Чотири життя буковинського Зорге

Так називають у буковинському краї Семена Яковича Побережника.

ПОБЕРЕЖНИК Семен Якович (15.02.1906, Клішківці, Хотинського повіту Бесарабської губернії -22.04.1999, Чернівці) – радянській розвідник-нелегал.

Життя перше: Семен з Клішківців

Клішківці й сьогодні – помітне село на бессарабській частині Чернівецької області. А на початку минулого століття це було досить велике торгове містечко в Хотинському повіті Бесарабської губернії. Саме тут лютневого дня 1906 року народився Семен Побережник. 1923 року закінчив школу, допомагав батькові у господарстві. 1925-го оженився, незабаром з’явилася й донька, яку назвали Анною.

Знання іноземних мов, що мав він у своєму «арсеналі», започатковане значною мірою традиціями єврейської родини. Це поліглотство було не останньою якістю для подальших звивин його життя і своєрідної кар’єри радянського розвідника-нелегала.

Публічні розповіді про Побережника (скажімо, стаття у Вікіпедії) називають віхи його життя дуже обтічно. Мовляв, аби не служити в румунській армії, втік 1928 року до Польщі, звідки до Канади, а відтак, згадавши розповіді матері, що в Штатах, у Детройті (тоді значному центрі американського автомобілебудування) живе якийсь далекий родич, подався туди. Влаштувався на автомобільний завод Форда, працював в ливарному цеху. За участь у страйку робітників був висланий з країни. Аби повернутися до Старого Світу, найнявся юнгою на бельгійський корабель, в екіпажі якого були греки, італійці, росіяни, німці, чехи, українці. Під час плавання через Атлантику затоваришував із колишнім моряком з «Потьомкіна», Федором Галаганом, який після придушення повстання 1905 року втік з Росії від каторги. Досвідчений моряк, Галаган навчав Семена корабельних премудрощів, що дало Семену можливість стати боцманом.

Життя друге: від Бельгії до революційної Іспанії

Із кораблем Побережник побував в Італії, Іспанії, Англії, Голландії, поступово оволодів ще кількома мовами, що забезпечувало можливість вільного спілкування. В Антверпені під псевдонімом Чебан 1932 року вступив до комуністичної партії Бельгії, але потрапив під нагляд поліції і був висланий з країни, перед цим відсидівши півроку у в’язниці.

За порадою бельгійських комуністів, перебрався до Франції, де зв’язався з представництвом Союзу «За повернення на батьківщину» і вступив уже до французької комуністичної партії. У Парижі працював кухарем в ресторані і водночас вчився на автоводія. Коли в Іспанії розгорілася громадянська війна, під іменем Семен Чебан дістався до позицій інтернаціоналістів і вступив до 12-ї інтернаціональної бригади, де у складі автороти перевозив поранених. Проявив винахідливість і мужність при виконанні бойових завдань, тож не дивно, що за деякий час Семен Побережник був призначений особистим водієм військового радника Пабло Фріца. Під цим псевдонімом воював радянський генерал П.І.Батов. А 11 червня 1937 року Побережник вивіз важко пораненого Батова з поля бою. Пабло Фріца відправили на лікування до Радянського Союзу, а Побережник ще деякий час воював в Іспанії. Він познайомився і з іншими військовими радниками. Був серед них «полковник Ксанті». Високий, стрункий, він майже нічим не відрізнявся від справжніх іспанців, тільки от військову справу знав набагато краще. Значну роль у подальшій долі Побережника відіграв ще один радянській офіцер – Л.К. Бекренєв, радник у штабі республіканського флоту. Між іншим вербував серед добровольців кандидатів для зарубіжної розвідувальної роботи. В особистій справі Семена Яковича Побережника записано: «Рекомендован на разведывательную работу П.И.Батовым. Завербован Л.К.Бекреневым».

