Місяць залишився до президентських виборів у Росії. У команді Путіна відчувається нервозність: популярність «національного лідера» виявилася значно меншою, ніж там сподівалися. Гарячково шукають безпрограшну «фішку», яка забезпечить йому безумовну перемогу вже у першому турі. Все виразнішою cтає ставка на російський «конструктивний націоналізм».
Путінська команда намагається розколоти опозиційний блок лібералів та націоналістів, перетягти на свій бік націоналістичні сили. А для цього сам кандидат у президенти все частіше говорить про проблеми етнічних росіян у Росії. Не про масову бідність, алкоголізм, наркоманію, велику смертність. А про відсутність особливого статусу у «русских». Саме так – у російській мові слова «русский» та «россиянин» мають різне значення. Це для українців всі громадяни Російської Федерації є «росіянами», незалежно від їхнього етнічного походження, і цим же словом означають етнічних росіян. Інша річ – наші північно-східні сусіди. Для них етнічний росіянин є «русским».
Сучасного російського націоналіста від носіїв інших політичних поглядів відрізняє особливий акцент на «правах русских». А етнічні росіяни складають близько 80% всього населення Росії, й частина з них вимагає для себе відчутних привілеїв. Путін у своїх останніх статтях також схиляється на їхній бік. Він заявляє, що західна політика мультикультуралізму та етнічної толерантності зазнала краху. Тому й росіянам не варто іти цим шляхом.
А у російському суспільстві вже відчутна ксенофобія. Від неї страждають студенти з країн Азії та Африки, які здобувають освіту у вищих навчальних закладах РФ. Часті конфлікти, що супроводжувалися навіть убивствами іноземних студентів, переповнили чашу терпіння жертв національної та расової нетерпимості. З кожним роком все більше з них переїжджає вчитися в Україну, де рівень толерантності вище. Навіть у Чернівцях можна помітити, як зростає їхня кількість. Недавно проведене у нашому місті анкетування студентів показало, що чернівецька молодь є досить толерантною. Студенти різного етнічного походження прагнуть діалогу, а лише цим шляхом досягається взаєморозуміння і взаємоповага. Більшість опитаних – як громадян України, так і громадян Індії, Нігерії та Гани – під толерантністю розуміють «поважне ставлення до людей інших національностей, поглядів, віросповідань». Коли так сприймають один одного, то не виникає причин для протистояння.
Шкода, що в Росії перемагає інша точка зору. Багатонаціональна країна, в якій один етнос отримує відчутні привілеї, приречена на конфліктність. Однією з основних причин розпаду царської імперії була насильницька русифікація «інородців» і позбавлення їх тих прав, які мали православні великороси. Якщо нинішні російські політики вважають толерантність вже мертвою, то матимуть дуже серйозні проблеми. А толерантним українцям варто замислитися: для чого нам нав’язують «Русский мир» з його міжетнічними та расовими конфліктами? Адже набагато комфортніше жити, поважаючи один одного. Ми давно звикли до такого співжиття й не бажаємо відмовлятися від нього.
