Post» за 11 квітня майстерні з виготовлення вивісок з написами та малюнками художника з Будапешта Самуеля Бекера. Наступного року за цією адресою рекламується пивний бар.

Тепер знаючи точну дату початку зведення багатоповерхового будинку на цьому місці, розуміємо, що йшлося про адресу саме того, пізніше знесеного одноповерхового будиночка, власник якого надавав орендні послуги.

Реклама майстерні з виготовлення вивісок в одноповерховому будинку на Ратушній, 21. «Bukowinaer Post», 11 квітня, 1897 рік

 Про його існування можна лише здогадуватися, розглядаючи давні художні поштівки з видами вулиці Ратушної, тепер Головної. Уважне око помітить на трамвайній зупинці ледь окреслені ознаки низької прибудови до будинку №23 саме на тому місці, де ще немає  кутового чотириповерхового будинку з вежею.

Чернівці. Вул. Ратушна, 21 – одноповерховий будинок на розі з вул. Кохановського. До 1900 року.

Чернівці. Вул. Ратушна, 21 – одноповерховий будинок. Фото до 1900 року

Чернівці, вул.Ратушна. 1906 р.

На інших картках чотириповерховий будинок №21 вже височіє. Відповіді й можливість з’ясування багатьох питань стосовно цієї будівлі зокрема, а також історії міста знаходимо в електронних варіантах неперевершеного знавця і дослідника історичних архітектурних пам’яток Чернівців Едварда Туркевича, який упродовж років вивчає цю тему. Він щедро ділиться своєю багатою колекцією фотографій і поштівок з видами Чернівців, а також своїми знаннями й детально розповідає про вигляд давніх споруд, вказує дати їхньої появи, зміни їхнього вигляду, наводячи переконливі паралелі й порівняльні пояснення. Читати їх і розглядати його колекції є великим задоволенням і є надзвичайно пізнавальним заняттям. У поєднанні з першоджерелами, якими є хроніка і матеріали періодичних видань, можна скласти всебічне й багате уявлення про історичне минуле Чернівців.

Про те, коли з’явилася назва вулиці Kochanowskigasse

У дослідженнях минувшини значну роль відіграють і старі мапи. На картах Чернівців різних років  є потрібна інформація про періоди розбудови міста та виникнення вулиць. Приміром, цікаво дізнатися про вулицю Кохановського, яка звучить в адресі новобудови. Відомо, що її названо на честь бургомістра Чернівців Антона Кохановського. Але важливо уточнити час, коли з’явилася ця назва. Певну відповідь дає нам карта 1888 року, на якій  вулиця Антона Кохановського вже позначена.

Детальну й вичерпну інформацію на цю тему дає звернення до чернівецької періодики того часу. Для прикладу  наведемо факт, який загубився у вирі історичних подій. Йдеться  про те, коли вперше прозвучала ця назва. А сталося це 1884 року на засіданні магістрату («Bukowinaer Rundschau», 1884, 30 березня), на якому вирішувалися господарські питання і зокрема йшлося  про необхідність «очищення від нечистот  і ліквідації вигрібних ям та впорядкування стоків» на вулиці Herrengasse «до щойно відкритої Kochanowskigasse».

Вже восени цей же часопис повідомляв, що в магістраті прийняли рішення  про виготовлення таблички для вулиці Кохановського. При цьому  бургомістр Вільгельм Клімеш зробив уточнення: «для нещодавно відкритої вулиці Kochanowskigasse».

Нагадаємо, що в ту пору багаторічний мер Чернівців Антон Кохановський (1866-1874  та 1887-1905 років) був маршалком крайового сейму.

Винятковий масштаб постаті чернівецького бургомістра

Глибоко шанована постать мера Чернівців Антона Кохановського зберігається в історичній пам’яті чернівчан. Містяни багаторазово повторно обирали його бургомістром,   і він ревно та віддано служив громаді  протягом 42 років. Антон Кохановський був ушанований звання почесного громадянина Чернівців і став зразком унікальної відданості та високого служіння рідному місту, яке перетворював на столицю коронного краю.

В історії Чернівців він представлений як видатний діяч, який є стовпом громади столиці Буковини.

А коли 1905 року через поважний вік він подав у відставку, депутати приймали її зі сльозами на очах. Антону Кохановському було надано звання почесного президента Чернівців на честь великих заслуг перед містом. Знаком пошани було також рішення про зміну назви вулиці Кохановського на вулицю Бургомістра Кохановського. Про історичне засідання магістрату звітувала зокрема і газета «Bukowinaer Rundschau» від 6 квітня.

Назва вулиці Бургомістра Кохановського  прослідковується в чернівецьких періодичних виданнях до 1912-1919 років. За румунського і радянського періодів вулицю  називали Poincare і Лермонтова. Але від 1992 року вона знову набула свою історичну назву –  Антона Кохановського.

Геракл у вирі життя

Символічно виглядає один з найгарніших чернівецьких будинків, від якого бере початок вулиця Антона Кохановського. Це саме та чотириповерхова будівля, яка зведена за планом Германа Лікворника. Вона має виразне кутове вирішення. Його вузький центральний фасад вивершується на розі Кохановського з Головною, тоді як рівнозначні бокові фасади з балконами розміщені на цих двох вулицях.

Вирізняється кутовий будинок не тільки гармонійністю форм і необароковою елегантністю, а й введенням скульптурної композиції як прикраси архітектурної споруди.  Її центральним елементом є акцентований шпилястим куполом еркер на головному фасаді.

Еркер, що  на рівні другого поверху починається півсферою, спирається на плечі могутнього титана, який взяв на себе неймовірний тягар.

На його лівому плечі помічаємо голову лева і шкуру на спині велетня. Ця деталь є атрибутом міфологічного героя Геракла. Його постать нерідко зустрічається і  в архітектурі бароко подібно до міфологічного Атланта, який  тримав небесне склепіння.

Скульптура Геракла як Атланта на фасаді будинку 67 по вул. Головній.

Геракл. Камінь. Різьблення. Скульптура в архітектурі будинку по вул. Головній, 67

Геракл у всі часи залишається уособленням сили, хоробрості й мужності. Та на відміну від Атланта, який представляв лише фізичну силу, особистість Геракла вирізняли цінні й сильні риси. Геракл уособлював витримку і стійкість, був розважливим, кмітливим, готовим до самопожертви. Характеру титана властиві доброта і співчутливість, готовність прийти на допомогу і безкорисливість.

Кам’яна монументальна скульптура Геракла як Атланта увиразнила архітектурну споруду  і збагатила її художнє звучання. Її створено вочевидь  у чернівецькій різьбярській майстерні, за основу якої взято один з відомих класичних зразків традиційної композиції.

До речі, інше скульптурне зображення Геракла (1886 р.) зустрічається в Чернівцях у невеличкій двофігурній композиції над одним з вікон на фасаді будинку на вулиці Українській, 42.  А зображення постаті Геракла у композиції, яка була на колоні пам’ятника Австрії (Карл  Пекарі, 1875 р.), на жаль давно втрачене разом з пам’ятником і губить свій слід в історії.

Разом з тим архітектурне оздоблення кутового будинку на Ратушній – гірлянди, квіткові розети, маскарони додали своєрідної чарівності елегантній  кам’яниці зі ставним еркером.

Архітектурний декор на фасадах будинку на розі Головна, 67/Антона Кохановського, 2.

З її появою вулиця отримала ошатну будівлю і своїми витонченими обрисами відразу причарувала чернівчан, які так полюбляли пройтися цією чудовою велелюдною вулицею. На цьому  з гордістю наголошувала «Czernowitzer Tagblatt»  26 листопада 1905 р.: «Ратушна  – найжвавіша вулиця в столиці краю, яка відома найінтенсивнішим рухом і торгівлею».

Дійсно, тут  свої послуги пропонували численні магазини продажу літератури й букіністичних книг, одягу, ювелірних прикрас, фотоапаратів і безліч інших. Театральні й концертні каси запрошували  придбати квитки на вистави, виступи співаків і музикантів.

