ЄС: YES or NO (ТАК, чи НІ)?

На засіданні медіа – клубу «Незалежний  сектор»  Буковинської партнерської агенції місцеві політичні лідери та незалежні експерти заявили про буковинський погляд  на європейську перспективу України за наслідками  Форуму ялтинської європейської стратегії (YES).

В обговоренні взяли участь народний депутат ВРУ Максим Бурбак («Батьківщина»), секретар Чернівецького міськкому компартії України Василь Мельник, керівник моложки Партії регіонів Віталій Смандич, голова осередку ВО «Свобода» Віталій Мельничук, заступник місцевого УДАРу Олександр Шкурідін, а також відомі експерти Максим Михайленко, Володимир Фісанов, Ігор Гаврада, Ігор Мельничук, Михайло Шморгун, Ігор Баб’юк.

У жвавій дискусії, яку модерував Арсеній Анциперов,  навколо реалій  доленосного геополітичного вибору держави  та перспектив  підписання Угоди про Асоціацію України з Європейським союзом представники обласних осередків парламентських партій,  за винятком КПУ,  та незалежні експерти-міжнародники, політологи відзначали єдність політичних еліт України навколо євроінтеграційного вибору, наводили переконливі аргументи на його користь та відзначали, що підписання Угоди буде лише початком довгого та непростого шляху демократичних перетворень у суспільстві та економіці.

У той же час експертна думка відзначала, що ситуативне «перемир’я» влади та опозиції навколо Угоди з ЄС не зніме напруги щодо президентських перегонів-2015, які фактично вже розпочались.

Громадська спілка “Буковинська Партнерська Агенція”

Вулиця Нікітіна 2, 3-й поверх Чернівці 58000 Україна, телефон / факс: 0372-573034

Електронна пошта:  bpa@poshta.org.ua

Ігор Мельничук, Буковинський політологічний центр

Європейська перспектива України

Якщо минулого року головну тему ялтинської зустрічі YES можна було сформулювати як “між “ЄС” та “ТС”, то цього року було очевидно, що Україна зробила свій інтеграційний вибір. Проте чи вдасться їй повністю його реалізувати – залишилося відкритим питанням. Поки що можна лише констатувати, що інтеграційний вибір будь-якої держави має принаймні чотири аспекти: правовий, економічний, політичний та геополітичний. Для Української держави, яка порівняно недавно здобула вистраждану століттями незалежність усі чотири аспекти мають неабияке значення. Так, правовий аспект – це збереження суверенітету та державності. Економічний аспект – це розвиток країни і добробут народу. Політичний аспект – це забезпечення цивілізаційного майбутнього українського суспільства та збереження незалежності держави. Геополітичний аспект – це визначення ролі та місця України у сучасній структурі міжнародних відносин.

Різноманітні політичні сили в Україні та за її межами роблять свої акценти на тих чи інших аспектах інтеграційного процесу. При цьому одні віддають пріоритет європейському вектору розвитку, інші – євразійському. Одні наголошують на економічних перевагах інтеграції, інші – на політичних. Водночас, свідомо чи ні, але одні недооцінюють правові аспекти, другі – нехтують політичні, треті – не враховують економічні, четверті – відкидають геополітичні. Більше того, усі намагаються апелювати до думки населення та маніпулювати нею. В якості інструментів маніпулювання використовуються як механізми соціального формування суспільної думки шляхом застосування сучасних інформаційних технологій, так і правові механізми, наприклад – проведення референдуму. Це несе у собі негативний момент, оскільки посилює небезпеку можливого розколу українського суспільства

Європейський вибір нашої держави – це перш за все вибір сучасної еліти України (як опозиційної, так і провладної, яка за останній рік суттєво відкоригувати свої інтеграційні пріоритети). Однак сам по собі вибір не може забезпечити успіх і процвітання держави та підвищення добробуту її громадян. Для цього потрібні як політична воля з боку правлячої еліти проводити глибокі структурні зміни у різних сферах суспільного життя, так і розуміння з боку громадян необхідності та важливості таких системних перетворень. На нашу думку, Україні випав унікальний шанс, незважаючи на свої попередні промахи та втрати, за підтримки своїх європейських партнерів здійснити своєрідний інноваційний перехід від IV (масове виробництво, автомобілі, літаки, важке машинобудування, велика хімія) та V (комп’ютери, телекомунікації, електроніка, інтернет) технологічних укладів до його VI рівня (біотехнології, нанотехнології, нове природокористування, нова медицина, роботехніка, високі гуманітарні технології, проектування майбутнього та управління ним, технології складання та знищення соціальних суб’єктів тощо).

