Їхати чи не їхати? або Путівник для охочих потрапити до Криму

Дорожні нотатки

«Зрозуміло, що тих, кому сьогодні потрібно до Криму, нібито й небагато, але такі є, тож брак квитків для них стає несподіванкою. Колись мені заздрили, що мої батьки мешкають на сонячному півострові, нині ж – співчувають.  Отож для мене майже гамлетівське питання – їхати чи не їхати – просто не стоїть: мушу…», – репортаж студентки кафедри журналістики ЧНУ.

Увімкніть  від 19-ї до 21-ї один із десятка центральних телеканалів України. Переконана, що у випуску вечірніх новин ви почуєте не лише «вбили», «пограбували», «звільнили», а ще й побачите кілька обов’язкових сюжетів про ситуацію в зоні АТО та волонтерську допомогу нашим військовим. Зате про Крим я не чула вже понад півроку. Щоправда, хтось колись і прохопиться кількома словами про сам півострів і тамтешню ситуацію. Однак про те, як тепер туди потрапити, – ні слова, ні півслова.

Гадаєте, туди вже ніхто не їздить? Помиляєтеся. Там все ще живуть люди. Живуть українці, які в силу певних обставин просто залишилися покинутими «своєю» державою напризволяще (це ж вам не США, де на захист американців можуть вислати флот!) і змушені тепер підпорядковуватися новим законам. Але зараз не про це. Спробую скласти невеличкий путівник для тих, хто наважиться перетнути кордон між Україною та Кримом.

Дорога до Криму: щонайменше 2 доби

Щоби потрапити на півострів із Західної України, треба витратити на дорогу мало не 2 доби. Загалом це вже не так вражає, зважаючи на те, що після перших реформ та ідеї відділити Крим від України дорога тільки в один бік займала 54 години).

Найлегший спосіб і, мабуть, найбільш бюджетний – потяг. Але з Чернівців прямого потяга немає. Відтак існує кілька варіантів. Я обирала найзручніші для себе (за тим критерієм, що бодай трішки знала міста, де доведеться зробити пересадки).

Перший: через Київ. Потяг до столиці із Чернівців відправляється о 19:55 і прибуває о 08:03. Вартість проїзду – 239,61 грн. без пільг. Дванадцять годин у потязі – справа, як то кажуть «нє для слабонєрвних». Тому, зазвичай я обираю другий варіант. Це значно швидше, та й заощадити кошти студенту теж не завадить.

І ось він – ідеальний (за всієї абсурдності) другий спосіб – через Львів. Потяг 608К з Чернівців відправляється о 00:28. Прибуває до Львова о 6:55. Вартість проїзду – 70,34 грн. без пільг. Відчуваєте чималеньку фінансову різницю від першого варіанту?! Шість з половиною годин у дорозі. Можна спокійно «подрімати» на одній з поличок, що і раджу зробити, бо далі доведеться трохи помучитися.

Отже, Львів. Сьома ранку. Зал очікування. Квиток до наступного пункту призначення купую онлайн на сайті Укрзалізниці. Для тих, хто сподівається на те, що можна придбати квиток і на зворотну дорогу, на першій сторінці написано: «В касах АР Крим друк проїзних документів, оформлених через Інтернет, не здійснюється». То ж дякую за нагадування. А якщо Ви плануєте повертатися тими ж рейсами, можна одразу придбати квитки. Та я не радила б цього робити. Чому? Невдовзі зрозумієте.

Потяг «Львів – Новоолексіївка» завжди переповнений 

Найближча залізнична станція до кордону з Кримом – Новоолексіївка. Думаю, про цей населений пункт Ви вже десь чули. Хоча свою популярність він отримав саме завдяки відоклемленню півострова від України. Щодо квитків на потяг – раджу брати їх заздалегідь (на сайті вони з’являються за 45-40 днів до дати відправлення). Бо, як з’ясувалося за ці кілька років моїх поїздок, до Криму люди їдуть масово! Влітку та взимку дуже багато студентів. І це зрозуміло: вони їдуть на канікули додому провідати батьків… А ось під час семестру, на мій величезний подив, квитки довелося в прямому сенсі слова «караулити». Тож коли на сайті виставляють черговий вагон з вибором місць, ловити гав не доводиться. А швиденько купивши квиток, спокійно чекаємо «судного дня».

