Погано бути старим і хворим, добре – молодим і здоровим. Але молодість, як відомо, – недолік, який швидко минає. Тож готуйтеся до малоприємного періоду, коли вас зарахують до людей літніх, ще замолоду.
Культивуйте в собі, приміром, позитив. Вчіться щодня радіти життю. Бо з часом усе менше причин буде для цього. Та й коли вчасно не виробите звичку сонячного погляду на навколишній світ, на вас чекатимуть у майбутньому сірі дощові будні. Адже у більшості не має грошей, щоби подорожувати після трудів праведних південними країнами, як це дозволяють собі пенсіонери розвинених країн. Чим тоді займетеся? У кращому випадку спілкуватиметеся з однолітками на лавочці у дворі. Але, увага, якщо знайдете їх. Бо нам уже пора поряд із дитячими майданчиками урочисто відкривати для стареньких лавиці біля будинків. Їм, бідолашним, просто ж нікуди подітися. Огляньте двір своєї багатоповерхівки – там навряд чи є лавиця. Чомусь вони зникли разом із радянською епохою. І кому заважали?
Щоправда, деінде ще можна побачити купку людей старшого віку. Скажімо, у Чернівцях на вул Головній, 180 біля під’їздів завжди сидять бабусі (дідусі помирають раніше). Але хіба тих, кому треба вийти у двір на прогулянку, немає в інших будинках? Є, але вони сидять камінчиком у своїх квартирах: ходити і стояти їм просто важко. І я точно знаю, що коли б літні люди виходили на повітря, спілкувалися, а то й просто дивилися навкруги, їхнє життя було б значно приємнішим (і, мабуть, довшим). Спробуйте бодай тиждень просидіти вдома, не виходячи. Як почуватиметеся? Отож бо й воно!
Та українське суспільство вже давно закрило очі на потреби цієї категорії населення, згадуючи про нього хіба що перед 1 жовтня, коли відзначається Міжнародний день літніх людей. Яскравим прикладом такої байдужості було знесення у чернівецькому парку культури та відпочинку ім. Шевченка павільйону для гри в шахи й шашки. А там ще зберігалися газети, які могли почитати пенсіонери, що збиралися щодня у павільйоні. Навіть у дощову погоду, бо він мав дашок. Тепер на тому місці стоїть ресторан «Паркова вежа». Невже нам у місті рестранів бракувало, щоби позбавити через це людей старшого віку єдиної втіхи?
Зрештою, питання риторичні. Бо і так все зрозуміло…
