За місяць до новоріччя клуб «Дебют-Читання» вступив у свій десятий, ювілейний рік. Напередодні Нового року відбулося його заключне засідання, подарувавши гарний настрій і оптимізм, попри те, що тужлива воєнна тематика звучала і в поезії, і в прозі авторів. Проте були й гумор, і пісня, і навіть колядка, адже віра у перемогу світла над темрявою, Різдвяний дух витають над нами, наповнюють наші серця впевненістю, що все у нас має бути гаразд!
«Вхід вільний» – прочитала якось на сторінці Фейсбуку запрошення до обласної наукової бібліотеки ім. М.Івасюка на чергове засідання клубу «Дебют-Читання» – і увійшла. Щоправда, відбулося це не відразу. Років через два чи три після того, як вперше побачила, почула новину, що у книгозбірні збираються на своєрідні посиденьки чернівчани, котрі подружилися з Музою і пробують приборкати Пегаса (при цьому не претендуючи на місце у творчих спілках, у яких зазвичай об’єднуються вже відомі, визнані, маститі письменники, митці). Я вирішила взяти інтерв’ю в ініціаторки створення клубу Ольги Серебріян. На той час ще працювала заступницею головного редактора в газеті «Буковина», якій віддала три десятки своїх творчих років. Не дивно, що з пані Ольгою, як і з багатьма іншими чернівчанами, буковинцями, з якими випадало спілкуватися в ході підготовки матеріалів, ми були добре знайомі, до того ж, вона, провідна бібліотекарка відділу краєзнавства книгозбірні, нерідко пропонувала до друку на шпальтах часопису цікаві інформації, статті. Тож розмова відбулася в редакційному кабінеті.
Для мене і, певно ж, читачів газети то було своєрідне відкриття. «Дебют» у віці немовляти тільки починав розкручуватися, та серед імен його учасників-початківців звучали вже відомі. Дехто з авторів уже мав на книжкових полицях власні книги, як-от автор і неперевершений виконавець екзотичних гуцульських оповідок Анатолій Томків, поетеса Лариса Хомич, дослідниця й знавець історії рідного міста Галина Пелепюк-Мрихіна, молода науковиця Іванна Стеф’юк. Це вже згодом у стінах бібліотеки я побачила й почула Аркадія Томульця, Тетяну Боріну, Ірину Горбачевську, Наталію Куконіну, Сергія Гакмана, Софію Березіну, Ольгу Васкан, Олега Осташека… А головне – Раїсу Рязанову. Раніше з деякими із «дебютівців» ми так чи інакше десь, як кажуть, перетиналися. А от із Раєю – окрема історія.
Ще 2005 року у видавництві «Букрек», яке одним із перших заснувала й досі очолює колежанка по факультету журналістики Львівського державного (нині – національного) університету ім. І.Франка та по кількарічній співпраці в «Буковині» Дарина Туз (Максимець), готувалася до друку книга «По кому росте трава» Григора Мацерука. Упорядниками книги автора, який давно пішов у засвіти, стали ми із сином. На той час Артем працював у «Букреці», і саме він першим познайомився з Раїсою Леонідівною. Для неї ж то було чи не перше робоче місце в Чернівцях, і робота над книгою – її дебют. Дуже вдалий! Крім чудової обкладинки, дизайн якої належить Р.Рязановій, на сторінках книги вміщені її художні мініатюри. До речі, коли я подарувала книгу чоловіка колезі, редакторові «Буковини» Володимиру Михайловському, він поцікавився, хто ілюстрував Григорові новели й оповідання. Так почалася його співпраця з Раїсою і народилося кілька прекрасних книг. Коли береш їх до рук, милуєшся не тільки добірним словом світлої пам’яті талановитого журналіста і письменника, а й вишуканістю намальованих художницею картинок, що вписуються в канву сюжетів. У них вгадується стиль майстрів – пера і, так би мовити, пензля.
Минули роки, і долі забаглося звести нас з Раєю настільки тісно, що вже не уявляю, як би могло бути інакше. Чи, може, наразі від імені долі виступила пані Ольга і той же «Дебют», завсідники якого теж навряд чи уявляють його без Раї, одне без одного?! Вони, ми тепер називаємо куполом цю співзвучність, цю душевність, те уміння з півслова, з пів погляду порозумітися, вгадати настрій, підбадьорити. Й обнятися! Особливо зараз, коли так не вистачає душевного тепла, коли тривога холодить серце, а війна стала чи не головною «героїнею» і поетичних, і прозових творів, які зазвичай вголос читають «дебютівці».
