Чернівецьке подружжя подорожує світом автостопом

Чернівчанка Ольга СТАДНИЧУК ще в дитинстві, читаючи пригодницькі романи, мріяла: коли виросте, подорожуватиме світом. І її мрії здійснилися: вона зустріла свого майбутнього чоловіка Максима, який цілком розділяв погляди дівчини. Усі гроші, подаровані їм на весіллі, молодята витратили на подорожі.

Для мандрівок вони обрали доволі нестандартний спосіб – автостоп. Кажуть, тільки так можна пізнати світ з різних боків і побачити більше, аніж пропонують туристичні путівники.

Свої автостопні мандрівки пара розпочала з Європи. Далі – Грузія, а опісля вони здійснили подорож до Непалу, де піднялися на понад п’ять тисяч метрів у Гімалаї.

Враженнями від мандрівок Ольга радо поділилася із читачами «Версій».

10729080_720516218042974_1788335142_n 

«З дитинства мріяла побачити замок з мультиків Діснея»

Розпочати мандрівки вирішили з ближніх до нас країн. Одразу скажу, що всі поїздки ми розраховуємо щонайменше на місяць: аби відчути справжній кайф від подорожі, одного тижня явно замало. До вибору країни Максим ставиться відповідально – планувати починаємо за півроку до поїздки, збираємо інформацію про місця, які хочемо відвідати.

За нашим планом ми мали розпочати зі Словаччини, але  вже на кордоні дізналися, що там розпочався сезон дощів і їх почало затоплювати. Тож ми вирішили не зупинятися в містах і дещо змінити маршрут: автостопом дістатися Словенії, далі Італія, Швейцарія, Австрія і частково зачепити Німеччину. Річ у тім, що я з дитинства мріяла побачити замок, намальований на заставці мультиків Волта Діснея. Це баварський замок Нойшванштайн. Поетична назва, по-нашому це Новий Лебединий камінь – і я була дуже вражена, коли побачила його наяву.

Перетинати кордон України з Європою доволі важко. Проблеми починаються з того, що потрібно правильно відкрити візу. Якщо в заявці на шенген-візу ви напишете, що плануєте їхати автостопом з наметами – вас просто не зрозуміють. Доводиться вигадувати легенду. На словацькому кордоні у нас виникла невеличка проблема, адже ми відкрили грецьку візу і прикордонники не могли зрозуміти чому ми не відкрили, приміром, німецьку чи болгарську візу і взагалі  – що ми тут забули. І тут нам стала у пригоді  заготовлена легенда про те, що ми нібито їдемо до Відня, де в нас є друг, із яким ми разом вирушимо до Греції.

 

«Словенія, хоча й в Євросоюзі, та дуже бідна країна»

10735690_720516288042967_1756389959_n

Куди рухатися далі, ми не знали, тож вирішили віддатися долі: поїдемо туди, куди їхатиме машина, що першою зупиниться. І першим зупинився далекобійник із Закарпаття, який прямував до Італії. Він охоче підібрав нас. Ми швидко проминули транзитом Угорщину. Лишень на кілька днів зупинилися у Словенії. Як побачили її природу, оті маленькі поселення, гірські озерця – буквально закохалися в цю країну.

До слова, Словенія, незважаючи на те, що в Євросоюзі, – дуже бідна країна. У них так само високий рівень безробіття, складна економічна ситуація. Люди відрізняються від типових європейців. От побачиш європейську жінку – і одразу зрозумієш, звідки вона, а словени такі «наші» – оці бабусі в хустинках, джинси з блискітками. А ще там досі у магазинах важать ковбасу на залізних вагах.

В Італії ми завітали до невеличкого містечка Саппада. Найбільше вразило, що хати в усьому місті дерев’яні і на кожній вирізьблені солярні знаки – давньослов’янські символи сонця. На стінах будинків – фрески, які показують, яким родом діяльності займалася  сім’я, що тут мешкала. Приміром, тут жила сім’я ткачів, там – мельників. І місцеві жителі цим дуже пишаються.

