Жінка-інвалід, у якої дитина була вже раніше в комі через алергію, попросила у фармацевта анотацію на придбані краплі. Натомість до аптеки приїхала міліція та забрала «порушницю громадського спокою». Хоча вдома в неї залишався закритим на ключ 9-річний хворий син…
Вона чемно стала у чергу в аптеці «Ефект», що у Чернівцях на вул. Комарова, 13, аби взяти анотацію до ліків, які купила напередодні для дитини. Але роздратована молода аптекарка відповіла їй грубо і не захотіла обслужити, натомість кинула:«Коли не буде людей, тоді й принесу!» Ображена клієнтка попросила книгу скарг. Закінчився інцидент викликом міліції. Аптекарі скаржилися на неадекватну поведінку відвідувачки!
Забігаючи наперед, скажу, що пізніше перед постійною клієнткою вибачилися письмово (!) і завідувачка аптеки, і винуватиця конфлікту, 19-річна фармацевт, яка послалася на головний біль та роздратованість.
Старший постової служби, який прибув за викликом, провів у підсобці хвилин 40 і вирішив забрати «злочинницю» із собою, хоча та і пояснювала, що в неї залишилася вдома закритою на ключ хвора 9-річна дитина. Та страж порядку був невблаганним. Однак посадити одразу ж «порушницю громадського порядку» до машини не вдалося: на зупинці були люди, які і заступилися за жінку. Тому міліціонери її відпустили, але потім наздогнали вже у під’їзді!
Далі розповідають два варіанти розвитку подій. Валентина Маковейчук стверджує, що її (а жінка вона худенька, всього-на-всього 47 кг, хоча висока) штовхнули з силою (а, може, й легенько, але й цього достатньо від кремезного чолов’яги за 100 кг) ззаду в голову та плечі, скрутили за спиною руки і витягли у двір. Вона лише встигла крикнути сусідові, щоби той викликав міліцію та повідомив її чоловікові. Зрозуміло, що працівник БПС при УМВС в Чернівецькій області Андрій Боднар це заперечує, кажучи, що до під‘їзду він та його напарник не заходили.
У Шевченківському райвідділі міліції, куди її привезли, з жінки взяли розписку, що у неї немає претензій до працівників, себто до чергового цієї частини, як було підкреслено. Бо вона вимагала зустрічі з начальником райвідділу. Її до нестями обурила поведінка старшого групи БПС, який демонстрував свою зверхність та її залежність від нього, людини зі зброєю та у погонах, якій дозволено, як виявилося, не тільки звертатися до неї на «ти» і бити, а навіть і вбити! Про це вона і написала у скарзі.
…Валентина Василівна належить до того типу людей, які мають самоповагу, тож їх не так просто залякати. Та після «спілкування» з міліціонерами їй довелося звернутися до травмпункту. Має вона й висновок нейрохірурга: «Забій м’яких тканин потиличної ділянки голови» та запис про те, що їй довелося пролікуватися у поліклініці №3. Однак помічник прокурора Шевченківського району виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, мотивуючи тим, що «Дії працівників міліції були у межах, наданих їм повноважень, без застосування недозволених методів».
На захист Валентини Маковейчук, яка має групу інвалідності, стала місцева Асамблея інвалідів. Її керівник Марія Кирилюк зустрілася з прокурором області Йожефом Оросом. Невдовзі Маковейчук отримала письмову відповідь, де зазначалося: «За доводами, викладеними у заяві про застосування працівниками міліції стосовно Вас фізичної сили, прокуратура Шевченківського району провела ретельну перевірку. За її результатами у порушенні кримінальної справи відмовлено».
І далі пояснюється, що таке рішення прийняте тому, «що перевіркою не встановлено факту застосування до Вас фізичної сили з боку працівників міліції». Більше того, за висновком судово-медичного обстеження тілесних ушкоджень теж не виявлено.
Як пояснили пізніше голові Асоціації у судово-медичній експертизі, причиною такого висновку стали нібито неправильні записи лікарів у медичній картці потерпілої!
Ось така історія, панове. Зрештою, нічого особливого, бо до подібного ми вже звикли. Але саме це і страшно. І чи не тому все частіше наші доблесні захисники правопорядку «відриваються» саме на таких ось беззахисних і безневинних людях? Крутого не зачепиш, бо матимеш неприємності. А тут можна продемонструвати свою силу.
Та, зрештою, не тільки міліціонери в усьому винні. Бо скрізь, на жаль, на кожному черговому щаблі розвитку конфлікту ми, громадяни, демонстрували свою… гнилість. Прослідкуймо цей порочний ланцюжок. Спочатку лікарка не змогла згадати, як приймаються краплі. Зрештою, їй це можна вибачити: не зобов’язана консультувати телефоном своїх хворих. Але юна касирка-фармацевт не мала права зривати свій поганий настрій на клієнтці. Як і не зовсім чесно виглядає копоративна солідарність, виявлена її колегами. Бо, за великим рахунком, святий обов’язок фармацевта – проконсультувати людину щодо прийому ліків. І зовсім йому не обов’язково знати, що у клієнтки дитина – алергік, яка вже бувала через це у комі. Саме тому Валентина така обережна щодо ліків.
Відтак була ще й історія з сусідкою, яка бачила з вікна, як брутально тягли Валентину до машини. Про це вона розповіла автору цих рядків на диктофон, але чомусь дала занадто стримані пояснення на вимогу міліції. Воно й зрозуміло: страшно виступати проти сили.
Тож такі ми і є: байдужі, нахабні до слабших і боязкі перед сильнішими. Чи не тому й маємо те, що маємо?!.
