Очевидці стверджують, науковці заперечують…
Утім, усі погоджуються з тим, що, коли Степан Бандера і відвідав Буковину, то це обов’язково було повстанське село Борівці на Кіцманщині. Подейкують, що у другій половині 40-их минулого століття влада планувала вивезти до Сибіру все село, та зупинилася на тому, що винищили там чи не половину всього населення.
– Про Степана Бандеру мені відомо з розповіді мого батька, – каже Юрій СКОРЕЙКО, голова Чернівецької міської партійної організації ВО «Батьківщина». – А він дізнався про навідини провідника ОУН від мого покійного дідуся Онуфрія Скорейка.
Було ж це так: на початку 1930-х років юний Бандера організовував підпільні оунівські осередки. Приїхав і до села Борівці Кіцманського району. Зупинявся Степан у трьох хатах: спочатку – в мого дідуся Онуфрія Георгійовича Скорейка, тоді в його рідного брата Миколи Георгійовича Скорейка, а відтак завітав і до Степана Карбашевського, на жаль, по батькові не можу пригадати.
Скільки часу Бандера перебував у селі, невідомо, та зі слів батька мені здалося, що це була доба. Заночував у нашій хаті, бо з нашою сім’єю зустрічався пізно ввечері. Та хата, до речі, ще стоїть, однак нині вона вже осучаснена.
Прикметно, що спочатку ніхто й не здогадувався, що то був провідник ОУН Степан Бандера. Мої рідні дізналися про це дещо пізніше, коли вже були створені оунівські осередки. Саме борівчани-оунівці й розповіли пізніше, що молодий чоловік, який приходив до нас тієї ночі, і був славнозвісним Степаном Бандерою.
На тій зустрічі, крім мого діда, було ще кілька його родичів, – веде далі Юрій Скорейко. – Серед них і майбутній провідник борівецького осередку Тодор Скорейко, який загинув за невідомих обставин. Навіть не відомо, де його могила.
Прийшов, до речі, Бандера зі сторони Городенківського району нинішньої Івано-Франківської області, тобто є підстави думати, що там уже були створені перші осередки організації українських націоналістів.
Дізнався ж я про цю історію тільки в 16 років від батька, бо дідусь помер, коли мені було 5 років. А факт перебування Бандери на Буковині, – наголошує п. Юрій, – мені підтвердив однокласник мого батька пан Горбашевський, автор книги «Битва за Буковину». У 40-х він був членом ОУН і господарем однієї із тих трьох хат, до якої завітав Бандера. Пізніше він виїхав з України до Румунії та, щоби його не переслідували, змінив прізвище з Карбашевського на Горбашевського. Коли ми зустрілися, не пригадую точно, був це 2002 чи 2003 рік, то він мені переповів цю історію так, як розповідав батько, тобто зійшлися всі дрібниці. Тож у мене немає сумнівів щодо перебування Степана Бандери в нашому селі. Результатом тієї зустрічі стало розгалужене та дуже серйозне підпілля у Борівцях.
Родина СКОРЕЙКІВ біля хати на Кіцманщині, в якій нібито побував С. Бандера
Василина Василівна ЯКІВЧЕК, колишня викладачка філологічного факультету ЧНУ, – з родини Карбашевських. Нині вона на пенсії, мешкає у Чернівцях. Уже згадуваний Юрій Горбашевський був не тільки автором книги «Битва за Буковину», а й головним архітектором Бухареста. Він – племінник її тата, Василя Олександровича Карбашевського, якого свого часу вислали до Сибіру. Коли «добрі люди» повідомили про це в університет, де вчилася Василина, її, зрозуміло, одразу ж виключили з комсомолу та вишу. Однак у період хрущовської «відлиги» та осудження культу Сталіна їй, відмінниці та розумниці, вдалося після поїздки до Москви відновитися на навчанні. –– Борівці – село особливе, – пригадує молодість пані Василина. – Там завжди були в пошані люди вчені, розумні, волелюбні й самодостатні. Гадаю, що наше село на Буковині було єдиним, яке не віддало на поталу та захистило свого священика Полянка. Люди просто охороняли його обійстя, не дозволяючи вивезти сім’ю. Нині двоє його синів після закінчення фізичного факультету та захисту кандидатських дисертацій, прийняли священицький сан. Загалом Борівці – батьківщина дуже багатьох відомих людей. А в 40-их тут був такий рух спротиву, що у влади навіть був намір вивезти до Сибіру все село. Та влада не ризикнула цього зробити. Хоча у Борівцях дуже багато родин, які постраждали від радянської влади. Скажімо, рід братів Штефана і Теофіла Карбашевських, двоюрідних братів мого тата, цілком був знищений – нікого не залишилося в живих. Люди довкола якось терпіли, а вони – ні! Зрештою, мало не в кожній борівецькій родині були втрати… Скорейків, Карбашевських, Федоряків і багато-багато інших…
Тож чи був Бандера на Буковині? Цим поцікавилися у науковців:
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук, політолог: – Бандера ніколи не був на Буковині. Та я не виключаю, що людина, яка організовувала на Буковині підпілля, користувалася псевдонімом Бандера. Але знову ж таки, є одне «але». Про нього стало відомо після 1933 – 1935-х років. Час, про який йдеться, суперечить історичним перевіреним фактам, бо саме тоді Степан Бандера перебував у в’язниці. Коли ж говорити про 1929–1930-ті роки, тоді Бандера перебував на території Чехословаччини і перетинав кордон її, а не Румунії. Крім того він був крайовим провідником у Галичині. А тут, на Буковині, куратором ОУН був Олег Ольжич. Але легенди – це завжди добре і дуже цікаво. Зрештою, добре, що вони є і живуть досі. А ще більше тішить, що вони передаються з покоління в покоління.
Нестор МИЗАК, доктор історичних наук, автор книги «Степан Бандера – соборник святої волі», погоджується з п. Буркутом і зазначає, що Степан Бандера на Буковині не бував. Але його ідеї пустили тут міцне коріння.
Лідія КИРИЛЮК, «Версії»
