Дитинство і молоді роки графіка і живописця Моріса Фішера (1912-1996) пов’язані з Чернівцями. Митець був близький до кола чернівецьких художників Георга Льовендаля, Володимира Загороднікова, мистецтвознавця Володимира Залозецького, поета, есеїста Альфреда Кіттнера. У Чернівцях відбувалися його персональні виставки та публікувалися есе.
1944 року М. Фішер вирушив до Бухареста, де протягом 1945-1946 рр. навчався в класі професора Евстатія Стоенеску в Інституті образотворчих мистецтв „Н. Григореску” як вільний слухач. Довший час він працював художником-постановником в театрі “Lucia Sturdza Bulandra”, де створив декорації для сотень спектаклів.
У Бухаресті, на жаль, протягом багатьох років творчість художника Моріса Фішера була в забутті. І лише посмертно його прийняли до Спілки художників-пластиків Румунії.
У повоєнний час у Чернівцях згадки про митця були відсутні також аж до початку 2000-х років. Цього року «Версії» запропонували чернівчанам низку матеріалів про його життя і творчість.
Художник Моріс Фішер мав репутацію найбільш досконалого експресіоніста серед творчої молоді Чернівців 30-х років минулого століття. Саме так назвала митця газета «Ostjüdische Zeitung» від 16 жовтня 1935 року, відмітивши, що «яскраві кольори його творів привертають особливу увагу глядачів, розкриваючи поривчасту душу автора»
Міркуючи про творчість Моріса Фішера, доречно звернутися і до вислову відомого мистецтвознавця Володимира Залозецького про «бурхливе кипіння почуттів» у графіці цього митця. Окремо він виділяв характерну для експресіонізму стилістику чорно-білих малюнків серії «Сутінки», зауважуючи: «Тут Мунк є хрещеним батьком». Вирізняв також В. Залозецький, скажімо, надпотужне звучання аркуша «Обличчя», «що з мороку дивиться в темряву». Про інтерес М. Фішера до творчості норвезького художника згадує і дочка художника Анка-Сільвія Дімітріє: «Батькові дуже подобався Мунк!».
Низка композицій, серед яких, приміром, «Вечір з друзями» та «Дереворуби», привертає увагу таємничістю, жаром емоцій та драматичним настроєм. Саме тому історик мистецтва В. Залозецький особливо зауважував, що творчість митця була охоплена водночас спрагою життя та містикою, а потребою його душі було звернення як до прекрасного, так і до відразливого.
Моріс Фішер. Троянди
В експресіоністичному мистецтві Фішера (в його образотворчих творах і в прозі) помітне тяжіння автора до загострення переживань суб’єктивного світу і самозаглиблення. Він зазвичай підсилює натуралістичне відтворення дратівних деталей, які нервують і виводять із рівноваги.
Красномовним прикладом протиставлення потворного і прекрасного є нарис «Кошмари», з яким 1936 року познайомила чернівчан газета “Czernowitzer Allgemeine Zeitung”. Митець Моріс Фішер підтверджує свій хист людини, яка відчуває тонкі нюанси почуттів і вміє схвилювати читачів пересічною побутовою подією.
У цьому психологічному творі з інтимною відвертістю йдеться про бридкі відчуття і збентеження, що уві сні виростають у непереборний нічний кошмар.
Автор стрімко занурює читача в панічний стан тривоги і тримає в емоційній напрузі аж до пробудження персонажа твору, коли світанок огорнув його втіхою умиротворення і радісним відчуттям світла і простору …
***
Моріс Фішер «Кошмари»
Переклад з німецької – Ольга Агрігороаій, науковиця Чернівецького обласного художнього музею. В перекладі тексту есе М. Фішера збережено пунктуацію автора.
В кімнаті тихо спочивала ніч. Без жодного звуку лежали речі, за винятком маленького бадьорого кишенькового годинника, ретельне тікання котрого сміливо проникло крізь темну кімнату. Однак це був не єдиний шум, який порушував тишу. Праворуч, де стояло ліжко, було чутно важке глибоке дихання, більше схоже на зітхання, бо сплячий був неспокійний і метушився туди-сюди, так ніби якось хотів позбутися некомфортного положення. Він все хапав пальцями ковдру, крутив головою то в один бік, то в інший, в той час, як з його напіввідкритого рота виривався подих, схожий на стогін. Чоло було мокре і волосся геть до нього прилипло. Це той випадок, коли можна було б навіть одним оком глянути крізь темряву на його обличчя, і помітити цей хворобливий вираз в його рисах.
