Чим більше паростків віддаю – тим більше в мене їх проростає

Лариса КУБАСОВА – незвичайна чернівчанка. Своє подвір’я вона перетворила на справжнісінький дендросад із сотень рідкісних рослин і квітів: ось на цій грядці в неї росте піон та хоста, на іншій – гліцинія і капфіс, а ще австралійська папороть, їстівні каштани з Азербайджану, та багато іншого з різних куточків світу. А ще вона із чоловіком професійно займається ландшафтним дизайном – облаштовує занедбані подвір’я справжніми водоспадами, альпійськими гірками та швейцарськими галявинами…

Що ви собі думаєте! Саджайте картоплю, моркву та помідори!

– Ось погляньте – це в мене ясельки, дитячий садок, старша група, – показує своє «зелене царство» пані Лариса. – Спочатку я усе саджала лише для себе. Мені ще люди із-за паркану зауважували (за ним якраз – зупинка маршрутки, авт.): «Що ви собі думаєте, така криза зараз, треба саджати картоплю, моркву та помідори!». А тепер кажуть зовсім інше. Ось бачите, сітчастий паркан потроху заростає листям – то дехто обриває його зі словами: «Що ви ховаєтесь – відкрийте, аби видко було, бо так приємно своє око спинити не на асфальті, а на такій красі…»

З часом до мене люди почали підходити із проханням продати якусь квітку чи рослинку. Дехто каже, що коли купує рослини в магазині – вони не приймаються, а мої – одразу добре ростуть. Мабуть, тому що я віддаю їх з радістю і задоволенням. Люблю «схиблених» на квітах і рослинах! До мене часто забігають студенти, які проживають неподалік у гуртожитках. Приходять самі, батьків приводять, везуть саджанці додому…

 

Любиш дратувати свого чоловіка вазонами?

Гібіскус маєш? Ні? А хочеш?

Давно не брала до рук сапки? Тобто, взагалі ніколи?

Не будь дурнем – посади кактус!

Зателефонуй пані Ларисі – 050 17 23 343

 

Вазони в мене набагато дешевші, аніж на базарі чи магазині. Я не беру за них великі гроші. От нещодавно була в Ялті, в Нікітінському ботанічному саду – там лавровий листочок коштує 25 гривень… Я питаю: «Дівчата, у вас же цей лавровий лист як бур’ян росте! Звідкіля такі ціни?»

Або, наприклад, торік у місті виставка відбулася, з Хмельницького приїжджали любителі природи, я в них побачила махрові гібіскуси, різноманітних кольорів – не втрималася, придбала розсади на 500 гривень. Як же ж мені прикро було, коли вони зацвіли, і виявилося що це звичайні однопелюсткові, до того ж одного кольору! Тому, я вважаю, що коли люди приходять сюди – то одразу бачать, що вони купують, знають, що їх не обдурять.

Іноді мені приносять квіти, які гинуть – і я їх реанімую

– Завжди намагаюся зробити так, щоби людина не йшла від мене з порожніми руками. Прийде, наприклад, бабуся – в неї немає грошей, а їй хочеться щось посадити чоловіку на могилку… То я їй пропоную – візьміть цю рослину, чи цю… Люди радіють, а я – ще більше. Адже добро робити приємно.
А ще іноді мені навіть приносять квіти, які гинуть – і я їх реанімую. Мабуть, в мене є якась своя енергетика. Вчу людей, як треба до них правильно ставитися, й обов’язково розмовляти з ними.
Віддаю паростки до дитячого садочка діткам-інвалідам, дитячого відділення Чернівецької обласної лікарні, реабілітаційний центр… І так виходить, що чим більше я паростків віддаю, тим більше в мене їх проростає…

Люди, які серйозно захоплюються квітами – приїжджають, ми обмінюємося рослинами. З’являються і помічники. Зазвичай мені допомагають чоловік та син, а тут нещодавно познайомилася з молодим хлопцем, який захоплюється екзотичними рослинами. Приходить до мене чи не щоранку – саджає, пересаджує, я привезла йому рідкісні кактуси – він їх зараз буде висаджувати. Це для нього – задоволення, адже на п’ятому поверсі таким хобі займатися немає змоги, тому і приходить до мене.

Ось на цій грядці в мене росли ананаси… восени ми їх з’їли

Моє подвір’я насправді – це лише своєрідна вітрина. Точно навіть і не скажу, скільки видів рослин вирощую, мабуть, біля трьохсот. Я вже і підписувати почала їх, щоби людина могла підійти, подивитися і одразу дізнатися – що за рослинку вона собі вподобала.

