Без води, як то мовиться, і ні туди, і ні сюди. Бо й сама людина складається з Н2О на 80%. Нині ж понад 20% населення планети, тобто 1,4 млрд. людей, потерпає від нестачі води. До кінця першої чверті нинішнього століття таких буде ще майже на мільярд більше.
Занепокоєна таким станом речей, прогресивна частина людства проголосила від Всесвітнього дня води, тобто від 22 березня 2005-го до 2015-го Міжнародне десятиріччя дій «Вода для життя».
Але буковинцям поталанило: дві третини запасів вітчизняної води зосереджено в Західній Україні, де проживає лише третина населення держави.
З такої інформації розпочався традиційний щорічний теоретично-науковий семінар на кафедрі екології та права Чернівецького факультету Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Свого часу керівниками семінару були відомі буковинські екологи Леонтій Сандуляк, покійний Віктор Горбунов, Віталій Коржик та інші. Нині його очолила викладач Галина Герецун.
Довкілля моніторять усі. Без грошей…
Здавалося б, а що вже такого непересічного у студентських семінарах, хоча окремі з них бували й міжнародними? Але саме на них 13 років тому вперше на Буковині прозвучали ідея сталого розвитку Чернівців, формування екологічної мережі, нових заповідних об‘єктів.
І те, що нині у краї створюються два нових національних парки «Черемоський» і «Вижницький» та запроваджується стале лісокористування, теж заслуга співпраці екологічної громадськості і, зокрема, завідувача кафедри екології та права Чернівецького факультету НТУ «ХПІ» Юрія МАСІКЕВИЧА з держуправлінням охорони навколишнього середовища.
Тож не дивно, що у роботі семінару завжди беруть участь його співпрацівники. Так, начальник сектору Олександр АРТАНОВСЬКИЙ доповів про систему державного моніторингу річок на території Чернівецької області, яка є частиною ОСМД – обласної системи моніторингу довкілля.
Здійснюють спостереження, як з’ясувалося, 4 організації: Держекоінспекція, СЕС, БУВР (басейнове управління водними ресурсами) та обласний центр гідрометеорології. Саме до них і звертайтеся, коли стали свідком будь-якого забруднення води.
Аналізами займаються 17 лабораторій, куди й везуть взяту на річках у точках відбору воду. Спеціалісти встановлюють коефіцієнт забрудненості за речовинами та за кількістю перевищень гранично допустимих норм.
До речі, від 2010 року ОСМД планують зробити автоматизованою системою. Вдасться це чи ні – покаже час, а поки що через кризу видатки на моніторинг зменшено в 10 разів.
Отож особисто мене беруть великі сумніви щодо правдивості сьогоднішньої інформації про воду, яку всі ми п’ємо. Тим паче, що, починаючи від 2001 року, в нас немає чистих річок, усі вони входять до категорії слабо забруднених. Та все ж найчистішою річкою Європи визнано наш Черемош!
Задля інформації: вода за якістю ділиться на 6 класів –дуже чиста, чиста, слабо забруднена, помірно забруднена або задовільно чиста, брудна і сильно забруднена.
Сірет, приміром, належить до 2 класу, тобто до чистих вод, а Прут – до 3-го класу.
Від Мальвіни ГЕНІЧ, випускниці Чернівецького факультету, а нині завідувачки лабораторії моніторингу вод і грунтів Дністровсько-Прутського БУВР дізналися, що суб’єктами моніторингу є 8 міністерств і комітетів.
Її колега і теж випускник кафедри екології та права Михайло ДІДИК розповів про якісний стан басейну Дністра. Тут, на жаль, немає нічого втішного: сульфати й нітрати значно перевищують гранично допустимі дози.
Як наголосила у науковій доповіді третьокурсниця Ірина КОРШНЯК, останні, себто нітрати, перевищують норму у 8(!) разів. Загалом Дністер накопичує шкідливі відходи від Самбора Львівської області до Дністровського лиману. І висновок тут один: очисні споруди перевантажені, тому погано працюють, а подекуди їх узагалі немає. Хоча саме дністровську воду споживають чернівчани.
Про те, що думають про неї споживачі, дізнавалася другокурсниця Ірина ГРИГОРЯК. Вона провела соціологічне дослідження, в якому встановила, що 90% людей невдоволені якістю питної води та інформуванням про це з боку влади.
П’ємо… важкі метали, хлор, алюміній…
Між іншим, шановні читачі, запам’ятайте:
тривале кип’ятіння не видаляє з води нітрати, а навпаки, збільшує їхню концентрацію.
Це прозвучало у доповіді студентки-четвертокурсниці Оксани ГАФ’ЮК. Дівчина досліджувала, якою є наша питна вода насправді. Що споживаємо разом із водою? Залишки алюмінію: він потрапляє до води разом із коагулянтом, який додають у воду для її очищення. Крім того, шкідливі хлорні сполуки. Бо, як відомо, хлор теж додають у воду для її знезараження, на заході ж питну воду іонізують.
Вдосталь у воді й важких металів – заліза, міді, цинку тощо, епізодично з’являється миш’як і ртуть, періодично – хром, свинець тощо. Тому на переконання екологів треба облаштовувати підземні водозабори. А коагулянт сульфат алюмінію замінити основним сульфаталюмінієм, який не насичує воду залишками алюмінію.
Проблему залишкового алюмінію у воді централізованого водопостачання досліджував також Олексій ПРОДАН, студент 4 курсу.
Завершився семінар фільмом про наші Карпатські водоспади або гуки, як їх називають у народі, відзнятий Юрієм Масікевичем. Їхня неймовірна краса і чистота одразу ж поліпшила настрій присутніх.Та чи вдасться нам їх зберегти й надалі такими незайманими?
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
