Завершився найбільш захопливий сезон полювання – на парнокопитних. Але цікаві спогади та байки про мисливське щастя лише починаються. Майстер таких оповідок – Сергій ЧИСТОВ – головний мисливствознавець Сторожинецького держлісгоспу, до складу якого входить мисливське господарство «Зубровиця». Він буквально закоханий у… дикого кабана. Не дивуйтеся, бо зараз переконаєтесь в інтелекті – саме так! – і дивовижності цієї тварини.
Екскурсію своїми володіннями Сергій Іванович Чистов проводить із задоволенням та зі знанням справи. Коли б його розповіді про ліс і звірів, які можна слухати годинами, записати, то вийшла б надзвичайно цікава і водночас повчальна книжка. Принаймні, від нього я дізналася, що дикі кабани, приміром, були другими після собак свійськими тваринами. А також про те, що в Новий рік та на Різдво зброю до рук ніхто не бере. Тільки на вовка полюють цілий рік, бо це дуже шкідливий для мисливського господарства хижак.
Довідка «Версій»
Мисливське господарство «Зубровиця» загальною площею 31,2 тис. га – гордість Буковини. До його складу входять 7 лісництв, які розкинулися кількома районами області.
За останньою мисливською таксацією – так називається облік диких тварин – тут мешкають 29 зубрів, 133 оленя, 200 кабанів і 450 косуль. Та ще 4 ведмеді, 5 вовків і 18 рисей. Крім того, водиться білка, борсук, куниця, тхір, лисиця, зайці.
Історії про і з полювання: Цигарковий дим
– Я не палю, – розповідав Сергій. – Тому здалеку вловлюю запах цигаркового диму. Так було і того недільного вечора, коли з колегами по роботі стояли на вишці. А в лісі у цей період – ні грибів, ні ягід, тож і бути там нікого не повинно. Отже – браконьєри. Пройшло 30 хвилин і ми почули постріл. Поспішили до стежки, на яку мали вони вийти, бо іншої дороги у браконьєрів просто не було. Звичайно, вони таки попалися-таки.
Іншим разом накрили цілу групу браконьєрів, які однієї весняної ночі засіли біля поля, спеціально засадженого для диких кабанів топінамбуром. Земляна груша навесні – улюблений харч кабанів. Тому вони постійно приходять сюди.
У цієї тварини дуже сильний нюх – за 30 см під землею чує, де їжа. Висадять, скажімо, лісівники жолуді, а кабани знайдуть цю ділянку і починають рити землю, але не всю, тільки ті місця, де є плід. І роблять це безпомилково. Тому їхніх нащадків з півдня Франції та Італії навчили шукати під землею делікатесні гриби з сильним запахом – чорні трюфелі.
…Риючи поле, вони стають доброю мішенню для браконьєра. Так ось і тоді завдяки цигарковому диму ми затримали «невдах». Гадаю, що це найкраща антиреклама курінню, – сміється.
Історії про і з полювання: Сікач «наїхав»
Перша зустріч з сікачем могла б стати для мене й останньою, тому запам’яталася назавжди. Я пішов за пораненим кабаном. А він – своїми слідами мені назустріч. Моє щастя, що я встиг вистрілити, бо його туша буквально накрила мене.
До того я гадав, що такі розповіді про підранків – мисливські байки. Але тоді переконався, що поранений звір лягає на свій слід, головою назустріч переслідувачу. Побачивши людину, він так стрімко кидається на неї, що горе-мисливець часто навіть не встигає підняти рушницю, не те що вистрілити.
Хоча, як правило, вепр – це древня назва дикого кабана – першим на людину не нападає. Бо за характером він не злий, тільки нервовий та імпульсивний. Тому поранений він нерідко кидається на мисливця.
Від розлюченого кабана практично не можливо врятуватися, бо від нього не втечеш. Він, дарма що неповороткий та лінивий на вигляд, бігає як страус. А пальці його кінцівок улаштовані так, що може, не провалюючись, долати болотисту місцевість. Більше того, кабан здатен проплисти 5-6 кілометрів.
У хвилини небезпеки вепр стає небезпечним хижаком. Загалом це доволі сильна й смілива тварина. Мисливці добре знають про його блискавичну реакцію. Тому полювання на кабана вимагає надзвичайної спритності, хоробрості й холоднокровності. Саме тому королівське полювання влаштовувалося саме на вепрів. Це дуже незалежна істота.
А його дивовижна здатність легко обживати найрізноманітніші місця! Мабуть, це вдається йому через те, що він всеїдний. У нього майже ніколи не виникає проблем з харчуваннням. Жолуді, горіхи, насіння, кореневища, цибулина рослин, ягоди, гриби, трава, плоди диких яблунь і груш, личинки, комахи, жаби, дрібні гризуни, яйця птахів – все його влаштовує.