Свого часу деякі їхні твори були надруковані в альманасі. То була перша друкована «ластівка», що народилася під куполом «Дебюту». Не помилитеся, якщо вгадаєте ім’я «хрещеної мами» цього видання. Так, саме Рая Рязанова верстала, готувала його до друку. Здається, то було на третьому році існування клубу. У цьогорічному листопаді «Дебют» святкував свої дев’ять років. І мені видається символічним, що його днем народження клубівці вважають 26 листопада. Символічним, звісно, для мене, бо то мій день. До речі, саме з цієї нагоди і два роки тому, до ювілейної дати, і цьогоріч мені і моїм посестрам – Раї Рязановій і Дарині Туз-Максимець праглося побачити мій зібраний в книзі творчий доробок. Адже перед кожним новим роком ми намагаємося підсумувати, оцінити зроблене, а перед власним новим роком – тим паче. Отож збірки «Мій заримований настрій» (2021 р.) і «…Бо так звучить моє серце», що ще, як кажуть, пахне фарбою, поповнили бібліотечку «Дебюту», яка від часів альманаху стала багатою на новинки. Перелічити всі книги, що побачили світ останніми роками, не беруся. Назву тільки деяких щасливців- авторів, які мали приємність взяти до рук власні книги (дехто навіть по кілька): Іванна Стеф’юк, Софія Березіна, Наталія Куконіна, Олена Дика (псевдонім Хелена Щира), Ольга Васкан, Інна Гончар… Інна Гончар, між іншим, мешкає в Новодністровську, тож долучається до клубу здебільшого віртуально. Хоча цього року в бібліотеці презентувала свою нову збірку «Вірші цієї війни». Співавторкою, як я називаю, книжки є знову ж таки Раїса Рязанова, яка зверстала, оформила вже не першу збірку авторки. Завдяки талановитій художниці, дизайнерці книжковий світ поповнився новими виданнями нових і вже відомих їй авторів (її доробок обчислюється вже понад сотнею найменувань), зокрема й дебютівців. Не приховаю, що маю особисту причетність до кількох книг як редакторка і авторка передмов, зокрема книг «Ангели прилетіли» Хелени Щирої, «Крізь призму життя» Ольги Васкан, як редакторка «Чернівецького детективу» світлої пам’яті Олега Канюченка та книги Софії Березіної «Оповідання чернівчанки», яка от-от з’явиться з друку. Вірю, що невдовзі гортатимемо сторінки книг Сергія Гакмана з його гумористичними оповідями про житейські пригоди, Ірини Горбачевської зі спостеженнями за навколишнім, присмаченими веселими родзинками й особливим шармом – він проявляється навіть в манері прочитання творів, які авторка завжди виконує артистично, напам’ять, «без папірця».
Що стосується співавторства, то не без задоволення скажу, що в обох моїх збірках є окремі розділи перекладів поезій українською мовою з російської. Їх автор – Рая Рязанова. Коли я говорила про долю, то мала би в ряд виконавців її волі однією з перших поставити цю невтомну, талановиту, з сонячною енергетикою жінку. Її романтичний, ліричний, оптимістичний характер проявляється і в поезії. І коли свого часу в Фейсбуці прочитала її короткий вірш «Какая странная зима», він прозвучав у мені українською. Так я стала перекладачкою. За тим віршем був наступний, згодом – уже кілька десятків. Вони увійшли до нашої спільної збірки «Отражение/Віддзеркалення», що побачила світ у видавництві «Книги-ХХІ» 2019 року. А потім завдяки директору міського палацу культури Олександру Мадею відбулася презентація збірки у дворику ратуші в програмі Петрівського ярмарку, де ми дуетом читали наші «диптихи» в оригіналі й перекладі. Як це часом бувало й буває дотепер на засіданнях клубу. Ця подія б’є рекорди на шкалі позитивних емоцій за останні роки. І, звісно, вихід власних книг – ці відчуття неймовірні! Маю всі підстави сказати, що перекладацький дебют і «Дебют» спонукали мене змінити творче амплуа, віддавши перевагу поетичним розмірам над журналістськими жанрами.
Тепер змінилися настрої і обставини. Війна, тривоги ще більше прив’язали мене до роботи, продиктували потребу творчих одкровень, якими й далі ділюся з друзями в соцмережах, надійно приписали до моєї домівки-«фортеці». Та завше, як, певно, в жодне інше місце, прагну прийти до «Дебюту», до якого, попри все, Ольга Серебріян запрошує щомісяця. Туди, де занурюєшся у щиру бесіду, де тебе сприймають такою, яка ти є, де почуваєшся своєю серед своїх. Згадалося, як свого часу тут народилася традиція створювати поетичний ланцюжок на задану тему, як мав продовження вірш Іванни Стеф’юк «А пані любила каву», що потім став піснею з подачі «дебютівки» з неперевершеним голосом Діни Канюченко-Пугачової. Кілька варіантів строф про «пані з кавою» запропонували жінки клубу. Потім ще була «Чайна церемонія» за почином Наталії Куконіної.
А кава чи чай гуртом – то вже також традиція «Дебюту». Бо купол і є купол, під яким однодумцям, друзям є про що погомоніти, чим поділитися, навіть висповідатися. Тут послухають не тільки твої вірші чи оповідання, а й те, що тебе болить, тривожить чи навіть обурює. Тут посмієшся і хоч на якийсь час забудеш про тривожні сирени, про війну, про реальність. Тут відчиняєш уже знайомі двері, зачинивши за собою старі, колишні, за якими часом доводилося пробувати на смак життєві прикрощі, що ранили і без війни. Хтось же мудро порадив саме так робити: не боятися входити в нові двері. Особливо коли вхід вільний.
Валентина МАЦЕРУК.
