Як українські вагітні втікачки від війни знаходять допомогу на відносно мирних територіях і чи вплине ця міграція на систему нашої медицини
Чи не найдревніша відома людству історія про знедолену біженку, яка змушена була з немовлям утікати від переслідувачів – це біблійна оповідь про Святе сімейство: Марію, яка разом з новонародженим Ісусом і чоловіком Йосипом вирушила з Віфлеєму до Єгипту, рятуючи малюка від царя Ірода. Яким би дивним не виглядало повторення такого в XXI столітті, але новітній московський «Ірод» змушує українських жінок масово втікати з-під обстрілів, щоби дати або зберегти життя своїм дітям – майбутнім чи щойно народженим. І це зовсім не мовний зворот, це реальність.
“Втеча в Єгипет”. Художник Олександр Антонюк
Обнадійливі історії пацієнток «при надії»
Гінекологиня Галина Паламарюк за свої 32 роки лікарського стажу бачила чимало. Але й вона була вражена, коли до неї на прийом у приватний кабінет у селищі Берегомет на Вижниччині прийшла жінка після двох діб у дорозі, яка виїхала з-під обстрілів столиці наступного дня після пологів з одноденним дитям…
– Вони прийшли на прийом утрьох: Роза і її чоловік з малям на руках, – згадує Галина Дементіївна. – Етнічні вірмени. Кажуть, обстріли були такі сильні, що тривала дорога видалася безпечнішою. Тож через добу після пологів чоловік забрав своїх найрідніших і вони поїхали. Поки дісталися Буковини, поки знайшли де оселитися… Коли звернулися, жінка була, звичайно, у стресовому стані. Післяпологовий період і сам по собі передбачає стрес, до того ж це була її перша вагітність, а тут ще й такі події… Ми з Розою щонайменше півтори години говорили, перш ніж вона заспокоїлася. Я її оглянула, навели лад з накладеними швами… Чоловік був поруч, у кабінеті, тримав дитину весь час на руках, дружину підтримував морально. Вже потім ми спрямували їх до волонтерського штабу, де можна було отримати памперси, пелюшки, якісь речі для себе. Потім – до селищної ради, щоб зареєструвати дитинку, адже зрозуміло, що ні про яку реєстрацію в Києві не йшлося. На щастя, з жінкою все добре і в фізичному плані, і психологічно. Вони оговталися, і як тільки малюку виповнився місяць – повернулися до Києва. Їхній будинок вцілів, тож вони вирішили, що найстрашніше позаду і їм варто жити вдома.
На долю іншої переселенки-киянки в Чернівцях, випало інше випробування – вона народила малюка в укритті під звуки тривожних сирен. Це сталося 3 березня, приблизно о 2 годині ночі, про що повідомив гендиректор комунального некомерційного підприємства «Міський клінічний пологовий будинок № 2» Альберт Куріцин. Пологи відбулись у спеціально облаштованому підвалі пологового будинку. Мати й дитина почуваються добре.
Для Тетяни з Житомира її Даринка – вже третя дитина. Вдома разом із чоловіком її чекають два хлопчики – 12 і 9 років. До Чернівців родина приїхала рівно за тиждень до народження малючки. Виїжджала Тетяна на 39-му тижні вагітності, хоча до того часу прийняла тверде рішення народжувати в Житомирі. Та коли над містом був збитий ворожий літак і його уламки впали на сусідському подвір’ї – пріоритети змінилися. Родина прийняла пропозицію від керівництва з Тетяниної роботи, головний офіс якої розташований у Чернівцях – тут їм пообіцяли забезпечити житлом. Тож терміново переїхали сюди. У Чернівцях їх спрямували до перинатального центру. Тут їм сподобалося, тут і народилася Даринка, якій на момент нашого знайомства виповнився один день.
Тетяна і Даринка. Фото авторки
Тетяна каже, що жодного дискомфорту від того, що вона немісцева і не перебувала в цьому медзакладі на обліку, не відчула. Усі документи й результати обстежень, на щастя, мала з собою. Навіть зіткнулася з таким цікавим збігом: у сусідній палаті породілля також була з Житомира, землячка!