Крім спеки, бо свині володіють обмеженою здатністю до потовиділення – пітніє тільки рило, – і тому їм важко жити у гарячому сухому кліматі. А ще вони не люблять глибокого снігу. Особливо небезпечний для кабанів наст і ожеледиця, які заважають їм добувати харчі.
Історії про і з полювання: Інфаркт буває і в звіра
На одному з полювань дикий кабан обхитрував нас і втік. Сталося так, що пси опинилися позаду загоничів. Але потім вони знайшли тварину і погнали назустріч мисливцям. Один із них крикнув: «Бачу кабана!». А він – величний, як гора, – виглядає з-за дерева. Загоничі ще не встигли підбігти до нього, а собаки вже обгавкуюють. Картина така: собаки гавкають, люди кричать. І раптом кабан задрижав і – впав. З його носа задзюрчала кров.
Одне слово, в кабана стався інфаркт. Коли ми розбирали його тушу, то в серці побачили дірку.
Ода кабану: Чи схильні до свинства дикі свині
– Кабани – дуже високо організовані тварини. У стаді існує сувора ієрархія. Вожак – самка. До речі, в усіх стадних тварин існує матріархат.
Розхожу думку про свиней, як про нерозумні, тупі та нечистоплотні творіння, Чистов одразу ж спростовує. А в болоті кабани люблять валятися не через своє свинство, а винятково з санітарно-гігієнічною метою. Таким чином вони захищаються влітку від спеки й паразитів.
Дикі свині значно чистіші за оленів та косуль, хоча ті граціозніші. Ніколи у місцях днювання, тобто там, де вони сплять, не оправляються, натомість завжди відходять убік. Цього не побачиш у косуль чи оленів.
До сну кабани готуються: перед тим, як лягти спати, вони чистять одне одного від паразитів. А ще, як уже зазначалося, полюбляють так звані грязьові ванни. Приймають їх таким чином: вимащуються болотом, підсихають і зішкрібають його з себе, чухаючись об дерево. Разом із шматками болота обпадають усі паразити. Мисливці добре знають, що на впольованому кабані не буде жодної блохи, воші чи якогось іншого паразита.
У кабана дуже високий інтелект, який можна порівнювати з інтелектом 5-річної дитини.
Нині вже покійний, на жаль, німецький натураліст-любитель Хайнц Майнхарт дослідив життя диких свиней. Він жив у лісі зі стадом кабанів протягом 12 років. Одяг, у якому йшов до стада, зберігав у лісі, щоби не було запаху житла. Кабани настільки до нього звикли, що й не реагували. А він імітував, що їсть так само як вони, і рухається на чотирьох. Навіть приймав пологи у самок.
Хайнц Майнхарт описав такий кумедний випадок. Під час гону зі сторони прийшов чужий самець-сікач, щоби покрити самку. Сікачі, як правило, живуть окремо від стада, тож з Хайнцем він не був знайомий. Зате мав потужну турнірну зброю – ікла до 8 см. Коли самець побачив стороннього, то вже був готовий кинутися на нього. Але Хайнц так перелякався, що закричав… по-людськи. Кабан, зрозумів, що тут щось не так і втік.
До речі, після смерті Хайнца його польові дослідження продовжила дружина.
Ода кабану: З вепрячої історії
Дикі кабани належать до сімейства свиней (Suidae). На відміну від інших копитних ссавців, представники цього сімейства всеїдні, тобто вони споживають і м’ясо, і рослинні харчі. Раціон диких кабанів вельми різноманітний: до нього входять і невеликі хребетні, і змії, отрута яких, схоже, на кабанів не діє.
У європейських диких кабанів (Sus scrofa) багато спільного з їхніми нащадками домашніми свинями (Sus domestiea). В обох – міцні різці і корінні зуби, гострий слух і тонкий нюх, завдяки якому вони знаходять під землею корені, плоди й гриби.
У Європі та Азії мешкає 5 видів диких кабанів, а в Африці – ще чотири. Всі європейські та африканські види, включаючи лісову та річкову свиню, пересуваються, незважаючи на короткі ноги, дуже швидко і вправно. Тільки бородавочник живе на відкритій місцевості, всі решта представників сімейства – в лісі.
Дикі кабани ведуть усамітнений спосіб життя, хоча іноді збираються у невеликі стада, особливо у шлюбний період і на час вирощування потомства. На відміну від більшості копитних ссавців, у яких, як правило, народжуються один чи двоє дитинчат, самка дикого кабана після 16-тижневої вагітності (майже 4 місяця) може привести на світ до 12 поросят, але частіше 4-6.
