Чернівецький некрополь – музей минувшини, аналогів якому немає в Європі

Бо тут є все – й архітектура, і стилі, й художні течії, і традиції

Подорожуючи світом, відвідуємо чимало всесвітньовідомих цвинтарів. Знаємо імена похованих там людей. Йдемо, аби віддати їм шану. Для прикладу – Личаківське кладовище у Львові чи Байкове у Києв. Та, на жаль, мало хто здогадується, що у Чернівцях є свій некрополь, чиї надгробки та міні-мавзолеї вражають красою, а ті, хто лежать під ними, доклалися до того, щоби наше місто називали і маленьким Парижем, і маленьким Віднем.

             Будинок Вічності

Перші спогади про чернівецький єврейський цвинтар, що розташувався на пагорбі  Гореча, знаходимо в архівних документах під декількома назвами: Бет-Халефе (Будинок Вічності), Бет-Гутергоф (цвинтар) і Дейлам (Окопище). Самі ж євреї називали цвинтар Будинком Вічності. Назва Окописько або Окопище пов’язана з тим, що пам’ятники, мов укопані, стоять один проти одного.

У 1866 році місцевий інженер Реллі розробив ситуаційний план кладовища, на яке припадала одна третина від його теперішньої площі в 14 гектарів. 1884 року фірма Тауберга провела осушувальні роботи на місці цвинтаря. Це були перші і, на жаль, останні роботи такого спрямування. У 80-х роках ХІХ ст. геометрист Геліндер розпочав планування цвинтаря, що у перспективі мав стати пам’ятником садово-паркової архітектури. Його розділили на 137 квадратів. Вхід на цвинтар, як і на будь-яке інше єврейське кладовище, розпочинався з будинку під назвою Бейт-кадишим (Будинок прощання або покійницька). Його збудував у 1905 році архітектор Йозеф Фюнкель, а великий купол над ним, який традиційно для єврейської архітектури завершується зіркою Давида, звів інший майстер архітектурної справи Йозеф Броске. На той час Будинок прощання складався із чотирьох приміщень: центральної ритуальної зали, покійницької, канцелярії та магазину, де можна було придбати все необхідне для похорону. Зверху, на передній стіні розмістився напис на івриті «СИДУК ШАДИМ», що означає Головний Суд Божий. Саме так починається молитва, продовження якої розміщено на меморіальній плиті, що знаходиться у ритуальній залі зліва. Справа розташована меморіальна дошка з прізвищами тих людей, які сприяли зведенню цього будинку.

На цвинтарі пам’ятники вкопані дуже густо, а могили розташовані майже впритул, оскільки за кожний метр і навіть сантиметр землі платили чималі гроші. Більш заможні городяни зводили пам’ятники, а могили бідняків були на околиці цвинтаря ледь не впритул.

                       Залізничний вокзал та будинок з левами – від Штраухера

 Справа від Будинку Вічності похований Макс Фокшанер,  президент Чернівецької палати адвокатів, громадський і політичний діяч. На його могилі був пам’ятник у вигляді стіни з чорного шведського граніту, створений скульптором Берхардом Редером. Але нині цей пам’ятник належить чомусь невідомим людям.

Є на цвинтарі пам’ятник доктору Якову Пістинеру, лідеру буковинської соціал-демократичної партії, депутату австрійського та румунського парламентів, редактору газет «Дас Ной Лубен» і «Дер Юнг Комфорт». На його могилі оригінальний пам’ятник у стилі модного на той час конструктивізму, який створив майстер Карл Москалюк.

Окрасою цвинтаря є розкішний пам’ятник Льобелю Зайдеру. Це був землевласник і промисловець, який свого часу жив у селі Кам’яна. У Чернівцях він мав кахельні заводи. Кожна друга піч у нашому місті була викладена з його кахелю. Пам’ятник на могилі Льобеля Зайдера був створений ще за його життя, за два роки до смерті, у 1903 році. Автором нагробку у пишному мавританському стилі був чернівецький майстер-каменяр Карл Кудль. На пам’ятнику розміщено традиційний купол та зірку Давида, а на передньому плані – щиток з десятьма заповідями.  

Поруч із Зайдером похований доктор Бено Штраухер, депутат австрійського парламенту та буковинського сейму. За свій 90-літній життєвий шлях Бено Штраухер встиг зробити багато потрібних для міста справ, тому й став почесним громадянином Чернівців. Завдяки його зусиллям у місті був побудований залізничний вокзал, будинок юстиції, декілька шкіл, єврейський дім тощо. Будучи лідером релігійної громади упродовж 35 років, Бено Штраухер велику увагу приділяв реставрації кладовища, зведенню будинку для літніх людей і притулку для дітей-сиріт. На його могилі Карл Москалюк звів пам’ятник у стилі конструктивізму.

За цим пам’ятником є своєрідна «капличка», де похований буковинський равин, богослов та учений Лазар-Еліас Ігель. Він був равином 39 років, сприяв будівництву головної синагоги Чернівців – Темпля.

                   Підприємці були філантропами, а на могилі коена моляться й досі

А ще на кладовищі є гарний монолітний надгробок з чорного мармуру,  виготовлений віденським майстром Едуардом Маузером. Цей пам’ятник  прикрашає місце поховання Йосипа Штайнера, відомого підприємця, громадського і політичного діяча. Він походив з давньої родини, яка приїхала до Чернівців ще у XVIII ст. У віці 28 років він стає директором великого пивоварного заводу, який успадковав від батька, одного із засновників промисловості Буковини, Аби Штайнера.

