Про те, як відомий буковинський рід Гурмузакі поріднився із нащадком Арапа Петра Великого і що з того вийшло
До редакції завітала дуже мила симпатична жінка Регіна Василівна Лазарюк із села Панка на Сторожинеччині й розповіла, що її мати, якій торік 20 грудня стукнуло 95 років, є прямою праправнучкою не когось, а самого Олександра Сергійовича Пушкіна. Принесла із собою родинні фотографії, записи, книгу Іллі Лукаша румунською мовою «Родина Гурмузакі: від фантастики до реальності». У такий приємний спосіб вона відгукнулася на публікацію у «Версіях» (№42 за 20 жовтня 2016 року) «Нащадок Пушкіна, чиї ймовірні родичі мешкають у Панці на Сторожинеччині, став наймолодшим мільярдером Великої Британії». У статті згадувався історик Віктор Фреліх, який займався пошуком рідні Пушкіна на Буковині. Саме він приїздив і до Красноїльська, і до Панки, де зустрічався із нащадками поета, але знайти папери – збірку віршів, подаровану коханій Фрозині з роду Гурмузакі, яка народила від поета сина Іоана, а також запис про його народження – Віктору не вдалося: буквально перед тим, як Фреліх вийшов на місцезнаходження архіву, усі папери… здали в макулатуру. Тож документально впевнитися у джерелах родинної пам’яті історикові не вийшло. Втім, достатньо лише подивитися на зображення хлопчика із Фрозиною, як усе стає на свої місця: чорнявий і кучерявий… Одне слово, батьківства, як і шила в мішку, не сховати.
Буковину Пушкін відвідав дорогою до Бесарабії, куди його відправили у заслання. Перебуваючи у Чернівцях, поет публічно читав вірші і, зрозуміло, такий господар, інтелектуал і гуманіст, як Гурмузакі, не міг не запросити його до свого маєтку. А в нього було 5-ро синів і 3 дочки. Із 15-річною Фрозиною у Пушкіна стався роман. На той час на Буковині шлюбним віком дівчини було 14-15 років.
Коли наслідки кохання було вже не приховати, розлючений батько відправив доньку до села Панка й віддав її там заміж. Утім, щедро наділивши при цьому землею. До слова, син Пушкіна Іоан тривалий час обирався головою сільської громади, примаром по-тодішньому. Був, кажуть, дуже розумним чоловіком. А прізвище його було від чоловіка Фрозини – Стирча. Пані Регіні відомо, що маленьким Іоан дуже хворів, тож його «продали» через вікно і дали ще друге ім’я.
Із розповіді Регіни Василівни: «Коли Іоан виріс і одружився із дівчиною з роду Чорнієвичів, у них народилося 4 синочки – Микола, Василь, Ілля та мій прадід Тодор. Та біда постукала у вікно, коли моєму прадідусеві було лише 7 рочків: його мати померла від запалення легень. А тато, син Олександра Сергійовича, одружився вдруге, узявши за дружину 14-літню сусідку на прізвище Негря, до безтями закохану в нього. Від того кохання народилося троє дівчаток – Параска, Тінька, Іленка та хлопчик Георгій.
Сім’я Іоана Стирчі була заможною, мала багато землі, робітників. Але життя тривало, – продовжила свою розповідь Регіна Василівна, – коли Іоанові хлопці повиростали, всі вони виїхали до Америки, забравши туди й своїх дружин. Двоє з них згодом повернулися на батьківщину, а Ілля став американцем, залишився там назавжди. У нього було 6 чи 7 синів.
Моя мама розповідала, що коли прадід Тодор одружував своїх дітей, хлопцям давав по 400 пражин (трохи більше 7 га) поля, а дівчатам – по 100 (менше 2 га). Усі мали добру господарку, піднімали хати, мали смак до краси і вміли працювати.
У сина Пушкіна Іоана від двох дружин було 8 дітей, які, своєю чергою, народили 38 хлопчиків і дівчаток. Зокрема мій прадід Тодор мав 5-х дітлахів. А ті 38 народили 70 дітей, серед них і я. Нині нас уже 140. Я з усіма знаюся та спілкуюся. На жаль, на сьогодні з праправнуків Пушкіна залишилося тільки п’ятеро, серед яких моя 95-літня мама та її сестри з Глибокої та Івано-Франківська і ще двоє тут у нас, у Панці.
А прізвище Стирча, яке мав наш пращур Іоан, залишилося тільки в одного чоловіка – решта носить інші. Уперше про свого прапрапрадіда Іоана, який був сином великого Пушкіна, я дізналася ще підлітком. Хоча про такі речі не прийнято було говорити, бо раніше для дівчини це був великий сором – завагітніти до заміжжя. Тим паче, від чоловіка заїжджого. Називали ж у нас його просто Писарем. Тепер я розумію, що вельможний пан не запросив би до свого маєтку звичайного Писаря. Та прості люди не зналися на поезії та красному письменстві. Вже значно пізніше, дорослою й заміжньою, почула від свого дядька, маминого брата Валерія Стирчі, історію про те, як до нього в Сторожинець, – а він тоді працював головним ревізором райспоживспілки, – приїжджав історик Віктор Фреліх, який досліджував перебування поета у Бесарабії та на Буковині.
Знаю також, що менший онук Іоана був вінчальним батьком моєї мами. Якщо я не дуже подібна на Пушкіних, то мій брат Михайло зовні дуже нагадує свого пращура Іоана, а той – викапаний Пушкін».
Серед правнуків Пушкіна було багато різного люду. Та, як правило, це були господарі, працьовиті й талановиті особистості. Як каже пані Регіна, багато з них повиїжджало до США, Канади, Польщі Румунії. «Роками нащадки поета були примарами у селі, – розповідала далі п. Регіна. – А одна правнучка Пушкіна, пані Марія вже «за совітів» потрапила до Сибіру за те, що до її мами привезли хворого на тиф бандерівця. Розповідала про страшні знущання над нею: дівчину клали на землю, ставали ногами на її довге волосся і тягли за ноги. Вона недовго прожила після повернення, померла молодою».
До слова, сама п. Регіна теж належить до тих, хто кохається у красі. Погляньте тільки на її подвір’я, що все у квітах. Син Регіни – тренер з боксу, не тільки був чемпіоном України, а й 10 років працював охоронцем нинішнього Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, коли той служив у Чернівцях. «Сини мають прізвище Гриндей, – каже Регіна. – Мій чоловік з роду відомих на Буковині музикантів».
Одне слово, неймовірно цікава та все ж потаємна історія, що чекає на своїх дослідників.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