Реклама книжкових магазинів на вулиці Ратушній. Чернівецькі газети 1909, 1910, 1911 років

Книжковий магазин М. Готтліба. Головна, 21. 1909, «Czernowitzer Allgemeine Zeitung»: «Паперовий магазин. Моріц Готтліб, Rathausstraße 21 відкрив книжковий, художній, музичний та антикварний магазин»

Реклама. Продаж фототоварів на Ратушній. Чернівецькі газети 1904, 1905 роки

А сеанси у «Фотопластикумі», обладнаного як у великих європейських містах, відбувалися  з показом кольорових туристичних і освітніх, культурно-історичних фотосеансів зі стереоскопічним проєктуванням на екран світлин на кольоровому склі з ефектом їхньої «об’ємності». Подібний прототип кінотеатру, який називався «Панорама», працював і на Ringplatz 9.

Реклама Імператорської панорами (Kaiser Panorama). Близько 1880 року. Берлін

Газета «Czernowitzer Allgemeine Zeitung», розповідаючи 1911 року про «Фотопластікум» на Ратушній, 17,  пояснювала, що теми фотосеансів змінюються щотижня і перегляд «приносить глядачам чимале  пізнавальне й естетичне задоволення», успішно може «розшити інтелектуальний горизонт», «збагатити географічні, геологічні, наукові, мистецтвознавчі та етнографічні знання».

На Ратушній чернівчани могли також визначити маршрут подорожей країнами світу в туристичній агенції «Глобус» або замовити відпочинок під час одного з найкрасивіших фестивалів, які організовував туристичний клуб «Кам’яна гвоздика». Тут містилися  і готелі, і ательє художників, і кондитерські, продаж делікатесів і кав’ярні (наприклад, кав’ярня Берти Єгер із жіночою музичною капелою по вул. Ратушній, 17, кав’ярня братів Кунц тощо). Про це і набагато більше дізнаємося з рекламних оголошень і повідомлень, якими рясніла чернівецька преса.

Вулиця Ратушна. Реклама туристичних бюро. 1904, 1905

Вулиця Ратушна. Реклама в чернівецьких газетах. 1904, 1905 р.р. Кав’ярня братів Кунц, аптека «Ангел-Хранитель», магазин скоб’яних виробів.

Чернівці. Головна, 67. Рік зведення 1905. Будівничий Г. Лікворник.Фото, 2016 р.

Ця славна вулиця жила повнокровним і цікавим життям. Її разом з вулицею Антона Кохановського і сьогодні прикрашає історичний будинок з вежею і символічним Гераклом. Він зведений о тій порі, коли місто впевнено набувало виразних європейських рис. І хочеться вірити, що потужний імпульс економічного і культурного зростання, який задав Чернівцям славнозвісний мер Антон Кохановський, залишиться дієвим та актуальним у наші дні та всі наступні роки.

Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України 

Запис Чернівецькі символи: від знаків на будинках до скульптури в архітектурі, де Геракл як Атлант спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виставка, яку вже давно чекали чернівчани, ще раз продемонструвала красу, неповторність, привабливість, самобутність Чернівців і його прекрасних архітектурних споруд. Все це зачаровує, але вимагає від всіх нас і шанобливе відношення і збереження.

Дякуємо організаторам за виставку, а художникам – за прекрасні роботи на славу місту Чернівці!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням –  «АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТКИ ЧЕРНІВЦІВ» – ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ ПАМ’ЯТОК І ВИЗНАЧНИХ МІСЦЬ

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Виставка «Архітектурні пам’ятки Чернівців» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

5 серпня 2020-го чернівчани долучилися до першої лекції за темою «Оберігаючи видатні міста світу. Нотатки науковця».
Лекція та обговорення були присвячені  питанням управління об’єктами культурної спадщини історичних місць світу, що є одним з головних завдань збереження самобутності держав у сучасному розвитку суспільства.
«Масштабний характер швидкоплинних змін і доленосних випробувань, що відбуваються останнім часом у сучасному глобальному світі, торкаються всіх напрямків життєдіяльності суспільства і, звісно, наукових досліджень у сфері міжнародної практики з пам’яткоохоронної справи».

Нажаль, деякі  всесвітні пам’ятки опиняються у центрі політичної суперечки. Останній факт – Софійський собор у Константинополі. Софійський собор є одним з найвеличніших храмів візантійської архітектури, унікальний символ «золотої доби» Візантії. У 15-му столітті після захоплення міста османами собор був перетворений на мечеть. Музейний статус Софійський собор отримав в 1934 році за рішенням першого президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка. 1985 року храм занесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. А у 2020 році президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган підписав указ про перетворення собору на мечеть.

«Процеси, які відбуваються у містобудівній політиці світу показують, що проблеми налагодження системи управління об’єктами Всесвітньої спадщини UNESCO та управління їхніми буферними зонами є надзвичайно актуальними і об’єднують фахівців найрізноманітніших напрямків, формуючи абсолютно новий підхід до розвитку культури управління історичним середовищем містобудівних ландшафтів», –науковець розповіла про науково-аналітичні дослідження з цієї теми  на Міжнародному симпозіумі «Всесвітня спадщина Відня — досягнення і помилки»,  який відбувся у Відні  2015 року, де ґрунтовно й детально обговорювались актуальні питання динаміки розвитку урбаністики та збереження історично сформованої ландшафтної архітектури міст Західної Європи.

Також Світлана Біленкова розповіла про  участь  у складі делегації у сессії Комитету вссвітньої спадщини  ЮНЕСКО у Санкт-Петербурзі, де питання стосувалися і такого об’єкту  визначної пам’ятки історії та архітектури  України, як  Собор святої Софії у Києві.

«Найоптимальнішим для втілення в Україні є досвід австрійських колег з управління містобудівними ландшафтами історичних міст, де ретельно прораховані всі специфічні особливості наявних об’єктів всесвітньої спадщини UNESCO та перспективи їхнього туристичного і культурного розвитку. Тут державний контроль за утриманням об’єктів всесвітньої спадщини UNESCO, а також просвітницьку діяльність стосовно них здійснює спеціально відокремлена урядова структура при Міністерстві освіти, мистецтва і культури Австрії», – Світлана Біленкова

Учасники зустрічі жваво обговорювали і сучасний стан збереження культурної спадщини буферної зони ЮНЕСКО у Чернівцях. Культурна спадщина Чернівців, нажаль,  залишається іноді  сам на сам із її руйнівниками. Пригадали і петиції до міської ради, що «навіть події світових війн, не настільки спотворили обличчя нашого чудового міста, як нинішнє недбале ставлення до архітектурної спадщини».

«Наша Резиденція, разом із аурою міста та його мешканцями, і є тим важливим духовним символом міжкультурної толерантності, де кожна людина почувається комфортно і затишно. Саме тут, у Чернівцях, на цій маленькій камерній території середмістя можна відчути усю велич світу, створеного для людства, як унікальної моделі ідеального простору… Тобто об’єкт культурної спадщини нині перестає бути пасивним, він сам геніальний – і творить своїх  геніїв. Він – живий організм – і, як все живе, потребує належної уваги», – Світлана  Біленкова. 

І головне, про що зазначила лекторка, що «наше місто – таке маленьке зовні, є надзвичайно цінністе у світовому масштабі».

І ще такі цікаві просторові і реальні перетини…

Світлана Біленкова з книгою Івана Монолатія «Від Донецька до Перемишля: як сучасна література «пам’ятає» українські міста».

У числі журналу «Ї» №56 2009-го «ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ» ці два автори представлені такими роботами: Іван Монолатій Австрійська Буковина: особливості національних, професійних і мовних поділів

та двома Світлана Біленкова Архітектурний розвиток Чернівців на межі ХІХ-ХХ століть і Світлана Біленкова Архітектурні стилі Чернівців міжвоєнного періоду ХХ століття.

