В Ольги він цікавий, творчий, рухомий, з вагомими досягненнями, інтегрованими історіями, розбіжностями, прагненням пізнання. І дуже суттєво для успіху, щоб те, чим ти займаєшся, збігалося із твоїми уподобаннями. І ще, дуже важлива здатність – вміти зосередитися, коли твоє оточення на той момент живе у просторі інших прагнень. Ти ніби ізолюєш себе на деяких час. Наразі не тільки абстрактно, а навіть і в просторі. Адже важко уявити, як на протязі чотирьох (від березня до червня) Ольга відвідувала ліцей, їхала потягами на олімпіади, конференції, успішно там виступала, не заїжджаючи додому летіла літаками у складі української делегації молодих учених до Амстердаму, Стамбулу чи Белграду. І захист наукової роботи, виступи закордоном відбувається англійською мовою, без перекладачів. ЗНО з української мови Ольга здавала на додатковій сесії, адже 7 червня вона тільки поверталася з Амстердаму.
І вже зовсім скоро Ольга зробить свій остаточний вибір вищого навчального медичного закладу.
Ольга Пашковська з дитинства мріє стати лікарем. Від 5 років займається бально-спортивними танцями, закінчила музичну школу по класу гітари. Неодноразово здобувала перемоги на предметних олімпіадах та конкурсах різного рівня з біології, хімії, фізики, інформатики, математики, англійської та російської мов.
Має 10 друкованих робіт, з яких 8 опубліковано у закордонних виданнях.
На міжнародній конференції молодих учених ICYS у м. Белград (Сербія), що проходила від 17 до 23 квітня 2014 року за участі 127 делегатів з 15 країн світу, здобула бронзову медаль та нагороджена золотою медаллю за найкращий постерний захист.
Виборола срібну медаль в міжнародній олімпіаді з екології (м. Стамбул, Туреччина, 8-13 травня 2014 року), в якій взяло участь понад 150 учасників з 44 країн світу.
Переможець (І місце, золота медаль) Міжнародної олімпіади екологічних проектів INESPO (м. Гаага, Королівство Нідерланди, 1-6 червня 2014 року) серед понад 350 учасників з 45 країн світу.
– Які враження, Олю, від участі у наукових конференціях, олімпіадах закордоном?
Яке відношення членів журі, знаних науковців до молодих вчених?
З якими командами ви подружилися найбільше, чи спілкуєтеся і надалі?
Які проблемні доповіді тебе найбільш вразили і зацікавили?
– Враження незабутні. Кожне із міжнародних змагань починається з просто приголомшених урочистих церемоній відкриття. Уявіть собі: сотні учасників зі всього світу у національних костюмах виходять на сцену і вимовляють вітання рідною мовою. Далі впродовж двох днів тривав захист проектів англійською мовою, причому багато разів (перед різними командами журі). Окрім доповіді, потрібно було власноруч продемонструвати власну методику, відповісти на безліч запитань фахівців з біології, хімії, фізики, географії, математики тощо. Кожний член журі мав перелік критеріїв оцінювання, бали заносилися в загальний протокол. Все відбувалося надзвичайно прозоро і об‘єктивно. Члени журі виявляли великий інтерес до кожного проекту, глибоко вникали в суть, виділяли переваги і давали цінні поради. А ще всіх хвалили, підбадьорювали і пророкували велике наукове майбутнє, від чого в учасників «виростали крила». Ну, а найбільш хвилюючі враження залишилися від церемоній нагородження. Особливо, коли всіх призерів, окрім «золотих», вже нагородили. У той момент, коли розумієш, що, можливо, залишилася без нагороди, оголошують твоє прізвище і країну. Неможливо передати відчуття, коли стоїш з національним прапором на сцені і вся зала тобі аплодує, скандуючи «Ukraine!». Охоплює така гордість за свою країну! Взагалі на всіх міжнародних змаганнях до української команди було чудове ставлення. Більшість учасників і членів журі казали, що стурбовані подіями в Україні і висловлювали щиру підтримку. Ми навіть організували флеш-моб, навчивши представників інших команд вигукувати «Слава Україні – Героям слава!». Треба було бачити і чути, як проникливо вони вимовляли ці слова!