А Альона з Києва свого первістка очікувала у власний день народження, який співпав з днем нашого візиту. На підвіконні в її палаті перинатального центру вже стояв великий букет крупних рожевих троянд від рідних – майбутній мамі пощастило, що вся родина тепер поруч з нею: хоч жінка мешкала з чоловіком у столиці, та її батьки – з Чернівців.
Альона і квіти з нагоди її дня народження. Фото авторки
Тому рішення про переїзд було прийнято в перший же день, коли Київ почали бомбити.
– Прокинулася від вибухів. Було лячно, – згадує Альона. – Крізь вікно бачили, що сусіди заметушилися у дворі, почався хаос. Почали збиратися, шукати, де заправити машину… Склали найнеобхідніші речі і поїхали. Дорога, яка зазвичай займає щонайбільше 8 годин, на цей раз тривала цілі 16. Для підстраховки назустріч із Чернівців виїхав брат із запасом пального в каністрах. Вдень було їхати простіше, коли стемніло – стало важче: всі виснажені, втомлені, колони транспорту на дорозі, багато фур, багато вже було військових машин. По ходу змінювали маршрут – наприклад, Вінницю вирішили оминути, бо там також уже пролунали вибухи, було небезпечно. Натомість тішилися, коли наближалися до Хмельницького – бо це обласний центр, місто, і якщо раптом таки доведеться народжувати, то краще там, аніж десь у полі… І я розумію, що кожен, хто поспішав їхати, – мав на це підстави. Я вагітна на пізньому терміні, хтось із грудничком, та навіть і зі старшими дітьми, в когось, не дай Боже, хтось помер і треба поспішати на похорон, комусь терміново прийняти ліки, яких немає з собою… У кожного свої причини. Якби ми просто втікали від ситуації – можна було б їхати спокійніше, повільніше. Але ситуація така, що не терпіла. У дорозі почалися перейми, і я дуже просила свого хлопчика зачекати. І він послухався.
У Чернівцях жінка навіть не побула в батьків – одразу після приїзду звернулася до приватної клініки, звідки її скерували до перинатального центру, і після додаткових обстежень запропонували лягти в стаціонар. Тут вона провела три тижні.
– А тут виявилося багато плюсів. Хоча я від державного закладу очікувала, що буде – ну «так собі», – зізнається жінка. – А тут навіть краще виглядає, аніж у приватній клініці, в якій я була досі на обліку. Усі документи і результати аналізів я мала з собою, але на місці також були проведені додаткові обстеження. І не було жодної різниці між тим, чи я місцева, чи приїжджа. Ставлення навіть набагато краще, ніж я сподівалася.
Куди звертатися вагітній, яка приїхала з іншого регіону
Наразі у виборі лікувального закладу і лікаря вагітна жінка не обмежена жодними рамками, жодними географічними прив’язками до місця проживання, вона може обирати сама лікувальний заклад, де хоче отримувати медичні послуги. Тож може стати на облік у будь-якому закладі, який має угоду з НСЗУ на пакет «Ведення вагітності в амбулаторних умовах».
Коли, наприклад, такі жінки звертаються до приватного гінекологічного кабінету Галини Паламарюк в смт Берегомет Вижницького району, лікарка пропонує медичні заклади на вибір: найближчу Вижницьку лікарню – за 18 км, Сторожинецьку – за 25 км, або заклади в Чернівцях – які за 60 км. Адже сама вона угоди на пакет ведення вагітності не має.
Галина Паламарюк. Фото з Facebook
– Вибирають, як зручно. Я роблю первинний огляд, оцінюю ступені ризику і нагадую, що варто бути під постійним наглядом, – каже Галина Дементіївна. – Якщо жінки планують затриматися тут на довше – то вони зазвичай передекларовуються до наших сімейних лікарів, адже у вагітної не лише акушерська ситуація має бути здорова, а й її має оглянути терапевт: прослуховувати легені, робити кардіограму – до пологів вагітна має бути соматично здорова. Далі вагітні скеровуються до відповідних лікарів і спостерігаються згідно з протоколами медичної документації, безкоштовно чи відповідно до встановлених тарифів. Зазвичай на прийом планую пів години на відвідувачку, але для переселенок бронюю більше часу – бо «своїх» я вже знаю, за 30 років моєї роботи вже доньки моїх перших пацієнток самі стали мамами… а з цими треба все з’ясувати. Передивитися первинну документацію, визначитися, чим жінка хворіла, добре вивчити все.
