СКЛЕРОДЕРМІЯ («твердошкір’я») – хронічне захворювання шкіри, ураження сполучної тканини. Системну склеродермію, з ураженням внутрішніх органів, лікують ревматологи й терапевти, шкірну, без ураження внутрішніх органів, лікують дерматологи. Хворіють переважно жінки (3 : 1 до чоловіків) від 30 до 60 років. В дітей хвороба носить здебільшогообмежений характер, без поширення всім тілом та ураження внутрішніх органів.
Медики вивчають склеродермію кілька століть
Пігментні плями, ущільнення та атрофія шкіри – видимі прояви цієї недуги. Вона відома в медиків ще від 1643 року. Кілька століть вивчалися дише зовнішні прояви склеродермії, і лише в 40-х роках XX сторіччя виникла думка про можливий системний характер склеродермії й розпочалося інтенсивне вивчення патології внутрішніх органів при ній.
Спровокувати захворювання можуть бути вібрація, контакт з хімічними речовинами, деякі медикаменти, тривале переохолодження, інфекції (віруси, токсини). Додатково сприяють неврологічні, ендокринні, обмінні порушення, наявність хронічних вогнищ інфекцій тощо. Доведено генетичну схильність до цієї недуги. Шкірні прояви локальної склеродермії бувають бляшкової, смугоподібної, плямистої форми.
Усе починається майже непомітно
Шкірні прояви виникають поступово, без неприємних відчуттів. Характерні «бляшки» нерідко знаходять випадково при профілактичних оглядах. Хвороба стає хронічною із покращеннями та рецидивами. У вогнищі ураження – на будь-якій ділянці тулуба, кінцівок, обличчя – виникає пляма синюшно-рожевого кольору округлої, овальної чи неправильної форми, чітко відділена від нормальної шкіри. Згодом в центрі виникає поверхневе дерев’янисте ущільнення кольору слонової кістки чи воску, окреслене фіолетовою чи буроватою пігментацією. Розмір може коливатися від просяного зерна до кількох сантиметрів у діаметрі та більше. За відсутності лікування шкіра в центрі бляшки згодом западає.
Системні прояви супроводжуються ураженням усього шкірного покриву. Він набрякає, ущільнюється, стає малорухомим та воскоподібним. Найбільшого ураження отримують обличчя та кінцівки, здебільшого руки. Обличчя майже нерухоме, нагадує маску.
Серед внутрішніх органів уражаються переважно травний тракт, легені, серце, нирки. У чверті хворих утворююються відкладення солей кальцію у шкірі та підшкірно-жировій клітковині. Ущільнена шкіра на суглобах утруднює рухи пальців, легко травмується, призводячи до незагоюваних виразок.
Рання діагностика склеродермії. Якщо ви помітили якість негаразди на шкірі, не гайте часу, зверніться до дерматолога. Він поставить на підставі огляду він визначить необхідний спектр досліджень і поставить діагноз. Оскільки в більшості випадків хвороба набуває прогресуючого характеру, пацієнт мусить перебувати під постійним лікарським наглядом і регулярно обстежуватися.
Лікування хворих на склеродермію повинно бути *раннім, *патогенетично обгрунтованим, *комплексним (із урахуванням складного патогенезу захворювання) й одночасно *диференційованим – залежно від перебігу, клінічної форми та патології внутрішніх органів.
Спосіб життя
Хворому на склеродермію протипоказана робота на відкритому повітрі та у неопалювальному приміщенні в холодну пору року. Рекомендуєтьсяуникати перебування на сонці (засмаги), стресів, не курити, виключити контакт із хімічними речовинами, вібрацію, не вживати кофеїну, β-адреноблокаторів. Мила слід використовувати нейтральні чи кислі.
Санаторно-курортне лікування можливе тільки поза активною фазою захворювання або в період мінімальних ознак захворювання.
Правильне своєчасне лікування і працевлаштування покращують прогноз захворювання в цілому, дозволяють хворим на склеродермію зберегти працездатність.
Лілія ГУЛЕЙ, асистент кафедри дерматовенерології БДМУ, кандидат медичних наук