 Дякуємо Світлані Біленковій за чудову лекцію і велику любов до Чернівців.

Більше фото з заходу за посиланням –  «ОБЕРІГАЮЧИ ВИДАТНІ МІСТА СВІТУ. НОТАТКИ НАУКОВЦЯ». РЕСПЕКТ-ЗУСТРІЧІ З СВІТЛАНОЮ БІЛЕНКОВОЮ

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Серпневі респект-зустрічі з Світланою Біленковою спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Насправді ж так, шкода чимала. Житло – не збудоване, люди – ошукані, соціальний вибух – назріває, і прийдуть «щасливі власники незбудованих квартир» зі своїми мітингами і вимогами куди? Саме під Ратушу. І дороги перекриватимуть, і інші заходи впливу вживатимуть… Але чи буде це ефективно… Тож як уберегтися від довгобудів як конкретним споживачам, так і Містові загалом – питаємо у фахівців.

Не все те довгобуд, що довго будується

Якщо пересічного чернівчанина спитати, що таке довгобуд, він впевнено наведе приклад: перинатальний центр! І – помилиться. Бо за формальними ознаками той об’єкт не був довгобудом.

Про види довгобудів нам розповідає архітектор, голова місцевого осередку Гільдії інженерів-проєктувальників, директор проєктної фірми «Цивільпроєкт» Мар’ян СТАСЮК:

– Загалом довгобуди можна поділити на справжні і такі, що ними лише здаються. Об’єкти, у яких прострочені терміни будівництва, визначені проєктною документацією, але ці терміни документально продовжені – формально не є довгобудами. Це форс-мажор, у який втрапив забудовник, але робота продовжується і це відображено в документах.

Натомість ті об’єкти, будівництво яких не завершене в реальності і не продовжене документально – це таки довгобуди. Хоча і вони всі різні за своїми причинами.

Є такі будівництва, що розпочиналися ще в далекі 90-ті, але завершити їх не вдалося: або закінчилися фінанси, або щось трапилося з власником, чи розпочалися якісь юридичні чи судові тяжби, чи об’єкти втратили інвестиційну привабливість тощо – і це один підвид. А є інші, які від самого початку були скандальними або виглядали аферою. Це, наприклад, житлові будинки на Головній, на Рівненській, такі були й на Руській (наразі їх викупили інші інвестори…) Там від початку фірми-забудовники виглядали фіктивними, непереконливою була фінансова складова будівництва – навіть якщо залучалася серйозна реклама і це все підкріплювалося девелоперськими компаніями.

Ну і нарешті є ще один підвид: АБСОЛЮТНО НЕЗАКОННІ забудови. І якщо у перших випадках вплив влади, скажімо так, обмежений, то в останньому їй – зелене світло і каральні методи в руки!

Наміри різні, об’єкти – однаково проблемні

Об’єкт перетворюється на довгобуд з різних причин. Іноді таке трапляється випадково, з об’єктивних причин, а часом – цілком цілеспрямовано і очевидно, як би споживачам послуг забудовників не хотілося вірити в протилежне.

Один із найскандальніший довгобудів у Чернівцях – на вул. Рівненській

– Люди часто сприймають тільки популярну рекламу і привабливу ціну, – констатує архітектор Мар’ян Стасюк. – Вірять, що забудовники – юридично сильні, мають зв’язки, і навіть за наявності суперечливих питань – усе залагодять. Але це хибно. Варто уважніше ставитися до цього питання, перевіряти репутацію забудовників, з яким збираються мати справу. Звертати увагу на все – навіть на те, чи забудовник місцевий, бо ці зазвичай добросовісні, а з компаніями з інших міст буває по-різному. Якщо, наприклад, будівельна компанія має дозвіл на будівництво трьох під’їздів, а вам продає житло вже у сьомому – варто здогадатися, що справа не зовсім чиста.

Фахівця-проєктанта підтримують і забудовники.

– У Чернівцях довгобуди породжуються і тим, що є багато немісцевих будівельних організацій, – каже гендиректор одного із флагманів буковинської будівельної галузі – ТОВ «Будівельна фірма «Чернівціжитлобуд» Володимир МОРОЗ. – Приходять ті, хто не мають ні основних засобів, ні людських ресурсів, ні техніки, і як наслідок – ритмічності і послідовності роботи. Тут наймають людей, і лише на певні етапи. Що забирає час і викликає здорожчання. Також недобросовісні забудовники беруть містобудівні умови і обмеження на одну поверховість чи вид забудови, а насправді роблять зовсім інше. Дехто взагалі працює «по бєспрєдєлу».

Забудовники називають і інші причини виникнення довгобудів.

– Окрім різних об’єктивних чи форсмажорних ситуацій, які впливають на здачу об’єктів в експлуатацію, є ще й цілком суб’єктивні, – каже Володимир Мороз. – Як-от підключення будівництва до магістральних мереж – газопостачання і електропостачання. Ці два напрямки монопольні: право підключати до мереж і надавати технічні умови мають приватні монопольні організації. На сьогодні вони перебрали на себе всі функції – від видачі технічних умов, проєктування, погодження проєкту – до виконання робіт і прийняття їх в експлуатацію.

Чим це шкодить? У цих структурах немає єдиної відлагодженої схеми і взаємодії між підрозділами. Вони усунули з ринку всю конкуренцію (раніше працювали з десяток проєктантів, які могли виконувати роботи по цих мережах). Але монополія – це й велике навантаження на самого монополіста і, як наслідок – процес розтягується в часі. Міняються нормативи – доводиться переробляти документацію, знову час. Усунули з ринку супідрядні організації, які виконують ці роботи і виконують все і всюди одноосібно. У них просто фізично не вистачає кадрів, щоби все охопити. Окрім цього, всі матеріали і комплектуючі беруть в організаціях і заводах, підконтрольних їм. Тобто диктують цінову політику, і знову ж таки – затягують час, адже попит на матеріали великий, а пропозиція обмежена. 

Також проблема, що багато земельних ділянок перебувають у приватних руках. Ті, хто свого часу набрали землі, а зараз продають чи передають під певний відсоток забудови. Тобто власник земельної ділянки отримує 15 чи 20% комерційної чи житлової площі, а решту отримує забудовник. Коли ті земельні ділянки виділяли – вони мали одне цільове призначення, а після передачі забудовник будує те, що зараз вигідно. При цьому навіть фінансування може тривати нормально, але при здачі в експлуатацію виникає проблема, тому що інше цільове призначення. Тож ці об’єкти далі узаконюються або через суд, або питання вирішується хабарями.

Ще є питання пайової участі. При видачі містобудівних умов будь-який об’єкт повинен платити пайову участь. Як правило, недобросовісні забудовники не хочуть платити її, відповідно їм потім неможливо здати будівлю в експлуатацію.

Що слід розуміти, аби в місті «грати вдовгу»

І хоча насправді міська влада й не має прямого впливу на приватних забудовників, та є вплив дозвільний, просвітницький і, зрештою, каральний.

– Можна хоча б намагатися доводити до відома людей інформацію про «проблемних» забудовників, щоби вберегти чернівчан від втрати їхніх коштів, – переконаний архітектор Мар’ян Стасюк. – Це можуть бути бігборди або інші форми по дорозі до об’єкта, які інформуватимуть про його недобросовісність чи про незавершені попередні об’єкти. Ну і каральний спосіб – перевіряти об’єкти будівництва за допомоги відповідних служб і інспекцій, при наявності скарг та звернень (інспекції з праці, ДАБІ тощо). Це може стати дієвим.

