Святковий настрій минув, знову повернулися будні з усіма проблемами. Їхня кількість не скорочується, навпаки. Переважна більшість українців невдоволена низьким життєвим рівнем і відсутністю перспектив його покращення. Влада зайнята власним збагаченням і на проблеми простолюду не реагує. А це лише загострює протистояння в суспільстві, радикалізує настрої. Можновладцям поталанило з опозицією: вона нездатна запалити людей свіжими ідеями й показати приклад праведного життя. Народ вважає, що чимало нинішніх опозиціонерів уже побувало при владі й нічим добрим себе вони не зарекомендували. «Знову рвуться до годівниці», – саме так нерідко оцінюють активність опозиції пересічні українці.
Гра гучними фразами вже не спрацьовує, й оголошене київськими гламурними борцями з режимом «народне повстання» розчаровує готових до протестів активних громадян. Якщо запланована на 18 травня масова акція опозиції не принесе відчутних результатів, то слід очікувати появи нових сил, які насправді протистоятимуть правлячому режиму.
Щось подібне відбувається нині й у Росії. Після зникнення з політичної карти світу Радянського Союзу влада і в Росії, і в Україні залишилася в руках номенклатури. Замість сподіваного розвитку, обидві країни деградують, тупо проїдаючи радянський спадок. Утім, Росія має тактичну перевагу: вона розпродає національне багатство у значно більших масштабах, ніж Україна, бо в неї є величезні запаси нафти, газу, лісу тощо. Отримані гроші не лише осідають по кишенях господарів сучасного життя, але й частково пускаються на соціальні програми. Втім, обсяг виручених коштів скорочується в умовах світової кризи, що негативно позначається на зарплатах і пенсіях. Нещодавно зняті надбавки з виплат медикам, це знизило їхній життєвий рівень. Різке погіршення умов ведення бізнесу спричинило невдоволення «середнього класу», відтак дрібні та середні підприємці вийшли в авангард боротьби за кардинальну зміну державної політики.
Якщо в Україні правляча верхівка довго морочила голову простолюду казками про європейську інтеграцію і «розбудову власної держави», то в Росії увагу людей від невирішених проблем відволікають міфом про «відродження великої імперії». Але Росія є багатонаціональною державою й значна частина її громадян нездатна запалитися імперською ідеєю. Зростають регіональні суперечності, а на Північному Кавказі тривають справжні бої. Татарстаном днями прокотилися погроми таджиків, неспокійно й у місті нафтовиків Сургуті, де раз по раз спалахують зіткнення між слов’янами та кавказцями – навіть із застосуванням вогнепальної зброї.
Протистояння розгортається не лише на етнонаціональному чи міжрелігійному ґрунті, чимало етнічних росіян невдоволено режимом як таким. Не випадково в центрі Москви 9 травня поперек Тверської вулиці радикали розтягнули плакат: «Смерть кремлівським окупантам!». Суспільні конфлікти наростають, протест проривається на поверхню.
Якщо власті України й Росії ігноруватимуть народні настрої й надалі, загострення неминуче. В обидвох сусідніх державах. Водночас.
Ігор БУРКУТ