Куди б не поїхала – обов’язково привезу із собою листочок чи паросток якоїсь незвичайної рослини. Мій чоловік жартує: «Ти гілочку ввіткнеш в землю – і вона цвіте». Знаєте, так воно і виходить. Я куди не поїду – то там щипну, то там… Оце все із гілочок і виростає – рослинки приймаються, цвітуть.

Я із-за кордону (Польща, Німеччина, Голландія, Швеція) привожу рідкісні рослини, усі дивуються – як тобі вдається? Легко і просто – гілочку відламаю, у валізу покладу, а тут вона приймається.
Ось у мене тут кущова полуниця із Московського інституту, вона не пускає вусиків, плодоносить цілий рік, її можна посадити в горщечок, покласти на вікно – і цілий рік ласувати ягодами. Бачите, залишилось її зовсім небагато – забирають усю, це я вже для себе залишила.

А ось тут лимонник китайський – його листя корисно їсти усе літо, на осінь маленькі квіточки з’являються, з них спускаються маленькі кісточки, по кілька ягід червоних. Коли я з батьком жила в уссурійському краї, ми шукали такі ягоди, їх коли запариш в чай, то не спиш по 48 годин – і повен сил та бадьорості. Китайці цим лимонником лікують гепатит С…

Минулого року ось на цій грядці в мене росли ротонда та ананаси. Люди не вірили, підходили фотографували, восени ми їх з’їли. Це був певний експеримент, хочу його повторити і цього року.

Що то таке – ландшафтний дизайн?

Якось до мене з чоловіком прийшла подружня пара: «У вас так гарно, а ми нещодавно особняк придбали, завершили ремонти, проте у дворі – справжнісінький гадючник… Чи не допомогли б ви нам із ландшафтним дизайном? Я тоді одразу і не уявляла до кінця, що то таке – ландшафтний дизайн…

Проте зрозуміла одне – на подвір’ї треба влаштувати красу. Чоловік хотів альпійські гірки, дружина – швейцарські галявини… Ми ж глянули на їх подвір’я – і одразу сказали: «Не сперечайтеся – тут можна зробити і те, й інше». Будівельне сміття пішло в основу альпійської гірки, вирівняли землю, насадили рослин…

Коротше кажучи, якось зробили, інтуїтивно. Вже пізніше, перечитуючи відповідну літературу, я впевнилася – зробили саме так, як треба. Отак і почали професійно займатися ландшафтним дизайном, влаштовуємо дендросади, люди розповідають про нас своїм знайомим, «передають нас» один одному, є навіть такі, що чекають нас по два-три роки, адже справа ця не терпить поспіху.

Не ботанік я – філолог…

– Мені іноді кажуть: ви мабуть біолог чи ботанік… Ні, філолог я – російська мова та література, музика та спів. Проте моє захоплення квітами та рослинами тягнеться ще з дитинства. Справа в тому, що батьки мої – геологи, які об’їздили весь Радянський Союз. І де би ми не жили, я завжди намагалася відшукати щось незвичайне, годинами лазила лісами, скелями, тундрою, щоби принести додому якусь рідкісну, унікальну рослину.

У Чернівцях я спочатку жила із чоловіком в тісній п’ятиповерхівці на проспекті Незалежності, до того ж – на останньому поверсі. Маленький балкончик, кімнатка – 18 кв. метрів… Мені там самій поткнутися було нікуди, бо усюди квіти, квіти… Вікна виходили якраз на проспект, то люди постійно задирали голови догори – надто вже яскраво виділявся мій балкон на фоні інших.

Проте рослини усе накопичувалися, дівати їх не було куди, тож я запропонувала працівникам книжного магазину, який був поблизу, влаштувати поряд з полицями ботанічний сад – на широчезних підвіконниках. Звісно, вони були не проти… Що я там тільки не висаджувала! Лимони, лавровий лист, бананові пальми… Там справді було гарно. Чернівчани досі згадують той книжковий магазин…

Проте я, звісно, мріяла про невеличкий клаптик землі, адже мені постійно не вистачало горщиків та балконів. Моя мрія здійснилася, коли вдалося виміняти квартиру з доплатою на особняк на куті вулиць Чорноморської та Герцена…

Висаджуючи саджанці – не забуваймо про землю

– Щоби виростити гарний газон – не достатньо просто висадити саджанці. Підготовка землі теж вимагає копіткої праці: її потрібно просіяти через дрібну сітку, зібравши геть корінці бур’янів. Потім протягом 1,5-2 місяців поливаємо газон, доглядаємо, видаляємо пророслі бур’яни. І аж тоді починаємо сіяти квіти та інші рослини…

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.