Росія все виразніше набирає імперських рис. В її внутрішній політиці з’являються елементи далекого минулого. Наприклад, Російська православна церква на очах стає елементом державного апарату, а Патріарх Московський під час державних урочистостей займає почесне місце поруч із президентом та прем’єром Російської Федерації. Нещодавно прийнятий закон про «захист прав віруючих», який ставить нерелігійних громадян у нерівні умови з віруючими, що для світської держави неприпустиме.
Останніми днями в Росії вибухнув черговий скандал: 11 червня 2013 р. у Державній Думі пролунав «Гімн обранцям народу», написаний ще 1906 року для Першої Держдуми, створеної в часи російської революції 1905-1907 рр. Його музика належить композитору Олександру Глазунову, а слова – цензору Петербурзького цензурного комітету Миколі Соколову. З царських часів цей твір офіційно не виконувався і громадськості був практично невідомим. Нині йому дали нове життя. Депутат російського парламенту, уродженець Донецька Йосиф Кобзон проспівав текст, у якому простих громадян закликають «бити чолом до землі» перед думцями. Мистецтвом гнути спину перед начальством холопи в Московії завжди володіли віртуозно, тому слова старого гімну їх не шокували. Але рішучий протест збурила мелодія: надто вона нагадує зовсім інший музичний твір.
Ще 1797 року австрійський композитор Франц Йозеф Гайдн написав «Пісню кайзера», яка стала гімном його держави й виконувалася в Австрії аж дої ліквідації монархії 1918 року. Але сусідня Німеччина у 1922-му взяла цю мелодію для свого гімну, і дотепер вона лунає у ФРН. Проте слова там інші, ніж були у австрійців. Мабуть, кожен європеєць чув: «Дойчлянд, Дойчлянд, юбер аллес» («Німеччина, Німеччина понад усе»). Саме цю першу строфу співали у гітлерівській Німеччині, після неї йшов нацистський гімн «Хорст Вессель». А у сучасній Росії гіпертрофовану увагу приділяють перемозі над нацизмом – наріжному каменю російського патріотизму. І раптом виявляється, що головна пісня нацистів мала ту ж мелодію, що й відроджений гімн російських парламентарів! Скандал вибухнув чималий, він лише розпалюється, й суспільство розгубилося.
Але це є внутрішньою справою сусідньої держави. Значно більше нас тривожить те, що з російської подачі швидко зростає напруга у Придністров’ї, поруч з українським кордоном. Не визнана світовою спільнотою Придністровська Молдавська Республіка вголос висловила претензії на низку населених пунктів, які перебувають під контролем Кишинева. Там вже відбуваються інциденти між придністровськими міліціонерами та представниками молдовських силових відомств. Оглядачі вважають, що напруга створюється штучно, аби завадити Молдові підписати восени цього року угоду про асоціацію з ЄС. Як у 2008 р. збройним конфліктом у Південній Осетії було зірвано вступ Грузії в НАТО, так і нині Москва намагається перешкодити євроінтеграційним прагненням Молдови.
Кремль дотепер вважає, що весь пострадянський простір є виключно його зоною впливу. Конфлікти Москви з Грузією, а тепер (потенційно) і з Молдовою, опосередковано б’ють по Україні. Нині наша держава головує в ОБСЄ і серед своїх пріоритетних завдань назвала врегулювання придністровського конфлікту. А його загострення ставить під сумнів здатність нашої держави виконувати взяті на себе зобов’язання.
Ігор БУРКУТ
