Степан закоханий у гуцульський побут, містику та фільми Еміра Кустуріци. Навіть книгу про видатного режисера написав – «Карпатський звіринець Паміра К». Сьогоднішній гість «Версій» – львівський тележурналіст і письменник Степан ГРИЦЮК
«Андрухович не читав мій роман…»
– Чому саме Кустуріца?
– У моєму житті був такий період, коли я часто переглядав фільми Еміра Кустуріци – «Чорна кицька, білий кіт», «Андеграунд», «Життя циган». Мене дуже «запер» стиль цього режисера: поєднання сумного та веселого, сатира, що межує з цинізмом. Ще подобалося те, що всі фільми, які він створює, – про циганів. Я задумався: чому б це Кустуріца не міг би приїхати до Карпат і зняти фільм про гуцулів? Тоді в мене зародилась така сюжетна лінія: Кустуріца приїжджає в Україну, щоби зняти тут фільм.
– Усі герої, які фігурують у «Карпатському звіринці … », – вигадані, чи вони насправді існують?
– Головні герої не вигадані: це відомий сербський режисер Кустуріца та житель села Драгосимова Мішко Вишньовський. Драгосимів – моє рідне село. А ось такі герої, як Людина-пес, мольфар Хрущ, – звичайно, міфічні істоти.
– Коли виникла ідея написати книжку?
– Майже 6 років тому. Раніше я писав коротенькі новели, оповідання, які потім десь губилися: по п’яні дарувалися друзям у гуртожитку. А одного разу я подумав: скільки можна так «розпорошуватися»?! Треба вирішувати: або я зараз сяду і почну писати щось дійсно путяще, або взагалі перестану писати і вважати себе прозаїком. Тож я взяв себе «в руки» і написав книжку.
– Відомо, що патріарх української літератури Юрій Андрухович відмовився писати рецензію на твою книжку. Чому?
– Взагалі-то Андрухович відмовився прочитати мій твір. Написавши роман, я подумав: коли залишу його в шухляді, то для чого я так старався? Мені спало на думку надіслати рукопис на e-mail Юрія Андруховича. Але я одразу ж отримав від нього лаконічну відповідь, де він тонко дав зрозуміти, що не має часу читати. Думаю, якби не ця відповідь, то я не став би шукати світу своєму рукопису. Я тоді сильно розсердився і почав посилати свій твір до різних видавництв. Від них було багато пропозицій, але видався я все-таки у «Піраміді».
– Хто з письменників уже встиг прочитати твій роман?
– Знаю, що «Карпатський звіринець» прочитав львівський письменник, упорядник книжкової серії «Приватна колекція» Василь Габор. Він навіть написав на мій твір позитивну рецензію.
«Кустуріца зніматиме фільм про Карпати»
– В інтерв’ю одній львівській газеті ти сказав, що Емір Кустуріца побував у твоєму рідному селі. Це правда?
– Так, справді режисер побував у Карпатах. Наскільки мені відомо, він збирається знімати там фільм про гуцулів. Режисер «збирав» інформацію про людей, які живуть у горах, вивчав їхній побут.
– … і те, що в нього проблеми з алкоголем та жінками – це теж правда?
– Звичайно, правда! Під час Московського кінофестивалю як журналіст зустрічався з Еміром. Я натякнув, що хочу написати про нього книжку, ставив більш-менш нестандартні запитання про його особисте життя, проблеми з алкоголем та наркотиками. Мені хотілося показати людям Кустуріцу не як великого режисера, а як звичайну людину.
Журналістика випалює людину з середини
– Чи важко поєднувати журналістську діяльність із творчістю?
– Знаєш, насправді важко. Працюю на львівському каналі НТА (незалежна телевізійна компанія). Набагато легше було би поєднати творчість із професією столяра чи муляра. Коли ти приходиш додому і постійно працюєш із текстом, то рано чи пізно почнеш сильно виснажуватися. Колись Марко Вовчок писала: «Якби я продовжила працювати журналістом, то ніхто би не дізнався про мене як письменника». Відомий львівський професор Здоровега теж підтримував цю позицію: «Журналістика випалює людину зсередини».
– Пишеш наступний роман?
– Пишу книгу жахів «Карпатський хорор». Це історія про патологоанатома, який працює в моргу в карпатському селі Кути, що поблизу Косова. Ще одна сюжетна лінія – про перехід духу вовка в тіло людини.
– Кого знаєш із буковинських письменників?
– Читав книги нині покійного Василя Кожелянка. Його «Дефіляда в Москві» справила на мене дуже позитивне враження. Пам’ятаю, читав і реготав, як навіжений! Вважаю, що його проза – дуже якісна. Знаю також критика Олександра Бойченка, читав його матеріали у «Потязі 76», «Дзеркалі тижня».
Микола КОБИЛЮК, «Версії»
