Яка дівчина не мріє про лицаря на білому коні? У конюшні 21-річного Івана РОДИГІНА – дванадцять коней, два поні і… віслюк Йосип!
Сіно – з аеропорту
Цими гордими та красивими тваринами хлопець займається з дитинства. Тож знає, як знайти спільну мову навіть із найноровливішим конем…
– Нині тварини живуть у маленькій конюшні на Роші, – зізнається Іван, – але місця вистачає всім. А щоби коні були здорові і гарно виглядали – потрібна щоденна клопітка праця.
У цьому Іванові допомагають мама, молодша сестричка та найкращий друг Сергій.
– Хоча, – зізнається Іван, – і сусіди не байдужі до моїх улюбленців. То моркву принесуть, то капусту… А сіно для тварин замовляю зі Львова та Хмельницького. Але й у Чернівцях маю своє «місце для збирання сіна». Це наш Чернівецький аеропорт. Мене там вже добре знають, то ж коли косять – завжди залишають траву для моїх коней.
Це сіно Іван возить додому в стодолу автомобілем, каже, що коней як тяглову силу не використовує, вони – «для душі»…
– Коні – тварини свободолюбиві. Важко з ними знайти «спільну мову»?
Щоби знайти з ними «спільну мову», треба навчати їх з дитинства. Вони звикають до голосу та команд хазяїна. Тоді у будь-якій ситуації їх можна заспокоїти, приборкати. Наприклад, коли поруч вибухнула петарда – кінь перелякався. А я скомандував стояти спокійно і він зрозумів, що небезпека минула і одразу заспокоївся.
Серед коней Івана Родигіна є й українська верхова, й араб, орловський рисак, російський тяж, гуцулки, а ще – шотландський та уельський поні!
Коней вибирають по вихрах (закрученому волоссі). Якщо у коня є довгий вихор на шиї – він не боїться води. Якщо один вихор на лобі – кінь спокійний. Якщо більше – кінь норовливий.
По трикутнику, який є на зубах у коня, можна визначити вік тварини. У середньому коні живуть 30-35 років.
У середньому кінь коштує 2-2,5 тисячі доларів.
– Ви багато спілкуєтеся з тваринами?
– Мої коні люблять рафінований цукор та бублики. Але це не значить, що їх треба лише цим годувати. Ласощами їх заохочую за виконані команди.
А ще завжди пам’ятаю кілька важливих медичних прийомів. Наприклад, коли у коня кровить рана – зупиняти кров треба намоченою у воді м’якушкою хліба. Фермент, який знаходиться у крові тварини при взаємодії з хлібом згортає кров. Ще коні не люблять протягів та вологи – від них хворіють. А якщо коня напоїти одразу після бігу – запалення легенів їм забезпечене. Тварина може навіть загинути.
До речі, коні самі «кажуть» мені, що хворі. Нещодавно Моня потягнула ніжку. Вона смикала мене за куртку, піднімала хвору ногу, показувала її, жалілася усю дорогу до дому. Я викликав ветеринара, але багато в чому розуміюся вже й сам. У мене вдома два холодильника – один для їжі, інший для ліків.
– Звідки у вас тварини?
– Кількох я купив, а кілька потрапили до мене у жахливому стані. Якось мені привели худу, хвору тварину, яку ніхто вже не хотів виходжувати. Але я не пошкодував часу, – доглядав, лікував. І любов та добре ставлення перетворило нещасну тваринку на гарного коня, який тепер приносить радість дітям. А одного коня привезли дуже заляканим – попередні господарі його били, знущалися. Понад рік привчав його не боятися людей. Є у мене й кінь, якого колись збила машина. Бідна тварина боялася усього, що повз неї рухалося. Та я знайшов вихід: прив’язував коня до машини і повільно під’їжджав до тварини. Через рік кінь перестав боятися автомобілів.
Пішки з Івано-Франківська до Чернівців
Одного турійця з прізвиськом Легенда я забрав з Івано-Франківська. Пам’ятаю, кобила була у дуже поганому стані – її прив’язали до дерева і, боячись, що кінь щось утне, їжу подавали лише на вилах. Я підійшов, почав розв’язувати… Коли повернувся – жодної людини на території не було – усі поховались. У ту мить і я перелякався. Та колись я з цією кобилою «працював», і можливо вона мене згадала. Агресії не проявила. Щоправда, у машину вона так і не зайшла. Тому до Чернівців довелося йти пішки. Ми вийшли о 4-ій годині ранку і через добу були вдома. Люди виходили, допомагали – виносили відра з водою, адже на дворі стояла страшенна спека. Дорогою коня навіть кілька разів хотіли купити.
– До вас за допомогою звертаються родини, в яких є дітки з ДЦП. Чи допомагає іпотерапія?
– Дітей з ДЦП до нас приводять уже 5 років. Таке лікування дійсно допомагає! Перша дитина, яка не могла ні сидіти, ні стояти, вже сидить і навіть виговорює деякі слова. Обов’язково таке лікування має проводитись без сідла. Плату з таких родин я не беру.
Самі ж тварини до хворих діток ставляться позитивно. Навіть, якщо кінь збуджений, то, побачивши хвору дитину, одразу ж заспокоюється.
– Тварини відчувають емоційний стан людини…
– Кінь завжди відчуває поганий настрій чи погане самопочуття людини. Він може підійти, просто постояти поруч, або лизнути руки чи «поцілувати» в щоку. Таких коней називаю антистрес – вони моментально заспокоюють. Загалом, коні – борці за здоровий спосіб життя. Вони не люблять, коли біля них курять, чи знаходяться у нетверезому стані.
– Яку суму грошей треба брати охочим покататися на ваших красенях?
– Пропоную три варіанти катання. Перший – люди самі їздять верхи. Це коштує 60 грн за годину. Щоправда, новачки годину не витримують. Другий – усі охочі їдуть по запланованому маршруту разом зі мною. Я навчаю, як правильно сидіти, тримати голову, плечі, груди, і найголовніше – як правильно рухати талією. Таке навчання коштує 80 грн за годину.
А той, хто вже вміє кататися верхи, любить це і стежить за своїм здоров’ям, може придбати абонемент за 500 грн на місяць. З ним можна кататися верхи скільки заманеться. До речі, регулярне катання верхи на коні зміцнює м’язи та покращує поставу.
