З нагоди 190-річчя від дня народження Юрія Федьковича.
«Аби моя історія не пропала…» (Ю. Федькович про автобіографії)
Юрій Федькович. 1870
Дослідники біографії та творчості Юрія Федьковича (1834–1888) незмінно акцентують на тому, що він був навдивовижу цікавою творчою особистістю, тож у тогочасній західноукраїнській літературі постать його як письменника є масштабною. І справедливою є думка, що на Буковині певний час після Федьковича, який був одним із найвидатніших фольклористів Буковини, не було письменника, який за рівнем таланту перевершив би його, аж допоки в літературі не з’явились Ольга Кобилянська та Василь Стефаник.
Про неповторність постаті Юрія Федьковича якнайкраще звучать слова Івана Франка:
«Федькович – се талант переважно лiричний; всi його повiстi, всi найкращi його поезiї навiянi теплим, iндивiдуальним чуттям самого автора…».
Інтерес до творчості та особистості письменника не згасає протягом понад століття.
Цим пояснюється зокрема увага до світлин Федьковича і художніх творів образотворчого мистецтва. Варто зауважити, що фотопортрети Ю. Федьковича, які збереглися у значній кількості, є цінним документальним матеріалом зокрема і для мистецької творчості сучасних живописців та графіків, а також майстрів прикладного мистецтва.
Юрій Федькович у молодому віці.
Державний архів Чернівецької області.
Юрій Федькович.Фото. 1862
Емілія Марошані, в яку був закоханий Юрій Федькович. Фото.1859
Здебільшого вони публікувались у рідкісних тепер виданнях як, наприклад, “Die österreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild: Bukowina”, Осип Маковей “Життєпис Осипа-Юрія Гординського-Федьковича”, публікації Івана Франка про Юрія Федьковича, низка періодичних видань ХІХ ст. буковинської та галицької преси (“Буковина”, “Klosy”, “Нова хата”, „Kraj”, «Мета», «Нива» тощо).
Численні буковинські живописці та графіки присвячували свої твори образу Ю. Федьковича. Серед них — Микола Івасюк (1885), Юстин Пігуляк (1866), Євзебій Ліпецький (1920-ті рр.), а також художники сучасної доби – Іван Холоменюк, Юрій Чудінов, Сергій Хохалєв, Яків Очеретько, Володимир Гамаль, Іван Балан, Орест Криворучко, Іван Вихренко, Володимир Краснов…
З-поміж українських митців до портретних образів письменника звертались такі митці як Андрій Александров, Василь Тітков, Олексій Артамонов, Володимир Сидорук…
З низкою цих творів знайомить експозиція чернівецького Літературно-меморіального музею Юрія Федьковича, представлені вони також і в нашому Художньому музеї
Євзебій Ліпецький (1889-1970). Портрет Юрія Федьковиа. 1920-ті роки
В.Резнер чи Мечислав Рейзнер?
Звертались до образу Ю. Федьковича й художники, які були його сучасниками. Відомо, наприклад, що 1886 року Юстин Пігуляк створив прижиттєвий живописний портрет 52-річного письменника, якому притаманна глибока внутрішня зосередженість. Він писав його з натури. Твір був власністю товариства “Руська бесіда”, почесним членом якого був Федькович.
Увагу привертає й один з експонатів Меморіального музею Юрія Федьковича живописний портрет письменника. Репродукований цей музейний предмет як твір художника на прізвище В. Резнер у виданні “Юрій Федькович. Твори”. Том третій. Чернівці. Видавництво “Буковина”. 2011. Про нього 7 серпня 2014 р. разом з репродукцією твору повідомлялось і на сторінці Муніципальної бібліотеки ім. Анатолія Добрянського як про прижиттєвий портрет (матеріал Л. Щербанюк та І. Кейван). А 9 серпня 2019 року часопис “Молодий буковинець” у публікації “Три любові Федьковича: література, газета й Емілія. Репортаж з музею письменника у Чернівцях” писав:
“…в одному із залів висить єдиний прижиттєвий портрет Юрія Федьковича. Відомо лише прізвище художника – Резнер, і те, що саму картину у 2012 році реставрували у Львові”.
