Нещодавно Буковину відвідала група польських вірменів: триває другий спільний проект вірменських общин Польщі й Буковини, мета якого – збереження культурних надбань вірменського народу. Тож наступне знайомство «Версій» в рамках проекту етнічних громад «Культурний ландшафт» – саме з вірменською громадою Чернівців.
Всесвіт з офісом у Єревані
– Вірменські поселення на Буковині з’явилися майже 500 років тому, – розповідає Віктор ДАВИДОВИЧ, голова Чернівецького обласного вірменського національно-культурного товариства «Аревік», заступник декана інженерно-технічного факультету ЧНУ. – До Чернівців же перші кілька родин переїхали з Кутів Івано-Франківської області у ХІХ столітті. Чернівецька колонія вірменських поселенців вважається однією з найпізніших. Люди емігрували з політичних причин, релігійних переслідувань, а також через природні катаклізми – Вірменію часто «трясе». Саме після землетрусів у Спітаку та Ленінакані 1988 року до України прибула нова хвиля переселенців.
– Скільки людей нараховується у місцевій вірменській общині?
– У нашому товаристві – 50 сімей, тобто майже 200 осіб, які активно працюють над збереженням національної спадщини. Решту підрахувати важко, але, думаю, наведені цифри треба збільшити в 2-3 рази. До 1944-го року вірменів було набагато більше, але з приходом радянської влади багато виїхало до Польщі та Франції. Їхні будинки й домашні речі занапащені. Раніше більшість вірменів належала до інтелігенції. Навіть один з чернівецьких бургомістрів Яків фон Петрович був вірменином. Вірменами були також і брати Микулі – відомі колись музиканти. Вони є авторами понад 50-ти румунських пісень, хоча насправді – не румуни. Цікаво, що навіть у родині класика румунської літератури Міхая Емінеску були вірмени по лінії батька.
– Чим займається вірменське товариство?
– Намагаємося зберегти звичаї і традиції нашого народу, архітектурні пам’ятки і культові споруди, могили. На початку розмови ми згадували про візит польських вірменів. Разом з ними ми наводили лад на закинутих вірменських могилах у Банилові. До речі, саме звідти родом голова спілки вірмен Польщі. Його прадід жив у цьому селі. До речі, мої предки жили в Оршівцях у маєтку, де зараз розташований Будинок малюка.
Крім цього, ми підтримуємо зв’язки з вірменськими общинами в інших регіонах України. Діти їздять до Криму до літніх таборів на відпочинок. Відроджуємо вірменські церкви, підтримуємо священнослужителів.
– Ви народилися в Новосибірську, живете у Чернівцях. Чи володієте вірменською?
– Якраз у дитинстві в Новосибірську розмовляв виключно вірменською. На Буковину приїхав уже школярем і почав «втрачати мову» – спілкувався переважно російською, української не знав взагалі. Вже коли одружився з волинянкою, перейшов на українську, бо жінка російську знала погано. Вмію читати і розмовляти вірменською, але нині мені важче, ніж у дитинстві. Зараз вірменську вивчають вже мої онуки, яких подарувала донечка. Взагалі в Україні вірменську зберегли лише на Буковині і в Кутах.
– Ви бували на своїй історичній батьківщині? Які враження від Вірменії?
– Бував і не раз. Такі відвідини багато дають для внутрішнього духовного розвитку, це можливість краще вивчити свій народ. Але нині лише третина вірмен живе у Вірменії, решта – розкидана в усьому світі. Коли запитуєш, чи хочуть вони повернутися на батьківщину, більшість каже «ні!». Кажуть, що на чужій землі їх тримають діти та могили батьків, хоча туга за батьківщиною, мабуть, передається генетично.
Дуже багато вірменів уже давно асимілювалися серед місцевого населення. Найчастіше це відбувається через змішані шлюби. Вірменська церква, на відміну від іудеїв чи католиків, дозволяє одружуватися з іновірцями, а значить – з іноземцями. У вірменів є жарт: батьківщина нашого народу – Всесвіт, а головний офіс – Єреван.
Чи гратимуть у церкві барабани?
– Навколо передавання вірменської церкви вашій громаді точилося чимало суперечок…
– Є Указ президента, згідно з яким усі культові споруди в Україні повинні бути передані релігійним громадам. Вірменська церква – єдина з культових споруд на Буковині, яка передана громаді не цілком.
Спочатку нас лякали проблемами з органним залом, але її ми вирішили. Світова практика і релігія дозволяє проводити у церквах концерти органної та камерної музики. Тим паче, що тих концертів – аж 3-4 на місяць.
А от з проведенням цивільних шлюбних церемоній у церкві ми не згодні, це проти релігійних правил. Та й учасники таких дійств поводяться не найкращим чином: «стріляють» шампанським, голосно кричать, смітять.
Коли позаторік ця проблема виникла, нас просили почекати до кінця весільного сезону, бо ж гроші з людей зібрали наперед. Наступного року готувалися до 600-річчя Чернівців. Почався ремонт вул. Кобилянської та Палацу урочистих подій. Нас знову попросили з розумінням поставитися до ситуації. А вже цього року історія повторюється: почекайте до кінця жовтня, гроші за весілля вже зібрали…
Крім весіль, у храмі чомусь надумали проводити ще й концерти джазових колективів. Ви можете уявити, щоби в соборі чи в синагозі грали труби й барабани?… Намагаємося з цим боротися.
– Історія про священика, який повісився просто у церкві – правда чи видумка?
– Обидва мої прадіди були учасниками комітету зі збирання коштів на церкву, тому її історію знаю добре. Священик-самоубивця – ніщо інше як вигадка радянських чиновників для того, щоби церква не працювала. Доказом цього є ще й те, що троє з чотирьох настоятелів церкви поховані за всіма канонами на Буковині, а один – на польській землі. Сьогодні на Буковині теж лише один священик нашої віри. Немає навіть дяка і паламаря. Зате потрохи зібрали дитячий церковний хор.
– Тобто, община збільшується?
– Кажуть, у вірменів дуже густа кров (сміється). Тому відповім так: навіть той, хто має її малу краплину – в душі вірменин.
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»
Це цікаво:
Серед відомих людей у світі мистецтва чимало вихідців з Вірменії, наприклад співачка Шер та французький шансоньє Шарль Азнавур. Останній від 5 травня 2009 року є послом Вірменії у Швейцарії та постійним представником Вірменії в ООН.