Як мало би забудовуватися місто в ідеалі? Питаємо в іншого забудовника, директора ТОВ «Вест-Буд», Члена Ради директорів Конфедерації будівельників України Василя ЗАЗУЛЯКА:

– Насамперед у Міста має бути Генплан. Наявний чернівецький генплан ніхто детально не пропрацьовував, і якість його сумнівна. Місто розвивалося, було бажання людей освоїти ділянки, ніхто не замислювався, чи вистачить в кожному конкретному районі мереж, шкіл, садків тощо… Для цього потрібні ще детальні плани територій – генплан мав би складатися з багатьох детальних планів. Зрозуміло, що є бажаніші ділянки, є менш бажані. В ідеалі усе місто має бути покрите детальними планами. І коли вже детальний план території розроблений, вказана висота, відсоток забудови – може заходити інвестор. Йому пропонують ділянку під визначену забудову, і відправляють на аукціон. У результаті місто отримує і кошти, і грамотно організований мікрорайон. Місто має вирішувати і задавати правила. Ці речі потрібно розуміти, якщо збираєшся «грати вдовгу». Всюди, де місто не є ведучим – воно втрачає, і найбільші втрати – від відсутності аукціонів і земельних конкурсів.

Потрібен відкритий ринок, прозора конкуренція. Щоб ділянки під забудову отримували не «свої» чи «через зв’язки», а всі на рівних умовах. Щоби правила гри не змінювалися під час самої гри. Не варто повторювати стереотипні твердження і вважати, що «всі бізнесмени – бариги». Якраз бізнесмени в Чернівцях зараз ініціюють прозорість цих правил, і я щодо цього цілком поділяю переконання громадського руху «Єдина Альтернатива».

Володимир Мороз підтверджує:

– Я також був одним з ініціаторів створення руху «Єдина Альтернатива», а згодом – партії. Тому що ми хочемо системних речей в управлінні містом. Зараз місто керується в ручному режимі, причому епізодично – тоді, коли перемагає та чи інша сторона, той чи інший клан. Повинно все бути прозоро. Не мають бути роздуті штати в апаратах місцевих рад, менеджмент – в тому числі на комунальних підприємствах – має бути кваліфікованим, а на посади слід призначати на конкурсній основі. Колективи мають укомплектовуватися за фаховими здібностями, а не належністю до партій.

Алгоритм дій для охочих придбати житло у забудовника

1. Відвідати Єдиний геопортал http://cadastre.in.ua/ (тут перевірити, чи видані містобудівні умови та обмеження по об’єкту, який цікавить. Це основний документ, який включає механізм подальших процедур. Вивчити містобудівні умови – щодо параметрів забудови.
2. Вивчити досвід компанії (попередні об’єкти, їх завершеність).
3. Відвідати єдиний реєстр дозволів (на сайті Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю міської ради є реєстр виданих дозвільних документів).
4. Перевірити, під що видана земельна ділянка – на єдиній зведеній кадастровій карті.

Якщо вся інформація, яку надає забудовник, достовірна і відповідає тому, що знайшли Ви на запропонованих ресурсах – забудовникові можна довіряти. Якщо ні – краще не ризикувати!

Думка кандидата мистецтвознавства, доцента КНУБА, історика архітектури і мистецтв, дійсного члена УНК ІКОМОС

 Світлана БІЛЕНКОВА, екс-начальниця колишнього спеціально уповноваженого самостійного виконавчого органу місцевого самоврядування у Чернівцях в галузі пам’яткоохоронної справи – відділу Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини – підтверджує актуальність проблеми довгобудів у Чернівцях:

«Останніми роками в малих історичних містах України архітектори користуються недосконалими і не доопрацьованими належним чином генеральними планами, які досить часто не відповідають реальному стану містобудівної ситуації. Довгобуди насамперед викликані загостренням кризових ситуацій і фінансовими проблемами “замовників”. Складається такий “ланцюжок проблем” всюди майже однаково: спочатку на споживача навалюється активна реклама-заохочення для вкладання коштів, а потім виявляється, що із “замовником” багато проблем і запитань: не належне оформлення дозвільних документів або взагалі їх відсутність, як і відсутність належно виконаної і затвердженої проєктно-кошторисної документації. Внаслідок цього виникають конфліктні ситуації, що приводять до цілої низки правопорушень. “Інвестор” таким чином перетворюється на банкрута, і це все призводить до того, що у кращому випадку майже готовий обєкт може простояти незданим протягом років, перетворюючись на руїни. Буває й інакше: спочатку інвесторам пропонують прийнятні умови, потім збільшують собівартість робіт, апелюючи до того, що то пам’ятка. Доводять інвестора до банкрутства, об’єкт занепадає, обвалюється і залишається так звана вивільнена земельна ділянка під забудову. А люди залишаються наодинці з їх проблемами. Це загальновідома статистика. Довгобуди є і в історичному середовищі. Їх багато у Києві: на Контрактовій площі, біля “Золотих воріт”, біля “Софії Київської”…. У Чернівцях це – багаторічний “інвестиційний проект” по вул.Руській-Садовського, вул.Головній (підйом з вокзалу), на Шолом-Алейхема та вул.Гагаріна (десятки років ми бачимо руїни і вже навіть не звертаємо на них уваги), вул.О.Кобилянської (колишній кінотеатр «Україна»), вул.Франка…. . З цілою низкою проблем такі обєкти-довгобуди стають непридатними для продовження будівельних робіт і є досить небезпечними. Безконтрольність якості проєктної документації, яка часто не затверджується на належному рівні, відсутність належного оформлення дозвільних документів призводить до негативних змін містобудівних ландшафтів, хаосу урбаністичного середовища та й всієї містобудівної політики в цілому. Звичайно, що в першу чергу має бути добре пропрацьований Закон щодо заохочення інвесторів, меценатів, який гарантуватиме також і державний захист їх прав, обов’язків та інтересів. Слабо розвинута культура комунікацій, відсутність належного рівня розяснювальної роботи приводить до появи і застосування великої кількості різнопланової недостовірної інформації, що не сприяє вирішенню цієї проблеми”.

Запис Чернівецькі доооооовгобуууууудииии: чим небезпечні і як від них рятуватися спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Україна – держава молода, тож у нас можна спостерігати колізії, які в цивілізованому світі просто неможливі (з ними ознайомитеся у зверненні п. Біленкової). Чимало запитань, скажімо, спричиняє оголошена на п’ятницю, 20 грудня 2019 року, у міськраді (каб.105,15.00) презентація з розробки І етапу коригування історико-архітектурного опорного плану м. Чернівці з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів  (підготовчі роботи), на яку запрошують громадських активістів, чернівчан і фахівців.

Пересічному мешканцю Чернівців важко зрозуміти, про що йдеться. Адже переважна частина фактів залишається «за лаштунками». Та головна проблема полягає в тому, що… наша міська влада просто не має повноважень на вирішення таких питань, бо вони у компетенції уряду та фахівців,яких у нинішньому складі міськради немає.

Світлана ж Біленкова, до якої ми звернулися, свого часу очолювала пам’яткоохоронний відділ міської ради та забезпечувала супровід з розробки Історико-архітектурного опорного плану та відповідне його затвердження на місцевому, державному й міжнародному рівнях.  

