Бідолашний Шевченко

Ви читали колись шкільні твори середньостатистичних відмінників? Коли так, прийміть мої щирі співчуття. Коли ж ні, то коротко оповім для вас, як творчо реалізується новітнє покоління. Штампи, на кшталт «мова-калинова», «великий Кобзар українського народу», «люба ненько Україно» зустрічаються чи не в кожному шедеврі юних школярів і школярок. Про «безмежну любов» і «низький уклін» усьому нашому, українському годі й казати.

Краще б діти у своїх віршиках римували слово «google», ніж страждали на таке графоманське лицемірство. Але, зрештою, їх нема чого винити, адже «неживі» образи і псевдо-культи насаджуються їм саме педагогами.

Я завжди дивуюся шаленому мракобіссю, створеному біля Тараса Шевченка. Втім, про це вже теж писали всі, кому не ліньки. Не допомагає. Тож нічого дивного, що всі любителі «лицемірної» лірики можуть потішитися з відкриття у Чернівцях мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка. Через банальну цікавість я завітала-таки на його відкриття.

У фойе «Юності Буковини» «тусувалася» купка школярок. Дівчата слухали музику з динаміка мобілки і гаряче обговорювали якийсь серіал. Я «ризикнула» і підійшла до них із запитаннями.

Тільки-но увімкнувся диктофон, як школярки зробили блаженні обличчя і навперебій почали «щебетати»: «Цей конкурс потрібний, щоби плекати рідну мову… Кобзар – герой українського народу… Шевченко – це приклад для кожного з нас, як треба пройти свій життєвий шлях…»

Тут я вже не витримала:
– Знаєте, що Великий Кобзар був страшенним гульвісою і часто зазирав у чарку? – питаю дівчат. – Творча людина ніколи не буває «причесаною».

Прочитавши на їхніх обличчях відразу до мене і неміряну «любов» до Кобзаря, вкотре пересвідчилася, що на зміну радянському культу Вождя європейський приклад генія як живої людини ще не прийшов. І не прийде, доки будуть проводитися такі «бутафорні» збіговиська.

Емма АНТОНЮК