Останнім часом активізувалися феміністичні організації в Україні. Дівчата з «Фемен» все частіше публічно оголюються, привертаючи увагу до своїх… гасел. А вони клянуть існуючу владу, вимагають відставки непопулярних політиків, причому не завжди у цензурній формі. Такими є їхні вимоги на українському рівні. Але все частіше вдаються до акцій і в інших країнах.
Наприклад, під резиденцією Лукашенка у Мінську вимагали демократії у Білорусі. На президентських виборах у Москві прийшли на виборчу дільницю самого Путіна, скинули одяг і з криком «Краду за Путіна» почали розкачувати виборчі урни. Відповідно отримали судовий вирок за «дрібне хуліганство» і стали нев’їздними до Росії…
Одну з керівниць «Фемен» Олександру Шевченко запросив з цього приводу на свою програму Савік Шустер. У прямому ефірі стався справжній скандал. Нардеп від Партії регіонів, колишній міліціонер В. Колісниченко обізвав дівчину «проституткою». А вона накинулася на «недоторканого» й так «доторкнулася» до нього, що в того кров потекла з розбитої губи. Для невибагливої публіки подібне видовище є найбільш бажаним. Адже перемога у диспуті завдяки блискучим аргументам для багатьох лишається незрозумілою, а розуміння мордобою не потребує жодних інтелектуальних зусиль. Як не потребує напруження розуму споглядання оголених молочних залоз «феменок». Для чого ж вони оголюються?
На площі святого Петра у Ватикані вони намагалися зняти одяг, «щоби захистити права жінок у католицькому світі». Перед мечеттю Айя-Софія у Стамбулі «захищали жінок-мусульманок від тортур і знущань». Російські феміністки влаштували подібну акцію у храмі Христа-Спасителя, центрі московського православ’я. Їхні українські колежанки 8 березня пройшлися вулицями Києва (правда, одягненими), протестуючи проти «всіх патріархатів» і вимагаючи сексуальних свобод. Складається таке враження, що протестну енергію жіночого руху вправна рука спрямовує у тупикове річище.
Хіба українські жінки не мають більш нагальних проблем? Як би не так. Молодь боїться народжувати, бо нічим годувати власних дітей. Матері мусять їхати на заробітки за межі України, залишаючи свою малечу без батьківської опіки. Маса жінок не може знайти роботу, а чимало працюючих отримує злиденну зарплату і працює в нелюдських умовах. Тисячі жінок потерпають від насильства у сім’ї, від п’янства чи наркоманії власних чоловіків. Ці проблеми вимагають негайного вирішення, щоби суспільство отримало могутній поштовх до розвитку. Білоруси самі розберуться з Лукашенком, росіяни – з Путіним, а католички і мусульманки свої проблеми вирішуватимуть без підказок київських «феменок». Нам би зі своїми розібратися!
Якщо дівчата й насправді хочуть принести суспільну користь, то мусять насамперед працювати головою і розробляти конкретні програми захисту елементарних прав українського жіноцтва. Тоді їх підтримає суспільство. Потрібні конструктивні ідеї і продумані дії, а не голі гасла й оголені груди.
