Можна скиглити, що немає грошей на літній відпочинок, дивлячись з дивану телепрограми ВВС про подорожі та гортаючи журнал «National geographic», а можна – лише за 100-150 грн. поїхати до Карпат бодай на один день, і відчути, що таке справжнє щастя. Так, як це робить вже котрий рік поспіль чернівчанин Олексій Пономаренко, якому вдалося перевести не одного «диванного» туриста у справжнього.
На запитання журналіста «Версій», скільки ж кілометрів він «находив» за останні два роки, відповів, що понад 1000. Пройти за день 20 км – нині не проблема. Але все це набувається з часом…
Олексій розповідає, що на карпатських стежках зустрічав і батьків з 6-9-місячними малюками, і 79-річного краянина, і чоловіка, який переніс інсульт і мав проблеми з опорно-руховим апаратом. Головне – бажання. А ще – повага до гір, які обов’язково віддячать за це, і головне – не смітити серед такої краси.
Лікбез для новачків
– У більшості випадків від «диванних туристів» доводилося чути про відсутність часу, грошей, спорядження, підготовки і тому подібне. Але насправді всі ми добре розуміємо, що то лише звичайні лінощі, – розповідає Олексій Пономаренко.
Отже, що потрібно для такого омріяного походу? Перш за все, відірвати дупу від дивану. Це головна умова. Або поставити собі питання: «Що я зробив для того, щоби побачити ту красу, яку бачу на фото у моїх друзів по соцмережах».
Друге: для комфортного походу обов’язково необхідні рюкзак, намет, карімат (туристичний килимок), спальник, зручне взуття, теплий одяг та дощовик. Найдорожчі речі, такі як намет, рюкзак і спальник, можна позичити у друзів, але, звичайно, краще придбати, адже це вкладення не на один похід, а на роки.
Час. ПВД (похід вихідного дня) передбачає виїзд і повернення у вихідні дні. У нашому конкретно чернівецькому випадку виїзд о 5:28 у суботу і повернення в 22:40 у неділю.
Матеріальна частина. Транспорт: таксі зранку до вокзалу – 30 гривень, але можна й прогулятися, залежно від району проживання, потяги туди і назад у загальному – 40 гривень. Їжа з розрахунку на двох: батон – 7 грн, куряче філе на відбивні для бутербродів – 20, кукурузна крупа на мамалигу – 5, сало на шкварки – 10, бринза овеча – 25, кава, чай, «чукуляда» – 30. Звичайно, у їжі фантазія не обмежена. Можна додати ще й помірну дозу алкоголю на вечірні посиденьки біля вогню, усілякі делікатеси за смаком, але я прикинув бюджетний варіант.
Отже, похід обійдеться аж раптом у 150 грн. А тепер порахуйте, скільки ви витрачаєте на вихідні у місті.
Звичайно, для першого разу бажано йти у гори у компанії з досвідченою у походах людиною, яка орієнтувалась би в маркуванні, маршрутах, але, за бажання, і це все не важко уточнити, маючи під рукою Інтернет, адже є купа спеціалізованих туристичних сайтів і форумів, де з вами поділяться мапами, порадять маршрут і розкажуть, де краще стати на ночівлю.
Не зайвим буде подивитися і прогноз погоди для тієї місцевості, куди ви йдете. Якщо прогнозують суцільні дощі та грози, краще відкласти мандрівку до більш сприятливих погодних умов.
З ким і з чим йти у гори
Олексій Пономаренко каже, що знайти компанію для походу в гори нині – не проблема. На форумі сайту travel.org.ua можна скооперуватися з кимсь, можна написати також у соціальній мережі Facebook тому, хто викладає фото з подорожей. Олексій пригадує, що якось одна дівчина попросила в листі порадити, який рюкзак їй купити, а наприкінці додала: «То, можливо, і в гори мене з собою візьмете?»
Якщо хочете власною компанією піти в гори, можна придбати мапу в туристичному магазині на розі вулиць Ентузіастів і Комарова. Адже більшість маршрутів мають своє маркування (на деревах, стовпах, камінні).
Чим діставатися?
О 5.28 іде дизельний потяг на Коломию, де треба пересісти на дизель до Рахова. Можна купити квиток одразу до точки призначення, так виходить дешевше. Для початківців найкраще вибирати одноденні пішохідні маршрути, наприклад, з Яремчого, де починаються Карпати, або Микуличина.