У Чернівцях, окрім перинатального центру і його жіночої консультації, ще є пологовий будинок №2 зі своєю жіночою консультацією, також ці послуги надаються в кожній центральній районній лікарні, яка має відповідний пакет з НСЗУ. Тож якщо жінка мешкає ближче до якогось районного центру, їй рекомендують ставати на облік там, куди її за потреби можна найшвидше довезти.
– У жінки з собою завжди має бути паспорт і обмінна карта – основний документ, – пояснює порядок дій для вагітних гость Буковини заступниця гендиректора із загальних питань і комунікації КНП «Чернівецький обласний перинатальний центр» Любов ГОДНЮК. – Якщо раптом обмінної карти немає з собою, документи про обстеження втрачені – жінці заведуть нову обмінну карту в жіночій консультації. Але коли жінка спускається в укриття під час повітряної тривоги, або коли вона десь перебуває під час комендантської години – обмінну карту бере з собою. Лікар, який приймає таку жінку в медзаклад, саме за обмінною картою бачитиме весь перебіг вагітності і зможе зробити правильні призначення і відповідно реагувати на ситуацію.
Заступниця генерального директора КНП “Чернівецький обласний перинатальний центр Любов Годнюк. Фото ТРК “Чернівці”
Отже, спочатку вагітна жінка має стати на облік у жіночій консультації. Її обстежують, призначають відповідні скринінги – залежно від терміну вагітності. І якщо виникають якісь проблеми чи питання щодо перебігу вагітності – направляють у відділення патології, наприклад,у Чернівецький обласний перинатальний центр, у якому організовують спостереження за її станом.
Перинатальний центр тепер – не лише місце народження, а й неформальної подальшої опіки
Обласний перинатальний центр відкрили у Чернівцях лише два роки тому, а відкриттю передувала його тривала шестирічна реконструкція. Зараз він навіть не нагадує той звичайний пологовий будинок, яким був раніше. Стіни, двері, вікна – ніби щойно після ремонту, коридори – світлі, палати – як готельні номери, ліфти – блискучі. Керівництво не нахвалиться сучасними пологовими залами і операційними. А ще поруч з кухнею дуже смачно пахне. За підтримку центру в ідеальному стані і за непросту в цих умовах роботу заступниця керівника Любов Годнюк дякує невтомному персоналу і доброчинцям.
– Люди, які допомагають – це величезна підтримка на сьогодні і для пацієнток, і для працівників. Багато благодійної допомоги надходить від колишніх жителів нашої області, які давно мешкають за кордоном. Передають памперси, пелюшки, дитячий одяг, дитяче харчування… І це дуже важливо, адже серед наших пацієнток зараз є чимало таких, які поспішно покидали домівки практично з однією сумочкою, тож мають потребу в цих речах…
Місцеві допомагають продуктами. Наприклад, мешканці с. Перебиківці зібрали картоплю, моркву, капусту – завдяки їм ми змогли збільшити порції їжі. На щастя, буквально за кілька місяців до війни ми повністю змінили підходи до харчування і наше меню, збільшили вартість харчування на людину. Маємо налагоджене триразове збалансоване харчування, двічі на тиждень пропонуємо м’ясо і рибу.
Обід у перинатальному центрі: гречаний суп і голубці, як удома. Фото авторки
Адже сьогодні багатьом жінкам ніхто не може принести їжу з дому: одні з них – переселенки і нікого тут не мають, інші приїхали з родиною, але не мають повноцінного житла, та й воєнний стан вніс корективи – у нас жінки з усієї області, з віддалених районів, і звідти також складно добратися рідним, зважаючи на перебої з транспортом і пальним. Тож харчування, яке ми пропонуємо, для них дуже важливе. Благодійники іноді передають яблука – печемо для пацієнток яблука, з Перебиківців передали свіжі тушонки – додаємо їх у гречаний суп. Контролюємо щоденне меню. Вареники зробили – для відділення патології вагітності, бо тим, які вже народили, особливо шляхом кесаревого розтину, призначається інша дієта, не все можна їсти.