Аж раптом, сам не усвідомлюючи, як то сталося, не маючи часу для роздумів, він втрапив, своїми до блиску начищеними черевиками в щось огидне. До цього моменту він йшов чистим рівним шляхом, а тепер – якесь нещастя! Ледве він наступив в огиду, як миттю вона заполонила його бездоганні черевики і остаточно пожерла. Він безпорадно мусив спостерігати, як зникає блиск на його взутті, поступаючись місцем темним плямам, огида з ненаситністю підкрадалася до його черевиків, вороже змагаючись проти чистоти. Він смикав, тягнув, прагнувши вивільнитися, однак його боротьба видалась безуспішною. Радіючи спійманій жертві, огида скористалася нагодою і не дозволила звільнитись попри весь відчайдушний спротив. Вона вже погрожувала розповзтися по ньому далі, щоб заполонити своїм темним полум’ям і остаточно поглинути, обертала довкола ті місця, які до сих пір здавалися ще сухими та чистими, в ще більший бруд, аніж той, в який він втрапив, і приєднувалась до них: так нечистоти приєднувались до нечистот, доводивши його до страшенного відчаю: стрімкий ривок і в останній момент, завдяки стрибку, йому вдалося вислизнути з цих чорних язиків бруду.
Тієї ж миті почувся глухий гуркіт, ніби м’яка річ впала на щось тверде. На кілька секунд зупинилося важке стривожене дихання, з губ сплячого зірвалося кілька нечітких звуків. Він кілька разів збентежено покрутився, поки не влігся на бік. Невдовзі знову зазвучало важке дихання.
Він ще не уникнув остаточно тієї огиди. Хоч і звільнився з її ворожих кігтів та вмостився на чисте містечко, однак не зумів так швидко позбутися. Бруд глибоко вп’явся в його черевики і тепер він жалівся і чистив величезною щіткою без зупину аби усунути те, у що втрапив. Хотілося б, але не виходило. Бруду все більшало і зусиль, щоб повернути попередній блиск черевикам, теж було більше. Не допомагало.
Адже чим чистіша поверхня, на якій опинився бруд, тим важче його звідти видалити. Темрява ночі на вулиці ставала сірою, і згодом все світлішала. Почали проглядатися речі в кімнаті. Собаки загавкали вдалині, заспівали півні, потроху птахи почали щебетати, спочатку нерішуче, та все ж, як зійшло над горою сонце, наче велетенська крапля крові, радісно заспівали вони, вітаючи новий ранок.
Сплячий перелякано здригнувся, відкрив очі і кинув погляд на залиту світлом підлогу, там лежали його черевики і чистотою виблискували на сонці, яке заглядало крізь вікно з безкінечно блакитного неба, зробивши кімнату в середині такою ж привітною, як і цілий світ за вікном.
Моріс Фішер. Ваза з квітами
Кілька секунд він лежав нерухомо замислившись і прислухався до пташиного щебету, що долинав з вулиці. Тоді він радісно зіскочив з ліжка і полегшено, ледь чутно промовив до себе, наче хотів цими словами зрештою прогнати щось неприємне: «Кошмарний сон».
«Czernowitzer Allgemeine Zeitung», 13 квітня, 1936 рік.
* * *
Публікацію підготувала Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України.
Пані Дугаєва висловлює щиру подяку дочці Моріса Фішера за плідне спілкування і за те, що Анка-Сільвія Дімітріє надає унікальні фотографії творів митця.
Більше про митця: https://sites.google.com/view/tdugaeva, cтатті.
Т. Дугаєва:
* Світи сутінків Моріса Фішера. 1936 р. «Версії», 5 березня 2021 р.
*Есе «Нутца» : Історії кохання: чернівчани у 1937 році читали у газетах про романтичні почуття. «Версії», 25 травня 2021 р.
*Есе «Одного самотнього вечора». Есе художника Моріса Фішера занурюють у світ природи й звільнюють емоції. «Версії», 13 червня 2021р.
