Цьогорічні вибори до Верховної Ради відбуватимуться на основі змішаної виборчої системи. Половину депутатів обиратимемо за партійними списками, половину – в мажоритарних округах. Це означає, що мусимо робити вибір між конкретними людьми, а не лише програмами партій. Наша психіка звикла створювати певні ідеали, орієнтуючись на які, ми й обираємо.
Який же узагальнений ідеал кандидата існує в суспільній свідомості? Відповісти на це запитання непросто, адже виборці самі є дуже різними, а їхні вимоги до кандидатів так само різняться принципово. Втім, є кілька побажань до майбутніх обранців, які можуть бути спільними для різних категорій виборців.
Люди в більшості своїй не хочуть голосувати за дуже старих або дуже молодих кандидатів, їх найбільше влаштовують претенденти на депутатську посаду у віці 30-45 років. Якраз цей вік вважається найбільш плідним. Найчастіше перевагу віддають чоловікам, причому сімейним, які мають дітей. Цінують виборці й вищу освіту, проте особливої уваги не звертають на наявність вчених ступенів і звань. Такі титули швидше сприймаються не як перевага, а як недолік. Те ж відноситься і до державних нагород.
Партійна приналежність кандидата для багатьох виборців особливого значення не має, їм більше подобаються безпартійні. Але кандидат повинен мати чіткі відповіді на ключові питання, що хвилюють виборців – тобто якісь політичні погляди у нього все-таки мають бути. Досить прискіпливо ставиться громадськість до минулої діяльності кандидата. Цінуються ті, хто проявив талант у господарській, організаційній або іншій сфері, де можна побачити реальні результати. Хоча словам вірять усе менше, але логічно і складно говорити кандидат все ж повинен. І його зовнішність має викликати довіру.
Такі найбільш загальні вимоги до популярного кандидата. А тепер скористаємося гострим інструментом сатири, щоби уявити собі політикана, який хоче сподобатися всім своїм виборцям, обіцяючи їм діаметрально протилежні речі й особливо не переймаючись тим, як різні обіцянки співвідносяться між собою, бо виконувати їх він не збирається.
Фігура ця має бути одягнена у вишиванку – український патріотизм на Заході і в Центрі країни треба демонструвати. Натоміть на Сході й Півдні слід підкреслювати свою любов до Росії. Тому взутися кандидатові необхідно у традиційні російські личаки (росіяни їх називають «лапті»). Позаяк більшість українців підтримує європейський вибір, то вишиванку та «лапті» має доповнити європейський фрак. Відносини з Америкою більшість українців також псувати не бажає, тому майбутньому нардепу варто натягти американські джинси із зірково-смугастим прапором на задній кишені. Якщо аудиторія налаштована антиамериканськи, можна продемонструвати їй, на якій частині тіла вміщена символіка США. Звичайно, пошиті ті джинси мають бути у Китаї: зближення з цією великою азійською державою прагне відчутна кількість українських виборців. Нарешті, тім’ячко кандидата повинна прикривати «кипа» – традиційна єврейська ярмулка: навіть якщо виборець і не відчуває особливо теплих почуттів до біблейського народу, єврейську мудрість все ж мусить визнавати.
А що говоритиме такий кандидат, значення не має: все одно збреше. З уст подібних діячів люди завжди чують лише те, що хочуть почути. Це і мільйони нових робочих місць, і зарплати в тисячу євро, і дешеве соціальне житло… Отримають те ж, що й завжди. Якщо купуватимуться на слова та зовнішній вигляд «ідеального кандидата».
Ігор БУРКУТ