Любов Годнюк наголошує, що для жінок, які приїхали з «гарячих точок», не менша проблема, ніж фізичне здоров’я їх і їхніх майбутніх малюків – це психологічний стан. Для усунення цього стану постійної тривоги працюють психологи – мають фахівчиню в штаті, також залучають волонтерок. Адже серед пацієнток є ті, яким вдалося виїхати в перші дні обстрілів, а є й такі, що вирвалися з облоги нещодавно і були свідками страшних речей. Попри те, що вони тут огорнуті турботою і увагою, їм важко забути пережите, але жінки зізнаються, що робота психологів їм справді допомагає.
Хоча сирени лунають і тут, і повітряні тривоги не додають спокою… Любов Годнюк розповідає, що в перинатальному центрі працює внутрішня система оповіщення, в кожній палаті, в кожному кабінеті – для пацієнтів і персоналу. Усе відбувається організовано. У різних відділеннях розроблені відповідні інструкції, як діє персонал і пацієнти в разі надходження сигналу повітряної тривоги. Ці інструкції різні. Наприклад, у відділенні інтенсивної терапії – це одні дії: як взяти і спустити у сховище жінку, у відділенні сумісного перебування матері і дитини інші дії: як взяти дитину, що потрібно взяти для дитини для можливості тривалого перебування у сховищі. Якщо жінка перебуває у відділенні патології вагітності – які документи і що, крім документів, їй потрібно взяти з собою в укриття… Укриття тут комфортне, якщо так доречно казати – там тепло і затишно. Але якщо тривога триває кілька годин, жінкам це важко і виснажливо.
Загалом ми зараз тут не лише «місце, де народжуються маленькі українці», ми ще й місце для створення комфортного середовища для вагітних жінок і породіль з малюками, – каже Любов Годнюк. – Жінка, яка народила, зазвичай має напружений психоемоційний стан, а зараз ще й період такий, та ще й місто для переселенок чуже… Тому намагаємося підтримати жінок і після виписки. Від благодійників передаємо необхідні речі, засоби гігієни. Сконтактовуємо породіллю з дитячою поліклінікою чи районними лікарнями, у яких на контролі має бути новонароджене маля. На постійному зв’язку з ними, головний лікар дитячої поліклініки інформує про педіатрів, які працюють за місцем проживання породіллі. Нещодавно виписалася після пологів переселенка, яка знайшла помешкання в селі Керстенці на Хотинщині – я телефонувала керівнику центру первинної медико-санітарної допомоги в районі Тетяні Солодкій, щоб одразу направили туди свого лікаря.
Любов Годнюк з новонародженою двійнею – дітьми вимушеної переселенки з Києва. Фото з Facebook
Ми знаємо і пам’ятаємо зараз кожну новонароджену дитину – саме тому, що переймаємося ними і після того, як перебування їх у нас завершується. Тому, хоч це може й трохи дивно звучить, є у нас потреба в дитячих візочках. Бо якщо навіть одяг, пляшечки, дитячу суміш батьки-переселенці змогли з собою взяти – то візочок уже точно не вмістився. Тож якщо хтось має такий, яким уже не користується – приносять сюди. Вчора новоспечена матуся-харків’янка вибрала для дитини візочок, який привезли добрі люди з Клішківців…
Після реформи – потрібна буде… реформа?
Раніше при пропагуванні запровадження гендерноорієнтованого бюджетування як інструменту, що сприяє поліпшенню якості й доступності послуг, підвищенню цілеспрямованості, ефективності та прозорості використання бюджетних коштів, часто наводився один приклад. Що в певному місті, де начебто логічно планувалося асфальтування частини дороги, після ретельного вивчення питання виявилося, що насправді потрібен не ремонт дороги, на якому наполягали чоловіки, а ремонт тротуару, яким жінки пішки водили дітей до школи. Тепер, вочевидь, саме гендерноорієнтоване бюджетування просто мусить бути застосованим до медицини: зміни, які спричинила вимушена міграція українок всередині країни не можуть не бути враховані.
