Повертаємо 1937-ий?
За критику влади на нари або Війна все спише
Депутат ВР від «Народного фронту» Костянтин Матейченко зареєстрував минулого тижня законопроект, у якому запропонував карати громадян виправними роботами на строк до 2 років, арештом до 2 місяців або обмеженням волі до 3 років за «дії, спрямовані на підрив авторитету органів державної влади» – фактично за критику влади. І хоча за кілька днів цей законопроект, відкликали, це «тривожний дзвіночок», своєрідна «проба пера»: нова влада починає переймати «радянські» методи контролю над суспільством.
Та найбільше подивував, а може, й обурив, навіть не сам документ, а реакція журналістської спільноти на нього. Точніше – майже повна її відсутність. Якщо під час Майдану після прийняття «диктаторських» законів 16 січня ледь не в кожному місті масово мітингували журналісти, нині більшість грає в мовчанку. А дехто й схвально аплодує.
Як виняток сприймається відкритий лист голови Незалежної медіа-профспілки Юрія ЛУКАНОВА до Арсенія Яценюка: «Наша з вами проєвропейська Україна може стати посміховиськом в очах усього цивілізованого світу. За винятком Росії, бо там подібний закон ухвалений і діє вже кілька років. Але ж нам з Росією не по дорозі, чи не так?».
Проте, схоже, Україна справді починає перетворюватися на «криве віддзеркалення» Росії.
Промовистим є й інший факт: минулого тижня в столиці міліція розігнала кількасот активістів «фінансового Майдану», які зібралися під стінами Нацбанку з вимогою відставки його голови Валерії Гонтаревої. І ця подія не збурила в ЗМІ особливого резонансу. Інтернет-видання «Українська правда», яке було чи не головним «рупором Революції гідності», цю подію подало лише «білою строкою» в стрічці новин – як не особливо важливу та актуальну. А наступного дня «УП» опублікувала матеріал «Боти Кремля розкручують «фінансовий Майдан» – із посиланням на новостворене Міністерство інформполітики. Автора не цікавило, що учасники мітингу – пересічні українці, які не від доброго життя взяли валютні кредити і постраждали від доларових ігор уряду. А за ними ж стоять їхні сім’ї, діти… Проте не лише «патріоти» в соцмережах, а й СБУ одразу офіційно назвало цих людей «провокаторами, які розхитують ситуацію в країні».
Постмайданська журналістика: до істини, як до Києва рачки – прикрашаємо проблеми, виправдовуємо антисоціальні «реформи»
Так само «провокатором і агентом Кремля» СБУ назвало журналіста Руслана КОЦАБУ за відеозвернення до президента, в якому відкрито виступив проти мобілізації до війська. Його звинуватили в «державній зраді» й помістили на два місяці за грати. Причому, без жодних доказів його вини.
На захист Коцаби стала не тільки Незалежна медіа-профспілка, а й міжнародна правозахисна організація «Amnesty International», яка назвала журналіста «в’язнем совісті» й заявила, що конфлікт на Донбасі негативно вплинув на свободу висловлювання в Україні. Однак «Facebook»-патріоти буквально захлиналися слиною: «Його розстріляти мало», «Кремлівський прихвостень»…
Чи не єдиним ЗМІ, яке підтримало Коцабу, була газета «Вєсті». Однак і вона стала об’єктом критики широких мас, мовляв, підпорядкована «куму Путіна» Медведчуку й грає на руку Росії. Хоча саме «Вєсті» чітко окреслили проблему постмайданної журналістики:
– Значна частина українських журналістів (далеко не всі, звичайно) після Майдану вирішила стати холуями чинної влади і олігархів, що до неї приєдналися. Хто за гроші, хто за ідею (з патріотичним міркувань, заради «європейського вибору», тощо), – йдеться у статті головного редактора «Вєстєй» Ігоря ГУЖВИ. – Саме як холуї влади, журналісти весь минулий рік замовчували або прикрашали економічні проблеми, розпалювали в суспільстві мілітаристську істерію й нетерпимість до чужої думки, дегуманізували жителів Донбасу, приховували реальний стан справ на фронті, виправдовували всі найбільш грабіжницькі і антисоціальні «реформи» уряду («Гривня обвалилась? Не засмучуйтеся! Зате вам зарплати і пенсії заморозять, і тарифи в 5 разів піднімуть, але треба терпіти – в країні війна, а ми до Європи йдемо»). Саме як холуї влади журналісти завжди в перших рядах будь-яких репресій проти опозиції, гонінь на незручні владі ЗМІ. Вони аплодують прийняттю законів, порівняно з якими «диктаторські закони 16 січня» – зразок захисту прав людини. Вони захоплюються сміттєвої люстрацією і вимагають закрити телеканал, бо там в ефірі з’явився Кобзон. А те, що цей канал влада хоче відібрати у його нинішніх власників – це, напевно, просто збіг. Будь-які соціальні акції протесту проти вже зовсім зубожілого життя вони тут же таврують ганьбою як «підступи Кремля».
