У тридцяті роки Сталін бовкнув у якомусь виступі, що Римська імперія занепала в результаті революції рабів. Що тоді здійнялося у колах істориків! Шановані академіки-античники й прості університетські викладачі жахнулися! Адже всі знали про нашестя варварів, які й зруйнували Рим. Та коли вождь сказав про рабів – може, смутно пам’ятаючи про повстання Спартака й переплутавши століття – значить, так і тільки так треба було трактувати історію. Спробував би якийсь доктор наук ігнорувати найвище повеління! Тож довелося, аби не втратити роботу й не вилетіти з партії, трактувати вестготів та інших варварів як рабів. А що залишалося?
Уже після війни вождь написав роботу «Марксизм і питання мовознавства», в якій втнув таку ж нісенітницю: повідомив, що російська мова склалася на основі орловсько-курського діалекту. Це було сприйнято і як цінне відкриття та чітку вказівку, якій слідувати треба було неухильно. Підозрюю, якби Сталін оголосив, що в основі російської мови лежить архангельський, астраханський або чуваський діалект, усі лінгвісти узялися б це доводити – і довели б, не сумнівайтеся.
До речі, пам’ятаю, коли вийшла наступна (на щастя, остання) «наукова» робота Сталіна – «Економічні проблеми соціалізму в СРСР» – керівники нашої юридичної науки звернулися до вождя з покірним проханням: знайти час для написання подібної роботи з юридичних проблем. А дехто з філософів навіть пропонував просити Сталіна написати наукову працю із викладенням історії філософії. Щоправда, до офіційного звернення не дійшло. А взагалі-то все правильно: головна людина держави повинна мати й головну та єдину правильну думку з усіх головних питань узагалі. Їй видніше.
От сказав якось колишній глава Туркменістану, що балет і цирк не поєднуються із культурою туркменського народу – і всі одразу зрозуміли: звичайно, як же ми цього раніше не помітили? Бо тупі, недолугі. Треба, аби зверху розумніша людина мізки вправила, тоді второпаємо.
А спало мені все це на думку після зустрічі президента із молодими істориками: закралася підозра, що деякі ревні товариші кинуться писати історичні роботи на підставі зауважень та реплік Путіна з конкретних питань. Сподіваюсь, що сам президент, знаючи, що він не має історичної освіти, не має намірів стати законодавцем історичної моди, а просто розмірковував – чому б і ні? І не буде ж він щоразу, сказавши щось про ту чи іншу історичну подію, попереджати:«Майте на увазі, це я так думаю, і все…». Але ж люди як налаштовані? Це ж у нашого народу народилося прислів’я: «Змусь дурня Богові молитися – він і лоба розіб’є»? Тож підхопить якийсь доцент, аби швидше у професори вискочити, мимохідь кинуті декілька слів – скажімо, про норманську теорію чи про пакт Молотова-Ріббентропа – та й по всьому! Тим паче, що зараз із цим єдиним підручником з історії носяться… Ось туди й вліплять. А коли академік якийсь засумнівається – тут йому й аргумент: а президент же ось що казав, це як вам?
Охочих «застовпити» історію, встановити раз і назавжди істину, суть якої – в розповсюдженні сьогоднішніх, нетривких політичних тенденцій на всі багатовікові історичні процеси – таких хоч греблю гати! Бридко ходити відділами історії у книгарнях – стільки там неосталіністської, рівно як неофашистської макулатури. А нині на це – соціальне замовлення, тільки давай! Головне – навіяти людям одну примітивну ідею: Захід завжди був, є й буде нашим ворогом.
Досить прочитати те, що пишуть про Вітчизняну війну, намагаючись уникати навіть згадок про допомогу США чи Англії та про ленд-ліз. Таких писак відправити б за допомоги «машини часу» хоча б у літо 42-го року до робітничої їдальні на вул. 25 жовтня, аби посьорбали «Пєрвоє» – баланду із двома листочками капусти чи щавлю – і «Второє» – кашу із такою назвою, що навіть із пам’яті з огидою стер. Бо це лише щось на зразок каші, подібної якій ще не знав рід людський. І відправити їх туди ж осінню, коли вже надійшла американська продовольча допомога. Небо і земля. А до Москви ж надходило лише те, що залишалося від постачання американських харчів на фронт, червоноармійцям.
Америка врятувала нас – ось що я кажу впевнено й демонстративно усім цим брехунам і фальсифікаторам історії. Пам’ятаю при цьому вантажівку «Студебекер», на яку я пересів із трьохтонки «ЗІС-5» (це як з «Москвича» на «BMW»). «ЗІС» був чудовою машиною, згадую його з ніжністю. Та згадайте про бійців, що служили на «Катюшах» – гвардійських мінометах, для яких питанням життя й смерті було після залпу встигнути помчати подалі з місця, перш ніж накриє вогонь німців у відповідь. І порівняйте «ЗІС» із «Студебекером», який брав з місця як навіжений. 20 тисяч «Катюш» за наказом Москви було переставлено із «ЗІСів» на «Студебекери» – і скільки тисяч солдатських життів було врятовано! Америка ж надала нам понад 300 тисяч автомобілів! Маршал Жуков сказав: «Під кінець війни без «Студебекерів» нам не було б на чому тягати нашу артилерію».
Та що до цього усім нашим «історикам», депутатам і телевізійним базікам, у чиїх головах у єдиній звивині і думка єдина: у наші дні для успішної кар’єри, аби тебе показували й друкували, потрібне одне: крити й поливати Америку, мастити її лайном. Для цього ж і всю історію треба «прочистити» так, щоби всі люди засвоїли: історія людства цілком і повністю укладається в одну схему: Завжди точилася боротьба між Росією, її великою народною державою з незмінними цінностями, представленими хоча б Іваном Грозним, Петром, Олександром Третім, Сталіним – і сморідним, злостивим, збоченим Заходом. От і весь зміст історії.
Що ж можна доброго сказати про Америку? Коли я кажу студентам, що 9 травня 1945 року бачив на Красній площі, як офіцери американської воєнної місії були найпопулярнішими людьми, і що, побачивши їх, люди підбігали й підкидали їх у повітря – в молодих людей очі на лоба лізуть.
Який час – такі й автори. У радянські часи існувала така епіграма з приводу стану справ у нашій філософії: «Транцедентна ідея прокрутила повне коло: замість Канта – Федосєєв, замість Гегеля – Іовчук». Таке і нині робиться у спробах створити «Єдину історію»…