Серед учасників були дуже сильні молоді науковці. Особисто мені сподобався учень із Сінгапуру, який запропонував проект біопластику з хітину. Сподіваюся, що цю розробку чекає велике майбутнє. Найбільше ми подружилися з учасниками команд з Нідерландів, Грузії, Сербії. Вони надзвичайно відкриті, позитивні, не зациклюються на дрібницях. З багатьма й досі підтримую стосунки.
– Твоя перша науково-дослідницька робота “Біоритми життєдіяльності підлітків як критерій готовності до перебування у космічних умовах” на Всеукаїнському колоквіумі «Космос. Людина. Духовність» в Ужгороді (2011) була оцінена журі Дипломом І ступеня. Тоді ти вчилася у 9 класі і така висока оцінка була може трохи і несподіваним визнанням. Але це не було дивовижним збігом чи просто везінням. З того часу було багато нових успішних проектів. У 2014 році проект «Оптичні властивості ядерного хроматину пилкових зерен Chrysanthemum × hortorum Bailey як перспективний індикатор забруднення повітря наночастинками» здобуває у квітні цього року високі нагороди у Белграді, у травні – в Стамбулі, ще через місяць ти отримуєш золоту медаль в Амстердамі. Які фактори сприяли твоїм успіхам?
– На моє велике переконання, всім успіхам я, насамперед, зобов‘язана своїм наставникам. Як стверджував Ісаак Ньютон: «Якщо я й бачив далі від інших, то через те, що стояв на плечах гігантів». Щаслива доля звела мене не тільки з педагогами з великої букви, а й людьми високоерудованими, неординарними, надзвичайно харизматичними, з «незамиленим оком», які замість: «Ти помиляєшся!» кажуть: «А давай поглянемо на цю проблему з іншого боку?». Такий підхід дає потужний поштовх до пошуку істини, діставшись якої отримуєш величезне задоволення і прагнеш рухатися далі. Але для цього постійно треба працювати над собою, адже наукова робота потребує серйозних базових знань, починаючи з профільних предметів (у моєму випадку – біології, екології, хімії) і закінчуючи математикою, без якої неможливо здійснити якісну статистичну обробку результатів. Для того, щоб потрапити на міжнародні олімпіади, потрібно було у минулому і теперішньому роках пройти всі попередні сходинки, від міських до Всеукраїнських олімпіад, довелося дуже багато працювати з фаховою літературою, у тому числі іноземною, здійснювати різноманітні дослідження, опрацьовувати та аналізувати дані, писати роботу. Все це загалом дозволило досягти певних результатів.
– Які мрії дитинства ти вже втілила у життя?
– Насправді мрій у мене було багато, від зовсім дитячих, наприклад, отримати лист з Хогвардса до більш «серйозних» – стати дизайнером. Дуже хотілося навчатися ще й у художній школі, але батьки сказали, що це вже занадто. Жалкую й досі. Також мрію багато подорожувати. Цього року мандрівок було більш, ніж достатньо :).
– Хто і що є для тебе головними авторитетами?
– Головними авторитетами для мене є батьки і педагоги. Найбільше завдячую моєму шановному науковому керівнику, професору Марії Михайлівні Федоряк – прекрасній людині і справжньому вченому із світовим визнанням, яка є для мене взірцем в усьому. Говорячи про авторитети, не можу не згадати моїх вчителів, яких просто обожнюю – Ольгу Олегівну Столярову, Тетяну Віталіївну Буджак, Людмилу Юріївну Решетнікову та, без перебільшення, всіх викладачів Чернівецького ліцею №3. Коли згадую квітуче затишне шкільне подвір‘я і шановного директора Миколу Емануїловича Зегрюка, який щоранку, за будь-якої погоди зустрічає вихованців біля воріт ліцею, на очі навертаються сльози… А ще для мене авторитетом є мої суперники у різноманітних конкурсах і олімпіадах. Я люблю і поважаю своїх друзів і однокласників, з якими мені надзвичайно поталанило. Шкода, що через олімпіаду в Нідерландах мені не довелося добути до кінця випускний вечір, разом зустріти світанок.
