Невже ви насправді чекаєте на зміни у світі після пандемії? Давайте будемо чесними: все залишиться так, як і було. Різницею стане тільки більш жорсткий поділ між старшим і молодшим поколінням. І єдині, кому доведеться визначатися, – це ті, хто посередині.
Один знайомий справедливо зауважив, що перехід до XXI століття з повною визначеністю відбувся тільки зараз. Думка не нова, але справедлива: все переходить в онлайн. І виявляється, що так не тільки можна жити, а багатьом навіть так зручніше. Принаймні для міленіалів нічого не змінилося: живуть як і раніше, тільки з більшою інтенсивністю віртуальності. Отож світ придуманий тільки для того, щоби було що показати в мережі. Туди (в мережу) мають же звідкись потрапляти красиві картинки. Точно так колись існувало телебачення: світ створений, щоб було що показувати.
Зверніть також увагу на те, що молодь значно більше береже себе, ніж старше покоління: майже всі поголовно в масках. Та й маски не прості, з накладеними фільтрами. Іноді їдеш у метро – і здається, що ти присутній на показових навчаннях певної сексуальної практики. Ось-ось розпочнуть, а шум коліс – просто прелюдія. І всі дивляться на маленькому екрані кіно, натискаючи паузу за секунду перед виходом (або навіть не роблячи цього). Де реальність? Звідти зчитуються тільки команди (на кшталт «вийти з вагона»), а більше – нічого?
Водночас інша знайома (іншого віку) вперше розгледіла весну. Тим, кому пощастило, і хто зміг виїхати за місто та на дачу, весна подарувала багато одкровень. Багато людей раніше ніколи не жили на дачі в цю пору року, а тепер зіткнулися з деякими звичаями селянського побуту: носять дрова вранці, топлять пічку, полощуть білизну в холодній воді. І дивляться на природу. Так захоплююче – спробувати навчитися відрізняти одну пташку від іншої. В цьому, щоправда, допомагає все той же інтернет. Звіряєшся з картинками, вслухаєшся у звуки. І порівнюєш. Зупиняєшся надовго, розглядаючи сороку, або починаєш навіть розрізняти типи дроздів. Дивишся за тим, як вони ходять, шукають чогось. І весь час думаєш: кому вони співають, що вони там таке оповідають? Чудесія, та й годі. Або ж чому сороки такі крикливі і чого вони весь час сваряться? Вони ж не на самоізоляції. А кричать, б’ють один одного, і телефону гарячої лінії скарг на домашнє насильство в них немає. А як оживають рослини? Як вони ображаються, якщо ти підгодовуєш їх не першими, й обіцяють поскаржитись на тебе найголовнішому та відправити листи до Верховної Ради. У них там просто флорпрофком якийсь, не інакше.
Це – ідилія, на яку варто дивитися. І наживо на це дивитися прекрасно. У цьому, власне, вся різниця: розглядати на екрані або своїми очима. Про це ще байкар Іван Іванович Дмитрієв у 1810 році писав. Згадайте байку «Рись та кріт». Фінал – наче наш час:
«Ах, полно, полно! – Крот болтунью прерывает. –
Утешно ль зрячим быть для ужасов таких?
Довольно и того, что слышал я об них.»
Те саме про вибір. І, здається, міленіали його вже зробили. А деяким рись ближче. І всі щасливі.
Наталія ХОТИНЬ, студентка відділення журналістики ЧНУ
Міленіали (англ. Millennials) або Покоління Y (покоління «ігрек») — покоління, до якого зазвичай прийнято відносити людей, які народилися у період з 1981 по 1994—2000 роки, на момент настання нового тисячоліття вони були у юному віці.
Назва походить з так званої теорії поколінь, яку представили 1991 року Ніл Гав та Вільям Штраус. Характеристика цього покоління, яку дали автори, зазначала, що міленіали дорослішали під пильною опікою батьків, активно використовували інтернет та різноманітні пристрої. Міленіалам притаманні контроль над власним життям, часом і роботою. Вони впевнені та вважають за краще працювати в команді, є гарними комунікаторами та природно поєднують оптимізм із реалізмом.
