До такого висновку схиляються лікарі, які працювали і в нас, і на Заході
Ще кілька років – і українці матимуть страхову медицину. Про її переваги і недоліки сказано чимало. А от що про неї думають лікарі, які на власному досвіді знають і нашу медицину, і західну? Про це – у розмові з колишнім чернівчанином, який відвідав рідне місто під час святкування його 600-ліття, відомим у 80-х роках буковинським лікарем-сексологом Григорієм РИБАКОМ, а нині доктором медичних наук, завідувачем відділення психосоматичної медицини і сексології Ессенського університету (Німеччина).
– Григорію, подейкують, що лікар на Заході, на відміну від українського чи російського, не ризикує. Він працює у жорстких рамках певної схеми лікування. Коли ж буде інакше і пацієнт, не дай Боже, поскаржиться, а комісія з’ясує, що лікували недужого не за схемою, то лікарняну страховку винний оплачуватиме за свій рахунок. Зрозуміло, що жоден медик не буде ризикувати своїм благополуччям задля хворого…
– Так, західні лікарі ризику не люблять. Вони ніколи не виходять за рамки чинної концепції лікування.
– Отож, творчий підхід виключається?
– Не зовсім так. Бо ця концепція має досить широкий діапазон, у якому можна творити скільки завгодно. Але за концепцію виходити – зась! Точніше, ти можеш проявити ініціативу і своє бачення, а відтак провести лікування за власною методою. Але, не дай Боже, помилишся чи пацієнт буде незадоволеним. Ось тоді і настане час розплати за ініціативу. Тобі доведеться самостійно доводити правильність обраного лікування. А це означає звертання до адвоката, судові витрати тощо.
– А без затверджених схем лікування страхової медицини бути не може?
– Ні, бо затверджені схеми лікування – базис. І подібний підхід має численні позитиви. Найперше, він відсікає неапробовані методи лікування. Бо те, як інколи ризикують лікарі у країнах СНД, – просто абсурд.
Але на Заході, як правило, існують різні рівні страхування. Обов’язкове – для всіх – дозволяє отримати першу допомогу і дешеві ліки. Приватне ж страхування існує для заможних. Маючи його, можеш збільшувати груди та інші частини тіла, робити навіть косметичні операції, одне слово, – будь-яка забаганка за власні гроші. Бо приватне страхування оплачує все. В цьому соціальна дисгармонія, бо не всі можуть собі таке дозволити.
Зрозуміло, що приватне страхування забезпечує найкраще лікування, але має воно і свої підводні рифи: заради грошей можуть і «залікувати». На жаль, подібні випадки у Німеччині не така вже і рідкість. Скажімо, проведуть додаткові методи обстеження, без яких хворий міг би спокійнісінько обійтися. Або ж запропонують операцію, коли за допомогою скальпеля можна ще й не звертатися. Саме у цьому небезпека приватного медичного страхування.
– То ви прихильник…
– …державної медицини.
– Це коли держава оплачує лікування?
– Так. Бо тоді забезпечується адекватніший підхід до хворого. Скажімо, в Німеччині існує майже 300 страхових медичних компаній. Між ними конкуренція, не зовсім етична реклама. Люди не знають, де краще, часто змінюють страхові поліси, шукаючи, де дешевше і краще. А врешті-решт вдаються до сумнівних послуг.
Скажу відверто, що амбулаторні послуги Німеччина втратила при об’єднанні. Тому уряд працює нині над тим, щоби повернути поліклінічну медицину, яка у НДР була на високому рівні. Бо саме вона заощаджує багато часу хворого, а також допомагає йому правильно зорієнтуватися у тому, який саме лікар потрібен. Крім того, поліклінічно-амбулаторна служба заощаджує не тільки час і гроші хворого, а й державні кошти.
Натомість стаціонарна медицина в Німеччині неймовірно кваліфікована! У клініках допомога надається миттєво й адекватно. У цьому плані, на жаль, медицина країн СНД значно відстає.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