Життя третє: радянській нелегал – в оточенні болгарського царя

28 вересня 1937 року Семен Побережник вже був у Севастополі. У школі військової розвідки при розвідвідділі Головного штабу Чорноморського флоту Побережник вчився за спеціальністю військово-морської розвідки. 1938 року під документами інженера-електрика Альфреда Джозефа Муні, громадянина Великої Британії, розпочав свій шлях розвідника. Спершу був направлений для легалізації до Таранто (Італія), звідки повідомляв розвідувальному управлінню Чорноморського флоту про стан і кількість німецького флоту в італійському порту. Восени 1939 року під тим же прізвищем Муні після додаткової спецпідготовки був направлений до Болгарії, де задля розвідувальної діяльності одружився з онучкою впливового болгарського священика Тодора Панджарова Славкою й отримав болгарське громадянство. В гостях у священика бували члени болгарської царської фамілії і навіть цар Борис. У Європі назрівала велика війна. Перебування в царському оточенні дало можливість Муні-Побережнику, зокрема, дізнатися таємницю проникнення німецьких підводних човнів до радянських територіальних вод, передати Радянському Союзу відомості про дислокацію німецького флоту в портах Варни й Бургаза.

Розвідники не носять форми й нагород, але про них записано в їхній особистій справі: С.Побережник неодноразово одержував подяки від командування і навіть Генерального штабу СРСР.

1943 року, заарештований болгарською поліцією в Софії, нібито погодившись на перевербування, брав участь у радіоіграх. Був звільнений з болгарської тюрми радянськими військами.

Життя четверте: спочатку БАМ будували зеки

Радянські «органи» дуже підозріло ставилися до всіх, хто побував за кордоном – навіть коли працював там за їхнім завданням. Тож за надуманими звинуваченнями восени 1945 року Семена Побережника засудили до 10 років таборів і двох років поселення. Термін відбував спочатку в Особтаборі №7, в Тайшеті. Далі потрапив на на БАМ. Відоме комсомольське будівництво насправді було започатковане ще до війни і майже без техніки, кірками та лопатами пробивали цю дорогу численні зеки «дочірніх відгалужень ГУЛАГу». Довелося і на перегонці нафти попрацювати в Омську,  і на добичі вугілля в Караганді. Після звільнення 1957 року повернувся до Клішківців, де зустріли його – з такою біографією – швидше насторожено: зазнав зневаги не лише від односельців, але й від матері та брата.

І тільки 1959-го якимсь дивом знайшов Героя Радянського Союзу генерала армії П.І.Батова. Колишній Пабло Фріц не забув свого рятівника. Він особисто звернувся до Генпрокуратури СРСР, після чого Семен Якович був повністю реабілітований і поновлений у лавах КПРС. Йому повернули всі нагороди. Деякий час Побережник працював ще в рідному селі, потім переїхав до Чернівців.

І життя п’яте, ветеранське…

Автор цих рядків зазнайомився з буковинським Зорге 1966 року, коли ветеран у Чернівцях долучився до виховної роботи з молоддю міста у складі ветеранської групи при молодіжному інтернаціональному клубі «ГЛОБУС». Клуб був одним із підрозділів  Палацу культури легкої промисловості, а я тоді вже став директором «текстилки». Вже через Семена Яковича влітку 1969 року мені пощастило познайомитися і з Павлом Івановичем Батовим.

Що мене вражало й приваблювало у Побережнику – він не жив образами та несправедливостями, вчиненими щодо нього, навпаки ділився з оточенням своєю позитивною енергією, брав участь у непростих, зламних моментах життя України. Від 1992 року Семен Якович Побережник – член Соціалістичної партії України. І до кінця життя ця мужня людина залишилась вірною своєму народу та Україні.

Віктор ОБДУЛЕНКО, член НСЖУ

Постскриптум:

22 квітня минає 14-та річниця відтоді, як немає з нами легендарного розвідника. Час спливає, пора подумати про увічнення його пам’яті. Тож актив первинної ветеранської організацїї при КРЖЕП № 9 звернувся до секретаря міськради з проханням надати дозвіл на встановлення пам’ятної дошки на будинку №9 по вул. Джамбула, де жив Семен Якович Побережник.

Власне кажучи, від міської влади потрібний тільки дозвіл: матеріальні затрати бере на себе син С. Я. Побережника – Олександр Семенович Побережник.

Газета «Версії» цією публікацією підтримує клопотання ветеранів.