Однак, щоб Україні рухатися по цьому шляху необхідно сформувати новий внутрішній порядок денний, визначити головні пріоритети розвитку держави. На нашу думку саме це може стати основою новітньої української національної ідеї, яка об’єднає як захід, так і схід України. Єдине, що потрібно пам’ятати: ніхто за нас не буде працювати, а тому майбутнє Української держави у наших руках.

Ігор Буркут, політолог

Олігархи обирають євроінтеграцію

На Ялтинському форумі правляча верхівка України рішуче підтвердила курс на євроінтеграцію. Якщо раніше вона демонструвала власне бажання одночасно отримувати  дивіденди від співпраці з ЄС і ТС, то нині довелося чітко і однозначно оголосити: Україна прагне підписати саме документ про асоціацію з Європейським Союзом. Точки над “і” українських політиків примусила поставити різка реакція Москви на спроби балансування офіційного Києва між двома інтеграційними утвореннями.

Політику України визначає невелика група олігархів, які контролюють владу і власність в державі. Взявши у свої руки найбільш привабливу власність, вони намагаються її не лише зберегти, але і примножити. А з часом найбільш актуальним завданням для них стане безболісна передача цієї власності своїм нащадкам – і цей час наближається швидко. Олігархи розуміють, що найбажанішим для них був би правовий шлях, а справді незалежний суд і верховенство права існують лише в країнах традиційної демократії. Тому своє майбутнє правителі України бачать на Заході, а не на Сході. Російський симбіоз олігархів і силовиків на правові механізми особливої уваги не звертає, а діє за правом сили. У силовому протистоянні з ними українські олігархи вистояти не зможуть через значну різницю у різноманітних ресурсах, якими вони володіють.

В основі підтвердженого владою курсу України на євроінтеграцію лежить бажання правлячої верхівки зберегти у своїх руках управління ресурсами країни у власних інтересах. Ділитися з ними істинні правителі України не бажають ні з ким. І якщо з європейською елітою можна знайти взаємоприйнятний компроміс, то позиція Москви виявилася безкомпромісною. Фактично з Кремля було заявлено: “Все, або нічого”. У подібній ситуації шанси на виграш має лише той, хто діє послідовно, рішуче і швидко.

Судячи по всьому, аналітичні служби сучасної російської влади не відрізняються особливою компетентністю. Для ефективного тиску на Київ Кремлю необхідно мати могутні політичні та економічні важелі, а також проводити добре скоординовану політику багатьох своїх відомств. З’ясувалося, що у Москві переоцінили свої ресурси і уміння впливати на ситуацію. Грубі помилки провідних російських політиків відштовхнули від Москви навіть ті українські політичні сили, які завжди вважалися проросійськими. А коли російські ЗМІ почали звинувачувати президента України у “мазепинстві”, то криза подібної політики спливла на поверхню.

Зверхність російських політиків щодо своїх українських колег, їхнє неприховане презирство до Української “держави, що не відбулася” викликала негативну реакцію багатьох громадян України, котрі раніше вважали Росію “дружньою країною”. Зміни суспільних настроїв в Україні останнім часом відбуваються на користь євроінтеграції. Шантаж і погрози на адресу України, що лунають з Кремля, лише примушують багатьох українців звертати свої погляди у бік Європи – її поведінка відрізняється від російської докорінно. Все більше громадян України вважає, що за євроінтеграцією – майбутнє, що вона дає шанс на всебічний розвиток нашої країни.