Подвійні стандарти: захистися від них сам і захисти державу
Досить дивною виглядає позиція Президента щодо інакомислячих: він дав доручення СБУ виявляти критиків мобілізації. Більше того, упевнено заявив, що український народ погоджується з такими заходами: «Жодного стосунку до демократії та свободи слова ця антидержавна діяльність не має», – запевнив Петро Порошенко. Зрештою, з його словами можна було би погодитися, якби журналісти й громадяни не знали, що в Росії і далі успішно працюють і приносять зиск його підприємства. Можливо, слова Президента увійшли б у резонанс із настроями народу, коли б в АТО поруч із синами простих батьків і матерів Україну захищали його діти й діти інших можновладців.
Та цього немає, бо в нас на все подвійні стандарти. І за прикладом далеко ходити не треба, бо він тут-таки поруч. У той час, коли івано-франківський журналіст Коцаба сидить за гратами за те, що чесно висловив свою позицію і погляди на війну, чернівецька газета «Libertatea cuvantelui» (власник Михайло Гроссу, головний редактор Дмитро Вербицький) 22 січня – напередодні четвертої хвилі мобілізації – друкує уривок проповіді єпископа Лонгіна (Михайла Жара), настоятеля Банченського монастиря під заголовком «Не віддаємо дітей на смерть!». Хоча виголошена ця проповідь була ще влітку минулого року. Прецедент? Безперечно. Але помітили його тільки журналісти. Делегати конференції чернівецької обласної організації Національно спілки журналістів України звернулися до комісії з журналістської етики з вимогою розібратися в ситуації. І таки розібралися. Заява правління ЧОО НСЖУ стосовно інциденту готується до оприлюднення. Та, мабуть, найбільше подивувала оцінка події з боку Управління СБУ в Чернівецькій області. Його керівництво порадило спілчанам… провести через ЗМІ відповідну пропагандистську роботу з популяризації мобілізації. Не більше і не менше. Мабуть-таки дається взнаки, що СБУ кілька років поспіль керували громадяни Росії, а у її кабінетах не простими гостями сиділи ефесбешники.
Та, мабуть, закон збереження енергії стосується не тільки природних сил, а й силових відомств. Якщо в одній структурі рівень напруги упав, то в іншій – піднявся. Бо значно більшу спритність проявляють нині міліціянти. А втім, може, просто молодий та енергійний профі прийшов на роботу до відділу боротьби з кіберзлочинністю УМВС України в Чернівецькій області? Бо саме звідти редакція «Версій» отримала досить дивного, як на наш погляд, листа. В ньому керівнику інформаційного порталу «Версії» пропонувалося «надати контактну інформацію про осіб, які здійснюють адміністрування порталу https://versii.cv.ua. І все це обгрунтовувалося «службовою необхідністю» та святим бажанням «запобігти та протидіяти кримінальним правопорушенням» та ще «у зв’язку з надходженням інформації про можливі втручання в роботу серверів інформаційних агентств». А чому ніхто з юристів – а вони ж серед міліціонерів мають-таки бути – не подумав, чи законне таке прохання?
Уявіть собі на хвильку, що аби вберегти свою квартиру від злодіїв, ви віддаєте ключі від свого помешкання міліціонерам: нехай заходять хлопці, коли їм треба, обирають місця для засад… Перебільшення? А голова Незалежної медіа-профспілки України Юрій Луканов так не вважає. Бо за законом, контактна інформація про осіб, які здійснюють адміністрування порталу, є конфіденційною і зобов’язати її розкрити може тільки суд. «Вимога ж цього поза судовим рішенням розцінюється як тиск на ЗМІ. Утім, редакція з доброї волі може і розкрити такі дані», – наголошує п. Луканов.
До слова, в Росії всі портали перебувають «під ковпаком» силових контрольних органів. Дуже не хотілось би, щоби подібну практику запровадили в Україні. Бо тоді свободі слова – зась. А свобода ж – це саме те, з чого починається людина. Тільки справжня свобода, що бере початок із чесності перед собою.
Про «ватники-вишиватники» та власні жертви «рупорів пропаганди»
Чому ж так багато журналістів з відвертих революціонерів перетворилося на сумирних ягнят? Банальний страх чи вони справді свято увірували у своїх хазяїв-олігархів, які, завдяки Майдану, вийшли на політичну сцену? Чимало журналістів з «рупорів пропаганди» стало її жертвами. Як російській, так і українській владі зручно маніпулювати «ватниками» та «вишиватниками»: так легше управляти суспільством. Прикриваючи власні огріхи війною, влада може й далі нещадно обкрадати свій народ, поки «зомбі-патріоти» волають «Слава Україні!». Незгідні з позицією влади? – Державні зрадники!
Проте не слід забувати, що справжній патріотизм полягає не у розмахуванні прапорами на мітингах чи скандуванні поганських мантр на кшталт «Путін – Х@йло». Все – із точністю до навпаки: як казав англійський політфілософ Томас ПЕЙН, справжній обов’язок патріота – захистити свою країну від її же влади.
Руслан КОЗЛОВ, Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