Потяг «Львів-Новоолексіївка» відправляється об 11:23 та прибуває об 11:05. Майже 24

години у вагоні. Перспектива не надто приваблива, та вибору немає, тож від 7-ї ранку до 11-ї, чекаю посадки на наступний потяг. 1417 км у вагоні, який нічим не різниться від попереднього. Усе б нічого, та пригоди тільки починаються. Адже від Новоолексіївки ще потрібно якось добратися до кордону, пішки його перетнути, пройшовши всі перевірки та тяганину з документами, а далі знову шукати транспорт – діставатися до Сімферополя. (Тут можу «подякувати» «Укрзалізниці», бо ініціатива призупинення руху потягів до Сімферополя належала саме її керівництву. Цікаво тоді, чому не закрилася липецька кондитерська фабрика, що випускає цукерки «Рошен»? – але це, так би мовити ліричний відступ, який на справу не впливає).

На жаль,  ситуацію з чотириколісним транспортом заздалегідь вирішити не вдається. Тому  позбуватимуся проблем  за їхньім надходженням. Іншими словами – імпровізуватиму!

І тут виникає альтернатива. Хоч я назвала б це «везінням».

Чонгар – село таксистів

або Не ризикнеш – додому не потрапиш

Коли вранці потяг під’їжджав до станції «Мелітополь», провідниця привела незнайомого чоловіка зі словами «В Сімфєрополь нікто нє желаєт єхать?». Перше, що прокрутилося зпросоння в голові: «Стоп. Який Сімферополь? Ми ж іще навіть до Новоолексіївки не доїхали. Чи в мене зупинився годинник?». Та ж ні. Між залізничниками і таксистами своя система зв’язку. Вони пропонують пасажирам – за три станції до Новоолексіївки – поїхати не просто до кордону, а прямісінько до ж/д вокзалу в Сімферополі… на таксі. Тобто кордон перетинаєш разом із таксистом у машині, і це коштуватиме 1000 рублів, тобто 350 грн. Розрахуватися можна як рублями, так і

гривнями. Для водіїв це не принципово.

Для порівняння наведу невеличкий приклад. Після перипетій з Кримом (ще до референдуму), я взимку їхала з Чернівців додому. І до Новоолексіївки потрапила саме в перший день припинення рух потягів через кордон. Ось тоді було не до жартів. Таксисти наживалися на всіх, хто щойно зійшов з потяга. Вони були готові відвезти до кордону весь потяг, навіть не враховуючи, що в їхніх автівках було лише по 4 вільних місця. Така послуга обходилася тоді в 300-400 грн. І це лише ДО кордону! Для того, щоби пояснити моє обурення, зазначу: відстань від вокзалу Новоолексіївки до Чонгара – 25 км. Не дарма цей населений пункт ще називають «Селом таксистів». Тут їх, справді, цілий рій, і нахабства їм точно не позичати.

Тож без жодного сумніву цього разу я сказала дивному чоловікові у вагоні, що поїду з їхньою службою таксі. Він записав ім’я та прізвище і запевнив, що так вийде значно швидше. Єдине, що трохи змусило задуматися над таким швидким прийняттям рішення – де знайти те «вигідне» таксі, коли зійду з потяга. Але провідниця, як і належно, мило посміхнулася і сказала, що коли буде зупинка, вона покаже, куди треба йти. Що ж, це був новий досвід, і втратити шанс  дістатися додому новим способом я просто не хотіла. У пасажирів потягу «Львів-Новоолексіївка» вже давно на озброєнні філософія:  хто не ризикує – той не потрапляє додому.

Таки в цьому світі ще залишилися люди: не обдурили. Зійшовши з потяга, провідниця показала на групу людей, що стоять на пероні. Вони організовано зібрали всіх, хто наважився їхати з ними до Сімферополя та повели до стоянки біля вокзалу. Там на нас чекали 10 машин. Тепер зрозуміло, чому у вагоні записували імена. Як виявилося, не всім пощастило їхати з таксистами: у них обмежена кількість місць. Але, на щастя, місце. всім знайшлося Розраховуємося одразу, як від’їжджаємо від вокзалу, натомість отримуємо візитки водія.

