31 березня. Я вже у Чернівцях. Приїхала з Києва. Біжу на Майдан, себто на Центральну площу, із щойно купленими фарбою, пензлем, розчинником і рукавичками. Прочитала вчора, що зафарбовуватимуть стовпи, на яких з’явилася російська символіка. Спочатку я навіть не зрозуміла, що за ажіотаж довкола: кілька ТВ каналів, з десяток журналістів з фотокамерами, десь пів години активісти дають інтерв’ю. Потім зауважила, що підвезли ще й великий ящик з фарбами. Інтерв’ю тривали…
А мені чомусь одразу пригадалося розмова з майданівцем із чернівецького намету Анатолієм Черняком у Києві 27 березня. Він показав мене шляхом оборони на Грушевськоготієї страшної ночі з 18 на 19 лютого, там, де стояли буковинці. Їхнє місце – ліва арка входу на стадіон. Там ще не були зафарбовані псевдо чернівецьких героїв.
Анатолій Черняк показує на вулиці Грушевського оборону чернівчан.
Але відновлюють вже арку, фарбують. І барикаду трохи потіснили униз.
Я підняла шматок бруківки, і тепер він стоїть у мене вдома на книжній поличці. Навіть дотепер пахне димом… Німий свідок тих важких, героїчних та трагічних подій Майдану…
… Я почекала, доки всі ТВ усе знімуть, але моя година, що була відведена на зафарбовування, на жаль збігла. Розвернулася, аби йти додому, аж раптом на Майдан прийшли його справжні господарі, ті, що стояли і тут, і в Києві. Хлопці одразу припали на коліно. Таким, до слова. є ритуал їхнього приходу на Майдан.
Справа на фото – Віктор Завальнюк, козак четвертої сотні Самооборони Майдану. Від 22 грудня до 24 березня він захищав Майдан.
Два покоління патріотів: Дмитро Чернишов і Віктор Завальнюк Увечері поділилася у Фейсбуці своїми думками з політологом Ігорем Буркутом. І ось що відповіла мені ця шанована розумна людина.Цитую Ігоря Григоровича без його дозвулу, та думаю, що він на мене не образиться. І його пояснення підтвердили і мої погляди на реалії: – Пані Тетяно, ми живемо у телевізійну епоху, коли картинка на екрані багатьма сприймається як істина в останній інстанції. А правду боялися завжди, бояться й нині. Героїв створює пропаганда, виходячи з кон’юнктурних інтересів влади. Одна річ – йти на барикади під кулі снайперів, зовсім інша – стояти на мирній площі перед телекамерами і розповідати про те, як будеш зафарбовувати чужу символіку, по-злодійськи намальовану “невідомими особами”.
У четвер, 3 квітня, я знову побувала на Київському майдані. У людей Київського Майдану свій погляд на те, що відбувається в Україні. Він відрізняється від того, що показують ТВ, чи пишуть “продвинуті” журналісти у соцмережах… У майданівців своя правда. Мені їхня правда ближче. Вона справжня. Без декору…
Біля намету Буковина. Київ. 3.04.2014
Тетяна Спориніна, Чернівці – Київ – Чернівці, 27.03 – 31.03.2014, 3.04.2014, фото автора
Україна в ХХ столітті пережила декілька страшних хвиль голоду, викликаних нелюдською політикою страховлад – червоної та коричневої. Найчастіше згадують голодомор 1932-1933 рр., потім голод 1946-1947 рр., від якого особливо постраждали наша область і сусідня Молдова. На Півдні і Сході України не забули і про голодний 1921 рік. Проте чомусь дуже рідко говориться про страшний голод, який розпочався на окупованій гітлерівцями території України взимку 1941-1942 рр. Його сімдесяті роковини виповнюються нині.
Свавілля чи байдужість посадовців, образи чи неуважність служб, які повинні захищати чи допомагати, а, головне, мовчазна згода на приниження не тільки псує […]
Магнітна буря 15-16 лютого 2021 (на свято Стрітення Господнє) – найсерйозніше випробування місяця для судин людини. Пік цієї бурі припадає на денні […]