Мечислав Рейзнер (1861, Львів – 1941, Львів). Портрет Юрія Федьковича. 1884 (?).
Чернівецький літературно-меморіальний музей Юрія Федьковича
У пошуках задля з’ясування питання ким був В. Резнер, виявили наступне.
Прізвище “Резнер” (без ініціалів) зрідка зустрічається у деяких публікаціях. Наприклад, у тексті мистецтвознавиці Лариси Купчинської, де вона наводить список імен випускників Віденської академії мистецтв. Згадує вона прізвище “Резнер” і серед учнів художника Корнила Романовського (народився близько 1819 року).
Втім, з’ясувати більше про митця на прізвище “Резнер” не вдається.
Водночас спроби здійснити пошук відомостей про художника, написавши його прізвище латиницею, виявились успішними.
Мечислав Рейзнер (1861, Львів – 1941, Львів). Автопортрет з палітрою. 1890
Звернення до “Польського біографічного словника” (“Polski Słownik Biograficzny”) дає можливість з’ясувати ситуацію. У словнику подається основний варіант прізвища цього художника — Mieczysław Reyzner (Мечислав Рейзнер). При цьому наведено варіанти написання цього прізвища: Reizner і Raizner.
Отож давайте з’ясуємо відомості про життя і творчість художника.
Польський та український художник Мечислав Рейзнер (1861, Львів – 1941, Львів) навчався у Віденській та Мюнхенській академіях мистецтв (1880-1886), а також у Парижі (1888-1898). В окремі роки він приїздив до рідного Львова, де й оселився 1897 року.
Мечислав Рейзнер, який зажив слави одного з найвидатніших художників, створив низку жіночих портретів, жанрових композицій, натюрмортів у техніках олійного живопису, акварелі, пастелі, він також працював у графіці.
Мечислав Рейзнер. Натюрморт з квітами. Полотно, олія. 1922.
Мечислав Рейзнер. Портрет жінки. Народний музей у Варшаві
Мечислав Рейзнер. Натюрморт. 1896
Мечислав Рейзнер. Дівчина красуня. 1889
Мечислав Рейзнер. Портрет жінки. 1905
Його твори експонувалися на міжнародних виставках у європейських столицях, а на Паризькому салоні 1892 року образ літньої жінки, яка молиться, отримав “Почесну відзнаку”. Публіка та критика були вражені цим твором, який дихає спокоєм і реалістичністю. Тепер він зберігається в одній із приватних колекцій. Успіх надихнув митця, і він започаткував велику серію композицій «Бабусі, що моляться”, над якою працював довгі роки, за що й отримав назву “художник старості”.
Мечислав Рейзнер. Бабуся, яка молиться. 1893
Мечислав Рейзнер. Старенька. 1892.
Твори М. Рейзнера мали великий попит і експонувались у залах Товариства приятелів образотворчих мистецтв Львова, Кракова (від 1885 року), Варшави, а також Мюнхена, Берліна. де їх доволі часто відзначали почесними відзнаками й нагородами.
Нині більшість картин митця зберігається у Львівській національній галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. У робочому кабінеті Івана Франка його помешкання у Львові, де тепер розміщено Літературно-меморіальний музей Івана Франка, експонується жіночий портрет. Дотепер невідомо ані ім’я портретованої, ані й те, чому Іван Франко придбав цей портрет 1905 року і повісив саме його у своєму робочому кабінеті. На лицевому боці портрета є напис — „Rys. Reyzner“. Твори М. Рейзнера зберігають музеї Кракова та Вроцлава.
Мечислав Рейзнер. Жіночий портрет, який Іван Франко придбав 1905 року.
Зберігається у Літературно-меморіальний музеї Івана Франка у Львові
Важлива обставина залишається невідомою: чи мали можливість Юрій Федькович і Мечислав Рейзнер зустрічатись і спілкуватись у Львові або й у Чернівцях. Вірогідним є факт, що Юрій Федькович бував у Львові. 1872 року він виїхав на запрошення товариства “Просвіта” Про це читаємо стор. 442 у “Життєписі Осипа-Юрія Гординського-Федьковича”…”, де перебував понад рік. І більше туди не повертався.