Вижниця вихідного дня
– Укотре переконуюсь сам і розповідаю, що головне – це рішуче бажання не сидіти вдома біля телевізора чи за компом у вихідний. А куди податися, на наше буковинське щастя, завжди знайдеться. Один із яскравих прикладів, – Вижниця, або «ворота в Карпати», як їх інколи називають, – розповідає Олексій Пономаренко.
Отже, як лікар, прописую вам ПВД (похід вихідного дня). Рецепт простий. Встаємо раненько, вмикаємо комп і дивимось розклад маршруток на Вижницю з головного автовокзалу Чернівців. Якщо занадто довго спали, то додаємо буси, які їдуть з АС-4, що на «Добробуті» поруч з Калинкою. Звідти їдуть о 9:30. Ну, а якщо хочете попасти на захід сонця, то дивіться розклад АС-3 з Дріжджзаводу, там маршрутки з 16 години. Беремо канапки, водичку, цукерки в маленький наплічник – і поїхали відпочивати.
Якісь півтори години і вже у Вижниці. Йдемо убік мосту через Черемош на Кути і навпроти посту ДАІ повертаємо на вулицю Назарія Яремчука, що йде через кут під назвою Рівня. На цій же вулиці є й музей цього видатного буковинського співака, і за бажання його можна також відвідати.
Через 4 кілометри буде туркомплекс, де, до речі, можна й перекусити, а навпроти комплексу – надзвичайний за красою поріг на річці Черемош.
До повені він був потужнішим і колись навіть президент-бджоляр сплавлявся тим порогом на рафті.
Тут можна позасмагати і освіжитися у прохолодних водах Черемошу. Відпочивши крокуємо далі і за 300 метрів ліворуч буде дорога на хутір Малинешний.
Проходжу повз останню хату на хуторі з гарним ставочком і рушаю на гору.
На дальньому фоні видніється село Тюдів Івано-Франківської області, а попереду – дахи будиночків хутора, що сховався від цивілізації в мальовничому куточку Карпат.
Ще 5 хвилин – і виходимо на гарну полонину, звідки відкривається чудовий краєвид. Аромат різнотрав’я просто зводить з розуму… Хочеться дихати на повні груди, щоби забрати з собою хоча б кілька міліграмів цього карпатського парфуму.
Дорогою снідаю ягодами і збираю гриби.
Спуститися в потрібне місце з гори – то справжній квест, навіть для місцевих. Адже стежок, які розходяться на хребті багато, а внизу вони одна від одної виходять на значній відстані. Я вкотре спускаюся стежкою, якою раніше не ходив, і виходжу позаду туркомплексу. У таку спеку і не скупатися – гріх, тож знову стрибаю у воду.
Другий варіант цього ж напрямку, – буковинська туристична класика, Смугарські водоспади, Протяте каміння і Соколине око.
О 7:55 на автовокзалі всідаємся в автобус до Путили, через 2,5 години виходимо біля вказівників на початку села Розтоки і повертаємо ліворуч. На стовпчиках помічаємо свіженькі жовто-білі марки, тож повз них йдемо до вказівника, що вище. Від роздоріжжя можна піти червоним маркером, але не побачити водоспади, хіба, що спуститися руслом струмка до найбільшого, а можна йти далі дорогою і насолоджуватися красою.
Першим на нашому шляху зустрічається водоспад «Ворота», далі Середній Гук, а потім і Великий Гук.
Щоби потрапити на червоний маршрут, треба невеличким струмком навпроти Буковинського водоспаду залізти на гору і маркованим маршрутом йти до Протятого каміння.
Звідти йдемо до Виженки, і дорогою обов’язково повертаємо на Соколине око.
Після цього повертаємося на маршрут і через Німчич та Виженку потрапляємо до Вижниці.
На Чернівці остання маршрутка з Вижниці йде о 18.30 або о 19.00 – Путильский автобус, і вже о 21.00 можна сидіти вдома, милуватися світлинами та згадувати день, проведений в одному з дивовижних місць України.
І головне: якщо ви колись бачили зоряне небо в горах, ви ніколи цього не забудете. І жодна світлина не передасть цього неймовірного параду планет у тебе над головою…
Юлія БОДНАРЮК, «Версії»
