Не встигли українці прийти до тями від тяганини «за язик», як нам вже нав’язують дискусію про федералізацію країни. Хочуть створити якісь Сполучені Штати України (СШУ), чи у діаспорному варіанті – Злучені Держави України (ЗДУ)?Добре дресирована парламентська більшість може миттєво за порухом палички свого диригента прийняти відповідний закон, і всіх нас запроторять у гіпотетичну ЗДУ. Але ще є час збагнути: нам потрібна не вигадана деструктивна федерація, а розвинуте місцеве самоврядування.
Нині Україна за Конституцією є унітарною державою, на відміну від США або Російської Федерації. Федеративні держави виникають, як правило, з різних за рівнем розвитку й минулим територій. Коли ж унітарна держава раптом стає федеративною, найчастіше це свідчить про її глибоку кризу, що передує розпаду. Федерація тут – лише етап на сумному шляху. Так з’явився і зник СРСР, створений на місці унітарної царської імперії. Україні цей шлях пропонують нині за підказкою зі Сходу. Не вдалося неоімперцям нас проковтнути одним шматком, тож ковтатимуть після декількох укусів.
До речі, ідея федералізації України вперше у нашій щойно проголошеній незалежній державі зародилася на початку 90-х рр., коли тодішній лідер Руху В’ячеслав Чорновіл розпочав створення «Галицької асамблеї». Таким чином намагалися зберегти зародок української державності у разі реальної загрози самостійному існуванню України. Невдовзі від ідеї відмовилися, побачивши її виразну сепаратистську спрямованість. А потім сепаратистський рух розгорнувся у Криму, де прийняли відповідну конституцію й обрали президентом якогось Мєшкова. Тут вже втрутився Київ і навів на півострові порядок. І це ще не кінець: 2004 р. у Сіверськодонецьку провели «з’їзд депутатів різних рівнів», де проголосили утворення «Південно-Східної Української Автономної Республіки», яка в народі негайно отримала зневажливу назву ПІСУАР. Тоді це утворення розігнали, а його ініціаторів було віддано під суд за «сепаратизм». Нині вони при владі у Києві.
Знову почалися розмови про федерацію. Мета та ж – максимально послабити Україну. Але умови для ініціаторів подібних акцій кардинально змінилися. Українське суспільство дезорієнтоване, у ньому поширюється апатія і зневіра у можливостях людей впливати на власну долю. Правляча верхівка довела унітарність до абсурду: Київ вигрібає з регіонів все зароблене і потім на власний розсуд роздає областям. Майже вся Україна впевнена, що левову частку дотацій із центру отримують Донецька та Луганська області. Натомість у Донбасі переконані, що саме вони годують всіляких «галіцаїв» та «бандерлогів», нездатних заробити собі на шматок хліба. Невдоволення повсюдне, чим і користуються прибічники федералізації.
Пропагуючи свої погляди, вони перекривають кисень значно конструктивнішій ідеї – розширенню місцевого самоврядування, на якій, до речі, побудована унітарна Франція, що навіть має міністерство децентралізації. Коли українці зможуть детально розібратися в подібних ідеях, тоді «федералісти» не матимуть серйозних перспектив. А поки що боротьба лише набирає сил і обіцяє бути запеклою.
Ігор БУРКУТ, політолог