Водночас відомо й те, що на той час Мечислав Рейзнер був у зовсім юному віці.
Майбутній маляр після навчання в академіях мистецтв повернувся до Львова 1886 року.
Разом з тим повідомлялось, що 1885 року М. Рейзнер вже вперше виставив свої твори
у Львові та Кракові.
Тої пори у Львові широкого розголосу мав 25 річний ювілей літературної діяльності Ю. Федьковича, святкування якого проходило у Чернівцях у товаристві “Руська бесіда”, визначним діячем якої був письменник. На цю подію відгукнулась львівська газета “Kraj” 6 липня 1886 року повідомленням про те, що Ю. Федькович став почесним членом товариства Т. Шевченка.
Відомо, що львів’яни цінували талант Федьковича і його особистість. Вірші письменника вперше були надруковані у Львові 1862 р.
Місцеве видання “Kłosy” 1886-го повідомляло про ювілейні урочисті в Чернівцях, а також в одній з публікацій (за 7 травня 1887 р.) читаємо: “Єдиний поки що справжній гуцульський поет Єжи Федькович, який, як ніхто інший, чув серцебиття гуцульської душі, використовував усі можливі засоби своєї багатої поетичної природи…задля відображення подій життя і повсякденного буття гуцулів”.
Не виключено, що молодий львівський митець М. Рейзнер, який безперечно знав про творчість відомого літератора, створив портрет Ю. Федьковича. Звичайно, можна припустити, що живописець писав твір з натури. Але оскільки свідчень про їхню зустріч ми не маємо, то прийнятним є інший варіант. Можливо, у своїй роботі він послуговувався світлинами Федьковича, або живописними портретами уславленого буковинця, які у той час зберігалися у львівській “Просвіті”. Львів’яни добре знали Федьковича. Місцева преса постійно повідомляла про його різноманітну творчість. І, приміром, як зазначало 1873 року видання “Kłosy”, “він багато пише для театру та співпрацює з періодичними виданнями; рік тому він очолив видавництво народних книжок «Zorza».
Відтак, порівняймо портрет Ю. Федьковича у віці 52 років, написаній з натури 1886 року Юстином Пігуляком з фотографією Ю. Федьковича від 1884-го та портретом роботи Мечислава Рейзнера з Літературно-меморіального музею у Чернівцях.
У результаті доходимо висновку, що Мечислав Рейзнер зобразив Ю. Федьковича орієнтовно у 50-річному віці, і його твір перегукується зі світлиною письменника тієї пори.
Про враження від зовнішнього вигляду Юрія Федьковича принагідно наведемо цитату з тексту передмови письменника Дениса Лукіяновича ”Збірки поезій Юрія Федьковича”, виданої Науковим товариством імені Тараса Шевченка 1907-го:
”Він був високого зросту, русявий, носив усе цвікер (пенсне), пізніше окуляри. З літами розрісся й мав вигляд кремезного чоловіка, з лицем видатних, грубих русинів. Був мовчазливим та задумливим, суворим. Але за тою неприступністю крилася щирість і сердечність. У місті не скидав крисані й сердака, в руках усе носив жирований гуцульський топірець”.
Чернівчани були знайомі з творами М. Рейзнера. Дізнаємося про це з повідомлень буковинської преси, яка, як відомо, є багатим джерелом історичних фактів. Чернівецькі часописи постійно публікували репортажі про виставки, на яких експонувались твори Мечислава Рейзнера. Приміром часопис “Bukowinaer Rundschau” за 23 січня 1897 року опублікував розлогий матеріал про виставку львівських художників у Промисловому музеї, на якій експонувався твір Мечислава Рейзнера “Модель”. 1906 року “Czernowitzer Tagblatt“ за 14 червня розповідав про виставку “Товариства друзів мистецтва”: на виставці на Рудольфсплаце, було продано 40 мистецьких творів. Серед авторів — Мечислав Рейзнер, Лемберг, «Господня молитва», полотно, олія.