Наразі НСЗУ виконує свої медичні гарантії на оплату пакета послуг «Ведення вагітності в амбулаторних умовах» та надання безкоштовних медичних послуг при пологах. Як зауважила заступниця гендиректора «Чернівецького обласного перинатального центру», НСЗУ повністю фінансує виплату заробітних плат працівникам центру. Водночас, надалі слід буде врахувати, що частина персоналу (в кожній області – у місцях активних бойових дій більше, у західних областях менше, та все ж) звільнилася з роботи і виїхала. Наразі вакансії «закривають» власними силами, поки справляються, але так не може тривати завжди.
Водночас варто зважати на те, що величезна кількість жінок, які перебували на обліку по вагітності, а також планували народжувати у населених пунктах, де вони мешкали, чи поблизу них, тепер народили чи ще будуть народжувати на Заході України. Навантаження на медзаклади в цих регіонах збільшується – тож і частки фінансування не завадило б переглянути.
Також поки складно уявити, яким боком обернеться після війни довоєнна реформа і оптимізація медзакладів. Наприклад, у вже згадуваному нами селищі Берегомет на буковинській Вижниччині гінекологічну службу (три гінекологи, жіноча консультація і стаціонарне відділення) закрили і перевели в райцентр за 18 км, хоча пологів тут було чимало. Та це було певною мірою логічно – задля того, щоби зробити потужнішу гінекологію в райцентрі,на чомусь зекономили. Для райцентру купили обладнання: кольпоскоп, гістероскоп. Хоча й збільшили навантаження на лікарів і віддалили послугу від споживачок.
Галина Дементіївна Паламарюк, якій також пропонували нову роботу, вирішила, що «своїх берегометських дівчат не покине». І відкрила приватний кабінет. Подала документи в МОЗ, вибрала ліцензію, відкрила ФОП, взяла в оренду кабінет, закупила необхідне обладнання для амбулаторного прийому. Сплачує податки, всіх радо приймає, нікому не відмовляє.
Галина Паламарюк. Фото з Facebook
А поруч із її селищем з 10-ма тисячами населення розташоване ще й село Мигове з гірськолижним курортом, де зараз усі відпочинкові будиночки і котеджі заселені вимушеними переселенками з дітьми. Приїжджі жінки спілкуються з місцевими – в крамницях, на ринку, в перукарні… І методом «сарафанного радіо» дізнаються, де є найближчий гарний гінеколог. Тож клієнтська база пані Галини зростає. Але!
Галина Паламарюк не має пакету «Ведення вагітності в амбулаторних умовах» – для цього треба, щоби в штаті були два гінекологи. Пані Галина у своєму приватному гінекологічному кабінеті робить планові огляди з проблемами, які не потребують невідкладної допомоги: перевірка і контроль за лікуванням попередніх захворювань (запалення, ерозії тощо), скерування вагітних, які ще не зорієнтувалися, де їм ставати на облік.
– Звісно, що з важкими випадками справді краще звертатися до центральної районної лікарні – у нас в Берегометі не було такої змоги надати допомогу при ускладнених пологах, при оперативних втручання, при додаткових поглиблених обстеженнях. Або за потреби переливання крові при кровотечі – тут нема де зберігати кров. Але в плані амбулаторного ведення і прийому краще, щоб була можливість звертатися ближче до місця проживання людини. Бо немає різниці де дивитися жінку в кріслі – у нашому селищі чи в райцентрі, або де вводити чи вилучати спіраль, чи проводити інші елементарні маніпуляції.
Тому чи не виникне згодом потреба відновлювати те, що згорнули в селищі – покаже час. Це залежить від того, як довго триватимуть бойові дії в Україні, яку кількість регіонів вони охоплять, чи зможуть переселенки повернутися до своїх домівок, а чи вирішать осісти тут. Зрештою, Галина Паламарюк уже готова була розширити штат – одна із столичних переселенок виявилася акушеркою-гінекологинею і з радістю погодилася би працювати разом з пані Галиною в Берегометі. На жаль, в НСЗУ наразі не відкривають пакети для амбулаторного ведення вагітних – тому ця ідея поки не втілилася… Але те, що нові умови потребуватимуть змін і в медицині – сумнівів немає.
Маріанна АНТОНЮК
