Минулого тижня в Чернівцях відбувся Антикорупційний форум.
Форум, на якому корупцію розглянули і з наукової, і з «прикладної», і з юридичної і навіть з морально-церковної точки зору, ініціювала Антикорупційна комісія Народної ради Буковини, яка офіційно зареєстрована як громадське об’єднання трохи більше місяця тому. За цей короткий час, за повідомленням заступника голови комісії Валерія Руснака, комісія опрацювала 47 офіційних звернень від громадян і частину з них уже передала до розгляду у відповідні інстанції. Найбільше скарг передані для реагування в органи прокуратури. Найчастіше краяни скаржатся на державних чиновників, керівників органів місцевого самоврядування (сільських і селищних рад), особливо – на землевпорядників. Немало нарікань на санітарно-екологічні служби, лікувальні заклади, незаконні вирубки у держлісгоспах. 8 скарг надійшло на хабарництво в пологових будинках, три з них уже розглядаються прокуратурою і по двох навіть прийняті рішення. Сім офіційних звернень з відеопідтвердженнями надійшло від активістів Сторожинецького і Глибоцького районів стосовно тотальних вирубок лісу.
Як подолати корупцію? Очевидно, що громадське об’єднання – це швидше орган консультативний, дорадчий і той, що акумулює інформацію про порушення та комунікує між собою скаржників та тих, хто мав би реагувати на скарги. Антикорупційна комісія не має повноважень карати і звинувачувати. Натомість вона може інформувати громаду про зібрані нею факти. А головною «ревізійною комісією», на переконання присутнього на форумі отця Валерія Сиротюка (УГКЦ), має бути таки совість.
Отець Валерій, вікарій Буковинський, ліцензіат моральної теології, рекомендує у боротьбі з корупцією використати досвід Церкви:
«Даймо собі звіт: чи це не ми головні корупціонери? Чи не ми призвели до того, що все в державі так понівечено? Хто з присутніх не давав хабаря? Чи не брав? Двоє-троє людей… Я священик. І я давав хабаря. Якось я поспішав на службу, перевищив швидкість і мене зупинив ДАІшник. На мої пояснення, що я поспішаю до церкви, він сказав: «Я ходжу до церкви і все належне там – даю. Що від мене – то від мене, а що від вас – то від вас». І я заплатив йому і поїхав далі. Мені стидно за це. І це перший крок до змін. Хаюарництво стало нормою, тож ми мусимо повернути піраміду вартостей.
Що пропонує церква? Церква не каже «люстрація». Вона пропонує покаяння. А для нього є 5 кроків, 5 умов. Перше – пригадування, усвідомлення, що таке гріх. Добровільне усвідомлення переступлення закону. Друге – щирий жаль. Кожний, хто завинив, має усвідомити: «я є причиною того зла, яке є на тілі української держави». Третє – треба відмовитися від цього гріха надалі. Як? Сказати: я – українець. Якщо не помагає – покласти образ Ісуса Христа перед собою. Не помагає – образ Небесної сотні. Не помагає – побитих студентів, або інших героїв. Якщо й це не помагає – зупинитися зі страху перед подальшим покаранням, яке визначають закони держави. Четверте – обрати якийсь спосіб, чин покаяння. У церкві – це зустріч зі священиком. Не знаю, як це має бути в державі –але мабуть що за участі духівників. І останнє, п’яте – покута. Вона має обов’язково передбачати повернення того, що привласнив, незаконно взяв.
Хабарництвом ти ображаєш Бога і ближнього. Якщо це буде нормою і порядком – загибель наша неминуча. Це головний наш внутрішній ворог».
Можливо, слова священика й хотіли б проігнорувати атеїсти та ті, хто дотримуються обряду, але не пірнають в глибини Духу. От тільки так виглядає, що юридичні закони ідуть з земними в ногу. От хоча б уточнення від науковців, які мали доповідь на Антикорупційному форумі. Вони зазначали, що антикорупційною діяльністю вважається і сама лише обіцянка неправомірної вигоди за вчинення певних дій. Чи не перегукується з біблійною вимогою не лише не чинити, але й «не жадати», та й Августин Блаженний визначив гріх, як будь-яке слово, вчинок чи бажання всупереч вічному закону.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
