В українців украли красиву казку про європейський рай. Відмова уряду Азарова від негайної асоціації з ЄС розколола українське суспільство й призвела до протистояння між прибічниками орієнтації на Європу чи на Росію. Масові мітинги протесту прокочуються містами України. Різко загострилася й боротьба у засобах масової інформації. У хід пішла «важка артилерія»: аналітики проєвропейських та проросійських сил наводять на підтримку своїх поглядів різні аргументи. І тут з’ясовується, що українське суспільство не знайоме з елементарним: умовами угоди з ЄС про зону вільної торгівлі (основу «асоціації»), а разом і з пропозиціями Москви щодо умов співпраці Києва з Митним Союзом. Замість реальних фактів, переважна більшість громадян керується лише емоціями й пропагандистськими міфами.
Це є наслідком повного відсторонення народу від політики. Адже власті приймають рішення, не радячись із суспільством, якому натомість пропонують телешоу з участю одних і тих же політичних акторів. От і живуть пересічні громадяни у міфологізованому світі, в якому домінують дві популярні, але взаємовиключні казки. Одна – про неминуче процвітання України у разі підписання нею асоціації з ЄС. Не менш ілюзорною є й казка про «розквіт України» у Митному Союзі. Правда, з Росією наша країна сотнями років жила разом і результати такого співжиття є зрозумілими для мільйонів українців. Особливо після сумних роковин Голодомору…
Політики розколюють суспільство, щоби зручніше маніпулювати масами. Саме масами, а не окремими особистостями, які мислять самостійно. Масовій людині можна нав’язувати будь-які стереотипи: вона не вміє критично сприймати сказане. Так, противники асоціації з ЄС стверджують: вона призведе до розвалу економіки України як неконкурентоспроможної. Але ж вона і так уже розвалена: господарі приватизованих підприємств нещадно експлуатують те, що їм дісталося від СРСР, не вкладаючи грошей в оновлення. Основні фонди зношені на 80-90 відсотків, технології безнадійно застаріли. Добивають нашу промисловість і конкуренти з Росії, купуючи українські підприємства, аби знищити їх, як зробили це зі Львівським автобусним, Луганським тепловозобудівним, Лисичанським нафтопереробним заводами тощо. Прибічники Митного Союзу чомусь цього «не бачать».
А прибічники асоціації з ЄС не люблять рахувати збитки, які Україна неминуче понесе у разі виконання всіх європейських вимог. Хто буде ці збитки компенсувати? Якщо цього не зробить Євросоюз, усі видатки українська влада перекладе, як завжди, на соціальні низи.
Суспільство нині стрімко розколюється, в ньому загострюється протистояння. На жаль, влада піклується лише про себе, а не про захист національних інтересів. Якби її цікавила доля України, то громадськість була б залучена до пошуку варіантів подальшого розвитку держави, з урахуванням позиції різних соціальних верств. Утім, зрілою країною можуть управляти лише висококваліфіковані спеціалісти, а не азаровські «професіонали».
Відтак Україна опинилася у кризовій ситуації. Особливої пікантності моменту надає той факт, що суспільство розчароване не лише у владі, але й у нинішній парламентській опозиції. Тому розвиток подій може набути різних форм, у тому числі й непрогнозованих. Адже за спиною народу влада веде торг з ЄС та Москвою, про який суспільство не знає нічого конкретного.
Ігор БУРКУТ