10743228_720511171376812_1503447497_n

Як же люди їздять автостопом? Скажу так: для декого такі подорожі – це спосіб життя, а для когось – хвороба. Важко, мабуть, перші три дні – та останній тиждень. Спершу – бо тобі просто ніяково: мусиш зупинити машину, пояснити, чому тебе мають безкоштовно довезти до іншого місця, підтримати розмову. Останні дні важко, бо ти вже просто виснажуєшся морально. Щодень у тебе різний: розіклав намет, поспав, зранку швиденько прокидаєшся й мусиш іти на дорогу. В Європі зазвичай зупиняються або наші – або колишні автостопники. Прості люди – рідше. Буває, чекаєш на дорозі не більше 5 хвилин, але, скажімо, в Австрії ми застрягли на 4 години і ледве звідти виїхали. Австрійці взагалі-то гостинні люди, але дуже закриті.

Солодкі приємності від швейцарців

Найідеальніша країна для автостопників – Швейцарія. Ми, напевно, більше 3-х хвилин на дорозі не стояли. Водії залюбки зупиняються, підвозять. Боялися, що це буде дуже дорога для нас країна, але виявилося – ні. Звісно, залежить від того, як ви підраховуєте витрати. Середні витрати на двох на день – від 20 до 40 євро. На місяць – максимум 1200 євро. В основному це – їжа, якісь побутові потреби, предмети гігієни. За транспорт ми не платили.

10735868_720520721375857_1373423521_n

З усіх країн Європи Швейцарія найкраща для проживання. Там дуже багато фортець – і всі збереглися в ідеальному стані. До того ж, це країна, в якій 13 століть не було війни. Нас дуже вразило, які тут привітні люди. Пам’ятаю, ми прибули вранці до міста Беллінцона. Всюди все закрите, а в нас рюкзаки, ми, немов черепашки, несемо свої «хатки» на собі. Куди ж нам подітися? І тут бачимо школу. Питаємо, чи можна залишити у вас рюкзаки? А нам кажуть: «Ви з України? Ой, як приємно. Не хвилюйтеся, з вашими речами нічого не трапиться». Ми погуляли містом, через кілька годин повертаємося і бачимо – на кожному рюкзаку лежить по плитці шоколаду. Така дрібничка, але яке позитивне враження склалося про країну!

Грузини дивляться на тебе очима Бога

Звісно Європою ми не обмежилися і вже за кілька місяців вирушили знову: тепер – автостопом до Грузії. Ця країна така рідна, така наша. Люди просто неймовірні!. Варто лишень поглянути в їхні очі – це глибокі мудрі погляди. Це люди, які зажди готові прийти тобі на допомогу. Ми дуже здивувалися, коли нас зупинила грузинська поліція, щоби просто підвезти. «Звідки ви? – питають нас. – З України? О, брати. Ми вам допоможемо, сідайте».

10735628_720510458043550_281867874_n

У Грузії ми зрозуміли – це країна, де живе Бог. Я не можу назвати себе віруючою людиною, але Грузія залишила по собі неймовірний відбиток. Коли заходиш до грузинського храму, бачиш старенькі акуратні ікони – і жодного золота. Це звичайний кам’яний храм. Ми побували в печерному монастирі і зустрілися з монахами, які живуть там відлюдниками в кам’яних келіях. Поспілкувашись з ними, ми усвідомили, що це люди, які дивляться на тебе очима Бога.

10729071_720510468043549_299429044_n

Гадаю, нам треба рівнятися не на Європу, а саме на Грузію. По-перше, це країна, яка пишається своєю нацією, культурою, мовою. Грузини навіть поставили пам’ятник рідній мові. Старше покоління спілкується російською, а молодь знає як грузинську, так і англійську мови. По-друге, їм удалося цілком змінити своє керівництво і привести до влади молодих.

Нас здивувало й те, що в самому центрі Тбілісі є парки, де можна заночувати просто на лавці. Є там і місця для наметів. Загалом країна дуже привітна до туристів. І, якщо ви досі гадаєте, яку б сусідню з Україною державу відвідати, то ставте Грузію у ваш мандрівний лист першим пунктом.

Подорожі – це легка форма залежності. Причому, люди, коли подорожують, змінюються на краще. Коли ти мандруєш, у тебе змінюються потреби: у пріоритеті тепер не телефон чи телевізор, а бажання побачити якомога більше. І природно, що ми відвідали те, чого не бачить більшість туристів. Найбільша краса – в маленьких поселеннях, подалі від великих міст. Пізнати країну можна лише подорожуючи автостопом або власною автівкою.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

(Продовження – у наступному числі «Версій»)

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.