Світлана БІЛЕНКОВА, кандидатка мистецтвознавства, колишня керівниця спеціально уповноваженого відділу Чернівецької міськради з питань охорони культурної спадщини протягом 2006 – 2007 рр.:  

– Стурбована невизначеністю взаємодії містобудівної політики з пам’яткоохоронною справою у Чернівцях. Тож дозволю собі поділитися баченням цих проблем:

1. Сама постановка теми презентації з “коригування…” чинної пам’яткоохоронної науково-проєктної документації є хибною, неприпустимою й дуже небезпечною. Бо може призвести до повної руйнації не тільки взаємодії містобудівної політики з пам’яткоохоронної справи у Чернівцях, а й набути ознак анархічної комерційної забудови. Наслідки – тотальне нищення не тільки культурного спадку міста, а й універсальності національної самоідентичності держави, що вирізняє Україну серед інших країн світу. На жаль,  негативний досвід існує. Приміром, такі нищівні процеси відбувалися у повоєнні роки в Брюсселі, що отримало назву «брюсселізація», тобто хаотична комерційна забудова історичного центру. Як наслідок, у Брюсселі традиційно сформований історичний центр сьогодні вже не існує. 
2. Не новина, що Чернівці є унікальними не тільки в Україні, а й у Європі. Це місто особливого містобудівного ландшафту та втілення найкращих аспектів професійної діяльності однієї з найпередовіших архітектурних шкіл світу на межі ХІХ-ХХ ст. Нині, коли Україна перебуває у стані тривалого військового конфлікту, варто вжити першочергові заходи з упорядкування взаємодії містобудівної політики з пам’яткоохоронними процесами.
3. Важливо розібратися, чому досі не виконана «Комплексна Програма збереження об’єктів культурної спадщини Чернівців на 2004-2008 роки», затверджена  рішенням 24-ї сесії 4 скликання Чернівецької міської ради від 26.08.2004 р. №541. З’ясувати, що та як виконано, а що й чому залишилося поза увагою та чому виконання цієї Програми (її реалізація передбачена чинним Законом України «Про загальнодержавну програму збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки») протягом років роздрібняється начастки, черги або етапи (перший етап, другий етап тощо), трапляється хаотична переадресація розташування пам’яток. Яскравий приклад – назва запланованої презентації на замовлення Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин. Слід розібратися також, скільки юридичних осіб з назвою «Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин» зареєстровано у Чернівцях в електронній системі ЄДР. Яка з цих реєстрацій є чинною, а яка – помилковою.
4. Скільки існує виконавчих памяткоохоронних органів у структурі Чернівецької міської ради. Який з них є законним, а який – помилковим (зареєстрованим помилково). Слід розібратися, якому саме органу місцевого самоврядування з питань охорони культурної спадщини надавалися делеговані Державою повноваження з нагляду за землями історико-культурного призначення у Чернівцях. Чи виконуються зараз зазначені повноваження? Якщо так, то ким і на якій підставі?
5. Чи зареєстрована місцева база даних електронної системиЄДР (в т.ч.юридичних осіб) на рівні Міністерства юстиції України. Чи є місцевий Реєстр чинним!? Адже  пам’яткоохоронний орган місцевого самоврядування, виділений 2007 р. у спеціально уповноважений відділ Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини за наказом Міністерства культури і туризму України, і памяткоохоронний виконавчий орган Чернівецької міської ради (утворений  влітку 2011 р., коли містом керував секретар міської ради) є посадовими особами публічного права і жодним чином не можуть бути юридичними особами (“припиненою” та “діючою”), тобто не можуть юридично займатися господарсько-економічною діяльністю і бути «замовниками» виконання робіт, так само, як і головний архітектор міста.  

6.Науково-проектна документація з “Коригування історико-архітектурного опорного плану і проекту зон охорони памяток та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівців (додаток 1) з Переліком памяток та обєктів культурної спадщини м.Чернівців (додаток 2)” є чинною та затвердженою на всіх державних рівнях. 

7. Без відома та відповідно прийнятого рішення Міністерства культури, молоді та спорту України (як “правонаступника” центрального органу у питаннях охорони культурної спадщини) не можуть відбуватися жодні втручання місцевого рівня без державного контролю: на території міста є об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, збереження якого так само потребує комплексного міждисциплінарного підходу на державному рівні. 
8. У разі згоди профільного Міністерства, на період виконання науково-пошукових робіт дія чинної документації ІАОП з «Коригування…» призупиняється (тобто, оголошується мораторій).
9. Заповнення електронної версії «Геопорталу» можливе тільки тоді, коли буде затверджений на державному рівні Генеральний план розвитку міста. Територія історичних ареалів та режими їх використання є відправною точкою для подальшої розробки цілого Генерального плану міста.  
10. Інформаційним забезпеченням «Геопорталу» займаються відповідні структури виконавчої влади, які й несуть відповідальність за недопущення помилок чи їхнє виправлення. Тому, напевно, варто спочатку звернутися до профільного Міністерства з відповідним обгрунтуванням у необхідності внесення змін у чинну пам’яткоохоронну науково-проєктну документацію з розробкою СТРАТЕГІЇ містобудівних процесів та упорядкування пам’яткоохоронної справи у Чернівцях. Здійснити АУДИТ – ІНВЕНТАРИЗАЦІЮ об’єктів культурної спадщини та інших нерухомих об’єктів із урахуванням розбіжностей в технічній переадресації та інших помилках, що й спричинило наявність численних проблем хаотичного характеру з обліку  нерухомості в межах історичного середовища міста та й не тільки.

Від редакції: Як заплутану, сприймають ситуацію лише невтаємничені чернівчани. Професіонали, гадаємо, розуміють, про що йдеться і чому виникла така колізія. Зауважимо тільки, що на перший етап коригування Опорного плану виділено півмільйона гривень. А на невиконану Комплексну Програму збереження об’єктів культурної спадщини Чернівці – 450 млн грн.

З петиції чернівчанина до міської влади: 

«Парадокс у тому, що навіть події світових воєн не настільки спотворили обличчя нашого чудового міста, як нинішнє нищівне ставлення до архітектурної спадщини. Ми стаємо не лише свідками, але й співучасниками руйнування краси й слави феноменальних архітектурних перлин історичного центру Чернівців. На наших очах знищуються фасади та їхні складові елементи, унікальні автентичні заповнення брам та дверних отворів. Місто втрачає своє неповторне обличчя й привабливість»

Запис Історичний центр Чернівців: зберігаємо чи знищуємо? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наш постійний читач і автор цікавих дописів, професор-хімік Ярема Тевтуль прочитав у «Версіях» розвідку Галини Пелепюк-Мрихіної про будинок Мізеліса (ч.4 від 24.01.2019) і долучився до цієї теми і актуальної нині позиції – збереження історичних пам’яток.

Є у Чернівцях вулиця з особливою аурою, пройшовши якою, можна багато дізнатися про історію нашого міста та людей, які працювали на його славу. На теперішній вулиці Шевченка  – колись Neueweltgasse, вулиця Новий Світ – розташовано чимало будівель, мешканці яких – відомі далеко за межами Буковини особистості.  В будинку № 94, за сучасною нумерацією, мешкав професор Чернівецького університету доктор Раймунд Фрідріх Кайндль, історик, етнограф, фольклорист, педагог. На вулиці Новий світ розташовані й дві з 13 чернівецьких адрес письменниці Ольги Кобилянської:  в різний час  вона винаймала помешкання у будинках № 82 і 83. Її сусідом був художник Юстин Пігуляк, за його будинком (№ 84 нині) був гарний сад, де Кобилянська проводила багато часу.

Трохи вище, в будинку №75, провела свої дитячі та юнацькі роки всесвітньо відома оперна співачка Віоріка  Урсуляк. А ще далі в напрямку до вулиці Головної, в буд. № 42, мешкав Георг Дроздовський  – Громадянин Світу, поет, прозаїк, критик і перекладач. Про їхні життєві долі написано дуже багато. Зауважу, що згадані будинки, на яких розміщені пам’ятні дошки, мають досить пристойний вигляд.

Однак особливо вразив мене будинок № 41, у якому від 1885 року проживала Августа Кохановська – художниця, етнограф, дослідник українського образотворчого мистецтва, письменниця. Вона отримала художню освіту у Віденській школі декоративного та прикладного мистецтва. Багато працювала в царині пейзажного мистецтва, ілюструвала твори Івана Франка, Івана Нечуя-Левицького, своєї найближчої подруги Ольги Кобилянської, переймалася проблемами реставрації храмів і монастирських споруд. Її твори виставлялися у найвідоміших галереях світу.

Брала участь у виставках у Чернівцях, а на інтернаціональній виставці мисливства у Відні (1910) її твори були відзначені дипломом. 1912 року вона також отримала від ерцгерцога Карла Франца Йозефа золоту брошку. Згадуються її роботи й у каталогах провідних аукціонних домів. Картини А. Кохановської, що зберігаються в Чернівецькому краєзнавчому і Чернівецькому художньому музеях, – мікроскопічна частка творчих успіхів Августи Кохановської.