Звертаючись до творчості М. Рейзнера, підкреслимо, що митець був особливо успішним у створенні портретів і натюрмортів
У його творчому доробку є значна галерея жіночих портретів, а також людей похилого віку.
Його по праву вважали чудовим і вправним портретистом. Численні твори Мечислава Рейзнера вражають реалістичністю обробки обличчя та рук, а також свободою у формуванні одягу та простору.
Отже, створений Юстином Пігуляком прижиттєвий портрет, а також портретне прижиттєве зображення Юрія Федьковича роботи Мечислава Рейзнера, яке експонується у Чернівецькому меморіальному музеї Юрія Федьковича, є тими творами, які є достовірними, адже вони перегукуються зі спогадами про Ю. Федьковича його сучасників: Івана Франка, Осипа Маковея, молдавського художника й письменника Рудольфа Роткеля. Їхня істинність розкриває нам справжнього Федьковича як людину і письменника.
Насамкінець — фрагменти публікації видання “Kłosy” за 14 серпня 1873 року “Jósef Fed’kowicz, narodny poet”:
“Нині його піснею лунають гори й долини…
Він єдиний живий поет сьогодні, чия народна музика, найбільш цінована і улюблена народом.
Дивну чарівність мають в собі пісні Федьковича; смуток і туга сіли на них, під якими виривається жар палаючих грудей. Повний смутку лунає сміх поета. Проте стільки в ньому привабливості — така щира любов, що її можна відчути наскрізь
Мова елегій і пісень Федьковича мила і гармонує з оригінальною будовою вірша, запозиченою, певно, з народної пісні; рима і ритм його пісень мають свої особливості; їх утворення — таємниця поета, а отже у цьому є його оригінальність. Його проза не менш мелодійна, ніж вірш.
Федькович жив з гуцулами, як гуцул, нічим не відрізняючись від них; співав їм, навчав, давав поради, став найпопулярнішою особистістю на Буковині; як депутат представляв інтереси гуцулів, був і є поборником народу, його найбільшим другом і братом.
За життя отримав любов народу, яка тривала довго, зберігшись у вдячній пам’яті наступних поколінь”.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України
Довідково від «Версій»:
Такою вже є творча «карма» мистецтвознавиці Тетяни Дугаєвої, достойної учениці відомого дослідника та «збирача» й перетворювача в музеї львівських замків академіка Возницького: практично у кожній своїй роботі екс-директорка чернівецького Художнього музею Тетяна Дугаєва встановлює чи то авторство, чи то правдиві дати життя митців чи… Одне слово, вона завжди знаходить те, що загубилося у минулому – роках, десятиліттях і навіть століттях. Так і цього разу. Вивчаючи та досліджуючи тему Федьковича у творах художників, встановила правдиве авторство одного з його прижиттєвих портретів. І цінуючи все те, що зробила пані Дугаєва для культури Чернівців та Буковини (ініціювала та зібрала для Художнього музею багатющу колекцію хатньої буковинської ікони; встановила автора панно-майоліки на фронтоні приміщення музею, колищньої ощадниці – будинку Дирекції ощадних кас міста; «зібрала» разом усіх буковинських митців у виданні про художників, архітекторів та скульпторів трьох століть, які творили на теренах Буковини тощо), не полишаємо надії на її наступні творчі знахідки.
Та «Версії» за умовами жанру мають триматимати інтригу: читач, залюблений у мистецтво, пам’ятає, мабуть, серію публікацій Т. Дугаєвої ще у паперових «Версіях» про плеяду блискучих художників та архітекторів першої половини ХХ століття, які починали свій творчий шлях у Чернівцях. Переконані, було б цікаво дізнатися де вони, що з ними сталося та чию культуру вони збагатили. Тож саме цій темі буде присвячений новий проєкт мистецтвознавиці, який ми розпочнемо в кінці нинішнього або ж на початку наступного року.