З вишуканістю надгробку Й.Штайнеру ніби конкурує розміщений поруч  пам’ятник філантропам Анні та Маркусу Кіслингерам. Це була досить відома на Буковині родина, яка займалася доброчинністю. У 1910 році вони допомагали будувати дитячу лікарню по вул. Буковинській, у 1912 році субсидіювали зведення чернівецького сіоністського культурного та громадського центра Тойнбі Хале (нині відомого як клуб залізничників). Пам’ятник на їх могилі – це так званий огел (намет) з традиційним куполом, шестигранною зіркою Давида та щитом із 10 заповідями.

Якщо пройти далі кладовищем, то зліва від дороги можна побачити пам’ятник відомому байкареві Елієзеру Штейнбаргу. Він народився у Ліпканах, працював директором школи у Ріо-де-Жанейро. Але вічний спочинок знайшов саме у Чернівцях, де колись працював редактором кількох журналів. Пам’ятник Штейнбаргу спроектував відомий художник Артур Кольник. Він зобразив на горизонтальній плиті персонажів із творів байкаря, а під ними рельєфний напис: «Важко, діти, в цьому світі великому та широкому. Нехай хоч байка утішить вас ненароком».  

Зліва при вході на кладовище є модернова гробниця, пишно оздоблена зображенням винограду. Вона нагадує намет. Тут похований шанований і нині коен, бо й сьогодні на його могилу приходять помолитися, приносять камінчики та запалюють свічки. 

                         Символіка поховань

До речі, саме з лівої частини кладовища знаходиться гербейська половина цвинтаря. Можливо, навіть влучніше буде сказати, що це витвори мистецтва гербеїв, оскільки різьблення по дереву – один із жанрів гербейського мистецтва. Воно співзвучне з мистецтвом гравірування, литва, оформленням книг, виробів із срібла, бронзи.

Тому на цьому кладовищі можна ознайомитися не тільки з історією єврейства на Буковині, але й із символікою поховань. При створенні пам’ятників майстри широко використовували символіку, яка своїм корінням  сягає у глибоку давнину, ще у біблійні часи. Століттями і навіть тисячоліттями ця символіка відшліфовувалася, допоки не стала лаконічною та постійною. Поетичне бачення світу, наївний примітивізм, відчуження від щоденної метушні, внутрішня гармонія – ось що характерне символіці, яка використовувалася під час створення пам’ятників, що стоять на єврейському цвинтарі. На пам’ятниках досить часто зустрічається такий культовий предмет, як менора (семисвічник), яка символізує дерево життя. Також можна побачити зображення птахів, звірів, знаки зодіаку. Так, ружа, троянда – це символ, пов’язаний з кабалою, борговим зобов’язанням. На надгробках цей символ часто поєднується з деревом життя. Такі пам’ятники мають нетрадиційний вигляд із закругленим верхом.

Якщо ви побачити пам’ятник, на якому зображено голуба, що падає вниз головою, це означає, що там похований маленький хлопчик. Якщо ж похована дівчинка, то на пам’ятнику буде зламана гілочка троянди, кількість квіточок на якій вказує вік дитини. На багатьох пам’ятниках викарбувана пальмова гілочка, знизу обвита вінком із квітів. Це так званий лулав – символ вранішньої літургії в дні Суккота, тобто врожаю, який припадає на вересень-жовтень. Цей символ сповіщає про те, що людина померла восени, в період урожаю або ж про те, що саме у цей час за неї моляться близькі. Пам’ятник у вигляді обпаленого блискавкою дерева, на якому зверху перевернутий вінок із квітів – це символ смутку за тими, хто не дожив до похилого віку. Такий пам’ятник можна побачити і на православних цвинтарях, оскільки це християнська символіка.

На пам’ятниках часто викарбувані епітафії, в яких висловлюється смуток за померлими, а також може міститися інформація про походження людини, її рід, заняття тощо. Часто епітафії – це хвала померлому. На багатьох могилах – цитати з Біблії чи Талмуда.     

Є на цвинтарі оригінальний пам’ятник, верхівка якого схожа на обломок скелі, на яку впав голуб, а нижче епітафія у вигляді листка з відомостями про померлого, а навколо традиційний лулав. Якщо на пам’ятнику зображена рука левіта, яка ллє воду з глечика на руку коена, то це означає, що тут похований служитель храму. Якщо рука зображена із скринькою, то померлий був щедрою людиною.  Пам’ятник, на якому зверху над епітафією зображено оленятко та зламана троянда, розповість, що тут похована молода людина, а зламана гілочка символізує смерть та чистоту помислів померлого. Якщо на пам’ятнику зображено книгу, то у цій могилі спочиває равин або ж переписувач книг.

Коли помирала жінка-мати, на пам’ятнику зображували пташку, яка своїми крилами закривала пташенят, які визирали із гнізда. Останні символізували дітей-сиріт. Є пам’ятник з короною з пшеничних колосків (пшениця – це хліб життя), а нижче корони – напіввідкрита шторка зі зламаною гілочкою, що означає, що померлий бажав усім живим стабільного гарного життя. Гілки винограду на надгробках символізують історію єврейського народу. Сама лоза – це заможні люди, листя – простий народ, а плоди – то мудреці.

Колись кладовище, яке знаходиться по вул. Зеленій, називали Некрополем, тобто Мертвим містом. Але, щоби там не казали, а це мертве місто – носій живої історії, бо воно наче дзеркало відображає довгу історію нашого краю. Мертве місто сумлінно береже пам’ять про незабутні сторінки минулого Чернівців. А хто пам’ятає минуле, як відомо, має майбутнє. Можливо, тому біоенергетики радять нге часто, а все ж обов’язково відвідувати кладовища. Ніби таким чином коригується енергетичний фон людини. І в цьому немає жодного вампіризму.

Оганізували ж прогулянку чернівецьким некрополем Світлана МАЛИНА, Юля ЗЕНИК та Алла ЧОБАН