Газета «Версії» публікувала на своїх шпальтах чимало глибоких і змістовних досліджень про Августу Кохановську мистецтвознавиці, члена Національної спілки художників України п. Тетяни Дугаєвої.

А тепер повернімося на вудицю Шевченка, 41, та огляньмо будинок, у якому чимало років творила наша відома краянка. Побачимо, наскільки контрастує з меморіальною дошкою обідраний фасад будинку, зруйнована штукатурка, розбиті віконця горища. Зайдемо у двір. На стіні прикріплена металева табличка, на якій викарбовано, що цей будинок – пам’ятка історії, пошкодження якої карається Законом УРСР. Але тієї республіки вже давно немає, та виникає враження, що більш тривалий час ніхто не опікується цією будівлею! Знадвору будинок виглядає ще гірше, ніж з фасаду: розбиті вікна, обшарпані стіни. Зі зруйнованої ринви дощові води далі знищують стіну. Заглянув у шпаринку дверей: стіни оббиті до цегли, ймовірно вони були прикрашені деревом чи керамічною плиткою. На другому поверсі самотньо стирчать залишки відкритої галереї…

Хочеться закрити очі, відкинути гнітюче враження від стану будинку й подумки перенестися в роки кінця 19-го – початку 20-го століття, коли в цьому дворику, за цими стінами зустрічалися, дискутували, обмінювалися враженнями митці Буковини. Їм і в страшному сні не могло приснитися, до чого доведуть їх нащадки, жителі «маленького Відня», як полюбляють називати Чернівці, культурну спадщину нашого краю. На жаль, сучасники забувають відомий вислів Максима Рильського: «Той, хто не знає і не поважає свою історію, той не вартий майбутнього».

Чернівці на порозі нового туристичного сезону. Хотілося б почитати в газеті, які плани виконавчих органів Чернівецької міської ради, а саме Відділу охорони культурної спадщини, Управління культури, Департаменту житлово-комунального господарства щодо збереження унікальної культурної спадщини м. Чернівці. Чим милуватимуться наші діти й онуки?

Ярема ТЕВТУЛЬ, член НСЖ України

Від редакції: Натомість спотворять ще один будинок

На кінцевий абзац листа Яреми Тевтуля своєрідну репліку «Версії» отримали ще від однієї постійної авторки – мистецтвознавиці Тетяни Дугаєвої. П.Тевтуль саме згадує її з приводу творчості Августи Кохановської, до вивчення якої п. Дугаєва доклала значних зусиль.

У своєму листі Тетяна Дугаєва б’є на сполох: «Добралися до будинку Москалюків! Хочуть добудувати скляний поверх – переробити історичний будинок на вул Руській.

Це – пам’ять про надзвичайно відомих братів Москалюків, які є авторами численних пам’ятників і надгробків на Руському кладовищі!!!»  – і додає:

«Будинок на вулиці Руській, 64 відомий своєю архітектурою. Чернівецькі історики відзначають вишукану архітектуру будинку. Це вілла у стилі неокласицизму 1920-х років. У ньому проживала відома родина майстрів-каменярів Москалюків, які зробили дуже вартісний внесок у зовнішній вигляд міста. Зокрема брали участь у побудові Чернівецького театру, виготовляли скульптури для церков. У 1940 році будинок був націоналізований».

«Версії» скористалися посиланнями п.Дугаєвої і з’ясували:

У першій публікації від «МБ» –
https://molbuk.ua/chernovtsy_news/166319-zroblyat-torgovyy-centr-arkhitektory-dozvolyly-perebudovu-istorychnogo-budynku-u-chernivcyakh.html?fbclid=IwAR0LO-XVlEoREUJ9I3kh3lXDKSkdhI7AkYJty9WwLWD3r5y9ScmEL7w9tSA – журналісти ще задаються питанням про законність такої перебудови: «ТЦ замість історичного дому на Руській: чи законне таке «перевтілення»

Але схоже, що всіх задовольнила відповідь архітекторів:
https://molbuk.ua/chernovtsy_news/149417-budivlya-u-pryvatniy-vlasnosti-tomu-vlasnyk-mozhe-dobudovuvaty-golovnyy-arkhitektor-chernivciv-pro-rekonstrukciyu-istorychnogo-budynku-u-chernivcyakh.html

«Історичний будинок на вулиці Руській, 64 у Чернівцях, який хочуть реконструювати під торговий центр, власники мають право добудовувати.
Про це у Facebook повідомила головний архітектор міста Наталя Хілько, пише molbuk.ua»
Натомість повторювана в усіх публікаціях історична довідка, яку надає й п.Дугаєва, не справила на охочих до перебудови жодного враження.

Нагадаємо, що у згаданому будинку по Руській, 64, в радянські роки працювала туристична організація. Гарний особнячок у глибині двору поступово занепадав. Так, нині він потребує серйозного ремонту. Але навряд чи Чернівці прикрасить втілення нинішнього проекту, коли архітектурну красу помістять у скляну коробку. Ми вже маємо таку коробку в центрі міста, на вул.Руській, одразу за Центральною площею.

Хотілося б знати наступне:

Хто є теперішнім власником будинку на вул.Руській, 64? Яким чином відбулася приватизація? І невже рішення за поданням нині звільненої п.Хілько надасть можливість спотворити ще одну історичну будівлю?

І чи нема в Чернівцях інших занедбаних будинків, до яких варто докласти рук – зі збереженням, а не спотворенням?

А давайте добудуємо скляні коробки на Ратуші та Резиденції! Отоді вже до Чернівців точно ніхто не їздитиме й не підніматиме зайвого пафосу!

Запис Вулиця Новий світ втрачає свої пам’ятки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Новий цікавий проект запропонувала газеті Галина ПЕЛЕПЮК-МРИХІНА –  чернівчанка, закохана у своє місто, яка роками досліджує його історію й долі його мешканців. Авторка  спілкується зі своїми персонажами-будинками так само тепло, як і з людьми. Відтак на читачів «Версій» чекають відкриття – а отже й несподіванки.                                          

Утім, нагадаємо лише, що наша авторка Тетяна СПОРИНІНА вже розповідала на шпальтах газети про свій унікальний будинок №4 на вул. Кароля Мікулі (колишня К. Лібкнехта) та його мешканців. Отож, запрошуємо небайдужих чернівчан узяти участь у цьому проекті.  

ВІЛЛА  МІЗЕЛІСА

 Добрі слова слухати приємно, а говорити радісно. А кому ж дарувати такі слова, як не своєму другові? Вілла Мізеліса – мій друг. Я пам’ятаю її відтоді,  як пам’ятаю себе. Цю велику круглу башту, конусоподібний купол, покритий коричневою фарбою (так у Чернівцях фарбували всі бляшані дахи), стрункий шпиль, який ніби простромлюює небо. Ця вілла – моя добра сусідка. Бо для нас із нею місцем прописки  –  від народження й донині  –  є Neueweltgasse, Новий Світ, вулиця Шевченка.

Повз цю красу пройти важко

Розкішну віллу на розі вулиць Тараса Шевченка й Гулака Артемовського обізнані містяни називають віллою Мізеліса. Її кутову вежу завершує високий конусоподібний купол, фасади з обох вулиць прикрашені вікнами різного розміру і форми. Нижній ярус вікон, так само як і вхідні ворота, захищають  ажурні ковані решітки. Верхівка високої  кам’яної  огорожі з боку Гулака  викладена  старовинною помаранчевою черепицею.