– Який життєвий досвід вважаєш цінним для себе?
– З ностальгією згадую свій перший Всеукраїнський конкурс в Ужгороді. Пам‘ятаю, як ми разом з Вами у потягах готувалися до тестів з астрономії (було дуже важко, оскільки на той момент я цей предмет ще не вивчала), готували доповідь, відпрацьовуючи кожну інтонацію, те відчуття, коли перший раз відшукувала себе у рейтинговому списку (й досі дуже хвилююся в цей момент), перший захист, першу нагороду. А ще – чарівну музику Муціо Клементі і казкові ужгородські кав’ярні…
Безперечно, надзвичайно цінним став досвід цьогорічних міжнародних олімпіад та конкурсів. Їх кількість виявилася для мене неочікуваною і, коли постало питання вибору, у певний момент я просто розгубилася. Отже, після тестів у Малій академії наук (МАНі) я їхала на інший кінець Києва на тренувальні збори ICYS, наступного дня, одразу після захисту роботи, не дочекавшись результатів полетіла до Будапешту, а звідти – до Белграду. Після повернення залишилася в Києві на тренувальні збори до міжнародної олімпіади, потім короткочасний заїзд додому для оформлення роботи, постера, макетів, буклетів, далі – олімпіада в Стамбулі. Згодом підготовка до чергової олімпіади (INESPO), останній дзвоник, випускний вечір, посеред якого довелося піти, щоб вирушити у дорогу до Амстердаму. Друзі сміються, що у мене завжди все не як у людей. З одного боку, було дуже тяжко у фізичному плані, з іншого – працював вже суто спортивний інтерес.
– Є почуття обов’язку і є бажання робити, що хочеш. І важливо побудувати рівновагу: мушу – хочу. Адже ти закінчила музичну школу, бо любила грати на гітарі, займаєшся танцями, бо це тебе теж захоплює. Ти відмінно вчилася. Твій світ такий промовистий, цілісний, щільний, цікавий, яскравий, створений власною наполегливістю, сумлінням, бажанням та впевненістю. Яке ти любиш кіно, які книги читаєш, яку музику слухаєш?
– Музика і танці – це ті речі, без яких не уявляю свого життя. Безкінечно можу слухати диски із концертами мого педагога й талановитого гітариста Олексія Семеновича Козлова. Люблю як класичну музику, так й неокласику (дуже подобається Людовіко Ейнауді). Обожнюю олдскул рок (гурти AC/DC, Red Hot Chili Peppers). Ну і, звісно, танцювальну музику – джаз і латину. Той драйв, який відчуваєш, виходячи під неї на паркет, передати неможливо.
Мої улюблені письменники – Булгаков, Кафка, Ремарк, Бредбері, Хейлі. Фільми дивлюся абсолютно різні. Серед тих, що найбільше подобаються – «Форест Гамп», «У гонитві за щастям», «Гордість і упередження», «Брудні танці». Нещодавно подивилася чудовий фільм про творця Пітера Пена Джеймса Барі «Чарівна країна». Залишив дуже світлі відчуття. А ще запоєм дивлюся серіал про доктора Хауса.
– У якій країні ти б хотіла жити? У нас немає Міністерства магії, але щоб ти хотіла змінити, додати, побажати, щоб світ змінився на краще?
– Я патріот України, але певною мірою поділяю космополітичні погляди. У світі останніх подій від усього серця хочеться побажати Україні миру, злагоди і процвітання. Дуже сподіваюся, що незабаром вона стане справжньою європейською державою. Можу здатися неоригінальною, але хочеться, щоб світ став добрішим. Щоб батьки не кидали дітей і навпаки, щоб менше було безпритульних тварин. Мрію, щоб найближчим часом вчені винайшли дійсно ефективні засоби від онкологічних захворювань, ВІЛ/СНІДу та інших невиліковних хвороб. Щоб люди нарешті почали бережно ставитися до природи і замислилося над тим, яку планету ми залишимо нащадкам.
– Ольго, дякую тобі за нашу розмову. Бажаю тобі і надалі займатися улюбленими справами і вчитися в омріяному медичному закладі! І нехай Господь береже Україну!
Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото з архіву Ольги Пашковської
