Війна війною, а грошики – до Росії?

або Скільки від підняття тарифу отримують Ахметов та Григоришин, російський бізнес-партнер президента Порошенка

Українці вже відчувають на собі, як уряд виконує обіцянки перед МВФ стосовно вирівнювання цін для населення і для промисловості: від 1 березня вартість електрики для людей зросла на 25%. Цей етап подорожчання – вже третій. Ще через півроку тарифи на світло знову будуть переглянуті. Тож навіть тим, хто мало цим переймається, хотілося би знати, куди йдуть гроші від підняття тарифів і чому одні виробники електроенергії отримують більше, інші – менше?

Держрегулятор – Нацкомісія України, що здійснює держрегулювання у сфері енергетики та комун послуг (НКРЕ КП) – пояснює підвищення необхідністю зрівняти ціни для населення і для промисловості, аби відійти від практики перехресного субсидіювання, за якого нерівність тарифів створює сприятливий ґрунт для корупції: мовляв, постачальники продають підприємствам дешевшу енергію, призначену для населення, а різницю кладуть до своєї кишені.

Наполягає на підняття тарифів і Міжнародний валютний фонд. Тож тарифи в Україні підніматимуть ще двічі – 1 вересня поточного і 1 березня 2017 року.

Якщо для споживачів вартість кіловата зростає пропорційно, то для самих виробників – електричних станцій – картина інша. Рівень зростання тарифів для різних виробників так само визначає НКРЕ КП, і це зростання для різних видів генерування і навіть для різних виробників у межах одного виду ділиться дуже нерівномірно. Нібито за об’єктивними умовами, але частіше – завдяки лобістським зусиллям виробників енергії.

«Нічого спільного із прозорим, адекватним та виправданим розподілом фінансів дії нацрегулятора як не мали, так і не мають», –  вважає експерт Центру досліджень енергетики Олександр ХАРЧЕНКО.

Як сорока кашу ділила

Рисунок1

Для НЕК «Укренерго», яка контролює Об’єднану енергосистему України, підвищення пов’язане також із виконанням інвестиційної програми, зокрема, із закупівлею трансформаторів від «Запоріжтрансформатор» – у російського бізнесмена Костянтина Григоришина, до речі, бізнес-партнера Петра Порошенка та Володимира Демчишина.

Для теплоелектростанцій тарифи значно не зросли, що пов’язане, швидше, з політичними чинниками, ніж із економічним обґрунтуванням. Власники приватних ТЕС (скажімо, Рінат Ахметов, Ігор Гуменюк) перебувають у напружених стосунках із владою. А державна «Центроенерго» останнім часом інтенсивно нарощує збитковість. І це не дивує, адже цього року планується приватизація цього об’єкта. Тож ціну успішного підприємства збивають нижче плінтуса.

Кому невигідна дешева «зелена»  чи атомна енергія

Тарифи для «зеленої» енергетики (сонячних и вітрових електростанцій) регулюються спецзаконами і прив’язані до курсу євро. Цим і пояснюється їхній високий рівень. Генератори електрики з відновлюваних джерел (ВДЕ) за кіловат отримують удесятеро більше, ніж ядерники. В цьому немає ринкового сенсу, а високі тарифи для «зеленої» енергетики швидше наслідок лобізму. До того ж, «зелена» електрика, за великим рахунком, ринку просто не потрібна. Головні потужності ВДЕ розташовані на півдні України. А після відімкнення Криму від української енергосистеми в регіоні і без того профіцит енергії, через який диспетчери обмежують виробництво дешевої електрики на ТЕС та АЕС.

А гранично низький тариф для ядерників пов’язаний як з об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. Вартість виробленої на АЕС енергії невисока. Але це справедливо, коли дивитися на проблему ізольовано, оцінюючи вартість електроенергії як похідну від ціни палива. У реальності ж «Енергоатому» потрібні серйозні кошти для фінансування інвестиційних програм. Йдеться про модернізацію блоків АЕС, проектний термін для більшості з яких, побудованих іще за радянських часів, найближчим часом добігає кінця. Значних коштів потребує також вирішення проблеми відпрацьованого ядерного палива.

Тому низький тариф не забезпечує потреби ядерної енергетики. До того ж, впливає на ситуацію й суб’єктивний чинник – далеко не найкращі стосунки між очільником Мненерговугілля Володимиром Демчишиним та главою «Енергоатому» Юрієм Недашківським.

Закони ринку – не для української енергетики

Вочевидь, регулювання на енергетичному ринку безкінечно далеке від принципів об’єктивності та вільної конкуренції. Заробіток виробників залежить швидше від лобістських зусиль, ніж від ринкової моделі.

«Тарифи формуються непрозоро і мотивація тих чи інших дій регулятора недостатньо розкривається. На практиці ж виникає абсолютно корупційна ситуація. Починаючи від нерівномірного і часто невиправданого зростання тарифів за різними видами генерації і завершуючи абсолютно різною тарифною політикою стосовно різних компаній у рамках однієї підгалузі, підкреслює експерт Центру досліджень енергетики Олександр Харченко. – Найкращою ілюстрацією  є тарифи на транспортування електроенергії для обласних розподільних компаній. Преференції в тарифній політиці при Януковичі були для ДПЕК (Донбаської паливно-енергетичної компанії, підрозділу Ахметова), а нині все для «Енергетичного стандарту» Костянтина Григоришина, нагадаємо, російського бізнесмена. Та не забуваймо також, що Григоришин – представник ворожої сторони, яка воює нині з Україною. Та, як виглядає, вбивають одне одного прості солдати, а політики-бізнесмени від цього мають великий зиск.

Дмитро ЦАРЕНКО, «Версії» за матеріалами Інтернет-порталу «Апостроф»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Думок на тему “Війна війною, а грошики – до Росії?”