Фасад  вілли з двору – справжній витвір архітектурного мистецтва. На рівні другого поверху  розташовані два симетричні балкони. На одному з них  установлювали сукку на честь свята Суккот. Широкі кам’яні сходи розгорнутим віялом збігають до саду. Вони – казкові і святкові, створені для неквапливої, поважної ходи, їм не подобається недбайливий біг поспіхом. Біля підніжжя сходів – дві  стрункі високі колони, вивершені  кам’яними чашами для вазонів з квітами. Чаші спираються  на спини трьох лютих звіроподібних чудовиськ. Сходи піднімаються на відкриту  терасу з широкими парадними дверями, за ними – просторий овальний зал. Стеля залу унікальна: це великий, на вісім квадратних метрів, світловий ліхтар, викладений з фігурного скла. Над ним, на другому поверсі, такий же, лише складений зі скляних прямокутних полотен. А над двома скляними стелями – похилий прозорий дах. Стеля-ліхтар не лише  неймовірно гарна, але й практична. Вона дарує сонячне світло ранками й вечорами, доповнюючи колись свічне освітлення. А погожого дня наповнювала – і наповнює до сьогодні – простір залу променями, що ллються просто з неба…

Дефіле у чарівному саду    

Колись зал, тераса й віялоподібні сходи перетворювалися на подіум, яким прогулювалися прекрасні моделі. Глядачі, чернівецькі денді та елегантні  світські дами, розташовувалися по периметру тераси й милувалися черговою колекцією модного одягу.

Чернівці завжди виособлювалися  високою культурою й слідували віянням моди. У 19-му та на початку 20-го століття вважалося за правило шити одяг на замовлення, послуговуючись  майстерністю кравців  і модисток. Щойно у Відні чи Парижі з’являлися нові моделі суконь чи капелюшків, через короткий час вони вже прикрашали вітрини чернівецьких магазинів.

Вілла на розі вулиць Neueweltgasse (Новий Світ, Шевченка) і Merangasse (Гулака Артемовського) була чернівецьким будинком моди. У період  між першою та другою світовими війнами тут жив відомий  кравець Макс Мізеліс із дружиною Розою. Та мало, що жив! Трудився, творив, чаклував. Про цього віртуозного майстра і до нині ходять легенди. За свідченнями старожилів, він одягав  не лише вимогливих і вередливих чернівецьких модників, але й шив мундири для румунського короля Міхая. Макс продовжив і надав нових барв справі свого батька Соломона Мізеліса, який володів у Чернівцях кількома швейними ательє.

За рекомендацією… Георга Дроздовського

Уперше про Макса Мізеліса я дізналася з чудової книги Георга Дроздовського «Тоді в Чернівцях і довкола». Часом дотепно, з посмішкою, а десь із ностальгійним сумом автор розповідає про життя чернівчан на початку 20-го століття, у період між двома війнами. Пам’ятні події, веселі бувальщини, незвичайні міські історії, а серед них – розповідь про особистий візит автора до майстра Мізеліса. Як описує Георг Дроздовський, шукати аудієнції у знаменитого кравця його спонукало молодече честолюбство та бажання справляти враження. Адже Макс Мізеліс шив одяг тільки заможним клієнтам: директорам банків, відомим підприємцям та… міським авантюристам. Вартість його роботи була удвічі вищою, ніж у решти чернівецьких шевців. Затамувавши подих, боязко, Дроздовський ступив на поріг елегантної вілли. У цьому святилищі моди він опинився віч-на-віч із вишукано вбраним паном. Знічено він повідав мастрові своє потаємне бажання: бути зарахованим до його клієнтури. Але Мізеліс повівся так зверхньо і чванькувато, що молодий Дроздовський, не стримавшись, їдко підколов його і, не обертаючись, пішов… Надалі він шив одяг у іншого  чернівецького майстра, приємного і привітного чоловіка із значно меншими амбіціями на ім’я  Берл Горовіц. Цей кравець був надзвичайно низеньким на зріст і, обмірюючи клієнта, мусив ставати на стільчик. Водночас, пригадує Дроздовський, Берл Горовіц був  великим у своїх судженнях та життєвій мудрості.  Доля його – одна з тисячі трагічних доль чернівчан: він загинув у Трансністрії разом зі своєю дружиною і п’ятьма синами…

Вони любили місто і його мешканців

І якщо  вілла Мізеліса асоціюється зі словами «чернівецькі кутюр’є»,  не зайвим буде згадати й інших  відомих кравців, які одягали міських модниць і модників у подальші роки. А їх у місті було багато. Багато! Згадаю лише тих майстрів, із ким пощастило зустрічатися особисто.

Рафаїл Стремінський. Знаменитий кутюр’є працював у ательє по вулиці Головній (тоді Леніна) навпроти зупинки «вулиця Гоголя». Це був навпрочуд імпозатний чоловік з густою гривою хвилястого волосся. Майстер з великої літери: його руку, стиль і почерк  легко впізнавали. Він відчував матеріал, вмів його покласти, винахідливо творив форму і лінію. Адже кравець працює лінією, його мета – створити виріб м’якої скульптури, підкреслити достоїнства й приховати недоліки фігури. Пальта, пошиті майстром Стремінським, були комфортними і дійсно являли собою витвори швацького мистецтва.

Майстер Іванчук (на жаль, у пам’яті не залишилося його імені) працював в ательє, що на розі вулиць Кобилянської та Доброго (тоді Котовського). Високий, стрімкої постаті чоловік, уважний і чуйний. Щоб отримати костюм «від Іванчука», чоловіки мали заздалегідь записатися в чергу. Вироби майстра ідеально підкреслювали силует і виглядали, як то кажуть, «з голочки».  

Ульріх Розенблат. Один з найкращих чернівецьких кравців працював у ательє по вулиці Головній (тоді Леніна) навпроти магазину «Союздрук та філателія». Невеличкий на зріст, привітний і завжди усміхнений, він з першої зустрічі викликав прихильність. Не кожна жінка в Чернівцях мала щастя «шити у Розенблата». Мама відвела мене до цього атель’є за величезним «блатом»: як говорив Аркадій Райкін – «через завсклад». Маестро Розенблат оглянув мою худющу фігуру і, даруючи мені стільки ж уваги, скільки приділяв дорослим чернівецьким модницям, відкинув усі наші несміливі слова на рахунок «як пошити».

– А давайте, я пошию таке модне пальто, якого ще ні в кого немає, – запропонував він. Я добре пам’ятаю його професійні, пильні і дуже добрі очі… І пошив! Що це було за пальто! Коли я йшла вулицею, мене проводжали поглядом усі жінки. Тоді я уперше в житті відчула, як це – бути красунею. Пан Ульріх був Паганіні фасонів, Шекспіром фігурної строчки…

Давид Сойфер, Соломон і Макс Мізеліси, Берл Горовіц, Рафаїл Стремінський, Ульріх Розенблат, майстер Іванчук… Чому захотілося згадати цих людей, написати про них? Мабуть, тому, що вони були істинними чернівчанами: жили, працювали й творили для жителів свого міста. Вони не могли не любити це  місто, тож заслуговують і на пам’ять, і на вдячні слова. Адже, якщо не пам’ятати минулого, то й ті  часи, і люди, які  жили тоді,  просто зникнуть. Розчиняться, як тіні….

Вілла переходила, не рухаючись з міста…

У липні 1937 року Макс і Роза Мізеліси продають віллу  іншому чернівецькому кравцеві, Давиду Сойферу. Але своєю новою, дивовижно гарною нерухомістю Давид Сойфер володів недовго. Історія й час  змінилися: від 1940 року віллу займала військова комендатура. А 1945-го будинок передали дитячим яслам при Облздороввідділі. Завідувачем господарством призначили Миколу Васильовича Миронюка: румун за національністю, він був освіченим і самовідданим господарником. Тридцять шість років  своєю енергією, силами і серцем підтримував приміщення  вілли в порядку й чистоті. Не дозволив зруйнувати розкішну пічку, зняти  двері з кришталевим склом, а точніше – не дав украсти. А зазіхали, зазіхали «добрі» люди… Чудова біла пічка з кахельним панно «Путті з кетягами винограду» і досі прикрашає овальний зал вілли.