Тічка в диких свиней триває від початку листопада і до початку січня. Самці після цього, як правило, ведуть самотній спосіб життя. Підсвинки на період гону відганяються від матерів, але потім приєднуються до них і ходять разом до опоросу.
Поросята народжуються в кінці березня – у квітні. До двохтижневого віку вони живуть у лігві, яке мати влаштовує в густих заростях з трави, бур’яну, хмизу. Поросята швидко міцніють і залишають лігвище та вештаються з матір’ю в пошуках їжі. З тримісячного віку вони починають переходити на підніжний корм.
Статевозрілими дикі свині стають на 3-му році свого життя, рідше – на другому.
Кабани належать до дуже обережних і чутливих тварин із добре розвиненим слухом і нюхом. Вони чують людину на великій відстані, інколи за 200-300 кроків. У них чудова пам’ять, вони легко орієнтуються, де й коли добувати харч, а також запам’ятовують місця, де їм загрожувала небезпека.
Тіло дикого кабана захищене жорсткою щетиною. Вдень він відпочиває в тінистих місцях, а вночі виходить на полювання. Гострими іклами копає землю, щоби знайти їстівні корені та личинки. А ще він використовує ікла для захисту та нападу.
Ода кабану: Королівське полювання
З доісторичних часів м’ясо цих швидких і хижих тварин вважалося делікатесом.
Але полювали на них не тільки задля м’яса, а й для розваг. До нас дійшло чимало зображень двобою мисливських собак і кабана, які, до речі, завжди захищаються до останнього. «Покласти» кабана – мрія будь-якого мисливця. В Англії XVI ст. полювання на кабана любили король Генріх VIII та його донька Єлизавета I.
Незважаючи на небезпеку, вони мчали верхи лісами та луками, переслідуючи здобич. Обидва монархи вважали запрошення на полювання вищою ознакою поваги, якою «нагороджували» тільки особливо поважних гостей. Страви, приготовлені з м’яса вбитого звіра, ставали прикрасою святкового бенкету, який тривав інколи кілька днів.
До обов’язків королівських єгерів, окрім охорони дичини від браконьєрів, входила турбота про підтримку популяції. Але до початку XVII ст. зажерливість мисливців поставила кабанів на межу вимирання.
У Франції, Німеччині, Австрії, Іспанії та Росії кабан досі вважається найбільш небезпечним мисливським звіром. А в Азії на диких кабанів полюють на конях і зі списом. Хоча він і менший за європейського, азіатський кабан теж має хижий характер. Відомі випадки, коли кабани вбивали навіть тигрів.
Археологи часто знаходять рештки диких кабанів. Вважається, що на них полювали вже в епоху плейстоцена, тобто мільйон років тому!
Ода кабану: Свинська… святість
У Китаї та Єгипті в древні часи свиней вважали святими. Ці тварини уособлювали щастя й благополуччя. Померлим клали в могилу фігурки свинок, виготовлених із дорогоцінного каменю. Споживати свинину дозволялось лише під час релігійних і державних свят. Жерці та лікарі вживали цілющу мікстуру, виготовлену з крові, жовчі та печінки цих тварин. При дворах фараонів, імператорів і королів існувала посада свиновода.
У Римській імперії для поліпшення смаку м’яса перед забоєм свиней поїли вином.
Племена папуасів, які мешкають на Новій Гвінеї, мають культ свині. Її вважають членом сім’ї і звертаються на ім’я. З нею розмовляють, сплять, пестять і плачуть, коли свиня захворіє чи покалічиться. Годують свиней найкращими стравами з сімейного столу.
В окремих папуаських племенах жінки навіть вигодовують поросят з грудей. Зрештою, поросята так звикають до своїх «матерів», що скрізь їх супроводжують, куди б ті не йшли.
Коли ж свиня виростає, її ріжуть на м’ясо для релігійної церемонії. Та ні господар, ні його члени сім’ї не мають права, та й не хочуть убивати свиню, яка є членом родини. Вихід з цього становища все ж таки знайшли: кожен убиває сусідських свиней – і тоді вже з чистою совістю їдять їхнє м’ясо.
Добрі стосунки між людиною і свинею почали псуватися після численних випадків захворювань і навіть смертей після споживанння свинини. Тоді, зрозуміло, ніхто не міг знати про існування трихинелл (Trichinella spiralis), які викликають недугу, що зветься трихинельозом. Людина заражається цим гельмінтом, споживаючи м’ясо з личинками або зрілими формами цього нематода, який може паразитувати у м’язах як свині, так і людини.
Біблія та Коран заклеймили свиню як нечисту тварину і заборонили споживати свинину. Існує кілька гіпотез, які пояснюють цю заборону. Можливо, це бажання захистити людину від хвороби, а, може, це рештки того, що свиню вважали священою твариною.
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»
