Кілька думок про причини дикої війни між Росією та Україною
«Хто володіє східною Європою, той володіє серцем світу» – цей вислів навів у своїй монографії «Велика шахова дошка: Володарювання Америки та його геостратегічні імперативи» Збігнєв Бжезинський. Найлютіший ворог Радянського Союзу та найпотужніший політолог-аналітик другої половини ХХ століття, чиї наукові пророцтва справджувалися завжди, написав цей твір для своїх студентів ще у квітні 1997 року. У 1998-му її переклали російською, тож ознайомитися з монографією можна в Інтернеті в розділі «Міжнародні стосунки».
Майже 20 років тому американський професор блискуче передбачив те, що нині відбувається між Україною та Росією. Ще тоді він назвав Євразію шаховою дошкою, де розгортається боротьба за світове панування. І ця боротьба зачіпає геостратегію – стратегічне управління геополітичними інтересами.
Що це означає мовою пересічних громадян? А те, що США зробить усе для того, щоби на політичній арені Євразії не з’явився суперник, здатний там панувати, а отже й кинути виклик Америці. Таким візаві наразі виступає Росія. Та без України її шанси на успіх значно менші.
З цього мало би випливати, що, будучи зацікавленою в Україні, Росія повинна була б демонструвати стосовно неї толерантність і повагу, а також докладати всіх зусиль, щоби між нашими двома країнами встановилися дружні та взаємовигідні стосунки. А що робить Росія? Нахабно втручається у внутрішні справи сусіда, «відкусює» ласий шматок його землі та, продовжуючи експансію, диктує свої умови. Хіба так мають поводитися брати-слов’яни? Та й чи брати вони після цього?
Утім, це питання риторичне, бо агресивні імперські зазіхання Росії є наслідком того, що вона є державою тоталітарною, в якій одна людина-тиран тримає в покорі мільйони. Ми вже це проходили. Та українці від цього вже відвикли. Натомість зашореність росіян вражає. Я спеціально дивлюсь їхні новини – і це справляє на мене, як на професіонала, що працює у засобах масової інформації майже 40 років, дуже сумне враження. Бо їхня подача матеріалу – це зовсім не новини, а чистої води пропаганда і зомбування. Сам підбір інформації, заміна відеоряду, себто чистої води підтасовка і брехня, емоційність подачі, якої не повинно бути в новинах, тощо. Недарма ж Путін нагородив понад 200 журналістів відзнаками, що передбачають мало не міністерські пенсії. Ну а оплата праці та умови проживання провідних брехунів Росії – з віллами на морях, певно, вразила тих українців, які бачили інтерв’ю з ними. Українські журналісти так не живуть. Зрештою, може, це одна з причин того, що Україна програла інформаційну війну Росії?!.
А тепер кілька слів про те, чому ні в українському, ні в російському суспільствах немає одностайності. Річ у тім, що доволі значна частина людей зберігає патерналістські, себто батьківські, настрої. Можна сказати й по-іншому – рабські. Бо рабам легше, ніж вільній людині. За них усе вирішує цар, президент, губернатор, сільський голова, батько. Натомість людина вільна бере відповідальність за все на себе.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
Збігнєв БЖЕЗИНСЬКИЙ «Велика шахова дошка: Володарювання Америки та його геостратегічні імперативи» (витяг)
«Найбільше вразливим моментом для Росії стала втрата України. Поява незалежної держави Україна не лише змусила всіх росіян переосмислити характер їхньої власної політичної та етнічної приналежності, але й окреслила велику геополітичну невдачу Російської держави. Зречення більш ніж 300-річної російської імперської історії означало втрату потенційно багатої індустріальної та сільськогосподарської економіки й 52 млн. осіб, етнічно та релігійно найтісніше пов’язаних з росіянами, які здатні були перетворити Росію на справді потужну й упевнену в собі імперську державу. Незалежність України позбавила також Росію її домінуючого положення на Чорному морі, де Одеса служила життєво важливим портом для торгівлі з країнами Середземномор’я і цілого світу.
Втрата України стала геополітично важливим моментом, який істотно обмежив геостратегічний вибір Росії. Навіть без прибалтійських республік і Польщі Росія, зберігши контроль над Україною, могла би спробувати зберегти за соборю місце лідера в євразійській імперії та підпорядкувати своїй волі неслов’янські народи південного і південно-східного регіонів колишнього Радянського Союзу. Проте без України з її 52-мільйонним слов’янським населенням будь-яка спроба Москви відтворити євразійську імперію сприяла б, очевидно, тому, щоу гордій самотності Росія заплуталася б у затяжних конфліктах з неслов’янськими народами які піднялися б на захист своїх національних і релігійних інтересів. Війна з Чечнею є, ймовірно, першим тому прикладом. Більш того, зважаючи на зниження рівня народжуваності в Росії та буквально вибух народжуваності в республіках Середньої Азії, будь-яка нова євразійська держава, що базується виключно на владі Росії, без України неминуче з кожним рокомставатиме все менше європейською й усе більше азіатською.
Втрата України явилася не лише центральною геополітичною подією, вона стала також геополітичним каталізатором. Саме дії України – оголошення нею незалежності в грудні 1991 року, її наполегливість у ході важливих переговорів у Біловезькій пущі про те, що Радянський Союз слід замінити вільнішою Співдружністю Незалежних Держав, і особливо несподіване нав’язування, схоже на переворотукраїнського командування над підрозділами Радянської Армії, розміщеними на українській землі, – перешкодили СНД стати просто новим найменуванням більш федерального СРСР. Політична самостійність України приголомшила Москву і стала прикладом, слідами якого, хоча спочатку і не дуже впевнено, потім пішли інші радянські республіки. І Росія, яка до недавнього часу була творцем великої територіальної держави і лідером ідеологічного блоку держав-сателітів, територія яких тягнулася до самого центру Європи і навіть свого часу до Південно-китайського моря, перетворилася на стурбовану національну державу, що не має вільного географічного доступу до зовнішнього світу і потенційно уразлива перед лицем конфліктів на всіх флангах. Лише непридатні для життя і недосяжні північні простори, майже постійно скуті льодом і покриті снігом, є нині безпечними в геополітичному плані».