Незважаючи на чутки про те, що зараз мало хто їде в Крим, на кордоні чекала чималенька черга (машин 18-20). Перед святами, звісно, цей ланцюжок пасажирів зі сталевими нервами збільшується вдвічі, або й утричі. Зважаючи на те, що  на перевірку документів і транспорту витрачають у середньому по 30-40 хв., можна порахувати, скільки часу доведеться ще «маринуватися» в автівці.

Прикордонник на посту жартів не розуміє…

Робити фото біля кордону, на жаль, не дозволяється. Якщо виникне бажання посперечатися на тему «Це ж не державний кордон, а лише адміністративний», раджу прикусити язика. Цим Ви лише роздратуєте прикордонників і наживете собі з десяток чималеньких проблем. Тому на моїх фото лише вид крізь лобове скло, де ледь-ледь видніється блок-пост. Якщо прикордонники помітять, що Ви користуєтеся телефоном (а вони слідкують, щоби пасажири не порушували правила очікування, за сотні метрів у біноклі), спершу попросять його сховати, якщо з першого разу не дійде – «попросять» суворим наказовим тоном. А щодо світлин, то їх просто просять видалити або ж видалять самі. (З власного досвіду: коли вперше їхала через кордон, одна з колег спробувала зробити фото перед першим знаком «стоп» на митниці. Причому, на фото було видно лише сам знак і напис «Чонгар» – більше нічого. Правоохоронці підійшли і попросили віддати на 2 хвилини їм телефон. Для чого? А просто щоби самотужки видалити фото та переконатися, що інших провокаційних світлин там немає. Хоча, що в цьому провокаційного, я й досі зрозуміти не можу. Як би не було, а кілька годин очікування проходять – і нарешті ми проїжджаємо на саму митницю.

Нагадаю, що через адміністративний кордон з АРК осіб пропускають у відповідності до вимог кількох законів України. А саме:

*«Про Забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (ст. 10), набрав чинності 27.04.2014;

*«Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (ст. 7, п. 12.6 ст. 12), набрав чинності 27.09.2014;

*«Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (ч. 1 ст. 13);

*«Про Державну прикордонну службу України» (ст. 2, п. 6, 8 ст. 19, п. 3, 4, 7 ст. 20);

*«Про прикордонний контроль».

*Цивільний Кодекс України (ст. 313);

Звісно, перетнути кордон без документів – ніяк. Ззнову звертаємося до нововведених пунктів у законодавчих актах, де зазначено:

«Громадяни України безперешкодно в’їжджають на тимчасово окуповану територію (ТОТ) і виїжджають з неї через контрольні пункти в’їзду-виїзду за умови пред’явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України:

• паспорта громадянина України;

• паспорта громадянина України для виїзду за кордон;
  • дипломатичного паспорта України;
  • службового паспорта України;
  • посвідчення особи моряка;
  • посвідчення члена екіпажу;
  • тимчасове посвідчення громадянина України».

Якщо маєте потрібні документи, можете сміливо рухатися вперед. При в’їзді охорона записує, скільки людей їде в авто (для того, аби когось потім «не забули» на кордоні) і перевіряють, чи в усіх є документи. Для іноземців та осіб без громадянства перетин здійснюється на підставі паспортних документів і спецдозволу, який видає Державна міграційна служба. (Міграційний лист заповнюється на місці й дозволяє перебувати на території Криму 90 днів). У мене, на щастя, український паспорт із кримською пропискою, тому я маю право в’їжджати до Криму без міграційного листа та на необмежений термін.

Першим перевірку проходить водій, точніше, його документи на авто: *свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, простими словами – техпаспорт; *талон державного тех огляд (може, в момент перетину кордону він і не знадобиться, однак без нього навряд чи дістанетеся до кордону. Комусь, звісно, може й пощастити, але не раджу випробовувати долю. Не забуваймо, що, відповідно до статті 37 Закону України від 30 червня 1993 року

№3353-XII «Про дорожній рух», експлуатація автомобілів, які не мають талон ГТО, забороняється з усіма наслідками, що випливають з цього факту. Тому чемно передаємо всі документи працівнику у «віконце» і терпляче чекаємо, поки всі «папірці» занесуть у базу даних.

