Газ вибухає від безгосподарності

Щоправда, Буковину, слава Богу, ця лиха доля обминула. Хоча протягом складної зими 2009-2010 років «Нафтогазмережі» – чернівецька філія дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» кілька разів попереджувала саме такі небезпечні ситуації. Про це й розмова з директором філії Іваном КОЗАРЕМ, практично все життя якого пов’язане з блакитним паливом.

– Іване Тодоровичу, наскільки мені відомо, після закінчення Львівського політеху Ви 6 років будували газопроводи, а від 1987-го їх експлуатуєте. Скажіть як професіонал: що сталося? Чому останнім часом так часто вибухає газ в Україні?

– До цього призвела низка причин. По-перше, не можна віддавати певні галузі господарства у приватні руки. І за прикладом далеко ходити не треба.

Приватизований ВАТ «Чернівцігаз» загнав нам у труби газ середнього тиску. В результаті виникла аварійна ситуація. Добре, що наші ремонтники вчасно локалізували її, а то вибухнуло б, як у Дніпропетровську, і постраждав би весь Садгірський район.

А нещодавно Чернівці могли повторити гіркий досвід Алчевська. Адже без газу немає й тепла в батареях. Сталося це 28 січня. Через ожеледицю вантажівку так занесло, що вона перевернулася й упала на газопровід, перерізавши його! Однак наші газовики моментально, за якихось 3 години локалізували аварію і відновили газопостачання в мікрорайонах «Жучка», «Садгора», «Шанці» тощо.

А щоби ліквідувати аварії на вулицях Коломийській, Буковинській та у мікрорайоні «Рогізна» нашим спеціалістам довелося безупину працювати на 25-градусному морозі не одну годину.

Ці приклади ілюструють і другу причину. Ми, себто ЧФ ДП «Нафтогазмережі», три роки тому були реорганізовані та увійшли до НАК. Саме тому підприємство нині отримує ліміти газу під потреби попередніх підрахунків, а також має нормальне матеріальне забезпечення для ремонтних і профілактичних робіт.

Недарма ж тільки за три останні роки на території ліцензійної діяльності філії, яка обслуговує 10 міст, 4 селища міського типу та 198 сіл, мешканці 41 населеного пункту вперше отримали блакитне паливо. Це, зокрема, Репужинці, Василів, Магала, Шишківці тощо.

Крім переліченого, на чільному місці серед причин газових негараздів сьогодні – ще й недбалість громадян. Люди у своїх оселях роблять усе, що їм заманеться, і зовсім не дбають про власну безпеку. Переносять газові колонки, встановлюють котли тощо – і все це часто-густо без погодження зі спеціалістами та ще й силами аматорів. Ось вам і сумні наслідки.

– А професійність не втрачаєте? Нині в країні це стало великою бідою: цілі галузі, великі і малі підприємства очолюють не спеціалісти, а представники певних політичних сил!

– Подібне траплялося і в нас, але неспеціалісти в нашій галузі, як правило, надовго не затримувалися, бо це небезпечно й для них. Робота з газом вимагає досвідчених профі. Я не тільки наголошую на цьому постійно, а й займаюся навчанням кадрів, їхньою переатестацією. Бо знанням, які купив за гроші, – гріш ціна! Вони нічого не варті там, де йдеться про безпеку людей.

Саме тому під час повені 2008 року газовики-експлуатаційники були на висоті: тиждень жили на колесах, спали уривками по кілька годин навіть не на добу, а на 2-3 доби! Зате швидко відновили газові переходи через річки Черемош і Сірет, а також збудували дві нитки дюкерного переходу через Прут біля села Магала, який теж був пошкоджений. Утім, це йдеться про авральні моменти, тоді як основа для експлуатаційника – щоденна чорна робота. .

– У чому вбачаєте головне завдання служби?

– У безаварійному та безперебійному постачанні газу. Ми повинні працювати добре й тихо. Щоби нас ніхто не помічав і не згадував, але мусимо ювелірно виконувати свою роботу. Погодьтеся, нас помічають лише тоді, коли щось трапляється.

Коли ж ми вчасно усуваємо всі недоліки та негаразди, нас не бачать. І це добре. На це й спрямовує всі зусилля наш майже тисячний колектив, який обслуговує – не мало й не багато – 10400 км газопроводів.

– Це ж чверть екватора Землі або шлях від Бреста до Хабаровська!

– Саме так, і серед них – 4485 км підвідних і розподільчих газопроводів і 5915 км ввідних та внутрішньо-будинкових. Відчуваєте, яка це відповідальність?! А без неї до газу підходити не можна. І ще: ця суміш вибухає від безгосподарності. Тому й повторюю: я за державну монополію на окремі галузі, бо не все варто віддавати у приватні руки.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.