Літній дощ – стихійне лихо

Фекалії виходять на поверхню

Початок тижня відзначив сильний, хоча і звичайний для цієї пори року дощ. Але він став стихійним лихом для чернівчан, які в цей час опинилися на вулицях Чернівців. Склалося враження, що ливнева каналізація обласного центру наказала довго жити. Буквально за кілька хвилин місто перетворилося на розлоге, а подекуди й глибоке озеро. Скажімо, через 4 години після дощу перейти вулицю Чапаєва в місці, де вона перетинається з вул. Головною, було вельми проблематично, якщо ноги не були взуті у високі гумові чоботи. Подібна проблема стояла і перед мешканцями нещодавно капітально відремонтованої вул. Л. Кобилиці. Там, де вона виходить на вул. Руську, утворилася… Важко знайти слово, бо калюжею цю водойму не назвеш – її не обійти і не перескочити.

А те, що робилося на вул. Садовій, де розташувалася міська автостанція маршруток на Садгору, Цецино, Рошу, Роша-Стинку, опису не піддається. Сухого місця там не було. Глибина з дозволу сказати цієї калюжі в добрий десяток метрів діаметром була в окремих місцях до півматра. Водії висаджували пасажирів де могли. До речі, дощова вода залила станційний туалет і спахучена його вмістом та міазмами полилася в парк ім. Шевченка. Для тих, хто не знає: ця вбиральня з’єднує парк і автостанцію. Після попереднього дощу цю автостанцію і прилеглі вулиці вже чистили від намулу. Та й запах тримався до недавна…   

І знову, як завжди під час дощу, на Південно-Кільцевій стояли тролейбуси 5-го маршруту – не могли подолати водяну смугу перешкод.

– Чому для наших дорожніх і комунальних служб дощ стає непереборною стихією? Хто мусить слідкуавти за станом зливної каналізації, шанців на вулицях?

Про це у розмові з заступником директора департаменту житлово-комунального департаменту Ярославом КУШНІРИКОМ:   

– Ярославе Денисовичу, що сталося позавчора? Слава Богу, що ніхто не впав у відкритий люк та не втопився…

– Погодьтеся, що то був не просто дощ, а суцільна злива, стіна води. Згадайте, коли показували по телевізору Німеччину, яку заливало, чи інші країни – там теж таке робилося. Зливна мережа, де вона є, просто не витримала такого напору. Особливо в місцях, де решітки замикають гравійні дороги. Каміння й намул їх повністю забили. Та й самі гравійні дороги були практично знищені. Там, де зливна каналізація прокладена, біди не було. Бо ми щодня чистимо її з допомогою придбаної торік машини-крота. Скажімо, нині все ж таки можна було пройти і проїхати біля готелю «Турист», дріжджзаводу тощо. Тоді як у минулі роки там була катастрофа.

– А що сталося на вул. Садовій, де автостанція?

То наш давній головний біль. Там конструктивно неправильно прокладена зливна мережа. Щоби її переробити, потрібні мільйони гривень, яких у міському бюджеті немає.

 

Усвідомлюю, що Ярослав Денисович має рацію. Та оскільки містом керують управлінці, саме вони і мусять шукати вихід із критичної ситуації, навіть якщо вона зайшла у глухий кут. Таке завдання стоїть перед ними, за що і зарплатню отримують.

…Як на мене, то лише за гроші, що пішли на огорожі довкола вишуканих садиб можновладців у царських селах, можна не тільки прокласти зливну каналізацію під усім містом, а й вилікувати усіх онкохворих діток. Тим паче, що ті, які живуть за цими огорожами, все ж таки не літають на гелікоптерах у гості одне до одного, а користуються міськими дорогами. Я це кажу з думкою про те, що можна якось активізувати спонсорів та людей активних і переконати їх у тому, що дбати за громаду і за те місто, в якому живеш, вигідно й їм особисто.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.