Після перевірки документів на авто пасажири повинні вийти до пункту перевірки паспортів. Це зайе від 2 до 5 хвилин на одну людину. В процесі можуть запитати, звідки Ви їдете, або куди прямуєте, з якою метою. Не знаю, на що це впливає, але так воно є. Коли впродовж хвилини працівники прикордонної служби звіряють ваше фото в паспорті з «оригіналом» після жорсткої реальності тривалої подорожі, вам, повірте, стане байдуже, що вас там питають. Головне, аби швидше відпустили.

Поки перевіряють документи пасажирів, паралельно перевіряють і саме авто. Просять відкрити всі дверцята, багажник, дістати всі валізи, загалом, «вичистити» все. Перевіряють авто, як то кажуть «з ніг до голови». Навіть лабрадорам знайшлася цілодобова робота. Стрибають до кожного транспортного засобу, аби службовці переконалися, що наркотиків під сидіннями немає.

Стратегічний продукт САЛО везти до Криму заборонено

Після перевірки авта просять відкрити валізи. Тепер ситуація залежить від того, на яку зміну Ви потрапили. Адекватні працівники прикордонної служби просто переглядають вміст валізи та питають, з якою метою їдете, та чи не везете сало. (Свинину провозити заборонено. Неймовірно, але факт). На щастя, в нашому таксі гурманів не було. Ті, кому щастить менше, мусять «вивернути» весь свій багаж, а потім за 5 хвилин «по-армійськи» зібрати його назад.

На цьому з валізами покінчено і можна їхати далі.

На російському блокпосту перевіряють з металодетектором, але всі привітні та ввічливі

Кілька кілометрів «нейтралки» і ось він, російський блокпост. Схема фактично та ж, що й на українському, але є три відмінності:

1. Тут, окрім валіз, перевіряють ще й самих пасажирів з ручними металодетекторами. Добре, що це зайбирає лише кілька секунд.

2.Тут цивілізація. Прикро, але український кордон значно поступається в комфортності. Йдеться не лише про тих, хто перетинає кордон, але й про тих, хто працює на блокпостах. Якщо в українців від початку стояли кілька «будок» та валуни посеред дороги замість знака «стоп», то росіяни швиденько все взяли під контроль. Можливо, саме це від самого початку й стало головною ознакою того, що все це – надовго і країна-окупант налаштована серйозно…

І тут працюють люди. Так, саме люди. На диво, дуже привітні та ввічливі працівники. Двісті разів пояснять усе, що тобі не до кінця зрозуміле, мало не «за ручку» проведуть по всіх «віконцях» для перевірок, і, що найприємніше, – посміхаються та вітаються. У них не найпростіша робота, повірте, і не найприємніша. Вони щозміни вислуховують претензії пасажирів та водіїв про некоректне ставлення та відсутність розуміння. Але тримають себе в руках, не подаючи виду, що чимсь незадоволені. Тому звертаюся до тих, хто в майбутньому ще не раз буде перетинати блокпости – не «смикайтеся» та не виливайте весь «бруд» на тих працівників. Все це – наслідки протистояння верхівок. А тут – прості люди, як і ми. Це їхня робота. Так як моя – написати про цю подорож, а Ваша – працювати в офісі чи ще десь. Тому відкидайте свої упередження і спокійно перетинайте кордон.

Якщо подумати, то на цьому і завершується вся складність подорожі до Криму. Ще 2 години – і таксі прибуде до залізничного вокзалу Сімферополя. А там – автобуси, маршрутки… Все, як і раніше, за винятком електричок (вокзал порожній, хоча зараз це додає півострову неабияких рис реально окупованої території). Отож, якщо Ви маєте з собою паспорт з українською пропискою та бодай трішки терпіння – це вже 3 тижні легального перебування в Криму.

Анастасія РУЖЕЦЬКА, «Версії», фото автора