По-іншому і не скажеш про те, що нині відбувається в Україні. Умови життя, чи то пак, виживання, стають все більш важкими і звуженими, щоби не сказати – тюремними. Крок уліво, крок управо – не пускають, а на місці – смерть. Відтак, підприємці почали вже розпродувати свої бізнеси, а точніше – закривати їх. Бо під продаж потрапляють тільки добре розкручені й успішні підприємства. Їхніх господарів просто змушують за безцінь віддати те, на що роками працювалося й творилося.
Проголошене нібито скорочення податків обернулося чомусь зовсім іншим боком. Утім, єдиний позитив у тому, що всі, хто працюють легально, – хоч на півставки чи на чверть – матимуть нормальний стаж. Бо відрахування за них здійснюються як за повний робочий день. Та, попри це, маленькі підприємства, де люди справді працювали на півставки, закриються.
Оскільки сьогоднішні українські реалії не демонструють нам зростання економіки, сподівання на краще тануть, як дим. Влада, на жаль, не переймається створенням умов для кращого. А з чого ж тоді формувати ВВП? Питання риторичне. От і виходить, що для того, щоби утримувати чиновників від держави, громадяни сплачують податки, яких заледве вистачає на освіту, медицину і культуру. Комунальники вже самі заробляють на себе, але, знову ж таки, з нашої сплати за послуги.
Озвучене ж владою підняття тарифів, мабуть, розраховане виключно тільки на те, щоби українців із 43 мільйонів – а за свідченням Держстату чисельність населення за підсумками 2014 року може бути ще меншою – залишилося тільки 25, чи то пак 14 млн. Саме стільки вистачить для обслуговування Європи, як висловився одного разу європейський політик у відставці.
Боюся, що це не фантазії, і не перебільшую. Бо на що іще може вистачити пенсії в 1200-1500 гривень, коли вся вона піде на комунальні платежі? Про ліки та нормальне лікування пенсіонери вже давно забули. Мабуть, доведеться забувати і про їжу… Тим паче, що з полиць змітають уже все підряд.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
