Останнього місяця до мене тричі зверталися із проханням відповісти на запитання соціологічної анкети: зупиняли на вулиці, у дворі й дзвонили до квартири. Мабуть і ти, шановний читачу, неодноразово потрапляв до рук тих, хто фіксує громадську думку. Що ж сталося? Чому раптом наша точка зору стала важливою для можновладців і політиків, які їх представляють?
Маніпуляції-махінації: скажуть те, що хочемо чути
Ще кілька місяців тому їм було начхати на те, як ми оцінюємо їхню роботу зокрема та ситуацію в країні загалом. Що ж змінилося? Може, в них проклюнулася приспана повага до народу й бажання нарешті почути його? Коли б так! Та все дуже просто, навіть елементарно. Той, хто нині при владі, докладає максимум зусиль, щоби при ній залишитися. А так звана опозиція «тягне ковдру на себе». Для цього ті й другі використовують маніпуляційні механізми, яких є доволі. Тож перед виборами всі ми чуємо чомусь саме те, про що мріємо та на що сподіваємось. А язиком ляпати – не мости будувати, тож міх обіцянок нам забезпечений. І локшина, як завжди, щедро звисатиме з вух електорату.
Можновладці воліють знати, чи готові люди захищати свої сім’ї
Однак цього разу кандидати на владу ще й хочуть знати, як далеко можуть зайти – тобто, наскільки терпеливим є народ і чи буде він чинити спротив.
Саме з цієї точки зору мене зацікавила анкета Всеукраїнського Центру соціальних досліджень (ТОВ «Перша рейтингова система»). По-перше, щоби відповісти на всі її запитання, надруковані на 8 сторінках дуже дрібним шрифтом, треба витратити понад годину. А по-друге, запитання змусили, принаймні, мене замислитися, для чого відповіді на них потрібні замовникам соціологічного опитування. Приміром такі: «Як опитуваний ставиться до різних форм громадянської активності? А чи готовий він особисто чинити опір правоохоронним органам при відстоюванні своїх прав та схвалює чи не схвалює їхній захист?». Щоправда, спочатку було запитання про готовність чи не готовність опитуваного вийти на вулицю та брати участь у захисті інтересів своєї сім’ї. Людей просили описати їхнє сприйняття сучасної української дійсності, цікавилися тим, який настрій панує в їхньому оточенні – спокій, страх, депресія тощо.
Наразі було зрозумілим зацікавлення тим, як респондент ставиться до політиків, запропонованих у переліку – Авакова, Медведчука, Яроша тощо. Але в анкеті були також згадані страхи людей, тобто що спричиняє в них найбільші побоювання: втрата житла, здоров’я тощо. Одне слово, нас досліджують – тобто вивчають настрої населення та його готовність до активних дій.
Оскільки захотіла більше дізнатися про Центр соціальних досліджень, знайшла його сайт в Інтернеті. І зауважила, що це доволі закрита організація. Скажімо, коли соціологічний Центр Разумкова чи Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) друкують свої анкети і вони є у вільному доступі, ТОВ «Перша рейтингова система» цього не практикує. Та й товариство створене, мабуть, зовсім недавно, бо місцеві збирачі інформації з ним ще не працювали.
Кризу відчули на собі понад 90% українців
Водночас треба визнати, – і це закономірно, – що соціальне самопочуття громадян України та їхня оцінка ситуації в державі завжди цікавила і далі цікавить соціологів, а точніше – їхніх замовників. До слова, дослідження Евгенія Копатька, засновника компанії «Research & Branding Group», яке він провів ще в лютому, саме так і називалося «Соціальне самопочуття громадян України. Оцінка ситуації в державі». Нині його соціологи наробили багато шуму, оприлюднивши партійні рейтинги, за якими «Народний фронт» став непрохідним на виборах. А пояснення, чому так сталося, – у попередньому дослідженні. За висновком експертів, українці потрапили в павутиння страху, тривог, безгрошів’я і третього Майдану. Їхній настрій далекий від оптимізму: незадоволених життям рекордно багато – 70% (!) респондентів, а на Сході та Півдні України їх іще більше – 81-82%. Саме стільки ж опитаних незадоволені й рівнем власної безпеки.
На запитання «Чого бояться люди?» 77% відповіли: військових конфліктів. А кризу відчули на собі понад 90% українців, отож третій Майдан буде кольору «хакі». Бо ні на чому не заощаджує лише 5% населення. Тоді як уже 56% респондентів заощаджують на харчах – а торік таких було лише 37%. На одязі-взутті – 53%, а було 38%.
Зрозуміло, що саме на ці больові точки натискатимуть кандидати у депутати й на посади міських і селищних голів, коли формулюватимуть для електорату свої обіцянки-цяцянки .
Так і хочеться повторити Фучикове: «Люди, будьте пильними!»
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