Віддано працюючи, Микола Васильович і помер на робочому місці. Коли від воріт вілли від’їжджала машина швидкої допомоги, що забирала його назавжди, в ті ж хвилини розкололася і впала скульптурна композиція «Мати й дитина», яка стояла посеред двору. Знаєте, можна було б назвати цей випадок черговою красивою міською легендою, якби не свідки, вихователі і нянечки, яки були присутні при тому і ще донедавна працювали в  садочку…

Таланить на господарів

Вже понад 20 років дошкільний заклад на розі вулиць Шевченка і Гулака-Артемовського профільований для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату. Завідувачка садочка – Ольга  Веніамінівна Гафійчук – гарний господарник, чудовий керівник, привітна  й чарівна жінка. Завдяки їй і колективу співробітників, дітки, які перенесли страшну хворобу – церебральний параліч  – виховуються в комфорті і чуйній увазі. Цей огляд про віллу Мізеліса написано й за допомоги пошуків та спогадів Ольги Веніамінівни.

Галина ПЕЛЕПЮК-МРИХІНА, для «Версій». Фото з архіву авторки

Запис Будинки і долі: Мандрівка у минуле Чернівців   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Конкурс не обмежує  кількість учасників, професійний рівень яких відповідає вимогам, встановленим умовами конкурсу. До участі в конкурсі запрошуються всі охочі: авторські колективи, професійні митці, скульптори, архітектори.

Проектні пропозиції розглядатимуться з урахуванням таких основних критеріїв: обов’язкова відповідність проектів програмі конкурсу по суті та в частині повноти наданих матеріалів; ідейний образ та художня виразність пам’ятника; найкраще вирішення генерального плану ділянки; просторовий взаємозв’язок пам’ятника із навколишнім середовищем;  професіоналізм подання та інформативність наданих матеріалів.

Матеріали на конкурс подаються і представляються особисто авторами. Журі конкурсу приймає ескізні проекти для участі у конкурсі до 22.08.2014 р. за адресою:

58000, м. Чернівці, вул. Ломоносова 20, БФ «Карітас Буковини».

Для виплати грошової винагороди переможцям організатор конкурсу міський благодійний Фонд «Карітас Буковини» встановлює преміальний фонд: перша премія – 10 тис. грн., друга премія – 8 тис. грн., третя премія – 6 тис. грн.

Детальніше з умовами конкурсу можна ознайомитися на сайті:

http://www.khrest-рieta.com/news/v%D1%96dv%D1%96duvacham/

Довідки з питань проведення конкурсу – за тел.: о.Валерій Сиротюк (0372) 511335; (0372) 559999; (067)2800299; e-mail: tvangel@ukr.net

Чернівецька обласна організація Національної спілки художників України. п. Ігор Хілько. e-mail: khilkoart@mail.ru

Вл. інф.

Запис «Мати, що оплакує Сина» в центрі Чернівців – на вшанування Небесної Сотні Розпочато архітектурний конкурс на кращий проект «Пієти» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На засіданні йшлося про фінансування відповідної Програми у попередні роки та нагальну необхідність його вирішення у зв’язку зі змінами в законодавстві, яке регламентує джерела фінансування роботи підрозділів служб цивільного захисту та надзвичайних ситуацій. Адже попередня Програма була профінансована з обласного бюджету лише на 12% від потреб. На запитання, а звідки ж бралися кошти, представник управління державної служби надзвичайних ситуацій відповів коротко: рятували благодійні внески. Нині ж, як відомо, вони заборонені антикорупційним законодавством. Що буде далі – покаже час…

Вл. інф.

Запис Буковинські пожежники фінансувалися лише на 12% від потреб. Як буде далі? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Експозиція “Чернівці. Рубіж ХІХ – поч. ХХ ст. Шарм міста.”

До Дня міста Чернівецький краєзнавчий музей піднімає завісу міського життя кінця ХІХ – початку ХХ століття у столиці Буковини…

Чернівці називали «Вавилоном Південно-Східної Європи», «другим ХААНом», «Єрусалимом на Пруті», «європейською Александрією», «маленьким Віднем».

Слідкувати за модою привчали з дитинства

1875 року віденський журналіст Карл Еміль Францоз у своєму нарисі «З Відня до Чернівців» писав: «…тому, хто приїздить сюди, робиться якось дивно на душі, він раптом опиняється знову на Заході, де можна зустріти освіченість, манери і білу скатертину на столі».

Місто росло і розвивалося, диктувало свій спосіб життя, свої звичаї, традиції, а ще й модні тенденції, які проявлялися навіть у манерах, у вбранні, аксесуарах.

Моді в Чернівцях навчалися з трирічного віку, адже, сто років тому панянки добре розуміли, що бути жінкою – то є мистецтво.

У ті часи одяг шили у кравців, модисток, кутюр’є. З кого саме – залежало від доходів. Але обов’язково вручну. Певний виріб приурочували до конкретної події, свята.

Жорсткий диктат моди

Модистки слідкували за диктатом моди – тоді він був досить жорстким. І базувався на багатьох світських правилах і умовностях. Наприклад, до 12-ї години дня довжина спідниці мусить бути такою-то, а ввечері виріз на сукні – таким-то. Ні сантиметром більше, ні менше. Рукавички слід було міняти тричі на день, а до декольте обов’язково надягали прикраси.

Чернівецькі модниці не поступалися європейським

Чернівецькі модниці з неабиякою цікавістю гортали французькі та польські модні журнали, пильно стежачи за зміною модних тенденцій у Європі. Щоби задовольнити вибагливий смак чернівчанок, у місті з’явилися магазини модного одягу, ювелірні та кравецькі майстерні. На замовлення виготовлялися головні убори та аксесуари.

До прикладу, на вул. Панській (нині – Кобилянської) було кілька поважних крамниць, серед яких і салон капелюхів «У француженки» (нині – магазин «Дебют»). Ціни тут були дуже високими, але дами в таких капелюшках могли «дати  фору» модницям будь-яких європейських столиць. Магазин капелюхів був і в Сторожинці. Там продавали не лише привозний одяг та аксесуари, але й вбрання місцевого виробництва.

До послуг місцевого населення від середини ХІХ ст. у Чернівцях працювало 312 кравців та 200 їхніх помічників. А вже 1912 року в місті створили першу фабрику з пошиття одягу та білизни.

Отож, капелюшки, рукавички, муфточки, жіночі та чоловічі прикраси австрійської доби та зразки одягу відтворені за історичними аналогами, прийдуться до смаку відвідувачам експозиції відділу нової історії Чернівецького обласного краєзнавчого музею.

Світлана БЕЛІНСЬКА, член національної спілки краєзнавців України, науковець ЧОКМ

Запис Чернівецькі панянки міняли рукавички тричі на день спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Він не бездомний.
Але й не домашній.
Вуличний.
Живе, певно, у дворі. Вулицю свою добре знає.
Я задивилася на дивовижні балконні огорожі й ковані ажурні ворота, напевно, у стилі австрійського сецесіон, зробила декілька фотографій.
Кіт супроводжував мене і з цікавістю спостерігав за мною.
Потім я знову повернулася до напівпідвальних вікон сусіднього будинку з металевою кованою решіткою. Кіт повернувся також.
А може, він просто охороняє цей металевий ажур, фактурну поверхню стін будинків, хвилясту ліпнину?..
Від часу?
Ні, від людей… від їхніх нових архітектурних форм… від нових садівників, що розлогі крони дерев перетворюють на кострубаті стовбури…
“Наверно, в следующей жизни,
Когда я стану кошкой на-на-на-на.”
я теж охоронятиму ці залишки ажуру і трохи сумний, колись святковій, іноді примхливий завиток ліпнини…

Тетяна Спориніна, «Версії,
фото автора

Запис Слідами травневого кота… спершу з'явиться на Медіа-Версії.