Новітнє кріпацтво чекає на українців?!.

Політики вміють ставити димові завіси, щоби відволікати увагу громадськості від своїх непопулярних кроків. «Мовний закон» Колісніченка-Ківалова є характерним прикладом такої завіси. Доки навколо нього вирує запекла дискусія, суспільство майже не реагує на підготовку олігархів до запровадження в Україні нового Трудового кодексу. А за цим документом більшість українців опиниться у становищі новітніх кріпаків. Їх позбавлять елементарних прав, для досягнення яких майже сто років тому вибухнула одна з найкривавіших революцій в історії людства.

Власники підприємств згідно з новим законом, зможуть вводити робочий день, значно довший від 8 годин. Роботодавці отримають право звільняти працюючих без будь-яких пояснень і без згоди профспілок. Є й інші «новації», що покликані перетворити трудящий люд на безправну робочу худобу. А люди майже не реагують на підготовку ярма, котре їм от-от накладуть на шию: їхня увага прикута до штучно нав’язаної мовної проблеми. Коли схаменуться, буде вже пізно.

В Україні поступово встановлюється неофеодальний режим, який позбавить найважливіших людських прав і свобод переважну більшість населення. А це відкине нашу державу далеко назад. Адже швидкий суспільний розвиток відбувається лише там, де людина звільняється від ярма й отримує можливості вільного вибору в багатьох царинах свого життя. Коли ж вона тяжко працює, а плодами її праці користується лише купка «хазяїв життя», тоді розвиток суспільства зупиняється.

Олігархічна влада є однією з найгірших форм управління людьми. Правляча верхівка сама стрімко деградує в моральному та інтелектуальному планах. Уся її енергія спрямовується на консервацію існуючого стану, а не на розвиток суспільства. Країна під владою олігархів відстає від своїх успішних сусідів і насамкінець або розпадається, або у ній вибухає революція. В історії людства можна знайти багато прикладів такого виродження правителів застійних держав. Досить згадати СРСР часів пізнього Брежнєва і напівживого Черненко. Або Румунію під владою Чаушеску.

Зовсім інша ситуація складається в країнах, які позбавилися різних форм кріпацтва. Наприклад, після остаточного скасування панщини в Австрійській імперії під час революції 1848-1849 рр., ця держава отримала стимул до справжнього розвитку. Буковина, що входила тоді до її складу, за декілька десятиліть змінилася невпізнанно. На зміну затурканому та неписьменному селянству прийшло нове покоління, яке вміло читати і писати, створювало різноманітні товариства, брало активну участь у політичному житті. Люди оволодівали новими спеціальностями, жили інтенсивним культурним життям, постійно розширювали свій кругозір. Управляти ними було важче, ніж закріпаченою масою. Але і різноманітних продуктів таке суспільство виробляло значно більше, ніж традиційне, консервативне.

На жаль, нині українське суспільство не розвивається, а деградує. Якщо його не очолять нові суспільні сили, які приведуть до влади демократичні вибори, провалимося у нове кріпацтво.